Рішення

від 23.02.2017 по справі 642/1672/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження№ 22-ц / 790/ 385/17

Справа № 642/1672/16-ц Головуючий І-ої інстанції: Євтіфєєв В.М.

Категорія: договірні Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківськоїобласті у складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Кругової С.С., Котелевець А.В.,

за участю секретаря - Огар І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 08 вересня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стройдом групп до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу частково недійсним,

встановила:

28 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) Стройдом Групп звернулося до суду із вказаним позовом.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалось на те, що 08 листопада 2014 року між ТОВ Стройдом Групп (Постачальник) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №08/11-СДГ (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах визначеному у цьому Договорі, передати у власність відповідача за специфікацією товар партіями, а відповідач зобов'язалась прийняти та своєчасно оплатити товар.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що за прострочку передачі 100 % сплаченого товару Покупцеві Постачальник сплачує пеню у розмірі 20 % від вартості не відвантаженого товару за кожен день прострочки.

Позивач вважає, що цей пункт Договору не відповідає вимогам ч.3 ст.549 ЦК України, якою визначено поняття пені, як неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тоді як зобов'язання Постачальника за Договором (продати та поставити товар) не є грошовими.

Позивач просив визнати цей пункт Договору недійсним, оскільки він порушує права Постачальника, встановлюючи такий засіб забезпечення виконання зобов'язання (пеня), який не може бути до нього застосований, виходячи зі змісту його зобов'язань за Договором згідно вимог чинного законодавства.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 08 вересня 2016 року позовні вимоги ТОВ Стройдом Групп задоволено - визнано недійсним пункт 7.5 Договору купівлі-продажу №08/11-СДГ від 08 листопада 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати в розмірі 1378 гривень.

Ухвалою того ж суду від 12 вересня 2016 року виправлено описку у рішенні суду від 08 вересня 2016 року щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ОСОБА_1, в особі свого представника, подала апеляційну скаргу.Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм права матеріального, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, представник ТОВ Стройдом Групп проти задоволення скарги заперечував.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено та визнається сторонами, що 08 листопада 2014 року між ТОВ Стройдом Групп та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу №08/11-СДГ.

За умовами цього Договору позивач (Постачальник) взяв на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність відповідача (Покупця) за специфікацією товар партіями, а остання зобов'язалась в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та своєчасно оплатити товар.

Пунктом 7.5 Договору сторони погодили, що за прострочку передачі 100 % сплаченого товару Покупцеві Постачальник сплачує пеню у розмірі 20% від вартості не відвантаженого товару за кожен день прострочки.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що є передбачені ст.215 ЦК України підстави для визнання спірного пункту Договору недійсним, оскільки неустойка, як засіб забезпечення виконання зобов'язання, може бути застосована до позивача тільки у вигляді штрафу, оскільки такий вид неустойки як пеня застосовується лише до грошового зобов'язання та нараховується за кожний день прострочення виконання зобов'язання, а до не грошового зобов'язання застосовується штраф.

Судова колегія з таким висновком не погоджується.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; вравочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ст.6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд . Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, закріплюючи принцип свободи договору, законодавець встановив і його обмеження, які передбачені в абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК, де зазначено, що сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

-наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його конкретного імперативного положення;

-із змісту акта цивільного законодавства випливає обов'язковість його положень;

-сторони не можуть відступати від імперативних положень актів цивільного законодавства, якщо це випливає із суті відносин між сторонами.

У даному випадку ч.3 ст.549 ЦК України не містить прямої вказівки, яка б забороняла сторонам договору відступати від її положень; про правові наслідки відступу від імперативних приписів (нікчемний характер відступу від положень статті, тощо) у зазначеній нормі також не йдеться.

Отже, з огляду на приписи ст.6 ЦК України, посилання позивача на невідповідність редакції п.7.5 Договору статті 549 ЦК України, не є правовою підставою для визнання спірного пункту Договору недійсним відповідно до приписів ст.215 ЦК України.

Слід також зазначити, що існуюча редакція Договору, зокрема п.7.5, була запропонована Постачальником. Сторони дійшли згоди про укладення договору саме в такій редакції. Питання про невідповідність п.7.5 Договору приписам ст.549 ЦК України було поставлено після виконання умов Договору Покупцем, та порушення умов Договору в частині поставки товару Постачальником. За неналежне виконання договірних зобов'язань до Постачальника за судовими рішеннями були застосовані санкції, зокрема у виді стягнення пені на підставі спірного п.7.5 Договору. Зі змісту рішень вбачається, що ТОВ Стойдом Групп у суді заперечувало проти вимог ОСОБА_1, зокрема і з підстав невідповідності п.7.5 Договору вимогам закону (ч.3 ст.549 ЦК) , але ці доводи ТОВ Стройдом Групп не були прийняті судами. Судові рішення про стягнення з Постачальника на користь Покупця пені на підставі п.7.5 Договору набрали законної сили .

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 08 вересня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Стройдом групп відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді