Постанова

від 22.02.2017 по справі 920/946/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р. Справа № 920/946/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, наказ про призначення директором №1-к;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №18-49 /15 від 30.12.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції з господарським судом Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми (вх. №219С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 23.11.2016р.

у справі № 920/946/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Завод Технолоджі Електро» , м. Харків

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми

про стягнення 4851148 грн. 47 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.11.2016р. у справі №920/946/16 (суддя Джепа Ю.А.) позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Завод Технолоджі Електро» 2473866,68 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 2423791,56 грн. інфляційних збитків та 226310,29 грн. 3% річних, 75599 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Сумської області від 23.11.2016р. у справі №920/946/16 в частині стягнення інфляційних нарахувань та стягнути з ПАТ «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» на користь ТОВ «ТД Завод Технолоджі Електро» 247 3866,68 грн. основного боргу, 226310,29 грн. 3% річних, 2420816,49 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,суддя Шутенко І.А.) апеляційну скаргу відповідача повернуто на підставі п.3 ч. 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Після усунення недоліків, зазначених в ухвалі від 21.12.2016 року, Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми, повторно, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Сумської області від 23.11.2016р. у справі №920/946/16 в частині стягнення інфляційних нарахувань та стягнути з ПАТ «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» на користь ТОВ «ТД Завод Технолоджі Електро» 247 3866,68 грн. основного боргу, 226310,29 грн. 3% річних, 2420816,49 грн. інфляційних нарахувань.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2017р. суддею - доповідачем у справі №920/946/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.), з урахуванням ухвали від 02.02.2017 року про виправлення описки, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 22.02.2017р.

07.02.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх..№1372)

13.02.2017р. на адресу суду електронною поштою від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому він просить справу №920/946/16 призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручити проведення відеоконференції господарському суду Сумської області (вх.№1527)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 року

задоволено клопотання ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №920/946/16, яке відбудеться 22.02.2017р. о 10:30 год., у залі судового засідання №131, в режимі відеоконференції та доручено її проведення господарському суду Сумської області.

У судовому засіданні 22.02.2017 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Так, 10.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Завод Технолоджі Електро» , м. Харків та ОСОБА_3 акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» укладено договір № 28/10, за умовами якого позивач (постачальник за договором) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу у справі), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного договору кабельно-провідникову продукцію, іменовану надалі «товар» . Ціна, якість та кількість продукції визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору поставка товару частками (партіями) допускається. Постачальник передає товар на умовах поставки DDP м. Суми вул. Горького, 58. Під час тлумачення умов поставки мають силу міжнародні правила тлумачення міжнародних термінів ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року. Строк поставки товару вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що датою поставки вважається дата передачі товару покупцеві, вказана в товарно-транспортній накладній.

Згідно п. 3.2 договору покупець здійснює оплату в розмірі 100% загальної вартості товару (партії товару) вказаної в рахунку на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

3.2.1 Попередня оплата в розмірі 20 % вартості товару (партії товару), вказаного в рахунку, протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту отримання покупцем рахунку на товар.

3.2.2 Оплата у розмірі 80% вартості товару (партії товару), вказаної у рахунку, на протязі п'ятнадцяти банківських днів з моменту отримання товару покупцем.

Формою розрахункових документів сторони у пункті 3.3 договору визначили платіжне доручення.

Відповідно до п. 9.4 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач виставив відповідачу для оплати рахунки № 8-03 від 18.10.2013р., № 8-03/1 від 03.12.2013р.,8-06 від 18.10.2013р., 8-06/1 від 26.11.2013р., 8-07 від 18.10.2013р., № 8/07/1 від 03.12.2013р., № 8/08 від 18.10.2013р., № 8-08/1 від 03.12.2013р., № 9-03 від 29.10.2013р., № 09-01 від 13.11.2013р., № 9-02 від 13.11.2013р., № 9-02/1 від 26.11.2013р., № 11-02 від 26.11.2013р., № 9-02/1 від 18.12.2013р..

Згідно видаткових накладних № 45 від 26.11.2013р., № 46 від 26.11.2013р., № 47 від 26.11.2013р., № 53 від 02.12.2013р., № 55 від 02.12.2013р., № 56 від 02.12.2013р., № 57 від 02.12.2013р., № 59 від 02.12.2013р., № 60 від 02.12.2013р., № 61 від 03.12.2013р., № 63 від 03.12.2013р., № 64 від 03.12.2013р., № 65 від 10.12.2013р., № 67 від 11.12.2013р., № 1 від 27.05.2015р. позивач поставив відповідачу за договором № 28/10 від 10.10.2013р. товар на загальну суму 3226830 грн. 29 коп.

Проти факту отримання товару відповідач не заперечував.

Позивач зазначає, що відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар, перерахувавши на рахунок позивача кошти у сумі 752963 грн. 61 коп.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 2473866 грн. 68 коп.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Сумської області, в якому останній просив, з урахуванням заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача 2473866,68 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 2423791,56 грн. інфляційних збитків та 226310,29 грн. 3% річних.

23.11.2016р. господарським судом Сумської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення щодо зобов'язань у договорі поставки містять норми статті 265 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 10.10.2013 року, позивач виставив відповідачу для оплати рахунки № 8-03 від 18.10.2013р., № 8-03/1 від 03.12.2013р.,8-06 від 18.10.2013р., 8-06/1 від 26.11.2013р., 8-07 від 18.10.2013р., № 8/07/1 від 03.12.2013р., № 8/08 від 18.10.2013р., № 8-08/1 від 03.12.2013р., № 9-03 від 29.10.2013р., № 09-01 від 13.11.2013р., № 9-02 від 13.11.2013р., № 9-02/1 від 26.11.2013р., № 11-02 від 26.11.2013р., № 9-02/1 від 18.12.2013р..

Видатковими накладними № 45 від 26.11.2013р., № 46 від 26.11.2013р., № 47 від 26.11.2013р., № 53 від 02.12.2013р., № 55 від 02.12.2013р., № 56 від 02.12.2013р., № 57 від 02.12.2013р., № 59 від 02.12.2013р., № 60 від 02.12.2013р., № 61 від 03.12.2013р., № 63 від 03.12.2013р., № 64 від 03.12.2013р., № 65 від 10.12.2013р., № 67 від 11.12.2013р., № 1 від 27.05.2015р. підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 3226830 грн. 29 коп., за договором № 28/10 від 10.10.2013р.

Так, як вже було зазначено вище, відповідачем не заперечувався факт отримання товару за спірним договором.

А отже, місцевим господарським судом вірно встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору поставки неналежним чином виконав свої зобов'язання, а саме своєчасно не сплатив вартість отриманого за видатковими накладним товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 2473866,68 грн.

За таки обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2473866,68 грн. основної заборгованості за поставлений товар.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2423791,56 грн. інфляційних збитків та 226310,29 грн. 3% річних.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений перерахунок нарахованих сум за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА» , ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН» , 2016 зазначає, що сума 3% річних та інфляційних втрат є вірною та обґрунтованою.

А отже, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та суми 3% річних передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 2423791,56 грн. інфляційних втрат та 226310,29 грн. 3% річних.

Щодо тверджень апелянта, з посиланням на лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97 Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел , про те, що сукупний індекс інфляції за вказаний період повинен складати 1,958, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р. Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел , при використанні індекса інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається с наступного місяця - червня.

Для визначення сукупного індексу інфляції за період з 12.12.2013 року по 23.11.2016 року необхідно перемножити індекси інфляції за вказаний період.

Так, індекс інфляції за період з 12.12.2013 року по 23.11.2016 року склав: за грудень 2013 року - 100,5, січень 2014 року - 100,2, лютий 2014 року - 100,6, березень 2014 року - 100,2, квітень 2014 року - 103,3, травень 2014 року - 103,8, червень 2014 року - 101,0, липень 2014 року - 100,4, серпень 2014 року - 100,8, вересень 2014 року - 102,9, жовтень 2014 року - 102,4, листопад 2014 року - 101,9, грудень 2014 року - 103,0, січень 2015 року - 103,1, лютий 2015 року - 105,3, березень 2015 року - 110,8, квітень 2015 року - 114,0, травень 2015 року - 102,2, червень 2015 року - 100,4, липень 2015 року - 99,0, серпень 2015 року - 99,2, вересень 2015 року - 102,3, жовтень 2015 року - 98,7, листопад 2015 року - 102,0, грудень 2015 року - 100,7, січень 2016 року - 100,9, лютий 2016 року - 99,6, березень 2016 року - 101,0, квітень 2016 року - 103,5, травень 2016 року - 100,1, червень 2016 року - 99,8, липень 2016 року - 99,9, серпень 2016 року - 99,7, вересень 2016 року - 101,8, жовтень 2016 року - 102,8, листопад 2016 року - 101,8.

Сукупний індекс інфляції за вказаний період склав 1,964.

При перевірці наданого апелянтом розрахунку сукупного індексу інфляції, колегія суддів встановила, що до зазначеного періоду з 12.12.2013 року по 23.11.2016 року, апелянтом не включено грудень 2013 року та листопад 2016 року, що суперечить приписам листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р. Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел .

Таким чином, апелянтом не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків господарського суду першої інстанції.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання» , м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 23.11.2016р. у справі №920/946/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.02.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.