Рішення

від 02.02.2017 по справі 910/19657/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017щСправа №910/19657/16 За позовом Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o.

до Товариства з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна

про повернення лізингового обладнання вартістю 24 000,00 Євро, що еквівалентно 670743,48 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Герасименко Є.С. - представник, довіреність № 8226/2016 від 07.11.2016

Від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна про повернення лізингового обладнання (лінії для термоформування Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118) за лізинговим контрактом № 5/26/2015 від 26.05.2015 вартістю 24 000,00 Євро, що еквівалентно 670 743,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на невиконання відповідачем п. 4.2 Акту про припинення лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015 в частині повернення лізингового обладнання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/19657/16 та призначено дану справу до розгляду на 07.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 розгляд справи відкладено на 11.01.2017.

11.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи № 910/19657/16 призначено на 25.01.2017.

У судовому засіданні 25.01.2017 року оголошено перерву до 02.02.2017 року.

У судові засідання 07.12.2016, 25.01.2017 та 02.02.2017 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача з'явився у судове засідання 25.01.2017.

У судові засідання 07.12.2016 та 07.12.2016 уповноважений представник відповідача не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 07.12.2016 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040865644.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 02.02.2017 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви у судовому засіданні б/н від 25.01.2017.

Судом повідомлено, що до початку судового 25.01.2017 засідання через відділ діловодства господарського суду від представника позивача надійшли пояснення у справі б/н від 03.01.2017 та клопотання про забезпечення позову б/н від 12.12.2016, які суд долучив до матеріалів справи.

Зокрема, позивач у клопотанні про забезпечення позову б/н від 12.12.2016 просить суд накласти арешт на лізингове обладнання - термоформовочну машину Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, деталізований перелік обладнання якої відображено в Пакувальному листі до лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015; заборонити відповідачу - ТОВ Коверіс Рігід Україна (код ЄДРПОУ 30021648, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 41) вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження у будь-який спосіб та/або розпорядження лізинговим обладнанням - термоформовочною машиною Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, деталізований перелік обладнання якої відображено в Пакувальному листі до лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015; заборонити ТОВ Коверіс Рігід Україна (код ЄДРПОУ 30021648, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 41) та будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження у будь-який спосіб, розпорядження та/або користування лізинговим обладнанням - термоформовочною машиною Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, деталізований перелік обладнання якої відображено в Пакувальному листі до лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015. Клопотання мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язань по поверненню обладнання та перерахування заборгованості по лізинговим платежам, а натомість передав обладнання, яке належить позивачу, у фактичне користування новоствореному ТОВ Інтерагропак , яке зареєстровано за тією ж адресою, де знаходиться спірне обладнання та раніше було зареєстровано ТОВ Коверіс Рігід Україна .

В обґрунтування своїх тверджень позивачем до справи додано витяги з ЄДР відносно відповідача та ТОВ Інтерагропак , а також роздруківку з сайту ТОВ Інтерагропак щодо напрямків його діяльності.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 25.01.2017 через відділ діловодства господарського суду від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 11.01.2017, підтвердження про відсутність аналогічного спору б/н від 25.01.2017, клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 25.01.2017, а також клопотання про припинення провадження у справі б/н від 25.01.2017, яке мотивовано тим, що спір у даній справі має розглядатися за місцезнаходженням лізингодавця, оскільки компанія Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. заявила позовні вимоги до ТОВ Коверіс Рігід Україна саме про повернення лізингового обладнання, а не про відшкодування - компенсацію залишкової його вартості, отже, на думку відповідача, спір повинен вирішуватися виключно за місцезнаходженням лізингодавця - компанії Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. - судом в Республіці Польща, а не Господарським судом міста Києва.

Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.02.2017 через відділ діловодства господарського суду від відповідач надійшов відзив на позовну заяву б/н від 01.02.2017, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що вимоги про повернення є безпідставними, оскільки ТОВ Коверіс Рігід Україна вважає лізинговий контракт № 5/26/2015 від 26.05.2015 чинним, позаяк відповідач не укладав жодних актів про його припинення та не отримував від позивача письмового повідомлення про його розірвання, як це передбачено п. 1 § 6 зазначеного контракту. Крім того, відповідач посилається на те, що від імені ТОВ Коверіс Рігід Україна документи, датовані 16.12.2015 щодо спірного майна, були підписані неуповноваженою особою ОСОБА_3 При цьому, § 8 лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015 сторони визначили відповідальними за виконання його умов зі сторони лізингодавця - Грзегоржа Ласицки, зі сторони лізингоодержувача - ОСОБА_4. Зазначені особи, за твердженнями відповідача, жодних документів до лізингового контракту, в тому числі про його розірвання, інспектування обладнання та ін., також не підписували, що свідчить про недотримання сторонами умов лізингового контракту. Також відповідач посилається на те, що судовими рішеннями у корпоративних спорах визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ Коверіс Рігід Україна про призначення ОСОБА_5 генеральним директором відповідача. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 02.02.2017 сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання 02.02.2017 обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 02.02.2017, останнім не надано суду будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

Представник позивача у судових засіданнях 25.01.2017 та 02.02.2017 підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та заперечив проти задоволення клопотання про припинення провадження у даній справі, відповів на питання суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.01.2017 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, заперечив проти задоволення клопотання про забезпечення позову б/н від 12.12.2016 та надав усні пояснення по суті спору.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.05.2015 між Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (лізингодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна (лізингоодержувач за договором, відповідач у справі) було укладено Лізинговий контракт № 5/26/2015 (далі - Контракт), відповідно до п. 1 § 1 якого лізингодавець зобов'язався передати в лізинг лізингоодержувачу лізингове обладнання - лінію для термоформування Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, деталізований перелік обладнання якої відображено в Пакувальному листі до лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015 (далі - обладнання), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти у лізинг зазначене обладнання.

Параграфами 2-7 Контракту сторони узгодили порядок отримання обладнання, плати за лізинг обладнання та порядок повернення останнього, строк дії Контракту тощо.

За умовами § 6 Контракту даний контракт укладений на строк 36 місяців. Вказаний контракт автоматично продовжується на той же самий період, якщо сторони не висловили бажання щодо його розірвання за 6 місяців до закінчення строку дії даного контракту. Даний контракт може бути розірваний будь - якою зі сторін не раніше ніж через 6 місяців, після повідомлення, наданого в письмовій формі в кінці місяця.

Вказаний Контракт підписаний представниками лізингодавця та лізингоодержувача та засвідчений печатками сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Так, відповідно до положень п. 1 § 9 Контракту сторони погодились, що контракт буде регулюватися законодавством Республіки Польща.

Статтею 1 Цивільного кодексу Республіки Польща (далі - ЦК Республіки Польща) встановлено, що цим Кодексом регулюються цивільно-правові відносини між фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 353 Цивільного кодексу Республіки Польща зобов'язання полягає у тому, що кредитор може вимагати від боржника виконання певного обов'язку, а боржник повинен такий обов'язок виконати. Виконання обов'язку може полягати у виконанні або утриманні від виконання певних дій.

Сторони, які укладають договір, можуть започаткувати правові відносини на власний розсуд, тільки щоб його зміст не суперечив змісту (природі) таких відносин, закону і принципам суспільного життя (ст. 353-1 ЦК Республіки Польща).

Зокрема, згідно з параграфом 1 ст. 693 Цивільного кодексу Республіки Польща за договором оренди наймодавець зобов'язується передати наймачеві майно у користування і отримання прибутку на певний строк або безстроково, а наймач зобов'язується сплачувати наймодавцеві встановлену оплату.

Статтею 696 Цивільного кодексу Республіки Польща передбачено, що наймач повинен реалізовувати свої права згідно з вимогами належного господарювання і не може змінювати призначення предмету оренди без згоди наймодавця.

За умовами п. 2 § 1 Контракту обладнання передається лізингодавцем лізингоотримувачу для тестування, термоформування полімерного пакування, і виставки, і буде знаходитись в орендованому лізингоодержувачем приміщенні за адресою: України, 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66.

Згідно з п. 3 § 1 Контракту балансова вартість обладнання на день підписання контракту складає 24 000,00 євро.

Відповідно до § 2 Контракту обладнання повинно бути отримано в порядку та строк, обумовлений сторонами окремо, на підставі акту приймання-передачі. Лізингоодержувач зобов'язаний нести всі витрати та збори, пов'язані з передачею обладнання, яке передається у лізинг на митну територію України. Транспортування обладнання на територію вантажоодержувача проводиться за рахунок вантажоодержувача на умовах FСА Семіновіче, Польща, відповідно до INCOTERMS 2010.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Контракту позивач передав обумовлене Контрактом обладнання перевізнику ФОП ОСОБА_6 для доставлення вантажоодержувачу - ТОВ Коверіс Ригід Україна на умовах FСА Семіновіче, Польща, відповідно до INCOTERMS 2010, що підтверджується відповідною міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 725759 від 28.05.2015, копі якої наявна в матеріалах справи.

При цьому згідно з умовами вказаного Контракту лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг лізингове обладнання - лінію для термоформування Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі обладнання у лізинг від 02.06.2015, що містить підписи представника позивача Збіґнєва Возніци та представника відповідача ОСОБА_3, а також відтиски печаток сторін.

Заперечень щодо стану та комплектації обладнання на момент підписання акта прийому - передачі відповідачем на надано.

Факт виконання позивачем зобов'язань з передачі лізингоодержувачу об'єкту лізингу, а також прийняття його в користування згідно умов Контракту відповідачем не заперечувався. Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо виконання позивачем зобов'язань згідно Договору до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. умов Контракту з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі обладнання за Контрактом, а відповідачем, в свою чергу, прийнятий об'єкт лізингу без будь - яких зауважень.

Відповідно до параграфу 2 статті 693 Цивільного кодексу республіки Польща плата за користування майном може вноситися у грошовій формі або полягати у виконанні іншого роду зобов'язань.

Згідно п.п. 1,2 § 6 Контракту лізинговий платіж за використання обладнання узгоджений сторонами і складає 500 євро. Оплата за лізинг обладнання має здійснюватись не пізніше 15-го числа кожного місяця на рахунок лізингодавця.

При цьому суд зазначає про відсутність спору між сторонами щодо виконання зобов'язань за Контрактом з оплати лізингових платежів.

Як зазначалось судом вище, згідно п. 1 § 6 Контракту даний контракт може бути розірваний будь - якою зі сторін не раніше ніж через 6 місяців, після повідомлення, наданого в письмовій формі в кінці місяця.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, на підставі умов п. 1 § 6 Контракту позивачем було надіслано відповідачу повідомлення про розірвання лізингового контракту № 5/26/2015 в односторонньому порядку та повернення обладнання від 11.12.15 р., згідно якого повідомлено лізингоодержувача про розірвання Контракту через шість місяців з моменту (наступного дня) надання цього повідомлення лізингоотримувачу.

Вказане повідомлення отримане генеральним директором відповідача ОСОБА_3 особисто, про що свідчить засвідчений печаткою товариства підпис останнього на відповідному повідомленні про розірвання Контракту.

В подальшому між сторонами Контракту було підписано Акт про припинення лізингового контракту та повернення обладнання від 16.12.15 р. (далі - Акт про припинення конракту), копія якого наявна в матеріалах справи, та який містить підписи представника позивача Збіґнєва Возніци та представника відповідача ОСОБА_3, а також відтиски печаток сторін.

Відповідно до умов п. 2 Акту про припинення конракту на підставі умов п. 1 § 6 Контракту лізинговий контракт буде розірваним з 16.06.2016., тобто через 6 (шість) місяців з моменту підписання цього акту. Момент розірвання лізингового контракту 16.06.2016 встановлюється цим Актом та повідомленням про розірвання лізингового контракту від 11.12.15 р. і не потребує підписання сторонами ніяких додаткових документів.

Так, відповідно до умов Акту про припинення контракту 15.07.2016 позивачем надіслано на адресу відповідача остаточне до судового розгляду повідомлення TND 3/15/07 від 15.07.2016 про повернення обладнання, у зв'язку з розірванням Лізингового контракту. Факт надсилання вказаного повідомлення на адресу ТОВ Коверіс Ригід Україна та отримання останнім 25.07.2016 підтверджується наданими позивачем копіями поштового відправлення № GD620427616WW.

Згідно з умовами п. 3 Акту про припинення контракту лізингодавець провів огляд обладнання і підписанням цього Акту сторони підтвердили, що обладнання знаходиться в належному технічно справному стані, повністю придатному для використання відповідно до технічних вимог і параметрів, вказаних у керівництві (посібнику). Стан обладнання відображено у протоколі інспекції від 15.12.15 р., копія якого додана до матеріалів справи.

Відповідно до умов п. 4.2 Акту про припинення 16.06.2016 лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю обладнання, одержане за Лізинговим контрактом, в належному стані з дотриманням умов повернення, ідентичних умовам Лізингового контакту, з урахуванням умов даного Акту.

Пунктом 4.5 Акту про припинення передбачено, що у випадку неповернення обладнання в належному стані лізингоодержувачем у добровільному порядку до 16.07.2016 лізингодавець має право на захист своїх прав, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідними вимогами про повернення обладнання лізингоодержувачем або будь-якою іншою особою, у фактичному володінні якої перебуває обладнання.

Статтею 354 Цивільного кодексу Республіки Польща визначено, що боржник повинен виконати свої зобов'язання, відповідно до їхнього змісту та у спосіб, який відповідає суспільно-господарській меті та принципам суспільного життя, а якщо у цій області діють також певні звичаї, тоді також у спосіб, який би відповідав цим звичаям.

Згідно зі ст. 705 Цивільного кодексу Республіки Польща після закінчення дії договору оренди наймач повинен, якщо не було підписано договору про інше, повернути предмет оренди в такому стані, в якому він повинен знаходитися, згідно з положеннями про виконання оренди.

Положеннями ст. ст. 471, 474, 476 Цивільного кодексу Республіки Польща регулюються наслідки невиконання зобов'язань, відповідно до яких боржник зобов'язаний компенсувати збитки, понесені внаслідок невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань, якщо тільки це невиконання або неналежне виконання не були наслідком обставин, за які боржник не несе відповідальності. Боржник є відповідальним як за власні дії чи бездіяльність, так і за бездіяльність осіб, за допомогою яких він виконує зобов'язання, а також осіб, яким він доручає виконання зобов'язань. Вище приведене положення також застосовується у випадку, коли зобов'язання виконує законний представник боржника. Боржник є таким, що затримує виконання зобов'язання, коли не виконує його вчасно, а якщо термін не було визначено, то коли не виконує зобов'язання негайно, після отримання вимоги кредитора.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, свої зобов'язання щодо повернення позивачу лізингового обладнання, одержаного за Лізинговим контрактом, у зв'язку з його припиненням, відповідач, не виконав, доказів повернення об'єкту лізингу на вимогу позивача матеріали справи не містять, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання повернути спірне обладнання, яке використовуються відповідачем всупереч умовам Контракту та Акту про припинення контракту без належних правових підстав.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Контракту та акту про припинення контракту або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Абзацом четвертим пункту 5 роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" встановлено, що господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК України), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, серед іншого, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність).

Пунктом 2 § 9 Контракту сторони передбачили, що будь-які спори, що можуть виникнути за даним контрактом, будуть вирішуватися судом, що знаходиться за місцезнаходження лізингодавця. Проте, у разі подання позову про відшкодування лізингодавцем, лізингодавець має право вибору між судами юрисдикції за місцезнаходженням лізингодавця або місцезнаходженням лізингоодержувача.

Відповідно до п. 6 Акту про припинення контракту будь-які спори, які можуть виникнути по даному Акту, у зв'язку з поверненням обладнання та/або стягнення грошових коштів з лізингоодержувача, будуть вирішуватись загальним судом, розташованим за місцезнаходження лізингодавця у Республіці Польща - Катовіце, в цивільній справі з використанням процесуального закону розгляду справ Республіки Польща. Однак, у випадку подання позову лізингодавцем, лізингодавець має право вибору між вказаним вище судом юрисдикції Республіки Польща, за місцезнаходженням лізингодавця або судом в Україні по місцезнаходженню лізингоодержувача у м. Києві із застосуванням процесуального закону України для розгляду господарських справ.

Частиною 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як зазначалось судом, відповідно до п. 1 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Пунктом 2 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 передбачено, що у справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на умови укладеного між сторонами Контракту та Акту про припинення контракту позивачем правомірно визначено місцем розгляду спору у даній справі Господарський суд міста Києва як суд за місцезнаходженням відповідача, в зв'язку з чим подане в судовому засіданні 25.01.17 р. клопотання відповідача про припинення провадження у справі від 25.01.17 р. задоволенню не підлягає.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням та неукладанення відповідачем жодних актів про припинення Контракту та не отримання від позивача письмового повідомлення про його розірвання, як це передбачено п. 1 § 6 зазначеного контракту та підписання неуповноваженою особою ОСОБА_5 суд зазначає, що § 8 лізингового контракту № 5/26/2015 від 26.05.2015 сторони визначили відповідальними за виконання його умов зі сторони лізингодавця - Грзегоржа Ласицки, зі сторони лізингоодержувача - ОСОБА_4. Зазначені особи, за твердженнями відповідача, жодних документів до лізингового контракту, в тому числі про його розірвання, інспектування обладнання та ін., також не підписували, що свідчить про недотримання сторонами умов лізингового контракту. Також відповідач посилається на те, що судовими рішеннями, а саме постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.16 р. у справі № 910/22847/15 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ Коверіс Рігід Україна про призначення ОСОБА_3 генеральним директором відповідача, а також постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2016 у справі № 826/24560/15 скасовано запис державного реєстратора щодо внесення інформації про ОСОБА_7 як керівника відповідача з 30.05.2013 р.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на момент одержання відповідачем повідомлення про припинення Лізингового контракту, укладення та підписання Акту про припинення лізингового контракту, тобто на 16.12.2015, керівником та підписантом від імені відповідача - ТОВ Коверіс Рігід Україна (ідентифікаційний код 30021648) був зазначений ОСОБА_5 - з 30.05.2013. Будь-які відомості про обмежень повноважень керівника в ЄДРЮО відсутні, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який додано до матеріалів справи.

Відповідно до статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК України. Так, за приписами частин першої і третьої ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України).

Тобто припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Згідно п. 11.7. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна (затвердженого загальними зборами учасників товариства, протокол № 26-052014 від 26.05.2014) генеральний директор без довіреності виконує дії від імені товариства, представляє його інтереси в державних і судових органах, фінансових установах, перед іншими юридичними та фізичними особами, оформляє усі документи, необхідні для забезпечення діяльності товариства, без довіреності представляє інтереси товариства та вчиняє від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної цим Статутом, має право підписувати договори та здійснювати юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, свідчити документи і платіжні доручення товариства, відкривати і закривати рахунки.

Крім того, суд зазначає, що відповідач не надав суду в якості належних доказів жодного судового рішення, яке набрало законної сили, станом на момент укладення та підписання Акту про припинення лізингового контракту - 16.12.2016, про усунення ОСОБА_5 з посади генерального директора підприємства відповідача, або про визнання недійсним протоколу загальних зборів про його призначення на цю посаду.

При цьому відповідачем належними та допустимими доказами не доведено під час розгляду справи, що позивач - Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o., як контрагент юридичної особи - лізингоодержувача діяв недобросовісно та нерозумно, зокрема, достеменно знав про відсутність у виконавчого органу товариства - директора Коверіс Рігід Україна ОСОБА_3 необхідного обсягу повноважень на вчинення вказаного правочину від імені товариства.

В свою чергу відповідно до вказаного витягу від 12.03.2016 зміни стосовно керівника ТОВ Коверіс Рігід Україна були внесені до реєстру тільки 10.02.2016 та керівником зазначено ОСОБА_8

Таким чином, як встановлено судом, на дату одержання повідомлення про припинення Лізингового контракту - 15.12.2015, укладання і підписання Акту про припинення лізингового контракту - 16.12.2015, жодних змін щодо керівника відповідача в ЄДРЮО не зареєстровано.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано суду доказів повернення обладнання на виконання умов Акту про припинення контракту у термін, встановлений в даному акті, наявність обов'язку щодо повернення отриманого від позивача за Контрактом не спростовано, та за умови відсутності у відповідача правових підстав на користування об'єктом лізингу на підставі Контракту, а також доказів передачі відповідачем предмету лізингу позивачу, суд вважає задовольнити позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу обладнання, передане у лізинг за Лізинговим контрактом №5/26/2015 від 26.05.2015 року - лінію для термоформування Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, балансовою вартістю на день підписання контракту 24 000,00 євро.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача про забезпечення позову б/н від 12.12.2016, суд зазначає, що відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову , особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, заява повинна містити посилання на докази, які підтверджують, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, проте оскільки заявником не надано належних доказів, що відповідачем або будь-якою іншою особою здійснюються заходи, спрямовані на реалізацію спірного обладнання, а також не наведено доказів на підтвердження того, що лізингове обладнання було передано третім особам у користування, відповідне клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення обладнання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41; код ЄДРПОУ 30021648) повернути Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (юридична особа за законодавством Республіки Польща, зареєстроване за адресою: Республіка Польща (Роland), Siemianowice Slaskie41-100, ul. Budowlana 6, ідентифікаційний код юридичної особи КRS number 0000016602 NIР: 5490022619) обладнання, передане у лізинг за лізинговим контрактом № 5/26/2015 від 26.05.2015 - лінію для термофомування Illig RDM 50K, 1986 року випуску, серійний номер 118, балансовою вартістю на день підписання контракту 24 000,00 євро.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41; код ЄДРПОУ 30021648) на користь Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (юридична особа за законодавством Республіки Польща, зареєстроване за адресою: Республіка Польща (Роland), Siemianowice Slaskie41-100, ul.Budowlana 6, ідентифікаційний код юридичної особи КRS number 0000016602 NIР: 5490022619) 360,00 (триста шістдесят) євро, що еквівалентно 10 238 (десять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 29 коп. (станом на день оплати 13.10.2016 за офіційним курсом НБУ 1 євро = 28,4397 грн.) витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 24 лютого 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон