Постанова

від 21.02.2017 по справі 920/215/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р. Справа № 920/215/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

апелянта - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 02 вересня 2016 року,

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» , м. Київ (вх.№3419 С/1) на рішення Господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у справі № 920/215/16

за позовом Приватної фірми «Будтехмонтаж» , м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» , м. Суми

про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у справі №920/215/16 (суддя Джепа Ю.А.) позов задоволено.

Розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 15.11.2007р. між Приватною фірмою «Будтехмонтаж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований у реєстрі за №5806.

Визнано право власності за Приватною фірмою «Будтехмонтаж» на нежитлові приміщення, площею 331,3 кв.м., а саме: сходова клітина № X площею 15,1 кв.м.; сходова клітина № XII площею 15,1 кв.м.; сходова клітина № XVIII площею 15,9 кв.м.; кабінет № 67 площею 17,3 кв.м.; кабінет № 68 (42) площею 17,7 кв.м.; шафа № 68а площею 0,5 кв.м.; кабінет № 69 (43) площею 16,0 кв.м.; кабінет № 70 (44) площею 15,6 кв.м.; кабінет № 71 площею 17,9 кв.м.; душова № 72 площею 5,4 кв.м.; комора № 72а площею 1,4 кв.м.; вбиральня № 726 площею 1,9 кв.м.; вбиральня № 72в площею 0,9 кв.м.; коридор № 72г площею 3,0 кв.м.; кабінет № 73 площею 34,8 кв.м.; кабінет № 73а площею 32,1 кв.м.; кабінет № 736 площею 13,4 кв.м.; кабінет № 73в площею 0,3 кв.м.; комора № 73г площею 1,6 кв.м.; кабінет № 73д площею 17,9 кв.м.; архів № 74 площею 10,3 кв.м.; коридор № 76 площею 45,0 кв.м.; кабінет № 77 площею 17,1 кв.м.; сходова клітина № XIV площею 15,1 кв.м.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш" на користь Приватної фірми «Будтехмонтаж» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4461,00грн.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - особа, яка вважає, що її право порушене, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись, зокрема, на те, що рішенням Господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у справі № 920/215/16 вирішено питання щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки № РМ-SMEC00/083/2007 від 14.12.2007р., та, на думку скаржника, вказаним рішенням порушуються його права, як іпотекодержателя, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати.

Вказує на те, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24 вересня 2015 року у справі № 19/127-10 відмовлено у задоволенні позовної заяви ліквідатора Приватної фірми «Будтехмонтаж» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» про розірвання договору купівлі продажу нерухомого майна від 15 листопада 2007 року у межах справи про банкрутство, а тому на даний час існує два протилежних судових рішення, винесених з одних і тих же позовних вимог щодо одного предмету спору між тими ж сторонами.

Також зазначає, що відповідно до умов договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем, розрахунки між сторонами договору на момент нотаріального посвідчення цього договору проведені в повному обсязі і сторони не мають один до одного жодних фінансових претензій.

Вважає, що даний позов повинен розглядатися виключно в межах процедури банкрутства Приватної фірми «Будтехмонтаж» .

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до провадження та призначено розгляд справи на 31 січня 2017 року.

У зв'язку з неявкою представників сторін та апелянта ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року відкладено розгляд справи на 21 лютого 2017 року.

31 січня 2017 року від ліквідатора Приватної фірми «Будтехмонтаж» ОСОБА_3 надійшла заява (вх. № 1036) про розгляд справи без його участі. Зазначив, що рішення господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у справі № 920/215/16 вважає законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20 лютого 2017 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Хачатрян В.С., для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Гетьман Р.А., суддя Лакіза В.В.

Конверти з судовою кореспонденцією, адресовані ПФ «Будтехмонтаж» та ТОВ Торгметмаш , повернулись до суду з відміткою поштового відділення " за закінченням терміну зберігання ".

Згідно пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

У призначеному судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у справі №920/215/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника апелянта, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

У лютому 2016 року ліквідатор Приватної фірми «Будтехмонтаж» звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» про розірвання договору купівлі продажу нерухомого майна від 15 листопада 2007 року, укладеного між Приватною фірмою «Будтехмонтаж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» та визнати право власності на нежитлові приміщення, площею 331, 3 кв.м., згідно переліку, наведеного у позовній заяві.

В обґрунтування позовних вимог позивач, керуючись приписами ст. ст. 509, 526, 611, 651 Цивільного кодексу України, посилається на те, що відповідачем було частково проведено розрахунок з позивачем за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень , а саме у розмірі 76000,00грн., внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, що є, на його думку, істотним порушенням договору.

Також зазначає, що постановою господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі № 19/127-10 визнано Приватну фірму «Будтехмонтаж» банкрутом, у зв'язку з чим ліквідатором вживаються заходи щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута з метою включення його до складу ліквідаційної маси.

Як убачається із матеріалів справи, 15 листопада 2007 року між Приватною фірмою «Будтехмонтаж» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - договір) (а.с.9-11).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець передає у власність, а покупець набуває у власність нежитлові приміщення, площею 331,3 кв.м., а саме: сходова клітина № X площею 15,1 кв.м.; сходова клітина № XII площею 15,1 кв.м.; сходова клітина № XVIII площею 15,9 кв.м.; кабінет № 67 площею 17,3 кв.м.; кабінет № 68 (42) площею 17,7 кв.м.; шафа № 68а площею 0,5 кв.м.; кабінет № 69 (43) площею 16,0 кв.м.; кабінет № 70 (44) площею 15,6 кв.м.; кабінет № 71 площею 17,9 кв.м.; душова № 72 площею 5,4 кв.м.; комора № 72а площею 1,4 кв.м.; вбиральня № 726 площею 1,9 кв.м.; вбиральня № 72в площею 0,9 кв.м.; коридор № 72г площею 3,0 кв.м.; кабінет № 73 площею 34,8 кв.м.; кабінет № 73а площею 32,1 кв.м.; кабінет № 736 площею 13,4 кв.м.; кабінет № 73в площею 0,3 кв.м.; комора № 73г площею 1,6 кв.м.; кабінет № 73д площею 17,9 кв.м.; архів № 74 площею 10,3 кв.м.; коридор № 76 площею 45,0 кв.м.; кабінет № 77 площею 17,1 кв.м.; сходова клітина № XIV площею 15,1 кв.м. (далі - приміщення).

Приміщення, що відчужуються за даним договором, розташовані в місті Суми по вулиці Пролетарській, 69 (пункт 1.2 договору).

Ціна договору обумовлена у розділі 2 спірного договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору продаж приміщень за домовленістю сторін вичиняється за 205538,00 грн. (двісті п'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок), які сплачені покупцем продавцеві підписання цього договору.

Згідно з пунктом 2.2 договору продавець своїм підписом під цим договором підтверджує, що розрахунок за продані приміщення проведено повністю, претензій фінансового характеру до покупця відсутні.

У пункті 4.6 договору встановлено, що право власності на приміщення переходить до покупця з моменту державної реєстрації.

Даний договір 15 листопада 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований у реєстрі за № 5806.

Згідно витягу № 16681347 від 16.11.2007р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП Сумське міське бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності за ТОВ «Торгметмаш» на нежиле приміщення, площею 331,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 69, на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2007р. (а.с.14).

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, керуючись приписами ст.ст. 526, 610, 629, 651, 655, 656, 662, 692 Цивільного кодексу України, виходив з того, що відповідачем в порушення умов договору купівлі-продажу від 15.11.2007р. не здійснено своєчасного розрахунку за придбане майно в повному обсязі, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо розірвання спірного договору та визнання права власності за позивачем на майно, що було передано за цим договором відповідачу.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 662, 692 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, згідно із частиною другою статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, за загальним правилом оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Однак сторони можуть відійти від цього положення.

Як вже було зазначено у цій постанові, 15 листопада 2007 року між Приватною фірмою «Будтехмонтаж» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - договір).

Предметом цього договору є передача продавцем у власність покупцеві нежитлових приміщень, площею 331,3 кв.м., що розташовані у м.Суми по вул..Пролетарській, 69 (п. 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору продаж приміщень за домовленістю сторін вчинюється за 205538,00 грн. (двісті п'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок), які сплачені покупцем продавцеві підписання цього договору.

Вказана сума відповідає балансовій вартості відчужуваних приміщень, яка становить 205538,00грн. (п. 2.3 договору).

Отже, договір купівлі-продажу від 15 листопада 2007 року містить усі істотні умови вказаного виду договору, а саме щодо предмету та ціни, що свідчить про його укладення у розумінні ст. 638 Цивільного кодексу України та виникнення у сторін вказаного договору купівлі-продажу прав та обов'язків.

В силу ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання визначено статтею 611 ЦК України, серед яких у тому числі припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-111цс13).

За умовами спірного договору відповідальність сторін встановлюється згідно з чинним законодавством (пункт 4.9 договору).

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Приписами п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, на яку посилався ліквідатор Приватної фірми «Будтехмонтаж» ОСОБА_3, визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Верховний Суд України у своїх правових висновках від 01 лютого 2014 року звернув увагу на те, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-75цс13).

Як вбачається з умов спірного договору купівлі-продажу, продаж приміщень за домовленістю сторін вичиняється за 205538,00 грн. (двісті п'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок), які сплачені покупцем продавцеві підписання цього договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтвердив, що розрахунок за продані приміщення проведено повністю, претензії фінансового характеру до покупця відсутні (пункт 2.1, 2.2 договору).

Крім того, умовами спірного договору передбачені обов'язки продавця передати відчужувані приміщення покупцеві у стані, що відповідає санітарним, технічним нормам щодо нежитлових приміщень й умовам цього договору; попередити покупця про права третіх осіб на ці приміщення (пункт 3.1 договору).

Слід зазначити, що єдиним обов'язком відповідача за спірним договором є прийняти приміщення у стані, що відповідає санітарним, технічним нормам щодо нежитлових приміщень й умовам цього договору (пункт 3.2).

Таким чином, сторони при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.2007р. обумовили, що між продавцем та покупцем проведений розрахунок в повному обсязі та зобов'язання з оплати товару у відповідача відсутні, а тому договір - як джерело матеріального права, при вирішенні спору підлягав застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що відповідачем частково сплачено за придбаний товар у розмірі 76000,00 грн., з огляду на таке.

Згідно видаткової накладної від 15 листопада 2007 року № РН-0000006, ТОВ Торгметмаш прийняло від ПФ «Будтехмонтаж» спірні нежитлові приміщення, площею 331, 3 кв.м., вартістю 205538,00 грн (у тому числі ПДВ) (а.с.15).

З платіжних доручень № 15 від 15.01.2008р. на суму 7000,00 грн., № 321 від 18.01.2008р. на суму 36000,00 грн., № 22 від 23.01.2008р. на суму 33000,00 грн., на які посилається позивач в обґрунтування своїх доводів щодо часткової оплати відповідачем ціни договору, вбачається, що призначенням платежу є за приміщення згідно рахунку № 3 від 15.01.2008р. . Такі ж відомості містяться у виписках по рахунку ТОВ «Торгметмаш» (а.с.19-21). При цьому, рахунок № 3 від 15.01.2008р. відсутній у матеріалах справи.

За таких обставин, позивачем не надано до суду доказів, які підтверджували той факт, що зазначені кошти були сплачені позивачу за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.2007р. та саме за приміщення, передані за цим договором.

Позивач, звертаючись з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу від 15 листопада 2007 року, не надав належних доказів в підтвердження факту завдання шкоди, внаслідок якої Приватна фірма «Будтехмонтаж» була значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні спірного договору.

Щодо вимоги ліквідатора Приватної фірми «Будтехмонтаж» про визнання права власності за Приватною фірмою «Будтехмонтаж» на спірні нежитлові приміщення , колегія суддів зазначає наступне.

Дана вимога є похідною від вимоги про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.11.2007р., укладеного між Приватною фірмою «Будтехмонтаж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» , посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого у реєстрі за №5806.

Враховуючи відмову в задоволенні позову в частині вимоги про розірвання зазначеного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, у зв'язку з недоведеністю істотного порушення покупцем умов зазначеного договору, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення і в частині визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Слід зазначити, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо припинення провадження у даній справі, у зв'язку з тим, що даний спір повинен бути вирішений в межах іншої справи про банкрутство, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 4-1 ГПК господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Частиною дев'ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 3-304гс16.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі № 19/127-10 визнано Приватну фірму «Будтехмонтаж» банкрутом, тоді як ліквідатор боржника звернувся з позовом про розірвання договору купівлі-продажу, укладеного боржником 15 листопада 2007 року.

Тобто, спірний правочин (договір) був вчинений боржником майже за сім років до визнання його банкрутом.

Слід зазначити, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24 вересня 2015 року у справі № 19/127-10 відмовлено у задоволенні позовної заяви ліквідатора Приватної фірми «Будтехмонтаж» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгметмаш» про розірвання договору купівлі продажу нерухомого майна від 15 листопада 2007 року у межах справи № 19/127-19, з посиланням на те, що положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не встановлено повноважень суду щодо розгляду саме в межах справи про банкрутство заяви ліквідатора про розірвання договору купівлі-продажу укладеного боржником.

Виходячи з обставин справи, розгляд даних позовних вимог Приватної фірми «Будтехмонтаж» не в межах справи про банкрутство не визначений чинним законодавством, як процесуальна підстава для припинення провадження у справі ні чинним Господарським процесуальним кодексом України, ні Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...] .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Отже, здійснення судочинства має на меті досягнення певного правового висновку або результату, на який сподіваються учасники спору, звертаючись до суду. Тобто, вирішуючи спір суди мають зважати не лише на правомірність того чи іншого висновку, але й на результат такого розгляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним розгляд позовних вимог про розірвання договору, укладеного між сторонами 15.11.2007р., у порядку позовного провадження та не вбачає підстав для припинення провадження для розгляду таких вимог у межах справи про банкрутство, порушеної щодо позивача - Приватної фірми «Будтехмонтаж» .

Крім того, судова колегія дійшла висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» є особою, право якої порушено оскаржуваним рішенням, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору іпотеки № РМ-SMEC00/083/2007 від 14.12.2007р. ТОВ Торгметмаш передало в іпотеку Закритому акціонерному товариству ОТП Банк (правонаступником якого є АТ ОТП Банк ) нежитлові приміщення загальною площею 331, 3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Пролетарська, б. 69 (далі-договір іпотеки) в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № СМ-SMEC00/083/2007 від 14.12.2007р. (далі- кредитний договір).

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.02.2010р. у справі № 15/297-09 з ТОВ Торгметмаш на користь АТ ОТП Банк стягнуто заборгованість у розмірі 1346776,53 грн., однак вказане рішення на даний час не виконане.

Згідно договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 24.02.2012р. та договору відступлення права вимоги від 24.02.2012р., ПАТ ОТП Банк відступило, а ТОВ ОТП Факторинг Україна перейняло всі права та обов'язки як за Кредитним договором, так і за Договором іпотеки.

Враховуючи, що на даний час апелянт є іпотекодержателем нерухомого майна, що є предметом спірного договору, рішенням господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у даній справі порушено його права.

Колегія суддів вважає, що твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» , викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги (з урахуванням уточнень вимог апеляційної скарги) та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, то у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.

Рішення Господарського суду Сумської області від 19 квітня 2016 року у справі № 920/215/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватної фірми «Будтехмонтаж» (40009, м. Суми, вул. Пролетарська, 69; код ЄДРПОУ 30698580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, код ЄДРПОУ 36789421) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4907,18грн.

Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 23 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Лакіза В.В.