Рішення

від 22.02.2017 по справі 922/82/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р.Справа № 922/82/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська обл. про стягнення 198704,99 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 12.04.2016 р.);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська обл. (далі за текстом - відповідач) 49068,60 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за укладеним між сторонами договором про фінансовий лізінг № 00009094 від 21.11.2013 р., 119015,84 грн. збитків, 8893,65 грн. пені, 837,54 грн. штрафу, 2668,09 грн. 3% річних, 18221,27 грн. інфляційних витрат, та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позов мотивовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг № 00009094 від 21.11.2013 р. щодо своєчасності та повноти внесення останнім лізингових платежів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.01.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.02.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 22.02.2017 р.

Позивач надав суду додаткові письмові пояснення (вх.. № 5899 від 21.02.2017 р.) в яких уточнює власну правову позицію у спорі по даній справі.

Відповідач відзиву на позов не надав.

На судове засідання 22.02.2017 р. прибув представник позивача, який підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити.

Відповідач на судове засідання 22.02.2017 р. свого уповноваженого представника не направив, про причини його неприбуття не повідомив.

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , зокрема зазначено, що Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, судом засобами поштового зв'язку направлялась копія ухвали від 04.01.2017 р. на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, та яка зазначена як юридична адреса підприємства відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, проте вона повернулася на адресу суду з відміткою пошти «за не запитом» (а.с. 122-125).

На цю ж адресу судом направлено копію ухвали від 01.02.2017 р. про відкладення розгляду справи.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу, в т.ч. відповідача, про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.

Оскільки неявка на судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 21.11.2013 р. між позивачем, як лізингодавцем, та відповідачем, як лізингоодержувачем, укладено договір про фінансовий лізинг № 00009094 (далі за текстом - договір або контракт; а. с. 18-31) відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу: VW Grafter GP Kasten 2.0 I TDI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2EZD6007573; двигун № НОМЕР_1 (далі за текстом - об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття виплат та виплати лізингових платежів (далі за текстом - план відшкодування) , що становить невід'ємну частину договору.

Згідно з умовами зазначеного договору, вартість об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 36800 дол. США, не враховуючи авансового платежу., що становить еквівалент у гривні 11040 доларів США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3; 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до п. 4.1. договору, позивач зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію Об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

За змістом п. 6.1 договору, відповідач зобов'язався, для експлуатації об'єкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Згідно з вимогами п. 8.2. договору, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються штрафні санкції:

п. 8.2.1. пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної оплати платежу.

п. 8.2.2. штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п. 8.3.1. цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

Відповідно до п. 8.3.2 договору, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України Про фінансовий лізинг ), позивач має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Пунктами 12.6 та 12.6.1 договору передбачено право позивача на розірвання/відмову від контракту в односторонньому порядку та право на повернення об'єкту лізингу, зокрема, у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п. 12.7 договору, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Пунктом 12.9 договору передбачено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за місцезнаходженням позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу об'єкт лізингу, про що сторонами складено акт прийому-передачі від 29.11.2013 р. (а.с. 35).

Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (а.с. 31-34) лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна. Також даним графіком передбачено обов'язок відповідача здійснити на користь позивача 60 щомісячних лізингових платежів до 15.11.2018 р.

В процесі виконання умов договору відповідач в передбачений договором строк не сплатив на користь позивача лізингові платежі за грудень 2014 року - квітень 2015 року, згідно з виставленими позивачем рахунками-фактурами: № 00254866 від 13.01.2015 р., № 00256706 від 02.02.2015 р., № 00262390 від 06.03.2015 р., № 00268178 від 06.04.2015 р., та частково за рахунком-фактурою № 00243343 від 03.12.2014 р., внаслідок чого його заборгованість перед позивачем за лізинговими платежами складає 49068,60 грн.

Позивач, користуючись правом, передбаченим п.п. 8.3.2. та 12.6.1 договору звернувся до відповідача з повідомленням № 00009094 від 16.04.2015 р. в якому зазначив про розірвання договору в односторонньому порядку з в зв'язку з несплатою лізингових платежів, та вимагав у відповідача повернути об'єкт лізингу та протягом трьох днів сплатити існуючу заборгованість з лізингових платежів (а.с. 38).

Таким чином, з урахуванням вимог п. 12.13. договору, договір лізингу є розірваним з 30.04.2015 р..

21.04.2015 р. відповідач добровільно повернув позивачу об'єкт лізингу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі.

Обставини щодо стягнення заборгованості з лізингових платежів в сумі 49068,60 грн. стала підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань позивач вимагає стягнення з останнього 2668,09 грн. 3% річних, 18221,27 грн. інфляційних витрат на підставі ст. 625 ЦК України, а також 8893,65 грн. пені на підставі п. 8.2.1 договору та 837,54 грн. штрафу на підставі п. 8.2.2. договору

Також позивач вимагає стягнути з відповідача збитки в сумі 119015,84 грн. які складаються з:

- понесених ним витрат на оплату послуг відповідального зберігання об'єкту лізингу в сумі 1200 грн. згідно з умовами укладеного між позивачем та ТОВ Автосоюз договору відповідального зберігання від 01.09.2014 р.;

- понесених позивачем витрат в сумі 6000 грн. у зв'язку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ Юридична фірма Вернер з метою надання послуг по юридичному супроводу інтересів позивача в суді;

- упущеної вигоди в сумі 111815,84 грн., яку позивач міг би отримати у випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної оплати лізингових платежів;

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» , відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за лізинговими платежами за січень - квітень 2015 р. згідно з виставленими позивачем рахунками-фактурами: № 00254866 від 13.01.2015 р., № 00256706 від 02.02.2015 р., № 00262390 від 06.03.2015 р., № 00268178 від 06.04.2015 р., та частково за рахунком-фактурою № 00243343 від 03.12.2014 р., доводи позивача про порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу та необхідність стягнення з нього лізингових платежів за зазначеними рахунками-фактурами в сумі 49068,60 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних суд зазначає наступне:

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Cуд також зазначає, що в. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

При цьому, в зазначеному листі Верховного суду зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - липня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, інфляційні та річні останнім нараховані за період прострочення кожного з лізингових платежів за загальний період прострочення з 16.12.2014 р. по 22.12.2016 р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок зазначених нарахувань, суд приходить до висновку про його часткову арифметичну невірність в частині розрахунку інфляційних.

Здійснивши відповідний розрахунок, та врахувавши той факт, що суд з урахуванням вимог ст. 83 ГПК України при винесенні рішення позбавлений права виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, і такого клопотання на адресу суду не надходили, суд приходить до висновку про задоволення відповідної частини позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 2668,09 грн. 3% річних та 18221,27 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу та пені.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже було зазначено вище, п. 8.2.1. договору передбачено відповідальність відповідача у випадку прострочення сплати лізингових платежів у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної оплати платежу.

Крім того, п. 8.2.2. договору передбачено можливість нарахування позивачем штрафу за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п. 8.3.1. цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок пені, останнім її нараховано за період прострочення кожного з лізингових платежів за загальний період прострочення з 16.12.2014 р. по 22.12.2016 р.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує його невідповідність вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України щодо можливого шестимісячного строку нарахування таких санкцій

Здійснивши відповідний розрахунок суд приходить до висновку про часткове задоволення відповідної частини позову та стягнення з відповідача на користь позивача 1168,51 грн. пені.

В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Суд також констатує факт надсилання позивачем на адресу відповідача одного нагадування про несплату боргу від 03.04.2015 р. (а.с. 36)

За надсилання зазначеного повідомлення п. 8.2.2 договору передбачено сплату відповідачем штрафу в розмірі еквівалент 15 дол. США.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 352,47 грн. штрафу, що дорівнює еквіваленту 15 дол. США., як про це зазначено в рахунку фактурі № 00266875 від 03.04.2015 р. (а.с. 37)

Посилання позивача в обґрунтування наявності підстав для нарахування штрафу за надсилання рахунку-фактури (а.с. 37) про сплату штрафних санкцій суд вважає безпідставними, оскільки таке надсилання не може вважатися вимогою або повідомленням про сплату боргу. До того ж, в п. 8.2.2. договору йдеться про надсилання саме вимоги про сплату лізингових платежів, а не вимоги про сплату штрафу, нарахованого в зв'язку з надсиланням вимоги, як помилково вважає позивач.

За таких обставин, в решті позову про стягнення штрафу суд відмовляє в задоволенні в зв'язку з безпідставністю його нарахування до стягнення.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків суд зазначає наступне:

Статтею 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За умовами ст. 224 ГК України та з врахуванням ст. 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 8.2.3 Контракту, у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

В п. 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.10 Контракту визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.

Позивач в обґрунтування понесення збитків зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, він був змушений звернутись до спеціалізованої організації, а саме, ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою забезпечення останньою юридичного супроводу щодо представництва інтересів позивача. Позивач вказує, що за надані останньою послуги він сплатив 6000 грн., які відтак вважає своїми збитками.

Крім того, позивач зазначає, що він був вимушений укласти з ТОВ Автосоюз договір відповідального зберігання від 01.09.2014 р., оскільки не має технічної можливості зберігати об'єкт лізингу. Позивач вказує, що за надані останньою послуги він сплатив 1200 грн., які відтак вважає своїми збитками.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору. Крім того, позивач відносить до збитків витрати які він поніс на збереження об'єкту лізингу.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад цивільного правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, обов'язковим є наявність: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже, при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача на свою користь збитків, позивач має довести їх наявність з дотриманням вимог ст. ст. 32-34, 36 та 37 ГПК України.

З огляду на вище викладене суд констатує, що витрати на оплату юридичних послуг та витрати на збереження об'єкту лізингу не є збитками у розумінні вказаних положень закону, оскільки, вони не мають обов'язкового характеру та обов'язкових ознак збитків, які містить діюче законодавство, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

В даному випадку позивачем не доведено того, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що отримання позивачем послуг за договором відповідального зберігання та договором про надання юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, та зберігача об'єкту лізингу є його правом, а не обов'язком.

Крім того, за загальним правилом, витрати на правову допомогу взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Викладена вище правова позиція узгоджується з висновками, наведеними в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення збитків у формі витрат на правову допомогу в сумі 6000 грн. та збитків у формі витрат на зберігання об'єкту лізингу в сумі 1200 грн. задоволення не підлягають.

Крім того, як свідчить заявлений позивачем позов, в ньому останній зазначає, що він поніс збитки в сумі 111815,84 грн. у формі упущеної вигоди, яку позивач міг би отримати у випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної оплати лізингових платежів.

Таким чином, позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем грошові кошти за користування об'єктом лізингу за Договором, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. Разом з тим, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Суд також враховує, що в з розірванням договору лізингу позивач не втратив права власності на об'єкт лізингу, тобто має право розпоряджатися цим об'єктом, в т.ч. укладати щодо цього об'єкту інші цивільно правові угоди з іншими особами за якими має можливість отримати певний прибуток, в т.ч. реалізувавши даний об'єкт.

Суд також зазначає, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу, суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. по справі № 910/18234/13.

За таких обставин, вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 111815,84 грн. є також необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судовий збір в сумі 1072,19 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (адреса: 62458, Харківська обл., Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18; код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (адреса: 02152, м. Київ, пр.-т ОСОБА_2, буд. 1В, офіс В; код ЄДРПОУ 35571472):

49068,60 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізінг № 00009094 від 21.11.2013 р.;

2668,09 грн. 3% річних;

18221,27 грн. інфляційних витрат;

1168,51 грн. пені;

352,47 грн. штрафу

1072,19 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_3