Постанова

від 15.02.2017 по справі 902/1822/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 902/1822/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Новоселецький І.А.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився.

відповідача: представник ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" (в особі представника за довіреністю) від 03.01.2017р. на рішення господарського суду Вінницької області від 20.12.16р. у справі № 902/1822/14 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум"

до відповідача ОСОБА_2 малого підприємства фірми "Арконі"

про стягнення 2 968 125,89 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.12.2016 р. у справі № 902/1822/14 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_2 малого підприємства фірми "Арконі" про стягнення 2968125,89 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 1174760,51 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 31655,17 грн. пені за прострочену заборгованість по відсотках; стягнуто з відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України 24128,31 грн. судових витрат зі сплати судового збору; відмовлено в задоволенні позовних вимог в частинні стягнення 1753600 грн. простроченої заборгованості по кредиту та 8110,21 грн. пені.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що згідно норм чинного законодавства, роз'яснень щодо строків та порядку обчислення позовної давності, заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково - вимога про стягнення заборгованості по поверненню кредитних котів в сумі 1753600,00 грн. заявлена після строку позовної давності; щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами в сумі 1174760,51 грн., встановлено, що мало місце переривання строку позовної давності, відтак дана вимога підлягає задоволенню у повному обсязі; пеня за прострочену заборгованість по відсоткам в сумі 39765,38 грн. з урахуванням позовної давності в 1 рік підлягає задоволенню частково.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" (в особі представника за довіреністю) звернулося до суду з апеляційною скаргою від 03.01.2017р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 20.12.2016р. у справі №902/1822/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 1753600 грн. простроченої заборгованості по кредиту та 8110,21 грн. пені. та задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений при подачі апеляційної скарги в сумі 65298,78 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 1753600 грн. простроченої заборгованості по кредиту та 8110,21 грн. пені. є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме невірно застосовано норми матеріального права (ст. 257, 264 ЦК України). Апелянт, зазначає, що враховуючи норми ГПК України та рекомендації ВГСУ, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом належних і допустимих доказів у справі. Так, суд першої інстанції, враховуючи обставини справи та спірні правовідносини, що склалися між сторонами згідно укладеного кредитного договору прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1753600,00 грн. простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, 1174760,51 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами та 31655,17 грн. пені за прострочену заборгованість по процентам. Разом з тим, відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості по поверненню кредитних коштів, простроченої заборгованості за нарахованими процентами та пені за прострочену заборгованість по процентам. Скаржник зазначає, що господарський суд прийшов до хибних висновків про наявність підстав для застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 1753600,00 грн., оскільки строк дії договору припинився 15.07.2010р. Суд не прийняв до уваги що строк дії кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р. згідно п. 7.3 якого, починається з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, отже кредитний договір станом на сьогодні не припинив свою дію; при цьому апелянт зазначає про аналогічні висновки ВСУ у постанові від 23.09.2015 р. справі №6-1206цс15. Судом не було прийнято до уваги пояснення позивача щодо переривання строку позовної давності відповідачем (стаття 264 ЦК); пояснення позивача, що кредитний договір та додаткові угоди до нього не містять графіку погашення платежів. Графік зниження ліміту заборгованості не містить інформацію про платежі, які мають бути сплачені на певну дату, а визначає суму коштів, якою може користуватись відповідач в певний період. Враховуючи, що сум погашення було недостатньо для проведення платежів для виконання зобов'язань за кредитним договором, то відповідно до п. 2.9 договору, де встановлена черговість погашення вимог банку, кошти направлялись на погашення заборгованості за процентами. Погашення тіла кредиту могло бути тільки тоді, коли сума платежу була більшою ніж сума заборгованості за процентами. Судом також хибно трактовано норми ст. 264 ЦК України та зазначено, що дії зі сплати заборгованості по процентам є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно суми заборгованості по процентам за користування кредитом, але жодним чином не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших частин платежу. Також суд не прийняв до уваги те, що проценти які погашались відповідачем нараховані на суму фактичної заборгованості по тілу кредиту, а тому погашаючи проценти відповідач визнає заборгованість по тілу кредиту. Отже, погашення що здійснювались відповідачем до березня 2014р. є діями, що підтверджують визнання відповідачем як основного боргу так і додаткових вимог. В даному випадку необхідно прийняти до уваги, що до березня 2014 року (останнє погашення 26.02.2014 р.) Позичальником здійснювалось погашення заборгованості по кредитному договору (підтверджується виписками, що знаходяться в матеріалах справи та наданим розрахунком), тобто ним визнавався борг по кредитному договору від 29.10.2007р. Перебіг позовної давності по стягненню заборгованості за кредитним договором почався заново - 26.02.2014р.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 20.12.2016р. у справі №902/1822/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Банк Форум" - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

09.02.2017р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від представника позивача - ПАТ "Банк Форум" (апелянта) надійшло клопотання, в якому останній просить проводити розгляд апеляційної скарги у даній справі без участі представника банку, у зв'язку із неможливістю його прибуття в судове засідання 15.02.2017р. о 14:30год.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 20.12.2016р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2007 року Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (банк) та ОСОБА_2 малим підприємством фірма "Арконі" (позичальник) укладено кредитний договір №0032/07/20-KLІ (Договір), згідно пунктів 1.1.-1.3. якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії для придбання будівельного обладнання (будівельні ліси, спецтехніка-екскаватори, бурові установки, крани, запчастини і послуги по ремонту спецтехніки) з максимальним лімітом заборгованості в сумі 2000000 грн. Кредитні кошти надаються строком по 28.10.2008р. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 17 процентів річних. Встановлено графік погашення кредиту:1) до 01.01.2008р. - 26000,00грн.; до 01.04.2008р. - 26000,00грн.; до 01.07.2008р. - 26000,00грн.; до 01.10.2008р. - 26000,00грн.; залишок заборгованості кредиту на 28.10.2008р. - 1896000,00грн. (а.с.7-9, т.І)

Пунктом 2.3. договору встановлено, що позичальник здійснює повернення кредитних коштів в національній валюті на відкритий йому позичковий рахунок №20622300600090 в Вінницькій філії АКБ "Форум", МФО 302816.

Відповідно до пункту 2.4. договору, проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником в національній валюті згідно з пунктом 2.6. договору. Несплата позичальником процентів протягом 20-ти календарних днів після встановленої пунктом 2.6. договору дати є підставою для вимоги щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитним коштами, неустойки та є підставою для звернення банком стягнення на заставлене майно.

Згідно пункту 2.5. договору сплата процентів позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитним коштами. При розрахунку процентів за користування кредитними коштами приймається рік і місяць рівні календарній кількості днів.

Проценти сплачуються позичальником на рахунок №20688300600090 в Вінницькій філії АКБ "Форум", МФО 302816, за перший місяць користування кредитними коштами не пізніше останнього робочого дня першого місяця користування кредитними коштами за період з моменту видачі кредитних коштів по 25-те число першого місяця користування кредитними коштами включно. В подальшому проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником щомісячно, за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця включно, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. Проценти за останній місяць користування кредитними коштами сплачуються в день повернення кредитних коштів (пункт 2.6 договору).

Відповідно до пункту 2.9. договору у разі недостатності суми проведення платежу для виконання зобов'язань позичальника за цим договором у повному обсязі, вимоги банку погашаються у наступній черговості: в першу чергу сплачуються прострочені проценти та комісії, в другу строкові проценти та комісії, заборгованість за кредитом, в третю - можливі неустойка, штраф та пеня, потім інші вимоги банку.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 7.3. договору).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Додатковою угодою №1 від 24.06.2008р. сторони домовились викласти пункт 1.2. договору в наступній редакції: "Кредитні кошти надаються строком по 28.10.2008р. З 24.06.2008р. за користування кредитним коштами встановлюється плата в розмірі 18% процентів річних". Інші умови кредитного договору, що не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишились чинними та без змін (а.с. 10, т.І).

28.10.2008р. між сторонами підписано Додаткову угоду №2 до договору, якою серед іншого в новій редакції викладено пункт 1.1., визначивши ставку процентів річних в розмірі 27% та 1.3. Договору, встановивши графік зниження ліміту заборгованості з 01.12.2008р. в сумі 1794000 грн., до 01.10.2009р. в сумі 1705600 грн. Залишок заборгованості кредиту на 27.10.2009р. - 169600 грн. Інші умови кредитного договору, що не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишились чинними та без змін (а.с. 11, т.І).

Додатковою угодою №3 від 28.08.2009р. сторонами змінено проценту ставку за користування кредитом, виклавши пункт 1.2. Договору в новій редакції: "Кредитні кошти надаються строком по 15.07.2010р. За користування кредитним коштами встановлюється плата в розмірі 25% процентів річних". Крім того, викладено в новій редакцій пункт 1.3. Договору "графік зниження ліміту заборгованості". Інші умови кредитного договору, що не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишились чинними та без змін (а.с. 12, т.І).

Додатковою угодою № 4 від 31.08.2009р. до договору, сторонами викладено в новій редакції пункт 2.1. розділу 2 "Загальні умови" щодо забезпечення повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами. Інші умови кредитного договору, що не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишились чинними та без змін (а.с. 13, т.І).

Додатковою угодою №5 від 11.03.2010р. до договору сторонами викладено в новій редакції пункт 2.6. договору вказавши новий рахунок сплати позичальником процентів. Крім того, викладено в новій редакції юридичну адресу банку та його реквізити. Інші умови кредитного договору, що не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишились чинними та без змін (а.с. 14, т.І).

Додатковою угодою №6 від 30.11.2010р. сторонами викладено в новій редакції пункти 1.1., 1.3., 2.3. та 2.6. договору, вказавши нові рахунки видачі кредитних коштів, обліку нарахованих процентів, повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами. Інші умови кредитного договору, що не зазнали змін за цією Додатковою угодою, залишились чинними та без змін (а.с. 15, т.І).

Матеріалами справа встановлено, що ПАТ "Банк Форум" взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №0032/07/20-KLІ виконав належним чином, надавши ПМП "Арконі" кредит у розмірі 2124000 грн., що стверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордерами та банківськими виписками по рахунку позичальника (а.с. 16-24, т.І).

З матеріалів справи вбачається, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору щодо погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом, що підтверджується виписками по рахунку ПМП "Арконі" (позичальника). Так, останнім погашено заборгованість по кредиту лише в сумі 370400 грн. та заборгованість про процентам в розмірі 1825501,20 грн.

Таким чином, за ПМП "Арконі" утворилася заборгованість по кредиту перед банком у розмірі 1753600,00 грн.

За наведених обставин, ПАТ "Банк Форум" 16.04.2014р. направило на адресу ПМП "Арконі" - позичальника, вимогу на суму 2684538,05 грн. (на виконання пункту 5.2 кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р.). У вимозі банком з урахуванням умов укладеного між сторонами кредитного договору зазначено, що станом на 15.04.2014р., згідно розрахунку заборгованості позичальника ПМП "Арконі", за кредитним договором №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р. становить: заборгованість по кредиту в сумі 1753600,00 грн.; прострочені відсотки за користування кредитом 930938,05 грн.; Всього заборгованість станом на 15.04.2014р. становить 2684538,05 грн. Враховуючи норми ГК та ГПК України щодо виконання зобов'язання, умови кредитного договору, договору застави, банк вимагав у 15-ти денний строк з дати надіслання вимоги (пункт 5.2. договору) перерахувати на поточний рахунок позичальника грошові кошти в сумі 2684538,05грн. заборгованості (а.с.27, т.І).

Вказана вимога була отримана підприємством "Арконі" 22.04.2014 р., що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 28, т.І).

Однак, як встановлено матеріалами справи, вказана вимога залишена ПМП "Арконі" без відповіді, кредитних коштів банку не повернуто.

За наведених обставин, ПАТ "Банк Форум" у грудні 2014 року звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ПМП "Арконі" заборгованості в сумі 2968125,89 грн., з яких 1753600 грн. прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 1174760,51 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами та 39765,38 грн. пеня за прострочену заборгованість по відсоткам (а.с. 2-5, т. І). Згідно позовної заяви, вказана заборгованість розрахована позивачем станом на 04.11.2014р.

Згідно частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між сторонами спору є відносинами, що виникли з кредитного договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глава 71), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно до частин 1-3 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи умови договору, наведені норми чинного законодавства, фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 1753600 грн. простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, 1174760,51 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, оскільки наведена заборгованість є обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що 09.10.2015р. відповідачем ПМП "Арконі" подано до суду клопотання та 16.12.2015р. письмові пояснення про застосування позовної давності, в яких відповідач враховуючи частини 3,4 статті 267 ЦК України просить, застосувати до позовних вимог ПАТ "Банк Форум" позовну давність, в задоволенні позову про стягнення 2968125,89 грн. заборгованості за кредитним договором - відмовити (а.с. 105-107, т.І, 211-216, т.ІІ).

В обґрунтування даних клопотань та письмових пояснень відповідач зазначає, кредитним договором від 29.10.2007р. встановлено як строк дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 7.3 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 15.07.2010 р. (пункт 1.2 кредитного договору з внесеними змінами додатковою угодою № 3 від 28 серпня 2009 року), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця по 25-те число включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 2.3 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 2.6 кредитного договору). Тому, поряд з установленням строку дії договору сторони на підставі додаткової угоди №3 від 29.08.2009р. встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Враховуючи норми ЦК України щодо строків позовної давності та порядку їх застосування, роз'яснення пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р., відповідач зазначає, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. В додатковій угоді №3 сторонами внесено зміни в пункт 1.3. договору та встановлено новий графік зниження ліміту заборгованості, останній платіж, по якому мав бути зарахований до 15.07.2010р., тобто до кінцевого строку повернення кредиту. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору, визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. (Правовий висновок ВСУ у справі 6-20цс14). Позивач звернувся з вимогою щодо стягнення простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, процентів та пені лише 23.12.2014р. В обґрунтування можливого спливу строків позовної давності позивач зазначив, що перебіг позовної давності почався заново з 26.02.2014р. оскільки відповідачем по справі було здійснено погашення процентів, тобто фактично відповідач визнав борг шляхом сплати процентів (перервав строк позовної давності). В склад всіх платежів за графіком зниження ліміту заборгованості (пункт 1.4. договору) входила сума заборгованості по тілу кредиту (основна вимога) та проценти за користування кредитними коштами (додаткова вимога). Тому, враховуючи той факт, що ПМП "Арконі", починаючи з 25.11.2009р., взагалі не сплачувало тіло кредиту (основний борг/основна вимога), а погашало лише проценти (додаткова вимога), то такі платежі не можуть свідчити про визнання відповідачем суми основного боргу в розмірі 1753600,00 грн. та пені в розмірі 39765,38 грн. Такі дії відповідача стверджують лише про визнання ним процентів по кредиту, в той же час, обрахунок строку позовної давності за останнім платежем, що передбачав погашення відсотків, починає свій перебіг з 16.07.2010р. та закінчується 16.07.2013р., за таких обставин, з вимогою про стягнення простроченої заборгованості за нарахованими процентами ПАТ "Банк Форум" міг звернутись саме до 16.07.2013р, оскільки початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Незалежно від того чи заявлена вимога про стягнення процентів в межах строку позовної давності чи поза їх межами, пленум ВГСУ наголошує, що у випадку спливу позовної давності за основною вимогою (28.10.2009р. останній день сплати тіла кредиту + 3 роки = 28.10.2012р. ((останній день строку на звернення з позовом про стягнення основного боргу))), вважається, що спливла позовна давність і щодо додаткової вимоги, а саме: сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені). За таких обставин, відповідач вважає, що існують всі підстави для застосування до вимог позивача сплив строків позовної давності.

Пунктом 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" з подальшими змінами та доповненнями, роз'яснено, що за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно умов кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р, сторони встановили: як строк дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 7.3 договору), кінцевий строк повернення кредиту - по 15.07.2010р. (пункт 1.2. договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №3 від 28.08.2009р.), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, зокрема, щомісяця кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 1.4. договору зі змінами, внесеними додатковими угодами №2 від 28.10.2008р. та №3 від 28.09.2009р.) та для процентів за користування кредитом щомісяця по 25-те число включно (пункт 2.6. договору).

Таким чином, разом з установленням строку дії кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань зі внесення щомісячних платежів, останній з яких, з урахуванням змін внесених до Договору додатковою угодою №3 від 28.08.2009р., у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 15.07.2010р.

Згідно частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Отже, початок перебігу строку позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Пунктом 4.2. постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №10 роз'яснено, що позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно, оскільки умовами кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оскільки за умовами кредитного договору від 29.10.2007р. погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами згідно графіку визначеному в договорі (з урахуванням внесених до нього змін додатковими угодами №2 від 28.10.2008р. та №3 від 28.09.2009р.), а процентів - за перший місяць користування кредитними коштами не пізніше останнього робочого дня першого місяця користування кредитними коштами за період з моменту видачі кредитних коштів по 25-те число першого місяця користування кредитними коштами включно та в подальшому проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником щомісячно, за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця включно, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Враховуючи умови кредитного договору сторін та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджуються з висновком місцевого господарського суду про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України №6-16цс13 від 06.11.2013 року, №6-20цс14 від 19.03.2014 року, №6-331цс15 від 01.07.2015р., №6-154цс15 від 30.09.2015р., №6-1295цс15 від 07.10.2015р., №6-2520цс15 від 06.04.2016р.

Матеріалами справи встановлено, що позовну заяву ПАТ "Банк Форум" вих. №б/н від 23.12.2014 р., зареєстровано канцелярією господарського суду Вінницької області за вх. №1895/14 від 25.12.2014р. та направлено на адресу господарського суду Вінницької області 24.12.2014р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом з відбитком поштового штемпеля (а.с.2, 38, т.І).

Положеннями пункту 4.4.2. постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Згідно частини 4 статті 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки, вимоги про стягнення заборгованості по поверненню кредитних коштів в сумі 1753600 грн., які, враховуючи зміни внесенні до кредитного договору від 29.10.2007р. додатковою угодою №3 від 28.08.2009р., мали бути погашені у строк до 15.07.2010р. включно, заявлено позивачем після спливу трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Доводи позивача щодо перевивання перебігу позовної давності з посиланням на пункт 2.9. договору, яким встановлювалася черговість погашення вимог банку та те, що погашення, що здійснювалися відповідачем до березня 2014р. є діями, що підтверджують визнання відповідачем основного боргу так і додаткових вимог, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними обставинами.

Згідно статті 264 ЦК України визначальним у перериванні строків позовної давності є вчинення боржником дій, які спрямовані на визнання якихось конкретних складових боргу чи усього боргу в цілому.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріали даної справи не містять жодного доказу, який би свідчив про визнання відповідачем заборгованості по тілу кредиту або вчинення дій, які свідчать про це.

Щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, Рівненський апеляційний господарський суд, зазначає наступне.

Як уже зазначалося, частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пункти 4.4, 4.4.1 постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р.)

Згідно наявних у матеріалах справи виписок банку по рахунках відповідача, вбачається, що останню проплату заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, відповідачем здійснено 26.02.2014р., а відтак саме з цієї дати бере початок новий строк позовної давності, який з урахуванням статей 257, 264 ЦК України закінчується 26.02.2017р., тоді як позивач звернувся з позовом до суду 24.12.2014р.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку мало місце переривання строку позовної давності стосовного вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами, а відтак позивач звернувся в межах зазначеного строку, з огляду на що, вимоги ПАТ "Банк Форум" в цій частинні в сумі 1174760,51 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, часткова сплата процентів відбувалася без зазначення призначення платежу (не вказано за який місяць конкретно), відтак фактично постійно мало місце переривання строку позовної давності по сплаті усіх процентів незалежно від періоду їх нарахування та того, що по кожному періодичному платежу строк позовної давності ідуть окремо.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 39765,38 грн. пені за прострочену заборгованість по відсоткам, апеляційний суд, зазначає наступне.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами України.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня

Пунктом 4.1 кредитного договору №0032/07/20-KLІ від 29.10.2007р., сторони визначили, що за несвоєчасне повне чи часткове погашення кредитних коштів та за несвоєчасну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2%, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та або несплачених процентів за кожен день прострочення.

Разом з тим, позивачем при обрахуванні пені враховано наведені норми чинного законодавства, зокрема, вказаного Закону України, відповідно вимога про стягнення пені у заявленому розмірі не перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ та є правомірною.

Згідно роз'яснень постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013р №10 у пункті 4.3, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За наведених обставин, враховуючи порядок та строки нарахування пені згідно норм чинного законодавства, дату звернення позивача з позовом до господарського суду - 24.12.2014р. (відбиток поштового штемпеля), подані відповідачем клопотання та письмові пояснення про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обрахування пені окремо по кожній із сум прострочених процентів та її стягнення в межах попереднього року до дня подання позову.

Таким чином, до стягнення підлягає розмір пені за прострочену заборгованість по відсоткам в сумі 31655,17 грн. В стягненні пені в сумі 8110,21 грн. слід відмовити.

Виходячи з норми чинного законодавства, поданих сторонами доказів, дослідивши наведені обставин щодо строку позовної давності, з'ясувавши всі обставини, що мають значення для справи, судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача 1174760,51 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 31655,17 грн. пені за прострочену заборгованість по відсотках, а в решті позовних вимог відмовлено.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" (в особі представника за довіреністю) від 03.01.17р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року у справі №902/1822/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/1822/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Крейбух О.Г.