Постанова

від 22.02.2017 по справі 922/3158/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р. Справа № 922/3158/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 16.01.2017 року №770;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (вх. №3444Х-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р.

у справі № 922/3158/16

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків

до відповідача Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, м. Харків

про розірвання договору, виселення та стягнення 415 952,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3158/16 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково; розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 23.12.2003 року № 1591 та Додаткову угоду № 11 від 26.12.2011 року; виселено Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області з нежитлових приміщень загальною площею 193,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Кооперативна, 22, літера "А-2", та передано управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Харківській області на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заборгованість по орендній платі за договором оренди нежитлового приміщення від 23.12.2003р. № 1591 у сумі 266.775,82 грн.; в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення 149.176,95 грн. пені відмовлено; стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Харківській області на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 6757,64 грн. витрат зі сплати судового збору.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 149 176,95 грн. пені не погодилось та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в даній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2016 року у справі №922/3158/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Россолов В.В.,суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І.) апеляційну скаргу позивача повернуто на підставі п.3 ч.1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, повторно, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3158/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 149 176,95 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги, в якому просив поновити пропущений строк для подання апеляційної скарги, оскільки ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2016р. апеляційну скаргу позивача було повернуто на підставі п.3 ч.1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2016р. суддею доповідачем по справі №922/3158/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.12.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) поновлено Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків строк на подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 17.01.2017р.; відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги в строк до 17.01.2017 року.

17.01.2017р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній просить апеляційну скаргу задовольнити (вх.№486). Крім того, просить долучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення від 13.01.2017 року про сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017р., з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.02.2017 року, розгляд справи відкладено на 22.02.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 17.01.2017 року та 22.02.2017 року представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3158/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 149 176,95 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У судові засідання 17.01.2017 року та 22.02.2017 року представник відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штампи на ухвалах, якою було призначено розгляд апеляційної скарги та ухвали про відкладення розгляду справи, про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Так, до суду повернулась копія ухвали від 26.12.2016 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, ухвала про відкладення розгляду справи від 17.01.2017 року та ухвала про виправлення описки від 02.02.2017 року, які були направлені відповідачу за адресою: м. Харків, вул. Кооперативна, 22, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта - адресат вибув.

На підставі викладеного, враховуючи, що будь-яких інших засобів зв'язку з вказаною особою суд апеляційної інстанції не має, колегія суддів вважає, що Харківським апеляційним господарським судом було вжито всіх можливих заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Таким чином, враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання, а також те, що їх явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Так, 23.12.2003 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 1591, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 195,5 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Кооперативна, 22.

Факт передачі майна, орендованого за цим договором підтверджується актом прийому-передачі від 23.12.2003 р.

До договору оренди неодноразово вносились зміни, які оформлювались додатковими угодами до договору, зокрема щодо продовження строку дії договору та розміру орендної плати (додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18).

Додатковою угодою № 11 від 26.12.2011 року договір оренди нежитлового приміщення № 1591 від 23.12.2003 р. викладено в новій редакції.

Зокрема, згідно з п. 10.1. договору оренди № 1591 в редакції додаткової угоди № 11, цей договір діє з 26.12.2011 року до 26.12.2012 року.

Додатковою угодою № 15 від 25.01.2013 р. до договору оренди № 1591, строк дії договору продовжено на період з 26.12.2012 р. по 26.12.2013 р.

Відповідно до п. 10.5 договору оренди № 1591 в редакції додаткової угоди № 11, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

До матеріалів справи не надано доказів порушення питання однією зі сторін договору оренди про припинення дії договору оренди в порядку п. 10.5 договору, а тому господарським судом першої інстанції правомірно визнано договір оренди нежитлового приміщення № 1591 від 23.12.2003 продовженим на той самий термін, тобто з 26.12.2013 р. по 26.12.2014 р., з 26.12.2014 р. по 26.12.2015 р. та з 26.12.2015 р. по 26.12.2016 р., і на тих самих умовах з урахуванням змін внесених додатковими угодами, укладеними між сторонами.

Відповідно до п. 3.2. договору оренди № 1591 в редакції додаткової угоди № 12 від 04.05.2012 р., орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 року № 566/11 і складає за січень 2012 р. - 6902,50 грн.

Орендодавець обов'язки, передбачені договором виконав у повному обсязі, проте орендар систематично порушує умови договору щодо своєчасного внесення орендних платежів.

Як вказує позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди у останнього утворилася заборгованість з орендної плати за період з 01.03.2012 року по 31.05.2016 року, яка станом на 30.06.2016 року становить 266 775,82 грн.

Листом від 06.04.2016 року № 4238 орендодавець, у зв'язку з порушенням орендарем суттєвих умов договору, повідомив орендаря про намір розірвати договір оренди № 1591 від 16.09.2008 року та необхідність протягом 20-ти днів сплатити заборгованість.

Проте, відповідач на вказаний лист не відреагував, заборгованість за спірним договором не сплатив, орендоване приміщення не звільнив та не передав його позивачу по акту приймання-передачі.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 23.12.2003р. №1591 та додаткову угоду від 26.12.2011р. №11; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі за договором від 23.12.2003р. №1591 та додаткових угод №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 від 01.01.2008р., 26.12.2011р., 04.05.2012р., 13.12.2012р., 25.01.2013р. у сумі 266 775,82грн., заборгованість по пені у сумі 149.176,95грн.; виселити Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області з нежитлових приміщень загальною площею 193,3 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, вул. Кооперативна, 22, літера «А-2» , та передати управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

15.11.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Приписами статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно частини 1 статті 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо, зокрема, наймач користується річчю всупереч договору.

Приписами статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму на наймача покладено обов'язок негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як вже зазначалось, 23.12.2003 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області укладено договір оренди нежитлового приміщення.

Факт передачі майна, орендованого за цим договором підтверджується актом прийому-передачі від 23.12.2003 р.

Орендодавець обов'язки, передбачені договором виконав у повному обсязі, проте орендар систематично порушує умови договору щодо своєчасного внесення орендних платежів.

Як вказує позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди у останнього утворилася заборгованість з орендної плати за період з 01.03.2012 року по 31.05.2016 року, яка станом на 30.06.2016 року становить 266 775,82 грн.

Листом від 06.04.2016 року № 4238 орендодавець, у зв'язку з порушенням орендарем суттєвих умов договору, повідомив орендаря про намір розірвати договір оренди № 1591 від 16.09.2008 року та необхідність протягом 20-ти днів сплатити заборгованість.

Проте, відповідач на вказаний лист не відреагував, заборгованість за спірним договором не сплатив, орендоване приміщення не звільнив та не передав його позивачу по акту приймання-передачі.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів погашення заборгованості згідно договору оренди нежитлового приміщення від 23.12.2003 р. № 1591, про звільнення орендованого нежитлового приміщення та повернення його позивачу за актом прийому-передачі.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення орендної плати за період з 01.03.2012 року по 31.05.2016 року у сумі 266.775,82грн., розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 23.12.2003р. №1591 та додаткової угоди від 26.12.2011р. №11, виселення відповідача з орендованих приміщень та передачі їх управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 149 176,95 грн. пені за неналежне виконання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 1591 від 23.12.2003 року.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 149 176,95 грн. зазначив про те, що розрахунок пені позивача здійснено з порушенням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки останній не містить зазначення дат з яких починається нарахування неустойки, дат в які закінчується нарахування, кількості днів прострочення та не вказано підсумкових сум неустойки за кожен період нарахування.

Як вже зазначалось, додатковою угодою № 11 від 26.12.2011 року договір оренди нежитлового приміщення № 1591 від 23.12.2003 р. викладено в новій редакції.

У пункті 4.4 сторони погодили, що орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 3.5. встановлено обов'язок орендаря щомісячно протягом 15 календарних днів наступного місяця сплачувати орендну плату за орендовані приміщення.

У відповідності до частини 3 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зокрема, п. 3.10 вказаної додаткової угоди № 11 від 26.12.2011 року сторони передбачили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

У п. 7.3. вказаної додаткової угоди № 11 від 26.12.2011 року сторони дійшли згоди, що у разі прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п.3.9 порядку, незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, умовами укладеного між сторонами договору його сторонами було закріплено інший порядок нарахування пені, а саме: до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п.3.9 порядку, незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Розрахунок пені за договором №1591 від 23.12.2003 року здійснено на підставі договору оренди та додаткової угоди №11 від 26.12.2011 року (п.п.3.5, 3.10, 7.3) з зазначенням періоду нарахування, суми нарахованої пені та формули нарахування пені.

Судом апеляційної інстанції, за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА» , ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН» , 2016 перевірено розрахунок пені та встановлено, що позивачем вірно зазначено період прострочення та вірно нараховано суму пені.

Крім того, відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р.№ 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

А отже, висновок місцевого господарського суду про те, що розрахунок пені позивача здійснено з порушенням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки останній не містить зазначення дат з яких починається нарахування неустойки, дат в які закінчується нарахування, кількості днів прострочення та не вказано підсумкових сум неустойки за кожен період нарахування є передчасним, а вимога позивача про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на його користь 149 176,95 грн. пені за неналежне виконання умов договору є обґрунтованою.

Таким чином, рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 149 176,95 грн., з прийняттям нового рішення в цій частині, яким з відповідача слід стягнути пеню у розмірі 149 176,95 грн., в решті рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016 року слід залишити без змін.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні стягнення пені не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

А отже, доводи викладені в апеляційній скарзі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи в частині відмови у стягненні пені, а тому рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3158/16 підлягає частковому скасуванню в частині відмови у стягненні пені у розмірі 149 176,95 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення, яким позов в цій частині слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 149 176,95 грн. пені, в решті рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016 року слід залишити без змін, як таке, що прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 99, 101, п.2 ст. 103, п.1,3 ч.1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016р. у справі №922/3158/16 скасувати в частині відмови в стягненні пені у сумі 149 176,95 грн.

Прийняти цій частині нове рішення.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, м. Харків (вулиця Кооперативна, 22, м. Харків, 61003, код ЄДРЮОФОП 38000054) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (майдан Конституції, 16, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 37999649) 149 176,95 грн. пені.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016 року у справі №922/3158/16 залишити без змін.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, м. Харків (вулиця Кооперативна, 22, м. Харків, 61003, код ЄДРЮОФОП 38000054) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (майдан Конституції, 16, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 37999649) 9 895,49 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.02.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.