Рішення

від 12.02.2017 по справі 922/3061/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р.Справа № 922/3061/16

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Байбак О.І.

судді: Суслова В.В. , Доленчук Д.О.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовомВійськового прокурора Харківського гарнізону м. Харків в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України, м. Київ 2) Міністерство аграрної політики та продовольства України до1) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, м. Харків , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватне сільськогосподарське підприємство "Коробчанське", с. Коробочкине, Чугуївський р.-н, Харківська обл. про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки за участю представників сторін:

військової прокуратури Волик О.Г. (службове посвідчення № 035279 від 26.08.2015 р.);

1-го позивача Мазур Л.Б. (довіренсть № 220/467/д від 26.12.2016 р.);

2-го позивача - не з`явився;

1-го відповідача Демиденко Т.Г. (довіренсть № 200117/1 від 20.01.2017 р.);

2-го відповідача Сумцова Н.В. (довіреність № 10010 від 23.12.2016 р.);

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Харківського гарнізону, м. Харків (далі за текстом - прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, м. Київ (далі за текстом - 1-й позивач) та 2) Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ (далі за текстом - 2- позивач) з позовною заявою до: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, м. Харків (далі за текстом - 1-й відповідач); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватне сільськогосподарське підприємство "Коробчанське", с. Коробочкине, Чугуївський р.-н, Харківська обл. (далі за текстом - 2-й відповідач), в якій просить суд:

1) визнати недійсним договір №133 від 03.06.2016 р., укладений між КЕВ м. Харків та ТОВ "ПСП "Коробчанське";

2) вилучити у ТОВ "ПСП "Коробчанське" на користь Міністерства оборони України та Міністерства аграрної політики та продовольства України земельні ділянки площею 20 га та площею 1204 га відповідно шляхом складення акту прийому - передачі.

Зазначений позов обґрунтовано з посиланням на те, що при укладанні договору договір № 133 від 03.06.2016 р. сторони порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних силах України», оскільки при його укладанні не узгоджували відповідного питання з позивачами у даній справі, до сфери відання яких належать землі, які є предметом цього договору. Крім того, прокурор також зазначає, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як 2-й відповідач не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2016 р. зазначений позов прийнято до провадження, та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2016 р. для розгляду справи призначеноколегію суддів.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 29.11.2016р., для розгляду справи № 922/3061/16 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Байбак О.І., судді Суслова В.В., Доленчук Д.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.12.2016 р. зазначену справу призначено до слухання у судовому засіданні.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В процесі розгляду справи 2-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 32591 від 04.10.2016 р.) в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі не конкретизує, що він має на увазі щодо підстав позову нікчемний правочин, удаваний правочин, або недійсний правочин, тоді як така позиція прокурора тягн за собою неможливість розгляду позову за невизначених підстав, тому що такі підстави є взаємовиключними. Крім того, 1-й відповідач також зазначає, що договір №133 від 03.06.2016 р. укладено з дотриманням вимог винного законодавства України, зокрема п. п. 36, 38, 39 «Порядку надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування земельними ділянками», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р., тощо.

1-й позивач надав суду письмові пояснення у справі (вх.. № 34280 від 18.10.2016 р.) в яких підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить суд її задовольнити.

При цьому 1-й позивач зазначає, що спірні земельні ділянки повинні перебувати у державній власності в сфері управління 1-го та 2-го відповідачів, а тому 1-й відповідач будь-яким чином не наділений повноваженням передачі земель оборони та земель сільськогосподарського призначення в оренду/користування стороннім підприємствам організаціям та комерційним структурам. 1-й позивача також вказує на те, що ані проекту землеустрою, ані технічної документації на спірну земельну ділянку dідповідачами розроблено не було, відповідного договору оренди землі не укладено та не зареєстровано в установленому порядку, а тому, на його думку, договір №133 від 03.06.2016 року є таким, що укладено з порушенням вимог чинного законодавства України.

Прокурор надав суду письмові пояснення (вх.. № 35900 від 01.11.2016 р.) в яких уточнює власну правову позицію у спорі по даній справі. На думку прокурора, спірний договір № 133 від 03.06.2016 року є таким, що не відповідає вимогам земельного законодавства України та є правочином, що укладений з метою приховати фактично існуючі відносини оренди, відтак має всі ознаки недійсності. Прокурор зазначає, що вказане, окрім іншого, знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи № 922/230/16 за позовом ТОВ «ПСП «Коробчанське» до КЕВ м. Харків про визнання права тимчасового користування спірною земельною ділянкою за договором № 96 від 02.06.2015 року що укладений між тими самими суб`єктами, та передував укладанню договору №133 від 03.06.2016 року.

Прокурор також наголошує на тому, що військовою прокуратурою Харківського гарнізону на разі вивчається законність дій Відповідачів по укладенню даних правочинів та використанню спірної ділянки в ході розслідування відповідного кримінального провадження № 42015051110000034 від 21.09.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України за фактом перевищення службових обов`язків посадовими особами квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків при передачі у користування земельної ділянки на території Чугуївського району Харківської області ПСП «Коробчанське».

2-й відповідача надав суду пояснення на позов про визнання недійсним договору (вх.. № 35154 від 01.11.2016 р.) в яких уточнив власну правову позицію у спорі по даній справі.

1-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 38688 від 14.11.2016 р.) в якому просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог 1-й відповідач вказує на безпідставність тверджень прокурора стосовно недотримання відповідачами при укладанні договору №133 від 03.06.2016 року вимог чинного законодавства України, які регулюють порядок укладання договору оренди землі, оскільки спірний договір №133 від 03.06.2016 року за своєю правовою природою не є договором оренди.

Крім того, 1-й відповідач також вказує на те, що за зверненням директора державного підприємства "Світанок" до Міністра оборони України щодо надання у постійне користування земельної ділянки площею 1204 га, яка є складовою Чугуївського полігону, спірна земельна ділянка рішенням Міністра оборони України надана у користування терміном на 5 років Державному підприємству "Світанок" для вирощування сільськогосподарських культур та заготівлі сіна для тваринництва (рішення №230/3201 від 08.06.2011 року). На даний час термін користування даною земельною ділянкою ДП "Світанок" вже сплив.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 року "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" Державне підприємство "Світанок" м. Балаклія Харківської області, вул. Загородня, 7 разом з іншими цілісними майновими комплексами було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства. В зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка не належала ДП Світанок, то на думку 2-го відповідача, вона не могла бути переданою і не була передана в інше Міністерство.

1-й відповідач зазначає, що згода на припинення права постійного користування складовою частиною даної земельної ділянки пл. 1204 га або передачу її в оренду будь-яким суб`єктам господарювання ані Кабінетом Міністрів України, ані Міністерством оборони України не приймалась.

1-й відповідач також вказує, що він не приступив до виконання зобов`язань за договором № 133 від 03.06.16 р., проте збирається виконувати підготовчі роботи для здійснення аграрного циклу 2016-2017 років. Зі свого боку 1-й відповідач почав виконувати зобов`язання в частині оплати послуг, та перерахував на користь бюджетної установи 1 110 160,83 грн.

Прокурор надав суду письмові пояснення (вх.. № 40613 від 28.11.2016 р.) в яких зокрема зазначає, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 року та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 516 від 05.10.2011 року земельна ділянка пл. 1204 га (що є предметом спірної угоди) колишнього військового містечка № 9 у с. Коробочкино Чугуївського району Харківської області актом приймання-передачі від 13.03.2012 року передана разом з іншими цілісними майновими комплексами ДП «Світанок» зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України в ході державної програми передачі державних підприємств (військових радгоспів) зі складу оборонного відомства до складу зазначеного міністерства, оптимізації функціонування агропромислового комплексу України, акумулювання земель сільськогосподарського призначення задля їх ефективного використання в сфері агропромисловості. На теперішній час, вказані розпорядження, наказ та акт ні ким не скасовані, не опротестовані та не визнані недійсними в судовому порядку, що на думку прокурора свідчить про приналежність зазначеної ділянки Міністерству аграрної політики та продовольства України в особі ДП «Світанок».

1-й позивач надав суду письмові пояснення (вх.. № 42558 від 12.12.2016 р.) в яких просить суд провадження у даній справі в частині визнання недійсним договору № 133 від 03.06.2016 року, укладеного між відповідачами припинити; відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо вилучення у 2-го відповідача на користь 2-го позивача земельної ділянки площею 1204 га шляхом складання акту прийому-передачі; задовольнити клопотання представника 1-го позивача щодо виходу за межі позовних вимог та задовольнити вимогу про вилучити у 2-го відповідача на користь 1-го позивача земельної ділянки площею 1204 га шляхом складання акту прийому-передачі; позов в частині вилучення у 2-го відповідача на користь 1-го позивача земельної ділянки площею 20 га шляхом складання акту прийому-передачі задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог 1-й позивач зокрема зазначає, що після порушення провадження у даній справі між 1-м та 2-м відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору № 133 від 03.06.16 р., що на думку 1-го позивача свідчить про відсутність предмету спору в відповідній частині позову.

1-й позивач наполягає на тому, що договір № 133 від 3.06.16 р. укладено з порушенням вимог Положення «Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основних правил користування наданими землями», затверджених Наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р.

Також 1-й позивач вважає, що оскільки земельна ділянка площею 1204 га не належала ДП «Світанок», то вона не могла бути переданою до сфери відання Міністерства аграрної політики та продовольства згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 р. разом з цілісним майновим комплексом ДП «Світанок». Зазначене, на думку 1-го позивача, свідчить про те, що земельна ділянка згідно з судовим рішенням в межах даної справи підлягає переданню саме йому, а не 2-му позивачу.

Прокурор надав суду письмові пояснення (вх.. № 42821 від 13.12.2016 р.) в яких уточнює власну правову позицію у спорі по даній справі, та зокрема зазначає, що розірвання договору № 133 від 03.06.16 р. не є підставою для припинення провадження у даній справі в відповідній частині позовних вимог, а тому, наполягає на задоволенні поданого ним позову в повному обсязі.

На судове засідання 06.02.2017 р. прибули прокурор, представники 1-го позивача, 1-го відповідача та 2-го відповідача.

Прокурор підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити в повному обсязі.

Представник 1-го позивача просить суд провадження у даній справі в частині визнання недійсним договору № 133 від 03.06.2016 року, укладеного між відповідачами припинити; відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо вилучення у 1-го відповідача на користь 2-го позивача земельної ділянки площею 1204 га шляхом складання акту прийому-передачі; задовольнити клопотання представника 1-го позивача щодо виходу за межі позовних вимог та задовольнити вимогу про вилучити у 1-го відповідача на користь 1-го позивача земельної ділянки площею 1204 га шляхом складання акту прийому-передачі; позов в частині вилучення у 1-го відповідача на користь 1-го позивача земельної ділянки площею 20 га шляхом складання акту прийому-передачі задовольнити.

Представники 1-го відповідача та 2-го відповідача просять суд провадження у даній справі в частині визнання недійсним договору № 133 від 03.06.2016 року, укладеного між відповідачами припинити, а в решті позову відмовити.

2-й позивач на судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відзиву на позов не надав, про причини неприбуття представника не повідомив.

Враховуючи те, що неявка на судове засідання представника 2-го позивача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі обґрунтовує необхідність такого звернення в інтересах держави наступним:

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організацію і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. ст. 1, 10 Закону України «Про оборону України», Міністерство оборони України, є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для захисту суверенітету, незалежності ті територіальної цілісності України.

Відповідно до Положення «Про Міністерство аграрної політики та продовольства України», затвердженого Указом Президента України №500/2011 від 23.04.2011 року, Міністерство аграрної політики та продовольства України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави.

Таким чином, Міністерство оборони України та Міністерство аграрної політики та продовольства України наділені повноваженнями здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. З Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні сили України організаційно складаються з органів військового управління, об`єднань, з`єднань, військових частин, установ та організацій. Органами на місцях є підпорядковані Міністру оборони України командири зазначених військових формувань. Вони зобов`язані вживати заходи для відшкодування завданої державі шкоди, для чого діяти відповідно до Закону, у тому числі в разі необхідності представляти інтереси держави у судах.

Прокурор зазначає, що укладений між відповідачами договір № 133 від 03.06.2016 р. не відповідає вимогам Закону, та порушує інтереси Міністерства оборони України, та Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Оскільки, ані Міністерством оборони України, ані Міністерством аграрної політики та продовольства України як центральними органом виконавчої влади, будь-яких заходів реагування з цього приводу не вжито, зазначені обставини можуть бути підставами для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, та Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Розглянувши відповідні позовні вимоги прокурора по суті, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 1-й відповідач у даній справі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків є правонаступником Чугуївської КЕЧ району.

Державним актом серії Б № 047822 від 1982 року Чугуївській КЕЧ району надано в постійне користування земельну ділянку Чугуївського полігону загальною площею 8519 га. (т. 1 а. с. 20-21)

Спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони, та використовувалась Чугуївською КЕЧ району та в подальшому Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків за цільовим призначенням в якості військового полігону сухопутних військ з метою випробування військовою техніки, озброєння та вишколу військовослужбовців Харківського та Чугуївського гарнізонів.

За зверненням директора державного підприємства "Світанок" до Міністра оборони України щодо надання у постійне користування земельної ділянки площею 1204 га, яка є складовою Чугуївського полігону, зазначена земельна ділянка рішенням Міністра оборони України від 06.06.2011 р. № 6218/з надана (продовжена) у тимчасове користування терміном на 5 років Державному підприємству "Світанок" для вирощування сільськогосподарських культур та заготівлі сіна для тваринництва, що підтверджується листом заступника міністра оборони від 08.06.2011 р. № 220/32010 (т. 1 а.с. 128).

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 1204 га є складовою частиною земельної ділянки, наданої Державним актом серії Б № 047822 від 1982 року Чугуївській КЕЧ району в постійне користування.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 року вирішено передати декілька цілісних майнових комплексів Державних підприємств, в т.ч. ДП «Світанок», зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України в ході державної програми передачі державних підприємств (військових радгоспів) зі складу оборонного відомства до складу зазначеного міністерства, оптимізації функціонування агропромислового комплексу України, акумулювання земель сільського господарського призначення задля їх ефективного використання в сфері агропромисловості (т. 1 а.с. 22).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 516 від 05.10.2011 року зазначені цілісні майнові комплекси державних підприємств, в т.ч. ДП «Світанок» прийнято зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (т. 1 а.с. 23-25).

Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 12.03.2012 р. цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Світанок», в т.ч. передана в тимчасове користування цьому підприємству Міністерством Оборони України земельна ділянка Чугуївського полігону площею 1204 га, передано зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (а. с. 26-27).

В подальшому, 03.06.2016 року між відповідачами у даній справі - КЕВ м. Харків (сторона-1) та ТОВ «ПСП «Коробчанське» (сторона-2) укладено договір № 133.

Згідно з п. 1.1. договору, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в квартирно-експлуатаційному відділі м. Харків, сторони дійшли згоди про те, що цей Договір є змішаним у розумінні ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Сторона-1 зобов`язується за умови сприяння та підтримки Сторони-2 протягом визначеного в строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на ділянці, що є власністю Держави та належить квартирно-експлуатаційному відділу на підставі державного акту на право постійного користування землею № 57 від 1982 року Стороні 1 (далі за текстом - Послуги), а Сторона-2 зобов`язується оплачувати надані згідно умов цього Договору. Площа посівів становить 1224 га, згідно акту обстеження земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2. договору, сторони погодитись із тим, що вони мають наступні цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні:

а) розподіл праці та спеціалізація виробництва;

б) підвищення обсягів виробництва та виробничої програми;

в) забезпечення економічності виробництва за рахунок зниження вартості одиниці продукції та закупівельної ціни на сировину та репродукційний матеріал;

г) збільшення гнучкості виробництва та збуту у відповідності до вимог ринку;

д) швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що для виконання цілей цього Договору, Сторона-2 забезпечує надання в розпорядження Сторони-1:

- насіннєвої продукції, її обробки, висадження та збору;

- добрив та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та застосування, а також для здійснення підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт;

- сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) Сторони-2;

Пунктами 1.4.-1.5. договору передбачено, що детальна інформація щодо послуги, які надаються за цим договором, визначається у завданні Сторони-1, яке надається ним Стороні-2. Завдання надається у письмовій формі. Послуги надаються Стороною-1 Стороні-2 на підставі акту приймання-передачі.

Відповідно до пунктів 2.1.3, 2.1.4 договору, грошова сума, яку сторона 2 зобов`язується перерахувати стороні 1 за надані послуги складає 1 897 200 грн., тобто 1550 грн. за 1 га незалежно від розміру отриманого річного доходу сторони 2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції.

Оплата стороною 2 на користь сторони 1 проводиться у наступному порядку щомісячно рівними частинами у розмірі 158 100 грн. на рахунок сторони 1.

Як зазначає КЕВ м. Харків під час розгляду даної справи, даний договір ним укладено на підставі того, що зазначена земельна ділянка перебуває в його постійному користуванні згідно з Державним актом серії Б № 047822 від 1982 року

Судом встановлено, що предметом договору є:

- земельна ділянка площею 1204 га, яка є складовою Чугуївського полігону, яка рішенням Міністра оборони України від 06.06.2011 р. № 6218/з надана (продовжена) у тимчасове користування терміном на 5 років Державному підприємству "Світанок", та в подальшому передана розпорядженням Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 року разом з цілісним майновим комплексом Державного підприємства «Світанок», зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України;

- земельна ділянка пл. 20 га яка до теперішнього часу є складовою частиною ділянки Чугуївського військового полігону.

Як зазначають відповідачі у даній справі, КЕВ м. Харків не приступило до виконання зобов`язань за договором № 133 від 03.06.16 р.

Разом з тим, зі свого боку ТОВ "ПСП "Коробчанське" почало виконувати зобов`язання за зазначеним договором в частині оплати послуг, та перерахувало на користь бюджетної установи 1 110 160,83 грн.

Відповідачі наполягають на тому, що в рамках зазначеного договору КЕВ м. Харків не передавав ТОВ "ПСП "Коробчанське" земельні ділянки з метою виконання умов договору, відповідно і ТОВ "ПСП "Коробчанське" в рамках договору не використовував ці земельні ділянки, в т.ч. не здійснював її посів сільськогосподарськими культурами, та не здійснював збирання врожаю.

Прокурор наполягає на тому, що договір № 133 від 03.06.16 р. його сторонами виконувався, на підтвердження чого надав протокол додаткового огляду місяця події від 16.09.2016 р.

Згідно з цим протоколом від 16.09.2016 р., складеним прокурором військової прокуратури Харківського гарнізону Дзюбою І.О. в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження № 4201551110000035 від 21.09.2016 р., в присутності понятих та за участю заступника прокурора та відповідних спеціалістів встановлено наступне: «Предметом огляду є - полігон військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , який розташовується у Чугуївському районі Харківської області, відповідно до державного акту Б № 047222 від 1982 року земельна ділянка площею 8519 га. перебуває на праві постійного користування у Міністерства оборони України. Оглядом встановлено, що на території зазначеного військового полігону, який розташований в Чугуївському районі Харківської області, відповідно до державного акту Б №047222 від 1982 року між точками Ж, Е, Д, Г, В та річкою Сіверський Донець розташована земельна ділянка на якій наявні посіви сільськогосподарських культур. На даній земельній ділянці знаходяться сільськогосподарська культура соняшник, кукурудза, який росте на території всієї земельної ділянки. Посіви на зазначеній земельній ділянці поділяється на дев`ять частини соняшнику, один кукурудзи та три ділянки сінокосу. Загальна площа на якій наявні посіви сільськогосподарських культур - соняшнику становить 1072,33 га. Загальна площа на якій наявні посіви сільськогосподарських культур - кукурудзи становить 22,16 га. Загальна площа сінокосу становить 188,77 га. Загальна площа рілля становить 20,4 га.».

Відповідачі наполягають на тому, що дані посіви були здійснені в рамках іншого аналогічного за змістом договору, що раніше був укладений між сторонами, а саме, договору № 96 від 02.06.2015 р., який розірвано сторонами згідно з додатковою угодою від 09.06.16 р. № 2 до цього договору.

Суд зазначає, що факт розірвання договору № 96 від 02.06.2015 р. з додатковою угодою від 09.06.16 р. № 2 до цього договору також знайшов своє відображення в ухвалі господарського суду Харківської області від 22.07.2016 р. по справі № 922/6081/16.

В судовому засіданні по даній справі, що відбулося 06.02.2017 р. та 13.02.2017 р. представник ТОВ "ПСП "Коробчанське" пояснив, що врожай всіх сільгоспкультур, якими були засіяні земельні ділянки передані в користування ТОВ "ПСП "Коробчанське", був зібраний останнім ще в 2016 році, за виключенням врожаю тих культур які ТОВ "ПСП "Коробчанське" не змогло зібрати через складні погодні умови, та який загинув. Таким чином, представник ТОВ "ПСП "Коробчанське" вважає, що це товариство станом на момент винесення даного рішення не займає земельні ділянки, які є предметом договору № 133 від 03.06.16 р.

В свою чергу КЕВ м. Харків наполягає на тому, що в рамках договору № 133 від 03.06.16 р. земельна ділянка не вибувала з його користування, тобто не передавалася ТОВ "ПСП "Коробчанське".

Матеріали справи також свідчать про те, що договір № 133 від 03.06.2016 р. був розірваний сторонами шляхом укладання додаткової угоди від 25.11.2016 р.

Прокурор при звернені до господарського суду з позовом по даній справі, зокрема, зазначає, що сторони при укладанні договору № 133 від 03.06.16 р. порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних силах України», оскільки не узгоджували відповідного питання з Міністерством оброни України та Міністерством аграрної політики та продовольства України, до сфери відання яких належать землі, які є предметом цього договору. Крім того, прокурор також зазначає, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як 2-й відповідач не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами.

З урахуванням викладеного, прокурор просить суд визнати недійсним договір №133 від 03.06.2016 р., укладений між КЕВ м. Харків та ТОВ "ПСП "Коробчанське", та вилучити у ТОВ "ПСП "Коробчанське" на користь Міністерства оборони України та Міністерства аграрної політики та продовольства України земельні ділянки площею 20 га та площею 1204 га відповідно шляхом складення акту прийому - передачі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 13, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В пункті 2.1.-2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зокрема зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності без встановлення строку.

Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Зазначене є одним з принципів гарантованості прав на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Відповідно до вимог ст. ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» - земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно зі ст. З Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України», військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Відповідно до ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть перебувати у комунальній власності, належать, окрім іншого, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого призначення.

Крім того, згідно зі ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами тощо.

Як вже було зазначено вище, за зверненням директора державного підприємства "Світанок" до Міністра оборони України щодо надання у постійне користування земельної ділянки площею 1204 га, яка є складовою Чугуївського полігону, зазначена земельна ділянка рішенням Міністра оборони України від 06.06.2011 р. № 6218/з надана (продовжено користування) у тимчасове користування терміном на 5 років Державному підприємству "Світанок" для вирощування сільськогосподарських культур та заготівлі сіна для тваринництва, що підтверджується листом заступника міністра оборони від 08.06.2011 р. № 220/32010 (т. 1 а. с. 128). Таким чином, виходячи зі змісту зазначеного наказу, термін перебування зазначеної земельної ділянки у користуванні Державного підприємства "Світанок" спливає щонайменше 06.06.2016 р.

В подальшому, зазначена земельна ділянка разом з цілісним майновим комплексом ДП «Світанок» на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 року передана зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України в ході державної програми передачі державних підприємств (військових радгоспів) зі складу оборонного відомства до складу зазначеного міністерства, оптимізації функціонування агропромислового комплексу України, акумулювання земель сільського господарського призначення задля їх ефективного використання в сфері агро промисловості, що крім іншого також підтверджується актом приймання передачі цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок закріплених за ДП «Світанок» Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 березня 2012 р. (т. 1 а.с. 26-27).

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, станом на момент укладання договору № 133 від 03.06.2016 р., п`ятирічний термін перебування земельної ділянки площею 1204 га у тимчасовому користуванні Державного підприємства "Світанок" не сплинув, а відтак не сплинув і термін її перебування в сфері управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що використання зазначеної земельної ділянки станом на момент укладання договору повинно було відбуватися за погодженням з Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Оскільки, при укладанні договору № 133 від 03.06.2016 р. його сторони не узгоджували питання використання земельної ділянки з Міністерством аграрної політики та продовольства України, суд приходить до висновку, що зазначений договір укладено з порушенням вимог ст. 92, 95 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

Посилання відповідачів на наявність у КЕЧ міста Харкова державного акту на право постійного користування земельною ділянкою не спростовують факт передачі земельної ділянки до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України разом з цілісним майновим комплексом Державного підприємства "Світанок", та необхідність узгодження питання щодо використання цієї земельної ділянки з управителем цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Світанок" - Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Доводи відповідачів, а водночас і 1-го позивача стосовно того, що земельна ділянка площею 1204 га нібито не могла бути переданою разом з цілісним майновим комплексом Державного підприємства "Світанок" до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України спростовуються актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 12.03.2012 р., та положеннями ст. 66 ГК України.

Водночас, згідно зі ст. 96 ЗК України, землекористувачі зокрема зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Разом з тим, Положенням «Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженим Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 року № 483 (далі - Положення) передбачено наступне:

Згідно з п. 19 Положення, право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Згідно з п. 20 Положення, право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором.

Згідно з п. 21 Положення якщо необхідне продовження терміну користування земельними ділянками, відведеними в тимчасове користування або взятими в оренду, порушується клопотання щодо продовження терміну використання шляхом укладення нового договору.

Відповідно до п. 38 Положення, ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об`єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

При цьому, п. 39 Положення передбачено, що передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об`єктів центрального підпорядкування; командуючих і військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо і земель для об`єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування і підпорядкування.

Пунктом 40 Положення передбачено, що передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Таким чином, сторонами при укладанні договору № 133 від 03.06.2016 р. не було дотримано порядку передачі землі в тимчасове користування, передбаченого п. п. 20, 38, 39, 40 Положення «Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженим Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 року № 483, щодо належного оформлення права тимчасового користування землею з боку ТОВ "ПСП "Коробчанське" та її передачі в таке користування за відповідним погодженням з уповноваженим органом, визначеним п. 39 Положення, та оформлення відповідним місцевої ради, на території якої перебуває земельна ділянка, що є предметом зазначеного договору.

Також, відповідно до ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

З наведеного випливає, що для передачі земель державної власності у користування необхідно розробити відповідну технічну документацію на такі ділянки (проекти землеустрою), однак зазначена документація на спірні ділянки розроблена відповідачами не була, та навіть не замовлена.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що сторонами при укладанні договору № 133 від 03.06.2016 р. порушено вимоги чинного законодавства України, що з урахуванням вимог п. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, є підставами для задоволення поданого прокурором позову в зазначеній частині та визнання такого договору не дійсним з моменту його укладання.

Доводи відповідачів про необхідність припинення провадження у даній справі з посиланням на розірвання даного договору згідно з додатковою угодою від 25.11.2016 р. суд вважає безпідставними, оскільки згідно з законом недійсний договір не породжує для сторін будь-яких юридичних наслідків, тоді як договір № 133 від 03.06.2016 р. його сторонами частково виконувався, тобто породив для останніх певні юридичні наслідки, які у випадку припинення провадження у даній справі продовжать існувати за наявності факту укладання між сторонами недійсного договору. Тим більше, при укладанні договору № 133 від 03.06.2016 р. відповідачі, як вже було зазначено вище, порушили певні права та інтереси позивачів у даній справі, які підлягають відновленню з прийняттям даного судового рішення.

Розглянувши вимоги прокурора про вилучення у ТОВ "ПСП "Коробчанське" на користь Міністерства оборони України та Міністерства аграрної політики та продовольства України земельні ділянки площею 20 га та площею 1204 га відповідно шляхом складення акту прийому передачі, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зокрема зазначено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Факт перебування земельної ділянки у користуванні ТОВ "ПСП "Коробчанське" згідно з умовами договору № 133 від 03.06.2016 р. підтверджується залученим до матеріалів справи протоколом від 16.09.2016 р., складеним прокурором військової прокуратури Харківського гарнізону в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження № 4201551110000035 від 21.09.2016 р.

Посилання ТОВ "ПСП "Коробчанське" на те, що даний протокол не має ніякого відношення до земельної ділянки пл. 1224 га., що є предметом договору № 133 від 03.06.2016 р. суд вважає безпідставними, оскільки згідно з даним актом було оглянуто всі землі, що перебувають у постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова згідно з Державним актом серії Б № 047822 від 1982 року, в т. ч. ті, що є предметом договору № 133 від 03.06.2016 р.

Доводи ТОВ "ПСП "Коробчанське" стосовно того, що посіви агрокультур, якими була засіяна земельна ділянка Чугуївського полігону пл. 1224 га, перебували там та були засіяні в рамках іншого раніше укладеного між сторонами аналогічного договору № 96 від 02.06.2015 р., суд вважає безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи зазначений договір було розірвано додатковою угодою від 09.06.16 р. № 2 до цього договору, тобто станом на момент складання протоколу від 16.09.2016 р. правовідносини сторін за цим договором припинилися.

До того ж, в даному випадку матеріалами справи підтверджено виконання ТОВ "ПСП "Коробчанське" умов договору № 133 від 03.06.2016 р. в частині оплати послуг за договором на користь бюджетної установи в сумі 1 110 160,83 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджено факт засівання агрокультурами земельної ділянки пл. 1224 га., що є предметом договору № 133 від 03.06.2016 р., та перебування посівів цих агрокультур в час дії цього договору.

Посилання ТОВ "ПСП "Коробчанське" на те, що станом на момент винесення даного рішення на земельній ділянці пл. 1224 га., що є предметом договору № 133 від 03.06.2016 р. врожай агрокультур ним вже зібрано, не спростовують факту використання цієї земельної ділянки ТОВ "ПСП "Коробчанське", а відтак і необхідності її повернення.

Суд також враховує, що вимоги прокурора про вилучення у ТОВ "ПСП "Коробчанське" земельної ділянки з їх подальшою передачею на користь Міністерства оборони України та Міністерства аграрної політики та продовольства України фактично є вимогою про повернення останнім земельної ділянки отриманої в користування ТОВ "ПСП "Коробчанське" на підставі недійсного правочину, а тому, порушене право підлягає захисту в зазначений прокурором в позовній заяві спосіб.

За таких обставин, заявлений прокурором позов в частині вилучення (повернення) у ТОВ "ПСП "Коробчанське" земельної ділянки на користь Міністерства оборони України та Міністерства аграрної політики та продовольства України шляхом складання акту прийому передачі також підлягає задоволенню.

При цьому, суд вважає безпідставними вимоги Міністерства оборони України про передачі саме йому всіх земельних ділянок від ТОВ "ПСП "Коробчанське" з посиланням на те, що земельна ділянка пл. 1204 га не передавалася до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, та станом на момент прийняття даного рішення не перебуває в сфері управління останнього.

Як вже було зазначено вище, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 883 від 07.09.2011 року та Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 516 від 05.10.2011 року актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 12.03.2012 р. цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Світанок», в т.ч. передана в тимчасове користування цьому підприємству Міністерством Оборони України земельна ділянка Чугуївського полігону площею 1204 га, передано зі сфери управління Міністерства оброни України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (а. с. 26-27).

В матеріалах справи відсутні докази повернення Міністерством аграрної політики та продовольства України на користь Міністерства Оборони України зазначеної земельної ділянки, або вирішення відповідного питання між цими міністерствами іншим чином.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що станом на момент укладання договору № 133 від 03.06.2016 р. земельна ділянка площею 1204 га перебувала у сфері управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, тобто відповідачі при укладанні зазначеного договору порушили його права на користування та управління земельною ділянкою.

В межах даної справи суд не розглядає спір про приналежність земельної ділянки площею 1204 га до сфери управління певних міністерств. На думку судової колегії, відповідне питання про приналежність та повернення земельної ділянки повинно вирішуватися саме на рівні зазначених вище міністерств.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

При прийнятті позовної заяви ухвалою від 14.09.2016 р. було задоволено клопотання прокурора про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення у даній справі.

За таких обставин, та з урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з кожного з відповідачів на користь державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір за подання позову в межах даної справи в рівних частинах, а саме, в сумі 1378 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 133 від 03.06.2016 р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харкова (код ЄДРПОУ 07923280) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватне сільськогосподарське підприємство "Коробчанське" (код ЄДРПОУ 38734589)

Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватне сільськогосподарське підприємство "Коробчанське" (адреса: Харківська область, Чугуївський район, с. Коробочкине, вул. Жовтнева, 237; код ЄДРПОУ 38734589) (повернути) на користь Міністерства оборони України (адреса: м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6) та Міністерства аграрної політики та продовольства України адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 24) земельні ділянки площею 20 га та площею 1204 га відповідно шляхом складення актів прийому - передачі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватне сільськогосподарське підприємство "Коробчанське" (адреса: Харківська область, Чугуївський район, с. Коробочкине, вул. Жовтнева, 237; код ЄДРПОУ 38734589) до Державного бюджету України (платіжні реквізити для стягнення: отримувач: УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова; код отримувача: 37999654; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області; код Банку: 851011; номер рахунку: 31215206783003; призначення платежу: *;101; НОМЕР_2 ; судовий збір по справі № 922/3208/16; господарський суд Харківської області) 1378 грн. судового збору.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (адреса: м. Харків, вул. Пушкінська, 61; код ЄДРПОУ 07923280) до Державного бюджету України (платіжні реквізити для стягнення: отримувач: УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова; код отримувача: 37999654; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області; код Банку: 851011; номер рахунку: 31215206783003; призначення платежу: *;101; НОМЕР_2 ; судовий збір по справі № 922/3208/16; господарський суд Харківської області) 1378 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.2017 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя О.І. Байбак Д.О. Доленчук В.В. Суслова