Постанова

від 14.02.2017 по справі 910/20297/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Справа № 910/20297/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кролевець О.А.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2016 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року

у справі № 910/20297/15

господарського суду міста Києва

за позовом Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ Укрбазискомпані"

2. Публічного акціонерного товариства "Омега Банк"

3. Головного територіального управління юстиції у місті Києві

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: 1. Реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києва

2. ОСОБА_4

про визнання недійсним договору

за участю представників

позивача - Резнік А.Б.

відповідачів - 1. не з'явився

2. не з'явився

3. Богаченко М.М.

третіх осіб - 1. Денисенко Ю.О.

2. ОСОБА_8

вільний слухач ОСОБА_9

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ Укрбазискомпані" та Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" про визнання недійсним іпотечного договору № 1225-Ф/1226-Ф/ІП-1 від 25 червня 2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладення договору іпотеки, предмет іпотеки належав на праві власності позивачу, а не відповідачу 1, а тому договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним, як укладений особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року (суддя Домнічева І.О.) у справі № 910/20297/15 позов задоволено частково. Визнано недійсним іпотечний договір № 1225-Ф/1226-Ф/ІП-1 від 25 червня 2008 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2016 року (судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., Шевченко Е.О.) рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 910/20297/15 скасовано. Припинено провадження у справі № 910/20297/15.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 липня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2016 року скасовано справу передано до Київського апеляційного господарського суду для нового розгляду апеляційної скарги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2016 року (судді Чорна Л.В., Руденко М.А., Разіна Т.І.) рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 910/20297/15 залишено без змін.

Не погодившись з зазначеною постановою ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року та припинити провадження у справі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 18 грудня 2007 року рішенням господарського суду міста Києва у справі №34/251-25/536 було задоволено позов громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" до громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів" про визнання права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30, т. 1).

Рішення залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року, постановою Вищого господарського суду України від 26 червня 2008 року та ухвалою Верховного суду України від 14 серпня 2008 року (а.с. 37-47, т.1).

04 квітня 2008 року між громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" та товариством з обмеженою відповідальністю "Лексбуд компані" було укладено договір купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1

29 вересня 2008 року рішенням господарського суду у справі № 29/411 було визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення (а.с. 48, т.1).

17 березня 2009 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення господарського суду у справі № 29/411 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу залишено без змін (а.с. 57, т.1).

15 червня 2009 року ухвалою Вищого господарського суду України у справі №29/411 було прийнято відмову від касаційної скарги громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів" від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2009 року.

Позивачу стало відомо, що спірну нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 було внесено в якості внеску до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ Укрбазискомпані".

19 листопада 2009 року рішенням господарського суду у справі № 31/7 було визнано недійсним п. 8.1. статуту товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ Укрбазискомпані" в частині внесення до статутного капіталу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 68, т.1).

Зазначене рішення не оскаржувалось.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2011 року у справі № 31/176 було задоволено позов громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" та витребувано нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 від товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ Укрбазискомпані" на користь громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" (а.с. 76, т. 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 05 вересня 2011 року у справі №31/176 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2011 року у справі №31/176 залишено без змін (а.с. 87, т.1).

25 червня 2008 року між ТОВ "НТЦ Укрбазискомпані" (іпотекодавець) та ЗАТ "Сведбанк Інвест" (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір №1225-Ф/1226-Ф/ІП-1, за умовами якого іпотекодавець, як майновий поручитель, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 4 246,60 кв. м. (а.с. 24, т.1).

Проте на момент укладення спірного договору позивач був власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчать судові рішення, які мають преюдиціальне значення для даного спору.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 23 грудня 2010 року у справі №6-1851св10 встановив, що спірне майно перебуває на праві власності позивача (а.с. 171).

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (п. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

За таких обставин, позовні вимоги документально обґрунтовані та підлягають задоволенню.

ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі №910/20297/15 та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року у справі №760/6013/15-ц за ОСОБА_4 визнано право власності на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 4 246,60 кв.м.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2016 року. ОСОБА_4 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Відповідно до п. 1 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_4 звернувся із апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі №910/20297/15 23 листопада 2015 року, про що свідчить відмітка на апеляційній скарзі.

На момент приймання апеляційної скарги до провадження Київським апеляційним господарським судом, рішення Солом'янського районного суду від 19 травня 2015 року у справі №760/6013/15-ц набрало чинності, оскільки доказів подання апеляційної скарги у строки, передбачені п. 1 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України, матеріали справи не містять.

Громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів", не погоджуючись, із рішенням Солом'янського районного суду звернулась до апеляційного суду міста Києва.

Рішенням апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року апеляційну скаргу громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" задоволена частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року в частині задоволення позовних вимог скасовано. В цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Крім того, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2016 року у справі №826/24500/15 визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності №11672259 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 4 246,60 кв.м. на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року справа №2-3503/17, 760/6013/15-ц. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича індексний номер: 25418758 (від 20.10.2015р. 16:00:48) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 4 246,60 кв.м. на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року справа №2-3503/17, 760/6013/15-ц за ОСОБА_4. Скасовано запис №11672259 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 4 246,60 кв.м. на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року справа №2-3503/17, 760/6013/15-ц.

Разом з цим, п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

ОСОБА_4, в порушення вищезазначеного, клопотання про обґрунтування неможливості подання доказів, не заявляв, а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для прийняття нових доказів.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 та обґрунтовано залишив в силі рішення господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі №910/20297/15.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/20297/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді О. А. Кролевець

С. С. Самусенко