Рішення

від 22.02.2017 по справі 916/3540/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2017 р.Справа № 916/3540/16

За позовом : Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: 22.12.2016 року Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 про стягнення 28353,50грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2016 року порушено провадження у справі № 916/3540/16.

20.01.2017р. від Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

06.02.2017р. від Відкритого акціонерного товариства Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.02.2017р. відкладено розгляд справи на 22.02.2017р. о 12:00

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 22.02.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази, суд встановив:

21 вересня 2012 року між Відкритим акціонерним товариством Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 206-00594-11, згідно якого страховик прийняв на себе зобов'язання відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу Mazda д. н. ВН 2778 ВІ (застрахований автомобіль).

16 травня 2012 року близько 07 годин 30 хвилин у м. Одесі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mazda СХ7 , державний номерний знак НОМЕР_1, та автомобіля НОМЕР_2.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Mazda СХ7 , , зазнав механічних пошкоджень, а власнику заподіяно майнову шкоду, що підтверджується звітом про оцінку автомобіля №15/12 від 30 травня 2012 року, який складений ТОВ АМК Траст , згідно з яким ОСОБА_1 завдано майнову шкоду у сумі 31 205,73 грн.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ВАТ Татарбунарське АТП-15143 .

Відповідно до поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/0371679 від 05 лютого 2012 року відповідальність ВАТ Татарбунарське АТП-15143 застрахована ПрАТ Міська страхова компанія . Забезпечений транспортний засіб БАЗ А 07923, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3.

Згідно платіжного доручення №3439 від 16 липня 2012 року Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго перераховано страхове відшкодування завданої ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 28 353,50 грн.

Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 липня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. в дохід держави.

Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго звернувся з вимогою до страховика цивільно-правової відповідальності, що підтверджується копією заяви та чеку про відправлення.

У зв'язку вищенаведеним Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго у липня 2014 року звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою до безпосереднього винуватця у настанні ДТП з вимогою відшкодування шкоди. Протягом розгляду судового спору до участі у справі у якості співвідповідача було залучено Відкрите акціонерного товариства Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 у зв'язку з тим, що винна особа перебувала у трудових відносинах з зазначеним товариством. У подальшому провадження по справі до зазначеного суб'єкта господарювання було закрито у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду судом. Рішенням від 18.10.2016 року у задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що винуватець перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 .

Враховуючи викладені обставини, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго було вимушене звернутися до господарського суду Одеської області з відповідною позовною заявою з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду та особа, яка відповідає за шкоду . За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, у межах виплаченого відшкодування переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України Про страхування встановлено особливий правовий режим.

Згідно з ст. 38.1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування); страховик після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України.

Зі змісту наведених норм права можна зробити висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-2587цс15.

Суд звертає увагу на правову позицію ВСУ викладену у постанові від 21 вересня 2016 року по справі 6-1378ц16 для покладання відповідальності за ДТП на власника ТЗ суду необхідно також встановити, що водій в момент ДТП виконував саме трудові обов'язки (передбачені договором або посадовою інструкцією), а не їхав, наприклад, на службовому автомобілі на свою дачу .

Аналогічна правова позиція викладена ВСУ у справі 6-933цс16 відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків .

Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 18.10.2016р., яке набрало законної сили 07.11.2016р. ОСОБА_2 на момент вчинення дорожньо-транспортної перебував у трудових відносинах з ВАТ Татарбунарське АТП-15143 , що підтверджується дорожнім листом та договором оренди транспортного засобу між ФОП ОСОБА_3 та ВАТ Татарбунарське АТП-15143.

Згідно до положень пункту 9) частини 3 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

В даному випадку питання обов'язкового виконання рішень суду узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі Горнсбі проти Греції (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

Згідно з положеннями частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до пункту 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Враховуючи викладене, факт виконання трудових обов'язків винного у вчиненні ДТП ОСОБА_2 на момент настання страхового випадку з не вимагає доведення в даній справі.

У постанові № 6-229цс14 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що відповідно до положень статті 1172 ЦК України відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкода заподіяна особою у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Отже, враховуючи викладене, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго надало до господарського суду Одеської області належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові (службові) обов'язки, а тому вимоги до Відкритого акціонерного товариства Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи приписи постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 та ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-,

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Татарбунарське автотранспортне підприємство-15143 (код ЄДРПОУ: 21018895; 68100, Одеська обл., Татарбунарський район, місто Татарбунари, вулиця Степова, будинок 5) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Індіго (код ЄДРПОУ: 33831166, п/р 2650301899115 в від. № 6 ЦФ ЛАТ Кредобанк , МФО 325365; Юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 1; Адреса для листування: 04070. м. Київ, вул. Набережно-Хрешатицька. причал №4) суму виплаченого страхового відшкодування у сумі 28353,50грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.02.2017р.

Суддя О.Ю. Оборотова