Рішення

від 01.02.2017 по справі 910/19896/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2017Справа №910/19896/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська содова компанія

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Кримський содовий завод

про стягнення 544 076,74 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Сорокіна А.В. - представник, довіреність б/н від 01.12.2016;

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська содова компанія звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО про стягнення 544 076,74 грн., з яких: 319 68,03 грн. основного боргу, 19 909,00 грн. трьох відсотків річних, 204 299,71 грн. інфляційних втрат, а також 8161,15 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на невиконання відповідачем п. 3.1 Договору поставки № 40004597 від 14.06.2013 щодо своєчасної та повної оплати поставленої продукції, в результаті чого виникла заборгованість перед ПАТ Кримський содовий завод як первісним кредитором, право вимоги сплати якої позивач набув на підставі тристороннього Договору № 081 про відступлення права вимоги від 31.10.2014, та за наявності якої позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2016 порушено провадження у справі № 910/19896/16, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Кримський содовий завод та призначено дану справу до розгляду на 14.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 розгляд справи відкладено на 11.01.2017.

11.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи № 910/19896/16 призначено на 01.02.2017 .

У судові засідання 14.12.2016 та 01.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважені представники відповідача та третьої особи в судові засідання 14.12.2016 та 01.02.2017 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 14.12.2016 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040865890.

Відповідно до пункту 6 підпункту 4 Інформаційного листа №01-06/1290/14 від 12.09.2014 третя особа повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи 14.12.2016, що підтверджується роздруківкою із офіційного веб-порталу Господарського суду м. Києва в мережі Інтернет (http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011) від 14.11.2016, яка наявна в матеріалах справи.

Копія ухвали суду від 13.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: 02140, м. Київ, вул. Вишгородська, 9, кв. 97, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 01.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду міста Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 01.02.2017 третя особа повідомлена належним чином, відповідно до п. 6 п.п. 4 Інформаційного листа № 01-06/1290/14 від 12.09.2014, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-порталу Господарського суду міста Києва в мережі Інтернет ( http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011) від 20.01.2017, яка наявна в матеріалах справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 14.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення № 08/12/2016-1 від 08.12.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Від відповідача та третьої особи заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 04.11.2016, 14.12.2016, та 13.01.2017., відповідачем та третьою особою суду не надані.

Про поважні причини неявки представників відповідача та третьої особи в судові засідання 14.12.2016 та 01.02.2017 суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 01.02.2017 позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, останні не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем та третьою особою не надано суду письмового відзиву на позовну заяву або будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача та третьої особи на час розгляду справи, та зважаючи на те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суду, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Представник позивача у судовому засіданні 01.02.2017 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.06.2013 між Публічним акціонерним товариством Кримський содовий завод (постачальник за Договором, третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 40004597 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець оплатити та прийняти сіль поварену харчову виварювальну (вакуумну) без протизлежувальної домішки та сіль з протизлежувальною домішкою (далі - товар, сіль), упаковану в поліпропіленові мішки вагою 50 кг в кількості - 600 тонн.

Розділами 2-10 Договору сторони узгодили ціну, умови оплати, поставки, упаковки, маркування, відвантаження, приймання товару за якістю та кількістю, звільнення від відповідальності, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін, врегулювання спорів, строк дії договору та інші умови тощо

За умовами п. 10.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 включно.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Право власності на товар та ризики випадкового знищення, пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з дати постачання товару. Дато постачання товару вважається: по постачанні залізничним транспортом - дата електронної накладної при прийманні товару до перевезення станції Красноперекопськ Придніпровської залізниці; при постачанні автомобільним транспортом - дата навантаження товару та транспортний засіб покупця, зазначена в товарно - транспортній накладній при передаванні товару на складі постачальника (п.4.4 Договору).

За умовами п.4.7 Договору товар за даним Договором постачається на умовах FCA ст. Красноперекопськ Придніпровської заліpниці або EXW франко - завод (Incoterms - 2000).

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору третьою особою було здійснено поставку покупцю товару (сіль кухонна виварна (вакуумна)) на загальну суму 336 815,83 грн., а саме:

- 18.09.2014 товар у кількості 65,104 тонн вартістю 104 336,69 грн. з ПДВ за залізничною накладною № 84344;

- 19.09.2014 товар у кількості 13,965 тонн вартістю 21 156,91 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114217 та товарно - транспортною накладною № 80114217 від 19.09.2014;

- 19.09.2014 товар у кількості 7,956 тонн вартістю 12 053,31 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114218 та товарно - транспортною накладною № 80114218;

- 20.09.2014 товар у кількості 21,960 тонн вартістю 33 269,31 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114348 та товарно - транспортною накладною № 80114348;

- 23.09.2014 товар у кількості 21,940 тонн вартістю 33 239,01 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114591 та товарно - транспортною накладною № 80114591;

- 25.09.2014 товар у кількості 21,960 тонн вартістю 33 269,31 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114646 та товарно - транспортною накладною № 80114646;

- 25.09.2014 товар у кількості 21,960 тонн вартістю 33 269,31 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114647 та товарно - транспортною накладною № 80114647;

- 25.09.2014 товар у кількості 21,780 тонн вартістю 32 996,61 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114650 та товарно - транспортною накладною № 80114650;

- 26.09.2014 товар у кількості 21,931 тонн вартістю 33 225,37 грн. з ПДВ за накладною на передачу вантажу № 80114651 та товарно - транспортною накладною № 80114651;

Копії вказаних документів наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім СІНТО підтверджується підписами на вищевказаних накладних та передачу вантажу та товарно - транспортних накладних уповноважених представників відповідача - ОСОБА_2, повноваження якого підтверджуються довіреністю № 243 від 18.09.14 р. строком дії до 27.09.14 р., ОСОБА_3 - довіреність № 246 від 23.09.14 р. строком дії до 02.10.14 р., ОСОБА_4 - довіреність № 248 від 24.09.14 р. строком дії до 04.10.14 р., ОСОБА_5 - довіреність № 249 від 24.09.14 р. строком дії до 04.10.14 р., ОСОБА_6 - довіреність № 251 від 25.09.14 р. строком дії до 10.10.14 р., ОСОБА_7 - довіреність № 250 від 25.09.14р. строком дії до 10.10.14 р., копії яких надані позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.6.2 Договору при виникненні претензій до якості та кількості товару виклик представника постачальника (вантажовідправника) для складення відповідного акту є обов'язковим. Покупець повідомляє про невідповідність товару, що прибув, за кількістю (якістю) на протязі 24 годин з момент надходження товару.

При цьому заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ Кримський содовий завод умов Договору з боку відповідача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання ПАТ Кримський содовий завод зобов'язання з постачання товару відповідачу, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є накладні (залізнична, на передачу вантажу та товарно - транспортні), які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь-яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість переданого товару.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) накладних на товар, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений ПАТ Кримська содова компанія товар (сіль кухонну виварну (вакуумну) сорт Екстра.

За таких обставин суд приходить до висновку, що третьою особою виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю Торговий дім СІНТО , а покупцем (відповідачем), у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі постачальником товару на вказану суму належним чином підтверджено матеріалами справи.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2.3. Договору сума даного Договору орієнтовно складає - 750 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 125 000,00 грн.

Згідно з п. 2.1. Договору ціна за 1 тонну товару складає: - сіль без протизлежувальної домішки, в мішках вагою по 50 кг - 1 041,67 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 208,33 грн.; - сіль з протизлежувальною домішкою, в мішках вагою по 50 кг - 958,33 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 191.67 грн.

Ціни приймаються на умовах FCA ст. Красноперекопськ Придніпровської З/Д (Incoterms - 2000) та включають в себе вартість: товару на складі постачальника (з упаковкою); завантаження в вагон; доставку до ст. Красноперекопськ.

Транспортні витрати, додаткові та інші витрати залізниці у зв'язку з даним Договором здійснює постачальник. Покупець компенсує всі вищезазначені витрати постачальника відповідно до виставленого рахунка.

При відвантаженні товару автотранспортом, вищезазначені ціни приймаються на умовах EXW ПАТ Кримський содовий завод (Incoterms - 2000) та включають в себе вартість: товару з упаковкою на складі постачальника; завантаження в тентовий автомобіль.

Решта витрат до вартості не входять та оплачуються покупцем понад ціну на підставі рахунку, виставленого постачальником.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 3.1. Договору в редакції Додатку № 13 від 26.08.2014 до даного Договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом 100 % вартості партії товару, що планується відвантажити, відповідно до рахунку на попередню оплату, виставленого постачальником. Термін оплати, згідно з рахунком на попередню оплату - не пізніше 7 календарних днів (з моменту оформлення рахунку), після спливу зазначеного терміну рахунок на передоплату вважається недійсним. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Додаток № 13 від 26.08.2014 до Договору вступає в силу з 01.09.2014 та є невід'ємною частиною Договору.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, третьою особою було виставлено відповідачеві рахунки - фактури: № 90001544 від 18.09.2014 на оплату товару на суму 104 336,69 грн., до якого на підставі п. 2.1 Договору були включені транспортні витрати постачальника і витрати залізниці (плата за користування одним вагоном в розмірі 1245,00 грн. та витрати залізниці (залізничний тариф 4240,00 грн.))., № 90001571 від 19.09.2014 на оплату товару на суму 21 156,91 грн., № 90001572 від 19.09.2014 на оплату товару на суму 12 053,31 грн., № 90001570 від 20.09.2014 на оплату товару на суму 33 269,31 грн., № 90001661 від 23.09.2014 на оплату товару на суму 33 239,01 грн., № 90001721 від 25.09.2014 на оплату товару на суму 66 358,62 грн., № 90001835 від 25.09.2014 на оплату товару на суму 32 996,61 грн., № 90001836 від 26.09.2014 на оплату товару на суму 33 225,37 грн., копія яких наявні в матеріалах справи.

При цьому відповідачем було здійснена часткова оплата поставленого за Договором товару в сумі 33500,00 грн. платіжним дорученням № 3530 від 02.10.2014 р., що підтверджується наданою позивачем відповідною випискою банку, з яких 16947,80 грн. зараховано ПАТ Кримський содовий завод в рахунок оплати за накладною № 84344 від 18.09.14 р. та рахунку - фактури № 90001544 від 18.09.2014 р.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

Таким чином, судом встановлено тільки часткове виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім СІНТО" умов Договору щодо сплати 100% вартості запланованої до відвантаження партії товару. Залишок неоплаченої відповідачем суми товару за Договором становить 319 868,03 грн., з граничним строком оплати (виходячи з умов п.3.1 Договору): за накладною № 84344 від 18.09.2014 - 25.09.2014; накладними на передачу вантажу № 80114217 та № 80114218 від 19.09.2014 - 26.09.2014; за накладною на передачу вантажу № 8011434 8 від 20.09.2014 - 29.09.2014; за накладною на передачу вантажу № 80114591 від 23.09.2014 - 30.09.2014; за накладними на передачу вантажу № 80114646, № 80114647 та № 80114650 від 25.09.2014 - 02.10.2014; за накладною на передачу вантажу № 80114651 від 26.09.2014 - 03.10.2014.

При цьому доказів повідомлення постачальника про неможливість здійснення попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

В свою чергу в силу ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

За загальним правилом, визначеним ч. 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору купівлі - продажу (поставки) .

При цьому за приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто, ПАТ Кримський содовий завод здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки обумовленого Договором товару, який підлягав передачі ТОВ Торговий дім СІНТО , незважаючи на ненастання строку їх виконання іншою стороною, до моменту надходження сплачених відповідачем коштів авансової передплати у відповідності до умов п.3.1 Договору, постачальник не скористався належним йому передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки товару за Договором внаслідок невиконання ТОВ Торговий дім СІНТО зобов'язання щодо 100% попередньої оплати поставки. При цьому, оскільки постачальником здійснено виконання умов Договору щодо поставки товару в обумовленому рахунками обсязі незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого на підставі Договору товару (солі кухонної виварної) на загальну суму 16947,80 грн., отже залишок неоплаченого відповідачем поставленого за Договором товару становить 319 868,03 грн.

Окрім того, як свідчать матеріали справи 31.10.2014 між Публічним акціонерним товариством Кримський содовий завод (первісний кредитор за договором, третя особа у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю Українська содова компанія (новий кредитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО (боржник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір № 081 про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення права вимоги), за умовами п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові щодо сплати боржником частини заборгованості за Договором № 40004597 від 14.06.2013 (далі - основний договір) на суму 319 868,03 грн.

За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати частини заборгованості за основним договором у розмірі, визначеному в п.1.1 цього Договору (п.1.2 Договору про відступлення права вимоги).

Право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене сторонами в сумі 319 868,003 грн. (п.2.1 Договору про відступлення права вимоги).

Як визначено сторонами в п.3.2 Договору про відступлення права вимоги, у первісного кредитора виникає право вимоги до нового кредитора щодо сплати 319 868,03 грн. за відступлення права вимоги за цим договором з дати його підписання. Новий кредитор зобов'язаний сплатити 319 868,03 грн. на користь первісного кредитора після погашення боржником заборгованості за основним договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання повноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (п. 6.7 Договору).

Вказаний Договір підписано представниками первісного та нового кредиторів та боржника та засвідчено печатками сторін.

Зі змісту зазначеного договору вбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є саме договором купівлі-продажу права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Суд зазначає, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зокрема, як зазначено в п. 3.5 Договору про відступлення права вимоги, підписанням цього договору боржника свідчить про свою обізнаність про відступлення права вимоги за основним договором новому кредитору та не заперечує проти цього.

Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Так, згідно умов п. 4.1 Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору протягом трьох робочих днів з дати підписання цього договору акт звірки між первісним кредитором і боржником, станом на момент підписання договору, копію основного договору, що підтверджують право вимоги до боржника.

Зокрема, в матеріалах справи наявна копія акту звіряння взаєморозрахунків від 07.11.14 р. між ПАТ Кримський содовий завод та ТОВ Торговий дім СІНТО , засвідченого також новим кредитором, згідно якого станом на 31.10.2014 р. заборгованість відповідача складає 319 868,03 грн.

У відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Вказаним приписам цивільного законодавства кореспондують умови п. 3.1 Договору про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов'язків.

За таких обставин, за матеріалами справи судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного кредитора - Публічного акціонерного товариства Кримський содовий завод на нового кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю Українська содова компанія , яке здійснено шляхом укладання в належній формі та з погодженням всіх необхідних умов Договору № 081 про відступлення права вимоги від 31.10.2014.

Тобто, виходячи з положень ст. ст. 512, 514 ЦК України, на підставі Договору № 081 про відступлення права вимоги від 31.10.2014, ТОВ Українська содова компанія набуло прав кредитора ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО у зобов'язанні, яке виникло з Договору № 40004597 поставки від 14.06.2013, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто прав вимоги до боржника щодо сплати вартості отриманого ним у вересні 2014 року товару (солі повареної кухонної) на загальну суму 319 868,03 грн.

Проте, після укладення Договору № 081 про відступлення права вимоги від 31.10.2014, відповідачем - ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО , в рахунок погашення заборгованості за Договором грошові кошти сплачено не було.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений строк отриманого за Договором товару на суму 319 868,03 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам спірних Договору поставки № 40004597 від 14.06.2013 та Договору про відступлення права вимоги № 081 від 31.10.2014, відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість за поставлений товар в зазначеному розмірі, яку позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 40004597 від 14.06.2013, Договору № 081 про відступлення права вимоги від 31.10.201 та/або додаткових угод до них суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договорів на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 319 868,03 грн. за вказаними Договорами підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3 % річних в сумі 19 909,00 грн. за період з 26.09.2014 по 25.10.2016 та інфляційні нарахування в сумі 204 299,71 грн. за період з 03.10.2014 по 10.10.2016, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно з п.1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно з п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої судом за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до умов Договорів та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду. Становить 204 399,58 грн., а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних втрат в сумі 204 299,58 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних втрат, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 204 299,71 грн.

При цьому розмір процентів річних, нарахований позивачем за період з 26.09.2014 по 25.10.2016, становить 19909,00 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 19909,00 грн.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ СІНТО (вул. Вишняківська, 9, кв. 97, м. Київ, 02140, код ЄДРПОУ 36825176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська содова компанія (вул. Червоноармійська/Басейна, 1-3/2, літера А , м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 39397380) 319 868 (триста дев'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 03 коп. основного боргу, 19 909 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'ять) грн. 00 коп. відсотків річних, 204 299 (двісті чотири тисячі двісті дев'яносто дев'ять) грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 8 161 (вісім тисяч сто шістдесят одну) грн. 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 лютого 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон