Ухвала

від 22.02.2017 по справі 325/2207/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/202/17 Головуючий у 1 інстанції:Пантилус О.П.

Є.У.№ 325/2207/15-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Воробйової І.А.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_3, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю Ессенс-Преміум про стягнення нарахованих відсотків за договором поруки,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ПАТ Банк Кредит Дніпро звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 29.10.2013р. між публічним акціонерним товариством (ПАТ) "Банк Кредит Дніпро" та товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Ессенс-Преміум" укладено кредитний договір № 291013-КЛВ від 29.10.2013р., на виконання якого позичальнику надані кредитні кошти в розмірі 10 000 000,00 гривень. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем ПАТ "Банк Кредит Дніпро" і відповідачем ОСОБА_3 укладений договір поруки № 301013-П/З, за яким поручитель солідарно з позичальником відповідає за виконання зобов'язань за кредитним договором. Позичальником в порушення умов договору несвоєчасно і не в повному обсязі сплачуються проценти за кредитом, не здійснюється щомісячне погашення кредиту, а також простроченої кредитної заборгованості та пені. Внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору, станом на 16.11.2015 року прострочена заборгованість по процентам за останні 6 місяців складає 1 260 273,97 грн. Банком на адресу позичальника і поручителя були направлені вимоги про погашення заборгованості, які залишені без задоволення.

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд, стягнути з відповідача на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" суму заборгованості станом на 16 листопада 2015 року з нарахованих процентів за останні шість місяців за кредитним договором №291013-КЛВ від 29 жовтня 2013 року в сумі 1 260 273, 97 гривень.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року позов задоволено повністю.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" суму заборгованості станом на 16 листопада 2015 року з нарахованих процентів за останні шість місяців за кредитним договором №291013-КЛВ від 29 жовтня 2013 року в сумі 1 260 273 гривні 97 копійок.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" витрати по сплаті судового збору в розмірі 19513 гривень 11 коп.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_3 неодноразово до апеляційного суду не з'являвся, не надавав відомостей про адресу для листування. Позаяк зазначена ним адреса знаходиться на непідконтрольній органам державної влади території (зона АТО), то виклики до суду надсилалися у відповідності до положень ст.74 п.4 ЦПК за наявними в справі відомостями про місце роботи ОСОБА_3 - ТОВ Азовнефтепродукт м. Маріуполь, де були отримані уповноваженою особою.

Відповідно до Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні N 1382-IV, 11.12.2003, Закон, особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Позивач не повідомив ані орган реєстрації, ані суд про зміну місця перебування, ані адресу для листування.

Крім вказаного, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку, а відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 27 ЦПК України визначені права осіб, які беруть участь у справі, і цими правами сторона розпоряджається на власний розсуд (самостійно або через представника).

Відтак, не повідомляючи суду адресу для листування, позивач сам реалізував своє право щодо участі у апеляційному розгляді справи.

Відтак судова колегія розглядає справу у відсутності особи, яка подала апеляційну скаргу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Заперечуючи проти судового рішення, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначав, що хоча він і є поручителем за кредитними зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю Ессенс-Преміум , але строк виконання зобов'язань за цим договором не наступив, а договір поруки припинив дію, тому що у договорі зазначено що строк його дії 10 років, але не зазначено з якого часу він відліковується.

Крім того, відповідач зазначав в апеляційній скарзі, що кредитний договір є неукладеним, тому що сторони не досягли в належній формі згоди щодо його істотних умов, в тому числі процентної ставки за користування кредитними коштами.

Судом першої інстанції була надана належна оцінка доводам та запереченням сторін виходячи з встановлених фактичних обставин справи.

Так, судом було встановлено, що між кредитором - публічним акціонерним товариством (ПАТ) "Банк Кредит Дніпро"та позичальником - товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Ессенс-Преміум" укладено кредитний договір № 291013-КЛВ від 29.10.2013р., на виконання якого позичальнику надані кредитні кошти в розмірі 10000000,00 гривень.

За умовами договору (п п.1.1.), позичальник зобов'язується повернути кредити, отримані в межах кредитної лінії, не пізніше 28 лютого 2014 року та сплатити проценти за користування кредитом, на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що процентна ставка за користування кредитами встановлюється у розмірі 20% процентів річних. Сторони домовились, що у разі прострочення повернення кредиту плата за користування одержаним кредитом в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту згідно цього договору і до дня фактичного повернення кредиту позичальником встановлюється в розмірі 25 % процентів річних за користування кредитними ресурсами, що надані в гривні. Сума заборгованості за кредитом, що не сплачена позичальником у визначений цим договором термін, наступного робочого дня вважається простроченою.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що за положеннями ч. 2 ст. 509 ЦК України, та п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, сторони укладенням відповідного договору створили для себе визначені договором обов'язки.

За змістом ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України кредитний договір передбачає, що позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач ОСОБА_3 в наданих запереченнях та в апеляційній скарзі, а також третя особа в поданій заяві про зупинення провадження у цій справі, зазначили про те, що існують підстави для визнання наведеного кредитного договору таким, що не укладений, так як між сторонами не досягнуто згоди щодо істотної умови договору - типу процентної ставки (фіксованої або змінюваної).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що такі твердження спростовуються: рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі № 910/2692/16 за позовом ТОВ "Азовнефтепродукт" до ТОВ "Ессенс-Преміум" і ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про визнання кредитного договору № 291013-КЛВ від 29.10.2013р. недійсним (а.с.42-48,т.2,); постановами Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року і Вищого господарського суду України від 16.08.2016 року у справі № 910/2692/16, якими рішення першої інстанції залишене без змін (а.с.9-13, 75-78, т.3); а також, рішенням господарського суду Донецької області від 20.07.2016 року у справі № 905/2059/16 за позовом ТОВ Вельт м.Слобожанське до відповідачів ТОВ "Ессенс-Преміум" і ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про визнання кредитного договору № 291013-КЛВ від 29.10.2013р. недійсним; постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі № 905/2059/16, якою рішення першої інстанції залишене без змін (а.с.13-74,т.3).

Вказані господарські суди при вирішенні спору в межах їх компетенції встановили, що сторони, укладаючи кредитний договір №291013-КЛВ від 29.10.2013 погодили всі істотні умови для даного виду, зокрема погоджено суму кредиту (пункт 1.1.), строки повернення кредитних коштів (пункт 1.1, 1.7), строк дії договору (пункти 1., 5.1.), розміри процентів та порядок їх сплати (пункти 1.4, 1.6, 2.3), а встановлення процентної ставки в розмірі 25% річних, підстав та порядок встановлення якої обумовлено пунктами 4.1.3, 5.3.12 кредитного договору, не є односторонньою зміною договору у розумінні ст. 651 ЦК України та ст. 188 Господарського кодексу України, а є застосуванням відсоткової ставки за домовленістю саме сторін на підставі умов оспорюваного договору.

Виходячи з положень ст. 61 ЦПК суд першої інстанції правильно вважав, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому суд вважав встановленою відсутність факту недосягнення згоди щодо істотної умови кредитного договору - типу процентної ставки, на яку посилається відповідач в запереченнях та апеляційній скарзі.

При апеляційному розгляді ОСОБА_3 подавав заяву про зупинення провадження в справі, посилаючись на те, що відкрито касаційне провадження за його касаційними скаргами на ухвали апеляційного суду від 22 листопада 2016 року та 25 січня 2017 року. Судова колегія не вбачає підстав для зупинення провадження в справі, виходячи з наступного.

Статтею 201 ЦПК передбачений обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Зупинення справи до касаційного перегляду постановлених у справі ухвал законом не передбачене.

Крім зазначеного, перегляд у касаційному порядку ухвали апеляційного суду від 25 січня 2017 року, якою залишено без змін ухвала Приазовського райсуду від 14 вересня 2016 року про залишення зустрічного позову ОСОБА_3 без розгляду не перешкоджає ані розгляду питання про законність ухваленого рішення за основним позовом, ані повторному зверненню ОСОБА_3 з позовом про визнання припиненими відносин з договору поруки.

Щодо касаційного оскарження ухвали апеляційного суду від 22 листопада 2016 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_3, то зазначеною ухвалою було запропоновано ОСОБА_3 вирішити питання про перегляд заочного рішення в загальному порядку, але після з'ясування питання про те, що у справі повторно оскаржується заочне рішення, апеляційна скарга ОСОБА_3 була призначена до апеляційного розгляду, про що ОСОБА_3 був повідомлений, як вбачається з його заяви про зупинення провадження в справі.

Таким чином, права ОСОБА_3 на апеляційне оскарження поновлені та перешкод для апеляційного перегляду законності ухваленого в справі рішення не існує.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_3 як з поручителя заборгованості за кредитним договором, та з'ясовуючи питання наявності підстав для стягнення заборгованості, суд першої інстанції правильно керувався ст. 610 ЦК України, за якою порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, у відповідності до якого позичальник станом на 16.11.2015 року не повернув кредит та має заборгованість з нарахованих відсотків за користування кредитом в період з 16.05.2015 року по 15.11.2015 року за процентною ставкою 25,00 % від суми 10000000,00 грн., в розмірі 1260273,97 грн.

Ані при розгляді справи у суді першої інстанції ані при апеляційному розгляді, доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідачем і третьою особою суду не надано.

Разом з тим, у відповідності до ст. 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.3.1.12 кредитного договору в разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. при несвоєчасному поверненні кредиту та сплати процентів за його користування, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його використання, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом пред'явлення вимоги, відповідно до п.3.4.12 цього договору.

В пункті 3.4.12 кредитного договору кредитор та позичальник домовились, що під "пред'явленням вимоги" сторони розуміють направлення банком вимоги на адресу позичальника рекомендованим листом поштою.

Така вимога кредитором (позивачем ПАТ "Банк Кредит Дніпро") на адресу позичальника надсилалася. Також позивачем надіслана поручителю ОСОБА_3 вимога від 24.11.2015 року №6/21-7863 про сплату простроченої заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, нарахованими за останні 6 місяців в розмірі 1260273,97 гривень (а.с.16). У вимозі пропонується поручителю сплатити вказану заборгованість протягом 10 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно реєстру № 78-УП на відправлення пакетів рекомендованим з повідомленням від 01.12.2015 року (а.с.90,т.2) лист на ім'я ОСОБА_3 підприємством Укрпошти не прийнятий для пересилання.

Відповідно до поштового конверту (печатки підприємства Укрпошта на ньому), даний позов пред'явлений позивачем 08.12.2015 року (а.с.61,т.1).

25.01.2016 року відповідачем ОСОБА_3 отримана копія позовної заяви з доданими до неї документами, в тому числі розрахунком заборгованості, що підтверджується супровідним листом суду (а.с.106,т.1) та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.120, т.1).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем ПАТ "Банк Кредит Дніпро" і відповідачем ОСОБА_3 укладений договір поруки № 301013-П/3.

Зазначений договір не оспорений та не визнаний недійсним на час розгляду справи.

Пунктом 1.2. договору поруки передбачено, що підставою для договору поруки є дійсна вимога кредитора до позичальника, що встановлена кредитним договором. Предметом договору поруки, відповідно до його пункту 1.1. (в редакції змін внесених договором про зміну від 12.12.2013 року), є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором із всіма змінами та доповненнями до нього які можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, зокрема: до повернення кредитів в сумі 10000000,00 гривень зі строком повернення отриманих коштів не пізніше 28 лютого 2014 року; по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 20% річних відповідно до кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитами, у разі прострочення повернення кредиту, у розмірі 25% річних, відповідно до п.1.4. кредитного договору.

В розділі 6 договору поруки визначений порядок дії договору. Відповідно до п.6.1. договору поруки, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печаткою кредитора і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором. В п.6.2. вказано, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в п.1.3. цього договору. Строк договору поруки, згідно п.1.3. - 10 років.

Таким чином, в наведеному розділі договору поруки сторонами визначено, що початком дії строку договору є момент його підписання сторонами та скріплення печаткою кредитора і строк дії договору становить 10 років.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що строк виконання зобов'язань за договором поруки не настав, тому що не визначено з якого часту обліковується початок 10 річного строку, суперечить фактичним обставинам справи та положенням ЦК щодо поняття строку договору, визначеного у ст. 631 ЦК. За положеннями зазначеної норми, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відтак встановлення у договорі поруки 10 річного строку свідчить про його визначеність.

За ст. ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

Тож з огляду на положення ст. 631 ЦК, суд першої інстанції правильно зазначив, що початком строку дії договору поруки є дата укладення (підписання) правочину, про що зазначено в п.6.1. договору поруки.

За умовами п.2.1.1. договору поруки поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок суми існуючої заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно р.1 цього договору на рахунки, на яких враховується балансова заборгованість позичальника перед кредитором, протягом трьох банківських днів з моменту отримання письмової вимоги.

У постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 року в справах № 6-6цс14, № 6-53цс14 викладений висновок щодо застосування норм права - ч.4ст.559 ЦК України.

А саме, зазначено, що застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Відтак за обставинами даної справи відповідач в межах строку дії договору поруки отримав вимогу кредитора про сплату заборгованості позичальника.

Стягуючи грошову суму з відповідача, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 553, 554 ЦК України якими передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Встановлено та не заперечується сторонами, що позичальник не повернув кредитні кошти і не сплачує проценти за користування ними, в тому числі є несплаченою сума процентів за користування кредитом за період з 16.05.2015 року по 15.11.2015 року (за останні шість місяців перед пред'явленням цього позову).що тягне стягнення з поручителя ОСОБА_3 на користь кредитора ПАТ "Банк Кредит Дніпро" простроченої позичальником заборгованості по процентам за останні 6 місяців (станом на 16 листопада 2015 року) за кредитним договором, яка складає 1260273,97 гривень.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: