Ухвала

від 10.05.2017 по справі 902/1822/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

10 травня 2017 р. Справа № 902/1822/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного малого підприємства фірми "Арконі" про розстрочку виконання рішення суду у справі

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" ОСОБА_1, м.Київ

до приватного малого підприємства фірми "Арконі", м.Вінниця

про стягнення 2968125 грн 89 коп.

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 10/14-01 від 03.06.2016)

відповідача (заявника): ОСОБА_3 (довіреність б/н від 03.05.2017)

В С Т А Н О В И В :

В провадженні судді Тварковського А.А. перебувала справа за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" ОСОБА_1 до приватного малого підприємства фірми "Арконі" про стягнення 2968125 грн 89 коп. заборгованості.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.12.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного малого підприємства фірми "Арконі" на користь публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" 1174760 грн 51 коп. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 31655 грн 17 коп. пені за прострочену заборгованість по відсотках та 24128 грн 31 коп. судових витрат зі сплати судового збору. В задоволенні позовних вимог в частинні стягнення 1753600 грн простроченої заборгованості по кредиту та 8110 грн 21 коп. пені відмовлено.

06.01.2017 на виконання вищевказаного рішення у справі №902/1822/14 видано відповідний наказ, який надіслано на адресу стягувача.

26.04.2017 до господарського суду Вінницької області надійшла заява за підписом директора приватного малого підприємства фірми "Арконі" без номера та дати (вх. канц. №06-55/22/17 від 26.04.2017) про розстрочку виконання рішення суду від 20.12.2016 у вказаній справі на п'ять років. Заява мотивована важким фінансовим становищем, зумовленим негативною економічною ситуацією в Україні, загрозою банкрутства підприємства, у зв'язку із можливим вилученням основних засобів в ході примусового виконання судового рішення, а також відсутністю активів для негайного та одноразового виконання рішення у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.04.2017 вказану заяву призначено до розгляду на 10.05.2017.

Під час судового засідання представник заявника (відповідача) заяву про розстрочку виконання рішення суду підтримав повністю. Просив суд її задовольнити.

Натомість представник позивача проти задоволення заяви заперечив, посилаючись на обставини, що викладені у листі б/н від 10.05.2017 (вх. канц. суду №06-52/4434/17 від 10.05.2017). Зокрема, ОСОБА_2 зазначила, що обставини, на які посилається заявник, вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку із цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду. Також наголосила на тому, що боржник з моменту ухвалення рішення у даній справі не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості згідно кредитного договору №0032/07/20-KLI від 29.10.2007.

Розглянувши заяву про розстрочку виконання рішення суду у справі №902/1822/14 (вх.06-55/22/17 від 26.04.2017), давши їй оцінку, заслухавши думку представників сторін, судом встановлено наступне.

За змістом ст.129 Конституції України до основних засад судочинства в Україні віднесено і обов'язковість судового рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У ч.1 ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Пунктом 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2010 роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Отже, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Також у законі відсутнє обмеження щодо можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення. Відповідно, суд, який приймає рішення, має повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

1) Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012від 25.04.2012);

3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v.Greece), від 19 березня 1997 року, п.40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II);

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п.74, ECHR 1999-V).

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для визнання поважними причин затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст.6 Конвенції.

Таким чином, у випадку відстрочки виконання рішення має бути забезпечений баланс прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Так, наведені приватним малим підприємством фірми "Арконі" обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами з якими закон пов'язує можливість розстрочки виконання остаточного судового рішення.

В судовому засіданні 10.05.2016 з'ясовано, що відповідачем не вживалося заходів направлених на виконання рішення суду від 10.12.2016 в частині проведення розрахунків по заборгованості. Долучена до заяви світлокопія платіжного доручення №1094 від 19.04.2017 про сплату 26641,14 грн в рахунок погашення заборгованості по ВП №53676712 не стосується предмету судового розгляду, оскільки як вбачається із Автоматизованої системи виконавчого провадження (http://asvpweb.nais.gov.ua/#/search-debtors) за №53676712 зареєстровано виконавче провадження про здійснення стягнення з відповідача на користь держави. Тоді, як в даному випадку стягувачем є ПАТ "БАНК ФОРУМ"

Таким чином, у суду відсутні докази, які б підтверджували добросовісну поведінку боржника і вжиття ним належних заходів для виконання рішення в частині оплати заборгованості.

В ході розгляду заяви також з'ясовано, що повернення наданих Банком (позивач - у справі) кредитних коштів позичальнику (відповідач у справі) забезпечені договорами застави транспортних засобів і як, пояснено заявником, обтяження з яких, не знято.

Викладене дає підстави припускати можливість застосування Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до якого, з метою виконання рішення державний виконавець має право звернути стягнення на інше майно (майнові права) боржника.

При цьому, твердження представника відповідача (заявника) про відсутність активів для негайного та одноразового виконання рішення у справі, в підтвердження чого останнім надано фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва станом на 31.12.2016, судом не приймається до уваги виходячи з наступного.

Прядок визначення вартості майна будь-якого підприємства врегульовано Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Відповідно до ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст.9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Так, відповідно до ст.20 Закону України "Про виконавче провадження", для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Таким чином, посилання відповідача (заявника) на відсутність достатніх активів не підтверджується доказами визначеними приписами ст.34 ГПК України.

Щодо твердження відповідача (заявника) про негативну економічну ситуацію в Україні протягом 2013-2016 років, яка вплинула на фінансове становище підприємства, слід зазначити про обґрунтованість посилання позивача на висновки ВГСУ у справі №914/1488/15 від 19.11.2016, що тяжка економічна ситуація в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін.

Суд враховує, що у разі задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 5 років, стягувач не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання відповідної компенсації, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові №3-1276гс15 від 17.02.2016 у справі, "невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення".

При цьому, також слід зазначити, що позивач перебуває в процесі ліквідації (Газета Голос України № 117 (5867) від 20.06.2014) і відповідно до рішення №840 від 26 травня 2016 виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ БАНК ФОРУМ на два роки до 15.06.2018 включно. Тобто, визначений заявником кінцевий термін виконання рішення суду - 30.04.2022 року виходить за встановлений Виконавчою дирекцією термін ліквідації Банку, що порушує інтереси позивача та позбавляє останнього можливості отримати присуджені судом до стягнення кошти.

Так, відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Позиція представника відповідача (заявника) щодо можливості повторного продовження строку процедури ліквідації ПАТ БАНК ФОРУМ з 15.06.2018 не береться судом до уваги, оскільки відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні ст.32 ГПК України.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Як встановлено судом вище, викладені в заяві відповідачем обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а також направлені на дисбаланс прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Наведене є підставою для відмови у задоволенні заяви приватного малого підприємства фірми "Арконі" про розстрочку виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 86, 115, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд-

У Х В А Л И В :

1. В задоволені заяви (вх. 06-55/22/17 від 26.04.2017) приватного малого підприємства фірми "Арконі" про розстрочку виконання рішення господарського суду Вінницької області по справі №902/1822/14 в частині стягнення 1174760,51 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами та 31655,17 грн пені на п'ять років - відмовити.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи