Постанова

від 17.02.2017 по справі 810/441/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2017 року 810/441/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Європроф" доКиєво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європроф" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2016 №0001131401 та №0001141401.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та визначено валові витрати. Зокрема, позивач стверджує про реальність господарських операцій із його контрагентами, що засвідчується наявними у товариства належним чином складеними первинними документами та які були надані податковому органу під час перевірки. Натомість, висновки контролюючого органу про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту та визначення валових витрат ґрунтуються лише на суб'єктивних припущеннях. Таким чином, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з його контрагентами вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією контрагенти позивача не мають відповідних адміністративно-господарських засобів для виконання укладених договорів.

У судове засідання, призначене на 06.02.2017, з'явились представники сторін.

До початку розгляду справи по суті представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європроф" (код ЄДРПОУ 36578259) зареєстроване в якості юридичної особи 10.09.2009 та як платник податків перебуває на податковому обліку в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво металевих дверей і вікон.

У період з 22.09.2016 по 28.09.2016 посадовою особою Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.4. п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу від 21.09.2016 №326 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Європроф" (код ЄДРПОУ 36578259) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Оффервин Лимитед" (код ЄДРПОУ 35013275) за січень 2015 року, ТОВ "Маядо" (код ЄДРПОУ 35843786) та ТОВ "Єф-Пласт" (код ЄДРПОУ 33398829) за лютий 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 05.10.2016 №114/10-13-14-01/36578259.

Так, перевіркою ТОВ "Європроф" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ "Оффервин Лимитед" (код за ЄДРПОУ 35013275) за січень 2015 року не встановлено порушень Податкового кодексу України.

У той же час, згідно висновків Акту перевірки встановлено порушення ТОВ "Європроф" вимог податкового законодавства, а саме:

- по контрагентам ТОВ "Маядо" у розмірі - 77015,66 грн. та ТОВ "Єф-Пласт" у розмірі - 360594,21 грн. за лютий 2015 року встановлено порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларацій) на загальну суму 437609,87 грн., в т.ч. за лютий 2015 року на суму 437609,87 грн.;

- по контрагентам ТОВ "Маядо" у розмірі - 69314,09 грн. та ТОВ "Єф-Пласт" у розмірі - 324534,79 грн. за 2015 рік встановлено порушення вимог п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 393849,00 грн., в т.ч. по періодах: за 2015 рік - 393849,00 грн.

Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Європров" та ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт" та ґрунтуються на результатах аналізу первинної документації, наданої ТОВ "Європроф" до перевірки по господарських операціях з названими товариствами (договорів поставок, видаткових і податкових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдових відомостях по рахунку 631), а також аналізу наявної в ДПІ податкової інформації про контрагентів - ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт".

На думку перевіряючого, контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з поставки товарів.

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в Акті перевірки зазначив наступне.

При проведенні аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Єф-Пласт" та з ТОВ "Маядо" податковим органом було встановлено, що виписані ТТН на постачання товару від контрагентів постачальників та контрагентів покупців на адресу ТОВ "Європроф" не можна вважати належно оформленими, так як не має можливості дослідити як було перевезено, час прибуття вантажу, час вибуття вантажу, можливого простою, який підлягав транспортуванню, також, не має підписи, ФІО, посади відповідальної особи, яка прийняла товар, не має супровідних документів на вантаж, що ставлять під сумнів факт перевезення товару.

Внаслідок цього, відповідач прийшов до висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Єф-Пласт", ТОВ "Маядо" за період лютий 2015 року має "вигодотранспортуючі" ознаки, а ТОВ "Європроф" ознаки "вигодоотримувача", а тому операції ТОВ "Європроф" здійснені із ТОВ "Єф-Пласт", ТОВ "Маядо" за період лютий 2015 року та включені до складу податкового кредиту за лютий 2015 року, не є господарською діяльністю підприємств в розумінні п.п.14.1.36, п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України.

Також, податковий орган в Акті перевірки зазначив, що в ході перевірки було з'ясовано, що операції здійснені з ТОВ "Маядо" та ТОВ "Єф-Пласт" за лютий 2015 року, не мали реального товарного характеру, роботи не виконувались, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання.

Враховуючи зазначене, податковим органом встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без можливості підтвердження таких операцій постачальником.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та фінансового результату до оподаткування податком на прибуток.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 01.12.2016 №0001131401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 547013,00 грн., з яких: 437610,00 грн. - за основним платежем; 109403,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- від 01.12.2016 №0001141401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 393849,00 грн., з яких: 393849,00 грн. - за основним платежем; 0,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У відповідності до норм п. 200.1, п. 200.2 і п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4 Податкового кодексу України).

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України), а саме - наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №957 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за №1235/26012, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, правила обчислення податку на прибуток визначено наступним чином.

Так, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції з 01.01.2015 визначає, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (ст. 135 Податкового кодексу України).

Таким чином, з 01.01.2015 оподатковуваний прибуток розраховується за даними бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №8 від 31.12.1999, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №8 від 31.12.1999, передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці;інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Згідно п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №336/22868 від 28.02.2013, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Відповідно до абз. 10 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, договори, видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Таким чином, з урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.

Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) та правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що 01.02.2012 між ТОВ "Єф-Пласт" (Постачальник) та ТОВ "Європроф" (Покупець) укладено Договір поставки №010203, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) покупцеві товар (товари), вказаний в замовленні, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар на підставі видатково-прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього певні грошову суму.

Базис поставки EXW (EX WORKS), Франко завод, згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс в редакції 2010 року - місце поставки - склад Постачальника, розташований за адресою м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 8.

Загальна кількість товарів, що поставляються на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в замовленнях, рахунках-фактурах та видатково-прибуткових накладних.

Ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, відображається в рахунках-фактурах та вказується у видатково-прибутковій накладній.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між позивачем та ТОВ "Єф-Пласт" позивачем надано суду належним чином завірені копії первинних документів, а саме: Договір поставки від 01.02.2012 №010203; видаткові накладні; податкові накладні; товарно-транспортні накладні; банківські виписки; оборотно-сальдові відомості по рахунку 631.

Також, судом встановлено, що 18.02.2015 між ТОВ "Маядо" (Постачальник) та ТОВ "Європроф" (Покупець) укладено Договір поставки №008, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) покупцеві фурнітуру та комплектуючі для вікон та дверей (далі - товар), вказаний в замовленні, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар на підставі видатково-прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього грошову суму.

Базис поставки СPТ (CARRIAGE PAID TO) фрахт/перевезення оплачено до, згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс в редакції 2010 року - місце поставки - склад Покупця, розташований за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 18Б.

Загальна кількість товарів, що поставляються на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в замовленнях, рахунках-фактурах та видатково-прибуткових накладних.

Ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, відображається в рахунках-фактурах та вказується у видатково-прибутковій накладній.

Сума договору складається з усіх сум видатково-прибуткових накладних на товар поставлений постачальником на протязі строку дії даного договору.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між позивачем та ТОВ "Маядо" позивачем надано суду належним чином завірені копії первинних документів, а саме: Договір поставки від 18.02.2015 №008; додаткову угоду №1 від 03.06.2015 до договору поставки; видаткові накладні; податкові накладні; товарно-транспортні накладні; банківські виписки; оборотно-сальдові відомості по рахунку 631.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на недоведеність реальності господарських операцій з поставок товарів на адресу позивача у лютому 2015 року через наявність недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування таких ТМЦ, оскільки товарно-транспортна накладна у відповідності до норм чинного законодавства (зокрема, Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, та Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306) призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає безпосередньо взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим певні недоліки в товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Аналогічні висновки наведені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 у справі №К/800/28931/14, від 30.10.2014 у справі №К/9991/64001/12 та від 28.10.2014 у справі № К/800/24404/13.

Більш того, чинним податковим законодавством України та чисельною судовою практикою Вищого адміністративного суду України (№К/800/22363/15 від 23.09.2015, №К/800/56974/13 від 27.07.2015, №К/800/17289/13 від 07.12.2015, №К/800/61508/13 від 06.03.2014 та інші) встановлено, що товарно-транспортні накладні та подорожні листи не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, не визначено товарно-транспортну накладну і як безумовний і обов'язковий доказ реальності укладених правочинів, натомість оцінка здійснених фінансово-господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу матеріалів та фактичних обставин справи з урахуванням їх особливостей та специфіки, що не було належним чином здійснено контролюючим органом.

Час простою, час вибуття або прибуття жодним чином не впливає на факт самої поставки, яку підтвердили обидва контрагенти по договору та не мають заперечень одна до одної щодо кількості або якості товару.

Посилання контролюючого органу на типову форму первинного обліку роботи вантажного автомобіля сприймається критично, оскільки, по-перше, перевезення зазначеного товару не здійснювалося вантажним транспортом, а по-друге, листом від 07.06.2000 №33-32-874 Міністерством юстиції України доведена його позиція щодо відсутності підстав для державної реєстрації наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" відповідно до вимог Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади,затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 28.12.1992 №731, отже останній не зареєстрований в належним чином затвердженому порядку.

Щодо подорожніх листів, то листом Державної служби статистики №18.1-25/Т-26-13/26 від 09.04.2013 встановлено, що підприємства, які експлуатують автотранспортні засоби, мають право не виписувати водіям подорожні листи. У разі потреби підприємства самостійно приймають рішення стосовно використання подорожніх листів у своїй господарській діяльності.

Відповідно до Закону України від 05.07.2011 №3565-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання y сфері автомобільних перевезень" y текстах Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух", "Про міліцію" та Кодексу України про адміністративні правопорушення вилучено посилання на слова "дорожній лист" в усіх відмінках. Працівники міліції згідно з цим Законом мають право вимагати від водія лише посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що наказ Державного комітету статистики України від 17.02.1998 №74 "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування" втратив чинність на підставі наказу Державної служби статистики №95 від 19.03.2013.

Також з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ "Європроф" на придбання товарно-матеріальних цінностей та здійсненням ним господарської діяльності, а саме: виробництво металевих дверей і вікон.

Таким чином, враховуючи номенклатуру товару, які були придбані позивачем у вказаних контрагентів та які необхідні для здійснення позивачем своєї господарської діяльності, а саме для виробництва дверей та вікон, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання договорів поставок, зокрема, того, що дані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітний період травень-липень 2015 року, цілком відповідає вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Також, згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 за №К-24491/10, "за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань".

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ "Європроф" та підприємствами - ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт", а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів поставок та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт" за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу вимог ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Однак, відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт", - безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та витрат.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Європроф" та ТОВ "Маядо", ТОВ "Єф-Пласт", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах сум податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 01.12.2016 №0001131401 та №0001141401 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Європроф" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 01.12.2016 №0001131401 та №0001141401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Європроф" (код ЄДРПОУ 36578259) судові витрати у сумі 14112 (чотирнадцять тисяч сто дванадцять) грн. 94 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39471029).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.