Постанова

від 15.02.2017 по справі 916/1708/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р.Справа № 916/1708/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів : Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

за участю представників учасників процесу:

від ТОВ "СЕРВИС" - ОСОБА_1 за довіреністю;

Представник ТОВ "АКТУ" у судове засідання не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС"

на рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2016 року

у справі №916/1708/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АКТУ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС"

про стягнення 104405 грн. 33 коп.

ВСТАНОВИВ

У червні 2016 товариство з обмеженою відповідальністю "АКТУ" (далі - ТОВ "АКТУ") звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС" (далі - ТОВ "СЕРВИС"), в якій просило стягнути з відповідача заборгованість за придбані нафтопродукти у загальному розмірі 104405,33 грн., з яких 52 600 грн. основного боргу та 51 805,33 грн. інфляційне збільшення боргу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.08.2016 (суддя Демешин О.А.) позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "СЕРВИС" на користь ТОВ "АКТУ" 52600 гривень боргу, 51805 гривень 33 коп. інфляційних та 1566 гривень судового збору.

В мотивах оскарженого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач на підставі видаткової накладної №17 від 24.01.2014 року поставив на адресу відповідача бензин автомобільний А-92 в кількості 10 100 л та бензин автомобільний А-95 в кількості 5 100 л, на загальну суму 135790 грн., проте, оплата за поставлену продукцію виконана відповідачем не повністю, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 52600 грн., а тому, пославшись на приписи ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 265, ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 692, ст. 526 ЦК України, суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 52600 грн. та інфляційних втрат у розмірі 51 805,33 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "СЕРВИС" з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2016 у справі №916/1708/16 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що зазначене рішення є необ'єктивним, необґрунтованим та винесеним передчасно, без повного виявлення всіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи які місцевий господарський суд визнав встановленими і які призвели до неправильного вирішення справи.

Як зазначає апелянт, суд визнав обґрунтованим та таким що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з ТОВ "СЕРВИС" боргу в розмірі 52 600 грн., проте, на думку скаржника, такий висновок суду є хибним і не відповідає матеріалам справи, оскільки у поданому розрахунку заборгованості (акті звіряння) позивач зазначив що ТОВ "СЕРВИС" частково сплачувало заборгованість, зокрема платіжним дорученням №94 від 05.03.2014 р. відповідачем, нібито погашено заборгованість в розмірі 2 281,00 грн., тоді як на справді, за твердженням відповідача, останнім за цим платіжним дорученням було погашено 10 000 гривень, внаслідок чого судом завищено суму основного боргу на 7 719 грн.

Скаржник вважає, що з урахуванням того, що позивачем з самого початку розрахунків було завищено залишок боргу на суму 7 719 грн., то відповідно, і розрахунок інфляційних втрат проведено не вірно, оскільки його було завищено, а саме на залишок заборгованості, який був на 7 719 грн. вищий ніж реальний.

ТОВ "СЕРВИС" відзначає, що не визнає нараховані інфляційні втрати в повному обсязі, однак, якщо суд і дійшов висновку що вказані інфляційні втрати підлягають стягненню, то в будь-якому випадку вони б підлягали стягненню не в такій сумі та нарахованими не за цей період, оскільки не вірно визначено початок нарахування інфляційних втрат. А саме, як слідує із самої позовної зави оплата мала бути здійснена на підставі рахунку на оплату № 14 від 24.01.2014 р. проте, як стверджує апелянт, позивачем не надано жодного доказу, щодо виставлення (направлення, вручення) ТОВ "СЕРВИС" вказаного рахунку відбулось саме 24.01.2014 р., тоді як вказаний рахунок отримано відповідачем лише в березні 2014 року. За твердженням апелянта, така ситуація утворилась в наслідок того, що ТОВ "АКТУ" всупереч вимогам наказу від 20.05.2008 р. №281/171/578/155 "Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" не було надано ТОВ "СЕРВИС" оригіналу договору на поставку пального, сертифікату відповідності та паспорту якості поставленої продукції, а також відомість на відпуск нафтопродуктів, які, за твердженням апелянта, ТОВ "АКТУ" зобов'язалось надати в подальшому, однак до теперішнього часу так і не надало, надавши відповідачеві лише в березні 2014 р. рахунок №14 від 24.01.2014 р., саме тому, як стверджує апелянт, у ТОВ "СЕРВИС" і виникли непорозуміння з позивачем.

Окрім того, апелянт посилаючись на п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначає, що з вказаного роз'яснення вбачається, що індекс інфляції вираховується з місяця, наступного від місяця у якому мав бути здійснений платіж, проте, в оскаржуваному рішенні судом взято до уваги та вирішено стягнути з ТОВ "СЕРВИС" розрахунок індексу інфляції безпосередньо з дати вручення відповідачеві товару, а саме з 24.01.2014 р.

До того ж, скаржник зазначає, що з поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивачем не вказано джерел походження таких індексів а також проведено нарахування індексу інфляції на отримані суми коштів у відповідних періодах, тоді як відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, проте, як стверджує апелянт, позивачем в своєму розрахунку проіндексовано саме отримані кошти, при чому по кілька разів протягом одного й того ж періоду індексації, тоді як, згідно вказаної постанови індексації підлягає сума боргу, що існувала на останній день місяця.

Крім того, скаржник вважає, що ТОВ "АКТУ" не мало права звертатись до суду та відповідно у суду були відсутні достатні правові підстави для задоволення такого позову, з позовом до ТОВ "СЕРВИС" щодо захисту своїх порушених прав, порушення яких виникло, нібито за договором поставки, до якого застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу, з огляду на наступне. Так, апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ "АКТУ" та ТОВ "СЕРВИС" уклались правовідносини, що виникли на підставі договору поставки пального та застосував у своєму рішенні положення статей 181, 265 ГК України, ст. 692, 526, та 625 ЦК України. Проте, як зазначає апелянт, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання мас виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, за твердженням апелянта, відносини між підприємствами з приводу поставки палива та нафтопродуктів регулюються додатково й іншими актами цивільного законодавства, зокрема "Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України".

Так, посилаючись на п.п. 4.1.7., 4.3.5.3., 5.1.1., 5.4.1., 7.1., 7.5., 7.5.1., 7.5.8., 8.4., 10, 10.1., 10.2., 10.2.1., 10.2.4. Інструкції апелянт зазначає, оскільки Інструкцією заборонено прийняття нафтопродуктів без наявності зазначених у даних пунктах Інструкції документів, вказаний правочин (як поставка чи купівля-продаж нафтопродуктів) відповідно до змісту статей 203, 2015, 216 ЦК України є, на думку скаржника, нікчемним, оскільки відвантаження здійснено всупереч вимогам законодавства, а саме Інструкції, і відтак кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано.

Скаржник зазначає, що відповідно до вищевказаних пунктів Інструкції, яка, на думку апелянта, в даному випадку є спеціальним нормативно-правовим актом який підлягає застосуванню, для здійснення операції поставки палива (нафтопродуктів) обов'язковими є наявність сукупності умов, а саме укладеного договору, належним чином оформлена ТТН, наявність паспорта якості на нафтопродукт та наявності копії сертифіката відповідності. Проте, за твердженням скаржника, ТОВ "АКТУ" вказаних документів не надало, ані договору поставки, ані паспорту якості на нафтопродукти, ані копії сертифікату відповідності пального. До того ж, як вказує апелянт, графи ТТН не були заповнені належним чином, а саме без зазначення густини, температури та маси нафтопродуктів, в наслідок чого ТОВ "СЕРВИС" не мало можливості прийняти та оприбуткувати вказаний товар для його подальшої реалізації через свою АЗС. Тоді як, за твердженням апелянта, ТОВ "АКТУ" зобов'язався в подальшому в найкоротший термін надати всі перелічені документи, а оскільки вже було здійснено чималі витрати на перевезення пального ТОВ "СЕРВИС" пішло на зустріч, підписавши ТТН та видаткову накладну, з умовою подальшого належного оформлення угоди.

З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що у зв'язку з тим, що при отриманні відповідачем пального від ТОВ "АКТУ" не було укладено всіх передбачених чинним законодавством, зокрема Інструкцією, документів то ТОВ "СЕРВИС" не мало права приймати вказаний товар, а тому, на думку скаржника, у даному випадку не може застосовуватись положення про виникнення договірних зобов'язань, а можливий лише їх розгляд як безпідставно отриманого майна та ТОВ "АКТУ", на думку скаржника, у даному випадку, наділено правом вимагати захисту свого порушеного права лише у два способи зобов'язати ТОВ "СЕРВИС" повернути безпідставно отримане майно, або ж відшкодувати вартість безпідставно набутого майна.

Крім того, скаржник зауважує, що станом на теперішній час, ТОВ "СЕРВИС" перерахувало ТОВ "АКТУ" вартість безпідставно отриманого майна і залишок заборгованості складає 42 281,00 грн., які ТОВ "СЕРВИС" визнає і готове компенсувати ТОВ "АКТУ". Так, апелянт зазначає, що під час розгляду справи і після ухвалення рішення, ТОВ "СЕРВИС" продовжувало частково оплачувати вартість вказаного майна, і відповідно сума заборгованості зменшилась.

Одночасно, апелянт вважає, що у даному випадку стягнення інфляційних втрат є неприпустимим, оскільки ТОВ "СЕРВИС" не отримувало від суду першої інстанції будь-яких документів (ухвал, повісток, рішення суду, тощо), а також не отримувало від позивача копії позовної заяви, відтак з причин, що не залежали від нього не знало і не могло знати про наявність судового процесу та відповідно участі у справі не приймало та не мало можливості надавати наявні у товариства нові докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 апеляційну скаргу ТОВ "СЕРВИС" прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

30.01.2017 Одеським апеляційним господарським судом отримано пояснення від ТОВ "СЕРВИС" в яких останній зазначає, що починаючи з 05 березня 2014 р. і до 24.01.2017 р. ним постійно сплачувались грошові кошти за майно, що є предметом спору і за вказаний період загалом сплачено 96 609 грн., а тому на теперішній час залишок заборгованості за рахунком №14 від 24.01.2014 складає 39 181 грн.

У судовому засіданні від 30.01.2017 оголошувалась перерва до 15.02.2017 р.

13.02.2017 до Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "АКТУ" в якій останній зазначає, що за період з моменту прийняття судового рішення до часу розгляду апеляційної скарги, ТОВ "СЕРВИС" здійснювало часткове погашення заборгованості, що підтверджується бухгалтерською довідкою ТОВ "АКТУ" від 06.02.2017 за вих.№29, а тому, ТОВ "АКТУ" просить суд при розгляді апеляційної скарги по даній справі врахувати інформацію зазначену в довідці ТОВ "АКТУ" від 06.02.2017 за вих.№29.

У судових засіданнях представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у яких зазначив, що ТОВ "АКТУ" при здійснені розрахунку основної суми заборгованості не було враховано деякі платежі, що були здійснені відповідачем та надано новий розрахунок заборгованості.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області, заслухавши представників сторін, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "СЕРВИС" підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "АКТУ" на підставі видаткової накладної №17 від 24.01.2014 р. було поставлено ТОВ "СЕРВИС" бензин автомобільний А-92 в кількості 10 100 л та бензин автомобільний А-95 в кількості 5 100 л, на загальну суму 135790 грн.

Відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №36 від 24.01.2014 р. вантаж одержав ОСОБА_2 на підставі довіреності №1 від 24.01.2014 виданої ТОВ "СЕРВИС".

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, ТОВ "АКТУ" зазначило, що відповідачем, всупереч домовленостям та наданим документам щодо поставки товару, розрахунки по поставленому бензину на час звернення із позовом до суду в повному обсязі не проведені, а оплата на протязі 2014-2016 років проводилась частково та на час складання позову заборгованість ТОВ "СЕРВИС" складає 52600 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення ТОВ "АКТУ" до суду з позовом про стягнення з ТОВ "СЕРВИС" заборгованості у сумі 52 600 грн. та інфляційних втрат у сумі 51 805,33 грн.

Судом першої інстанції вимоги позивача визнано обґрунтованими та задоволено у повному обсязі.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, зв'язку з наступним.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (пункт 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, з урахуванням відсутності між сторонами договірних зобов'язань, відповідач повинен був сплати грошові кошти за поставлений товар за видатковою накладною №17 від 24.01.2014 р. після його прийняття.

Відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №36 вантаж був отриманий уповноваженим представником ТОВ "СЕРВИС" 24.01.2014 р., отже саме з цієї дати у відповідача виник обов'язок щодо оплати поставленого товару.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплачував грошові кошти за поставлений позивачем товар частинами та не вчасно, у зв'язку з чим у ТОВ "СЕРВИС" утворилась заборгованість.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судом першої інстанції не було належним чином перевірено та не взято до уваги наявні у матеріалах справи платіжні доручення та сплачені за ними відповідачем суми.

Так, відповідно до платіжних доручень, що були надані позивачем, на підтвердження часткової оплати ТОВ "СЕРВИС" за поставлений товар, відповідачем було сплачено на користь позивача 91 209 грн.

До того ж, ТОВ "СЕРВИС" було надано платіжне доручення №244 від 29.07.2016 р., яке підтверджує сплату відповідачем на користь позивача 100 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 135790 грн. та ТОВ "СЕРВИС", як вбачається з наданих позивачем та відповідачем платіжних доручень, було сплачено за поставлений товар, 91 309 грн., загальна сума заборгованості складає 44 481 (135 790-91 209-100) грн.

Колегією суддів не приймаються до уваги надані апелянтом платіжні доручення від 10.08.2016, 23.08.2016, 31.08.2016, 07.09.2016, 22.09.2016, 30.08.2016, 19.10.2016, 07.11.2016, 09.11.2016, 22.11.2016, 30.11.2016, 13.12.2016, 19.12.2016, 23.12.2016, 28.12.2016, 04.01.2017, 18.01.2017, 24.01.2017, оскільки оплата за цими документами здійснювалась відповідачем після прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи наведене, колегією суддів було здійснено власний розрахунок індексу інфляції з урахуванням основної суми заборгованості, щомісячної часткової оплати відповідачем даної заборгованості та індексу інфляції, що був встановлений на кожний місяць прострочення платежу.

Відповідно до даного розрахунку сума інфляційних втрат складає 36 465,33 грн. та остання підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Колегією суддів відхиляються посилання скаржника на те, що відвантаження здійснено всупереч вимогам законодавства, а саме Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, товар було прийнято відповідачем без жодних зауважень та уповноваженим на це представником. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до ТОВ "АКТУ" з будь-якими претензіями щодо якості або кількості товари або вимоги про повернення товару, у той час як відповідачем прийнято товар за накладною та здійснено його часткову оплату, що спростовує доводи апелянта щодо порушення Інструкції.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що позовні вимоги ТОВ "АКТУ" підлягають задоволенню частково.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 103 Господарського кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні.

Розподіл судових витрат здійснено на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 49, 99, 101- 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ТОВ "СЕРВИС" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2016 року у справі №916/1708/16 змінити, виклавши його резолютивну частину у наступні редакції: "Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "СЕРВИС" на користь ТОВ "АКТУ" 44 481 грн. заборгованості та 36 465,33 грн. інфляційних втрат.

Стягнути з ТОВ "СЕРВИС" на користь ТОВ "АКТУ" 1213 грн. 65 коп. судового збору за подання позову.

В решті позову відмовити".

Стягнути з ТОВ "АКТУ" на користь ТОВ "СЕРВИС" 387 грн. 58 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.