Рішення

від 23.02.2017 по справі 352/1923/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1923/15-ц

Провадження № 22-ц/779/327/2017

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Проскурніцького П.І.,

секретаря Возняк В.Д.

з участю апелянта ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2014 року задоволено його позов до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію вартості його частки у спільному сумісному майні подружжя в сумі 25 000 грн., залишивши останній спільно придбаний автомобіль: фургон малотоннажний-В марки Мercedes-Benz, моделі Sprint, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. 17 червня 2014 року Тисменицьким районним судом видано виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення. 17 липня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27 квітня 2015 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладений арешт на земельну ділянку, що розташована у селі Загвіздя, урочище Мочари , Тисменицького району, кадастровий номер 2625881101:02:001:1071, у межах суми звернення стягнення у розмірі 27 600 грн. Проте відповідачем рішення суду залишається невиконаним. За таких обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних від суми заборгованості у розмірі 1 181,51 грн. та інфляційні збитки у розмірі 21 924,15 грн. за період з 24.02.2014 року по 21.09.2015 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Зокрема, апелянт вказує, що між ним та відповідачем виникло грошове зобов'язання, тому існують всі підстави для стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних за користування грошовими коштами. Проте суд не взяв до уваги положення статті 509, 599 та 625 ЦК України та фактичні обставини справи.

При цьому апелянт зазначає, що стягнуті за рішенням суду грошові кошти в розмірі 25 000 грн. становили на той час 3 000 доларів США, тобто 50% вартості спірного майна. Однак, за час невиконання судового рішення гривня знецінилась і тепер стягнуті кошти становлять навіть не 1 000 доларів США, що є менше ніж 10% вартості спільного майна подружжя, у зв'язку з чим порушується принцип рівності часток подружжя, передбачений ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України.

Апелянт також вважає необґрунтованим висновок суду про те, що відносини між сторонами є деліктними, оскільки вони стосуються поділу майна подружжя.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Відповідач та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив з того, що оскільки спірні правовідносини між сторонами по справі виникли у зв'язку з виконанням рішення суду про поділ спільного майна подружжя, то відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, до таких правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, а саме норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Тисменицького районного суду від 24 лютого 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості його частки у спільному сумісному майні подружжя в сумі 25 000 грн., залишивши ОСОБА_3 спільно придбаний автомобіль - фургон малотоннажний-В марки Мercedes-Benz, моделі Sprint, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 5-6).

Вказане рішення суду набрало законної сили після його перегляду апеляційним судом - 13 травня 2014 року, що підтверджується ухвалою апеляційного суду.

На його виконання 17 червня 2014 року судом видано виконавчий лист (а.с. 7), на підставі якого 17 липня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 9).

Згідно довідки Тисменицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області станом на 19 грудня 2016 року по примусовому виконанню виконавчого листа №352/1271/13-ц, виданого 17 червня 2014 року Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості його частки у спільному сумісному майні подружжя в сумі 25 000 грн., стягнень не проводилось (а.с. 84).

На час розгляду даної справи рішення суду від 24 лютого 2014 року не виконано.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошові зобов'язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

У зв'язку із стягненням на підставі рішення Тисменицького районного суду від 24 лютого 2014 року із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості його частки у спільному сумісному майні, між сторонами виникло грошове зобов'язання. При цьому іншого не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань (в даному випадку нормами сімейного законодавства).

Невиконання такого грошового зобов'язання, що виникло між сторонами на підставі рішення суду, зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 липня 2016 року у подібній справі №6-1946цс-15 (про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних за невиконання рішення суду про стягнення компенсації частки права власності у нерухомості), яка в силу вимог ч. 1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому колегія суддів вважає, що місцевий суд помилково послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15 (про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за невиконання рішення суду про зобов'язання перерахувати і виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ), оскільки правовідносини у даній справі, що розглядається, і тій, з приводу якої, висловлена вказана правова позиція, не є подібними.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 625 ЦК України і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 625 ЦК України до грошового зобов'язання, яке виникло у зв'язку зі стягненням грошової суми за рішенням суду.

Позивачем здійснений розрахунок індексу інфляції в розмірі 21 924,15 грн. та трьох процентів річних в розмірі 1 181,51 грн. за період з 24 лютого 2014 року по 21 вересня 2015 року на суму боргу 25 000 грн. (а.с. 12-13).

При проведенні розрахунку індексу інфляції та трьох процентів річних позивачем не враховано, що рішення суду від 24 лютого 2014 року, на підставі якого між сторонами виникло грошове зобов'язання, було оскаржене в апеляційному порядку, і набрало законної сили 13 травня 2014 року після його перегляду апеляційним судом. Отже, грошове зобов'язання між сторонами виникло не з моменту ухвалення рішення, а з моменту набрання ним законної сили, тобто з 13 травня 2014 року. Тому розрахунки слід здійснювати, беручи до уваги саме цю дату.

Роз'яснення для розрахунку інфляційних втрат містяться у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ . Спочатку визначається загальний відсоток інфляції, який розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за період, в даному випадку це період з травня 2014 року по вересень 2015 року: 103,8% х 101% х 100,4% х 100,8% х 102,9% х 102,4% х101,9% х 103% х 103,1% х 105,3% х 110,8% х 114% х 102,2% х 100,4% х 99% х 99,2% х 102,3% = 165,87%.

Сума інфляції розраховується за формулою: (Сума боргу х загальний відсоток інфляції) - сума боргу. Отже, розмір інфляційних втрат становить: (25 000 грн. х 165,87%) - 25 000 = 16 467,50 грн.

Три проценти річних від суми боргу розраховуються за формулою: (3% х сума боргу х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році). Кількість прострочених днів за період з 13 травня 2014 року по 21 вересня 2015 року складає 495 днів. Отже, розмір трьох процентів річних складає: (3% х 25000 х 495) / 365 = 1017,12 грн.

Таким чином, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 грошового зобов'язання згідно рішення суду від 24 лютого 2014 року, порушується право ОСОБА_2 на одержання грошової компенсації вартості його частки у майні, тому з відповідача в користь позивача слід стягнути 16 467,50 грн. інфляційних втрат та 1 017,12 грн. трьох процентів річних за період з 13 травня 2014 року по 21 вересня 2015 року. Отже, позов підлягає до часткового задоволення.

Вищезазначеного суд першої інстанції не врахував, неправильно застосувавши норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений останнім судовий збір за подання позову в розмірі 487,20 грн. та апеляційної скарги в розмірі 535,92 грн., а всього 1 023,12 грн.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки вул. Нова, 18 в с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, 16 467,50 грн. інфляційних втрат, 1 017,12 грн. трьох процентів річних за порушення грошового зобов'язання та 1 023,12 грн. сплаченого судового збору, а всього 18 507,74 (вісімнадцять тисяч п'ятсот сім грн. сімдесят чотири коп.)

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_5