Постанова

від 15.05.2007 по справі 8/650ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/650ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

Іменем України

15.05.2007 року                                                Справа № 8/650ад

Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі:

     головуючого судді            Бородіної Л.І.

     суддів                                Іноземцевої Л.В.

                                             Журавльової Л.І.

          Судова колегія призначена розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 у складі головуючого судді Бородіної Л.І., суддів Журавльової Л.І. та Якушенко Р.Є. Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2007 у зв”язку з хворобою виключено зі складу судової колегії суддю Якушенко Р.Є. та введено до складу судової колегії суддю Іноземцеву Л.В.

     При секретарі

     судового засідання               Мартинцевій Н.М.

     та за участю представників сторін:

     від позивача                         Молчанова І.Є., паспорт серії ЕМ № 821090 від 21.12.2000,

                                             наказ від 15.02.2002 № 1/1

                                             Хачатрян О.Г., за дов. від 14.05.2007 № 28

                                             Беспарточна Л.І., за дов. від 02.04.2007  № 15                         

     від І-го відповідача               Жадан О.О., за дов. від 10.01.2007 № 157/10

     від ІІ-го відповідача               Колеснікова С.Б., за дов. від 09.01.2007 № 09-27/30

                                             Мінаєва І.І., за дов. від 16.03.2007 № 09-22/1-65г

     від третьої особи               не прибув

     Розглянувши

     апеляційні скарги            Державної податкової інспекції у м.Лисичанську

                                            Луганської області

     та                                            Головного управління державного казначейства України

                                            у Луганській області, м.Луганськ

     на постанову

     господарського суду        Луганської області

                                                  від 02.02.2007

     у справі                             № 8/650-ад (головуючий суддя Середа А.П.,

     судді Ворожцов А.Г. та Яресько Б.В.)

     за позовом                        Товариства з обмеженою відповідальністю

                                             „Багіра, ЛТД”, м.Лисичанськ Луганської області

     до І-го відповідача               Державної податкової інспекції у м.Лисичанську

                                             Луганської області

    до ІІ-го відповідача               Головного управління державного казначейства України

                                             у Луганській області, м.Луганськ

    третя особа                          Виконавчий комітет Лисичанської міської ради

                                              Луганської області

    про                                      спонукання виконати певні дії

Постановою господарського суду Луганської області від 02.02.2007 у справі            № 8/650-ад (головуючий суддя Середа А.П., судді Ворожцов А.Г. та Яресько Б.В.)  частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Багіра, ЛТД”, м.Лисичанськ Луганської області до Державної податкової інспекції (ДПІ) у м.Лисичанську Луганської області та Головного управління  державного казначейства (ГУДК) у Луганській  області, м.Луганськ, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Виконавчого комітету Лисичанської міської ради Луганської області: стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача основний борг у сумі 163250 грн. 00 коп. – оплату за безхазяйне майно у вигляді шламових хвостів та державне мито у сумі 3 грн. 36 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд з урахуванням досліджених доказів дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, встановленого статтею 71 Цивільного кодексу УРСР (далі –ЦК УРСР) (статтею 257 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), оскільки він дізнався про порушення свого права після порушення прокурором м.Лисичанська кримінальної справи № 113/05/9103 постановою від 23.09.2005.

В частині задоволення позову постанова суду з посиланням на частину 1 статті 395 ЦК УРСР (статтю 1011 ЦК України), статтю 398 ЦК УРСР (статтю 1018 ЦК України), частину 1 статті 399 ЦК УРСР (частину 1 статті 1016 ЦК України) мотивована тим, що договори, укладені між позивачем та І-м відповідачем на реалізацію безхазяйного майна, за своєю правовою природою є договорами комісії, а тому право власності на спірні шламові хвости не могло перейти до позивача; доказів фактичної передачі цього майна позивачеві І-й відповідач не надав.

Керуючись загальними нормами цивільного права щодо виконання зобов”язань (статтями 147, 151, 161, 162, 203, 209 ЦК УРСР (статтями 389, 509, 525, 526, 614, 623 ЦК України) місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що ДПІ у м.Лисичанську не довела, що, отримавши від ТОВ „Багіра, ЛТД” грошові кошти в рахунок виконання договорів комісії, вона діяла як добросовісний набувач, а тому держава, в інтересах якої діяла ДПІ, повинна відшкодувати ТОВ „Багіра, ЛТД” усю суму грошових коштів, безпідставно отриманих за цими договорами,  тобто 163250 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з ДПІ у м.Лисичанську Луганської області збитків у сумі 2000 грн. –коштів, сплачених ТОВ „Багіра, ЛТД” за здійснення експертної оцінки шламових хвостів, як предмету договорів на реалізацію безхазяйного майна, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведений факт спричинення йому цих збитків саме ДПІ у м.Лисичанську.

ДПІ у м.Лисичанську Луганської області (І-й відповідач у справі) не погодилась з прийнятою постановою та подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського суду Луганської області від 02.02.2007 у справі № 8/650ад скасувати в частині  стягнення з Державного  бюджету України на користь позивача основного боргу  у сумі 163250 грн. 00 коп. –оплату за безхазяйне майно у вигляді шламових хвостів, через неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та прийняти нове  рішення у справі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги І-й відповідач вказує, що судом не взято до уваги, що договорами комісії не було передбачено обов”язку ДПІ по поставці майна ТОВ „Багіра, ЛТД”. Після отримання оплати за шламові хвости згідно актів опису та оцінки ДПІ здійснила передачу ТОВ „Багіра, ЛТД” 35772,37 тонн шламових хвостів, за якими вказане майно прийняв для реалізації чи використання особисто директор ТОВ „Багіра, ЛТД”. Отже, до позивача було доведено що майно, власником якого він став, може бути отримано  і знаходиться в його розпорядженні. Крім того, доступ до шламових хвостів  був відкритий і у позивача не було ніяких перешкод, щоб забрати це майно.

Також судом не взято до уваги те, що у період з 14.11.2001 по 24.06.2003 ВП „Шахта „Привольнянська” до безхазяйного майна не мала відношення, тому не мала підстав давати висновок щодо нездійснення відвантаження шламових хвостів на адресу ТОВ „Багіра, ЛТД”.

На думку І-го відповідача скасування рішення Лисичанської міської ради від 14.11.2001 № 741 є неправомірним, оскільки це можливо лише за рішенням господарського суду.

Остання оплата вартості безхазяйного майна здійснена 30.05.2003, отже строки позовної давності для стягнення відповідних сум минули, що також не взято до уваги судом першої інстанції. В додатках, доданих позивачем до позовної заяви, є копія рішення виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 24.06.2003 № 448/1 „Про скасування  рішення виконкому від 14.11.2001 № 741 „Про визнання безхазяйними шламових хвостів”, яким позивач сам і підтвердив одержання даного рішення (вх.№ від 01.07.2005) не 25.09.2005, як він стверджував у судових засіданнях, а саме 01.07.2005, чим ввів суд в оману.

Головне управління Державного казначейства України у Луганській області (ІІ-й відповідач у справі) також не погодилось з прийнятою постановою та подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського суду Луганської області від 02.02.2007 у справі № 8/650ад скасувати через неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права та відмовити у задоволенні позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ІІ-й відповідач, посилаючись на приписи статей 256, 257 ЦК України, згідно з якими позовна давність встановлена тривалістю у три роки, вказує, що на час подачі позовної заяви –19.08.2006, ТОВ „Багіра, ЛТД” втратило право на звернення до суду щодо стягнення грошових коштів у сумі 163250 грн. 00 коп., оскільки право позивача на захист свого порушеного права у зв”язку зі скасуванням  рішення від 14.11.2001 № 741 виникло з наступного для після його скасування –25.06.2003 та сплинуло 25.06.2006. Крім того, судом не враховано приписи статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якою для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється річних строк, який обчислюється з дня, коли особи дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачем позов був поданий 19.08.2006, тобто більше, ніж через рік, як з моменту прийняття Лисичанською міською радою рішення від 24.06.2003 № 448/1 про скасування власного рішення від 14.11.2001 № 741, так і з моменту, як нібито позивач дізнався про скасування вказаного рішення.

ІІ-й відповідач вважає, що при вирішенні спору судом не враховані положення Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340 (далі –Порядок               № 1340), відповідно до якого оцінка безхазяйного майна провадиться комісією, яка утворюється органом, що здійснив його вилучення, а у випадках, передбачених чинним законодавством України, оцінка провадиться суб”єктами оціночної діяльності. У даному випадку оцінка безхазяйного майна здійснювалась згідно до актів опису і оцінки у присутності представників ДПІ, директора та головного бухгалтера позивача, на підставі експертної оцінки, за якими майно було у наявності та прийнято директором ТОВ „Багіра, ЛТД” для реалізації. Однак судом не враховані документальні докази, а прийняті до уваги лише твердження позивача про те, що він не отримував майно для реалізації.

Судом не досліджені всі шість договорів, на підставі яких здійснена реалізація безхазяйного майна, оскільки матеріали справи містять лише копії двох договорів: від 31.01.2000 № 01/31 та від 01.02.2001 б/н. Договори, за якими нібито здійснювалось перерахування коштів до Державного бюджету, а саме: від 31.01.2001 б/н та від 04.01.2002 б/н не містять будь-яких посилань на те, яке саме безхазяйне майно буде реалізовуватися, а з платіжних доручень не зрозуміло за яке майно вносились гроші до бюджету. Крім того, спірне майно було визнано безхазяйним рішенням Лисичанського виконавчого комітету 14.11.2001, а перший договір був укладений 31.01.2001, тобто більш ніж на півроку до визнання майна безхазяйним. Також судом не було досліджено той факт, що такого роду договори укладаються з торговельними підприємствами лише після включення їх до єдиного реєстру підприємств та організацій. Без вивчення цих питань неможливо однозначно відповісти за яке саме майно позивачем перераховані кошти до визнання шламових хвостів безхазяйними.

Чинним законодавством України не встановлений порядок повернення коштів з бюджету у разі скасування рішення суду або рішення іншого органу про перехід безхазяйного майна у власність держави особам, які здійснили перерахування коштів за це майно у процесі його реалізації, як це зробив позивач. Порядком № 1340 передбачена лише можливість повернення майна або його вартості власнику, у даному випадку  ВП „Шахта Привольнянська”. Таким чином, можливість повернення коштів у розмірі                   163250 грн. 00 коп. –оплату за безхазяйне майно у вигляді шламових хвостів, не власнику майна –ТОВ „Багіра, ЛТД”, чинним законодавством України не передбачена.

ТОВ „Багіра, ЛТД” (позивач у справі) заперечує проти доводів апеляційних скарг ДПІ у м.Лисичанську Луганської області та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області, просить залишити постанову господарського суду без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

ДПІ у м.Лисичанську Луганської області (І-й відповідач у справі) підтримує доводи апеляційної скарги Головного управління Державного казначейства України у Луганській області, просить скасувати постанову господарського суду в частині стягнення з Державного  бюджету України на користь позивача основного боргу у сумі                          163250 грн. 00 коп. –оплату за безхазяйне майно у вигляді шламових хвостів, та державного мита у сумі 3 грн. 00 коп.

Головне управління Державного казначейства України у Луганській області (ІІ-й відповідач у справі) підтримує доводи апеляційної скарги ДПІ у м.Лисичанську Луганської області, просить скасувати постанову господарського суду та відмовити у задоволенні позову

Виконавчий комітет Лисичанської міської ради (третя особа) листом від 14.05.2007      № 1552-01/16 просить розглянути справу без участі його представника. Дане клопотання задоволено судовою колегією апеляційної інстанції.

Заслухавши доводи і пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування місцевим судом обставин справи, апеляційний господарський суд

В С Т А Н О В И В :

ТОВ “Багіра, ЛТД”, ідентифікаційний код 23261890, яке є правонаступником Повного товариства „Молчанова, Сохікян та По „Багіра”, 15.02.2002 зареєстроване в якості суб'єкта підприємницької діяльності –юридичної особи виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області, про що вчинено реєстраційний запис № 13811200000000535; 18.02.2002 внесено до ЄДРПОУ; 20.02.2002 зареєстроване в якості платника податку на додану вартість, про що видано свідоцтво  № 16445621 (т.І, а.с.10, 19-26, 31, 32).

31.01.2000 між позивачем та І-м відповідачем укладений договір, згідно з яким ДПІ передає, а торгова організація приймає для реалізації майно, яке обліковується ДПІ.

          Пунктом 2 названого договору сторони домовилися, що прийняття майна торговельною організацією здійснюється у місці її знаходження попредметно, згідно акту опису та оцінки ДПІ.

          З моменту прийняття майна представником торговельної організації  відповідальність за його цілісність та збереження покладається на неї (пункт 3 договору).

          З метою покриття затрат, пов'язаних з прийманням, перевезенням, охороною та реалізацією майна, прийнятого від ДПІ для реалізації, торговельна організація отримує на свою користь  комісійну винагороду у розмірі 0 (нуль) % від суми, отриманої від реалізації майна (пункт 9 договору).

          Згідно з пунктом 10 цього договору сторони домовилися, що розрахунки з ДПІ за прийняте для реалізації майно здійснюється торговельною організацією не пізніше 10-ти днів  з дня реалізації шляхом перерахування відповідних сум у доход держави згідно з вказівками ДПІ в акті опису та оцінки.

          Строк дії даного договору встановлений з дня підписання до 31.12.2000 з пролонгацією до 31.12.2001 у разі, якщо жодна із сторін його не розірвала за 10 днів до закінчення строку дії.

          04.01.2002 між цими ж сторонами укладений аналогічний договір лише з тією різницею по пунктах 10 та 11 договору, що розрахунки з ДПІ за прийняте майно торговельна організація зобов”язалась здійснити  не пізніше 7-ми днів з дня реалізації, та договором не передбачена його пролонгація (т.ІІ, а.с.12).

14.11.2001 виконавчим комітетом Лисичанської міської ради прийнято рішення               № 741 “Про визнання безхазяйними шламових хвостів”, згідно з яким в порядку виключення з правил визнано безхазяйними шламові хвости у кількості 200000, які не обліковуються на балансі ДВАТ “Шахта “Привольнянська” ДХК “Лисичанськвугілля”, та доручено Лисичанському головному відділу податкової міліції (далі –Лисичанський ГВПМ) звернути названі шламові хвости у доход державного бюджету відповідно до чинного законодавства (т.І, а.с.33).

          Відповідно до звіту від 26.11.2001 про експертну оцінку майна –відходів вуглезбагачення (шламових хвостів), які знаходяться за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, ДВАТ “Шахта “Привольнянська” ДХК “Лисичанськвугілля”, який містить у собі “Висновок експерта про вартість об'єкта експертної оцінки”, вартість однієї тони вугільних відходів (“шламових хвостів”) становить 4 грн. 51 коп., ринкова вартість відходів збагачення загальним обсягом 200000 тонн складає на дату оцінки 902465 грн. без ПДВ (т.І, а.с.107-124).

12.12.2002 ДПІ у м.Лисичанську листом № 3839/9-26 звернулася до ТОВ “Багіра, ЛТД” з проханням здійснити на користь ТОВ “Добробут-Плюс” оплату вартості експертної оцінки шламових хвостів, оскільки ТОВ “Добробут-Плюс”, у свою чергу, сплатило на користь  Повного Товариства  “Гудвілл” (далі –ПТ “Гудвілл”) цю суму грошових коштів.

          ТОВ “Багіра, ЛТД” платіжним дорученням від 13.12.2002 № 1570 сплатило на користь ПТ “Гудвілл” 2000 грн. з зазначенням платежу “за експертну оцінку ПТ “Гудвілл”, згідно договору № 01/31 від 31.01.2000 року” (т.І, а.с.43).

          У 2001-2003 роках позивачем перераховано в доход бюджету в якості оплати (передоплати) за безхазяйне майно 163250 грн., у т.ч. за платіжними дорученнями:

- від 29.10.2001 № 884 –18000 грн. - передоплата за безхазяйне майно за договором від 01.02.2001;

- від 28.12.2001 № 1148 –9000 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором;

- від 29.11.2001 № 1021 –15000 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором;

- від 23.01.2002 № 96 –11000 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором від 04.01.2002;

- від 28.03.2002 № 302 –20000 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором від 04.01.2002;

- від 08.05.2002 № 368 –6000 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 04.01.2002;

- від 10.05.2002 № 369 –4000 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором від 04.01.2002;

- від 27.06.2002 № 683 –7500 грн. - передоплата за безхазяйне майно за договором від 01.02.2002;

- від 23.08.2002 № 971 –4500 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором від 22.08.2002;

- від 29.10.2002 № 1342 –1000 грн. - оплата за безхазяйне майно (шлам) за договором від 22.08.2002;

- від 23.01.2003 № 89 –3000 грн. - передоплата за безхазяйне майно за договором від 01.02.2002;

- від 28.02.2003 № 232 –3000 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 04.01.2002;

- від 20.03.2003 № 319 –5000 грн. –передоплата за безхазяйне майно за договором від 01.03.2003;

- від 26.03.2003 № 353 –5000 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 01.03.2003;

- від 01.04.2003 № 439 –5000 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 01.03.2003;

- від 25.04.2003 № 517 –1250 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 01.03.2003;

- від 28.05.2003 № 697 –14000 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 01.03.2003;

- від 30.05.2003 № 702 –1000 грн. - оплата за безхазяйне майно за договором від 01.03.2003 (т.І, а.с.34-43).

30.04.2003 між ДПІ та ТОВ “Багіра, ЛТД” складено Акти опису і оцінки                                 № 3/02/03г. та № 3а/02/03г., відповідно до яких на користь ТОВ “Багіра, ЛТД” на підставі рішення виконкому Лисичанської міськради від 14.11.2001 № 741 передано, відповідно,  2900,97 тонн шламових хвостів за ціною 4 грн. 51 коп. за 1 тонну на загальну суму                13083 грн. 35 коп. та 32871,4 тонн шламових хвостів за ціною 4 грн. 51 коп. за 1 тонну на загальну суму 148250 грн. 00 коп.; всього - 35772,37 тонн вугільних відходів (шламових хвостів) на загальну суму 161333 грн. 35 коп., за підписом директора ТОВ “Багіра, ЛТД” Молчанової  І.Є. про прийняття цього майна для реалізації чи використання (т.І, а.с.48- 51зв.).

28.05.2003 за вих. № 9/28-03 прокурором м.Лисичанська Луганської області на адресу виконкому Лисичанської міськради внесено протест на рішення виконкому від 14.11.2001 № 741 “Про визнання безхазяйними шламових хвостів” (т.І, а.с.79).

Рішенням виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 24.06.2003 за                    № 448/1 скасоване з 24.06.2003 рішення виконкому Лисичанської міської ради від 14.11.2001 № 741 “Про визнання безхазяйними шламових хвостів” , про що повідомлено  прокурора (вих. № 1111-01/14 від 27.06.2003) (т.І, а.с.80, 81).

Листом від 04.10.2004 № 4940/9-26 ДПІ у м.Лисичанську на запит ТОВ “Багіра, ЛТД” від 09.09.2004 № 210 повідомила, що, хоча прокурор м.Лисичанська і вніс протест на рішення виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 14.11.2001 № 741, але воно на цей час не скасовано та має законну силу, а ТОВ “Багіра, ЛТД” набула права власності на 35772,37 тонн шламових хвостів, реалізованих ДПІ у м.Лисичанську” (т.І, а.с.46).

15.12.2005 ТОВ „Багіра, ЛТД” листом за № 139 знов звернулося до ДПІ у м.Лисичанську з проханням повернути кошти у сумі 165250 грн., сплачені за безхазяйне майно у період 2001-2002 років, посилаючись на те, що вказане майно до цього часу ним не отримано (т.І, а.с.45).

          У відповіді на лист від 15.12.2005 ДПІ у м.Лисичанську запропонувало ТОВ „Багіра, ЛТД” уточнити, яке саме безхазяйне майно повинно бути йому передано (т.І, а.с.47).

На запит ТОВ „Багіра, ЛТД” від 18.05.2006 № 32 ВП “Шахта “Привольнянська” листом від 19.05.2006 № 24/712 повідомила, що з 2001 року до цього часу відвантаження вугільних відходів (шламових хвостів) на адресу ТОВ “Багіра, ЛТД” не здійснювалося (т.І, а.с.91).

18.08.2006 ТОВ „Багіра, ЛТД” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про повернення на його користь з державного бюджету перераховану ним  Управлінню державного казначейства в Луганській області оплату за шламові хвости в сумі 163250 грн. 00 коп. шляхом відновлення цієї суми на його (позивача) розрахунковому рахунку № 2600630140829 у „Приватбанку” м.Лисичанська, МФО 304416 та стягнення з ДПІ у м.Лисичанську на його користь збитків у сумі 2000 грн. 00 коп. за рахунок коштів Державного бюджету (т.І, а.с.2-5).

Заявою від 18.10.2006 про уточнення позовних вимог в адміністративній справі                  № 8/650ад позивач просив суд:

          - зобов'язати ІІ-го відповідача у місячний термін повернути позивачу на його розрахунковий рахунок з Державного бюджету України перераховані позивачем в рахунок оплати за шламові хвости грошові кошти у сумі 163250 грн. 00 коп.;

          - стягнути з І-го відповідача –ДПІ у м.Лисичанську на користь ТОВ “Багіра, ЛТД”  збитки у сумі 2000 грн. за рахунок коштів Державного бюджету (т.ІІ, а.с.4).

Постановою господарського суду Луганської області від 02.02.2007 позов задоволений частково з підстав, викладених вище (т.ІІ, а.с.141-145).

  Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що постанова господарського суду підлягає скасуванню з огляду на наступне.

          Предметом даного спору є повернення позивачеві з державного бюджету України грошових коштів у сумі 163250 грн., перерахованих в якості оплати за безхазяйне майно (шламові хвости), та стягнення з ДПІ у м.Лисичанську на користь позивача збитків у сумі 2000 грн. –витрати на проведення експертної оцінки шламів, відповідно до статті 1212 ЦК України, частини 3 статті 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, статей 6, 49, 51, 105 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) (заява про уточнення позовних вимог –т.ІІ, а.с.4).

          Стаття 1212 ЦК України, на яку позивач посилається в обгрунтування позову, передбачає, що особа, яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1).

          Згідно з пунктом 3 частини 3 названої статті положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов”язанні.

          Частина перша статті 1212 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки перераховані позивачем на користь держави грошові кошти не є безпідставно набутим майном, правовою підставою здійснення цих платежів є договори від 31.01.2000, 01.02.2001, 01.02.2002, 04.01.2002, 22.08.2002, 01.03.2003, що відображено в призначенні платежів відповідних платіжних доручень про сплату за безхазяйне майно (т.І, а.с.34-43).

          Посилання позивача на пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦК України також вважається судовою колегією апеляційної інстанції необгрунтованим, оскільки ним не доведено виконання зобов”язань за названими вище договорами лише однією із сторін, саме торговельною організацією (позивачем у справі).

          Так, по-перше, з шести названих вище договорів, на підставі яких здійснено перерахування спірних коштів позивачем надано суду лише 2 договори: від 31.01.2000 та від 04.01.2002 (т.ІІ, а.с.11, 12), оплату за якими здійснено на суму 46000 грн. за платіжними дорученнями від 31.01.2002 № 96 на суму 11000 грн., від 28.03.2002 № 302 на суму 20000 грн., від 08.05.2002 № 368 на суму 6000 грн., від 10.05.2002 № 369 на суму 4000 грн., від 04.01.2002 № 232 на суму 3000 грн., від 13.12.2002 № 1570 на суму 2000 грн. (т.І, а.с.36, 37, 40, 43).

          Інших договорів, які були підставою оплати позивачем грошових коштів                     у   сумі   117250  грн.,   на   вимогу   суду   апеляційної   інстанції   позивачем   не   надано,

що унеможливлює надати належну оцінку виконанню зобов”язань сторонами, визначити предмети цих договорів тощо.

          Отже, позивачем не доведено суду які самі зобов”язання та якою особою не виконані за договорами від 01.02.2001, 01.02.2002, 22.08.2002, 01.03.2003, що є необхідною умовою при застосуванні пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України.

          По-друге, матеріалами справи підтверджена передача І-м відповідачем у справі позивачеві шламових хвостів у кількості 35772, 37 тонн на загальну суму                               161333 грн. 35 коп. згідно актів опису і оцінки від 30.04.2003 №№ 3а/02/03г, 3/02/03 (т.І, а.с.48-51).

          Так, умовами договорів від 31.01.2000 та від 04.01.2002, укладених між позивачем та І-м відповідачем, передбачено, що прийняття майна провадиться торговельною організацією згідно акта опису та оцінки ДПІ. З моменту прийняття майна представником торговельної організації відповідальність за його цілісність та зберігання несе торговельна організація (пункти 3, 4 договорів).

          Майно, перелічене в актах опису і оцінки, прийняте для реалізації чи використання безпосередньо директором ТОВ „Багіра, ЛТД” Молчановою І.Є., про що свідчить її підпис та печатка підприємства.

          Таким чином, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем факту неотримання ним від ДПІ у м.Лисичанську для наступної реалізації вугільних відходів (шламових хвостів).

          Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги умови пункту 10 договорів, який передбачає здійснення розрахунків торговельною організацією після фактичного прийняття для реалізації майна.

          Неправильно застосувавши до спірних правовідносин статтю 1018 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач ні за яких умов не міг стати власником спірних шламових хвостів.

          Так, визначивши правовий характер договорів, укладених між позивачем та І-м відповідачем, як договори комісії, судом першої інстанції не проаналізовані умови цих договорів, їх особливості та обставини фактичного виконання цих договорів.

          Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов”язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

          Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов”язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (частина 3 статті 1012 ЦК України).

Згідно статті 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

В даному випадку позивач не придбавав майно за рахунок ДПІ та для ДПІ у м.Лисичанську, а придбав безхазяйне майно за свій рахунок та для власного використання, що відображено в актах опису і оцінки та підтверджено платіжними дорученнями про оплату цього майна саме позивачем.

Крім того, факт придбання безхазяйного майна (шламів) для власного використання підтверджений також представниками позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції (протокол звукозапису судового засідання додається до матеріалів справи).

Виходячи з приписів статті 1011 ЦК України, договір комісії є оплатним, предметом такого договору є діяльність комісіонера, тобто посередницька діяльність.

Проте, як свідчать спірні договори, сторони домовилися, що торговельна організація (позивач у справі) одержує на свою користь комісійну винагороду у розмірі 0% від суми, одержаної від реалізації майна, що не відповідає характеру договору комісії.

Отже, приймаючи до уваги, що спірні договори не є оплатними в розумінні договору комісії (оплата не за майно, а за надання послуг), безхазяйне майно придбавалось позивачем для власного використання та за власні кошти, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що за своєю правовою природою фактично виконані угоди є угодами купівлі-продажу і на них розповсюджуються загальні правила про купівлю-продаж.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 334 ЦК України).

          Згідно з пунктом 7 Порядку № 1340 місцеві податкові інспекції на основі актів опису, оцінки та передачі майна забезпечують здійснення загального контролю за повнотою та своєчасністю перерахування до державного бюджету виручки від реалізації майна, а також відповідних податків. Акт опису, оцінки та передачі майна є підставою для реалізації майна.

          Отже, матеріалами справи підтверджено виконання договорів обома сторонами і з боку позивача (торговельної організації) –здійснення оплати за безхазяйне майно, з боку І-го відповідача (ДПІ у м.Лисичанську) –передача безхазяйного майна (шламових хвостів) у кількості 35772, 37 тонн на загальну суму 161333 грн. 35 коп. згідно актів опису і оцінки від 30.04.2003 №№ 3а/02/03г, 3/02/03.

          З моменту прийняття майна представником торговельної організації відповідальність за його цілісність та збереження покладається на неї згідно пункту 3 договорів від 31.01.2000 та від 04.01.2002.

          Обов”язку ДПІ щодо відвантаження шламових хвостів договорами не передбачено.

          Фактів перешкоди щодо фактичного використання одержаних шламових хвостів позивачем суду не надано.

          Доказів визнання недійсними договорів, на підставі яких здійснювалось перерахування спірних коштів та передача безхазяйного майна, позивачем не надано. Це питання не є предметом розгляду даного спору та не вирішується в межах даної справи.

          Суд апеляційної інстанції не приймає в якості належного доказу відсутності підстав оплати за безхазяйне майно Рішення виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 24.06.2003 за № 448/1 „Про скасування рішення виконкому від 14.11.2001 № 741 „Про визнання безхазяйними шламових хвостів”, оскільки дане рішення прийнято з перевищенням повноважень виконавчого комітету міської ради, встановлених статтею 52 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування в Україні”.

          Відповідно до пунктів 6, 9 статті 59 названого Закону виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. У разі незгоди міського голови з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

          Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радною

          Таким чином, підставу, на якій позивачем здійснено перерахування спірних коштів, неможна вважати такою, що відпала в розумінні статті 1212 ЦК України.

Перераховуючи кошти без попереднього одержання майна, позивач одразу був обізнаний про порушення свого права на одержання майна згідно умов договорів, що є підставою пред”явлення вимоги про виконання зобов”язання.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

          За зобов”язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

          За зобов”язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред”явити вимогу про виконання.

          Згідно зі статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

          Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з доводами відповідачів, викладеними у відзивах на позовну заяву, наданих суду першої інстанції, та в апеляційних скаргах, щодо спливу позовної давності за вимогами позивача, оскільки перерахування спірних коштів здійснено ним у період з 29.10.2001 по 30.05.2003, а з позовною заявою ТОВ „Багіра, ЛТД” звернулося 18.08.2006, тобто більш, ніж через 3 роки –загальна позовна давність, встановлена статтею 257 ЦК України.

          Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          Місцевий господарський суд помилково визначив, що позивач дізнався про порушення свого права після порушення кримінальної справи, тобто не раніше 23.09.2005, оскільки такий висновок не підтверджений будь-якими доказами та спростовується загальним правилом визначення початку перебігу позовної давності, встановленим статтею 261 ЦК України. А тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушення позивачем строку позовної давності.

          Крім того, місцевим господарським судом не враховані приписи статей 99, 100             КАС України.

          Так, частиною 2 статті 99 КАС України встановлений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

          Пропущення  строку  звернення  до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного  позову  за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина 1 статті 100 КАС України).

          ДПІ у м.Лисичанську в своїх запереченнях на позовну заяву по даній справі від 02.10.2006 № 11390/ю (т.І, а.с.137, 138) наполягало на застосуванні статті 100 КАС України та на відмові у позові, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, але є підставою для відмови у задоволенні позову.

          Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги ІІ-го відповідача про неправомірність посилання апелянта на пункт 18 Порядку № 1340, оскільки дана норма застосовується при вирішенні питання щодо повернення майна або відшкодування його вартості власникові у разі скасування рішення суду про конфіскацію майна або рішення іншого органу про перехід його у власність держави, що не відповідає суті даного спору.

          Луганський апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необгрунтованість вимог щодо стягнення збитків у сумі 2000 грн. –коштів, сплачених позивачем за здійснення експертної оцінки шламових хвостів, оскільки позивачем не доведено факт спричинення йому цих збитків саме ДПІ у м.Лисичанську: згідно платіжного доручення від 13.12.2002 № 1570 оплата за експертну оцінку ПТ „Гудвілл” у сумі 2000 грн. перерахована позивачем безпосередньо на користь ТОВ „Добробут-плюс”.

          За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити повністю.

          Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати за позовною заявою покладаються на позивача.

З огляду на викладене апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області підлягають до задоволення, постанову господарського суду слід скасувати, в задоволенні позову –відмовити.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ч.5 ст.254, п.6 р.УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний  господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

         1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області на постанову господарського суду Луганської області від 02.02.2007 у справі            № 8/650ад задовольнити.

         2. Апеляційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Луганській області на постанову господарського суду Луганської області від 02.02.2007 у справі  № 8/650ад задовольнити.

3. Постанову  господарського суду Луганської області від 02.02.2007 у справі                № 8/650-ад скасувати.

4. В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України у місячний строк.

Постанова складена в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України  21.05.2007.

           Головуючий суддя                                                       Л.І.Бородіна

Суддя                                                                               Л.В.Іноземцева

          Суддя                                                                              Л.І.Журавльова

Надруковано 7 примірників:

1 –до справи;

2 –позивачу;

3 –І-му відповідачу;

4 –ІІ-му відповідачу;

5 –третій особі

6 –ГСЛО

7 –до наряду

          Внесено