Рішення

від 23.02.2017 по справі 923/1439/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року Справа № 923/1439/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А. при секретарі Борхаленко О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - уповн. предст., дов. від 28.12.2016р., ОСОБА_2 - уповн. предст., дов. від 28.12.2016р.

від відповідача: ОСОБА_3 - уповн. предст., дов. від 03.01.2017р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Херсонбудтранс" (73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 4-км, код ЄРПОУ 01268302)

до відповідача: Приватної фірми "Капітал-Сервіс" (73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 4-км, код ЄРПОУ 24946590)

про внесення змін до договору оренди нежилих приміщень.

Описова частина рішення: Публічне акціонерне товариство "Херсонбудтранс" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою, в якій просило спонукати Приватну фірму "Капітал-Сервіс" викласти пункти 4.4. та 4.2. договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. у такій редакції:

- Пункт 4.4: Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції;

- Пункт 4.2: Орендар зобов'язаний здійснювати Орендодавцю плату за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомості, у розмірі 2,5 грн. за 1 кв.м земельної ділянки, з урахуванням індексу інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ст.284 ГК України та ст.15 Закону України "Про оренду землі".

На думку позивача, при укладанні договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. в порушення ч.1 ст.284 ГК України в п.4.4 договору не було передбачено індексацію орендної плати, що, на думку позивача, є істотною умовою договору, а тому на даний час позивач несе значні збитки, оскільки орендна плата сплачується без урахування індексу інфляції .

Також, позивач стверджує, що п.4.2. суперечить ст.15 Закону України "Про оренду землі", яка однією з істотних умов договору оренди визначає індексацію розміру орендної плати.

Означені обставини, на думку позивача, є підставами внесення змін до договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. для приведення його умов у відповідність до вимог чинного законодавства.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 29.12.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.01.2017р.

19.01.2017р. за вх. № 2/213/17 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В означеному відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх не обґрунтованими.

На думку відповідача, відповідно до норм чинного законодавства сторони є вільними при укладанні господарських договорів, а пункт 4.4 договору узгоджується з нормами законодавства, оскільки сторони в ньому визначили, що обчислення орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.

Відповідач стверджує, що вимога про встановлення орендної плати в розмірі 2,5грн. за кв.м. не ґрунтується на нормах чинного законодавства та фактично є односторонньою зміною умов договору, оскільки відповідно до п.10.2 договору, умови договору можуть бути змінені тільки за взаємною згодою сторін.

Відповідач також зазначив про сплив трирічного строку позовної давності на подання позовної заяви до суду із таким предметом, оскільки договір було укладено 01.03.2006р.

В судовому засіданні 19.01.2017р. представником позивача був наданий договір оренди № 12 від 20.09.2008р. та договір оренди територій від 03.11.2008р., в яких орендодавцем виступає позивач, а орендарями - інші юридичні особи. На думку позивача, означені договори є доказами по справі та підтверджують необхідність спонукати відповідача внести зміни до договору та врахувати індекс інфляції при розрахунку орендної плати.

Представник відповідача заперечував проти залучення цих договорів до матеріалів справи, зазначивши що вони не стосуються правовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

Суд не залучив означені договори до матеріалів справи та повернув їх позивачу на підставі ст.34 ГПК України, якою передбачено, що господарський суд приймає тільки належні докази, які мають значення для справи.

Належність доказів - це спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "Херсонбудтранс" спонукати ПФ "Капітал-Сервіс" внести зміни до договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. укладеного між позивачем і відповідачем, а договори надані позивачем в якості доказів, регулюють інші правовідносини, які склалися між іншими суб'єктами, тобто зовсім не стосуються предмету доказування по даній справі.

07.02.2017р. за вх. № 1332/17 від представника позивача надійшла заява, названа заява про уточнення позовних вимог, в зв'язку з технічною помилкою в позові .

В означеній заяві позивач просить спонукати відповідача викласти пункти договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. в наступній редакції:

- Пункт 4.1: розмір орендної плати за 1 кв.м. об'єкту з 01.12.2016р., що орендується, становить та в цілому за весь об'єкт оренди складає 19,8 (дев'ятнадцять) гривень 80 коп. за місяць з урахуванням ПДВ, а в цілому 24306,48 (двадцять чотири тисячі триста шість) гривень 48 коп. з урахуванням ПДВ;

- Пункт 4.2: Орендар зобов'язаний здійснювати Орендодавцю плату за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомості, у розмірі 10 (десять) грн. 00коп. за 1 кв.м. земельної ділянки, з урахуванням індексу інфляції;

- Пункт 4.4: Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Суд залишив означену заяву позивача без розгляду, виходячи з наступного.

Як зазначено в пункті 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ст.22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

В поданій позивачем заяві зазначено ще один пункт договору (п.4.1, не заявлявся в позові), до якого позивач просить спонукати відповідача внести зміни, більш того, редакція (зміст) пункту 4.2 договору, в який позивач просить спонукати відповідача внести зміни в заяві, відрізняється від раніше заявленої редакцій (змісту) цього пункту договору в позові.

Виходячи з того, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, то зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Виходячи з означеного, суд розцінює означену заяву позивача, як зміну предмету позову.

Оскільки ст.22 ГПК України передбачено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті, то заяви про зміну предмета або підстави позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи.

Пунктом 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК України), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Враховуючи, що суд в судовому засіданні 19.01.2017р . перейшов до розгляду справи по суті, що підтверджується протоколом судового засідання від цієї ж дати, а заява про зміну предмету позову надійшла 07.02.2017р., то відсутні правові підстави для прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову після початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 23.02.2017р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.02.2017р. заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про їх необґрунтованість з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Окрім того, представник відповідача зазначив, що хоч ним і зроблена заява про застосування строку позовної давності, але це не є визнанням позову, при цьому зазначив, що, на його думку, трирічний строк позовної давності починається з дати коли позивачем отримано від відповідача перший платіж з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р.

У судовому засіданні, яке відбулось 09.02.2017р., оголошувалась перерва до 10год. 00хв. 23.02.2017р.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив.

01 березня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Херсонбудтранс", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Херсонбудтранс" відповідно до Статуту ПАТ "Херсонбудтранс у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Херсонбудтранс", оформлених протоколом №1/2010 від 15.09.2010р. (орендодавець, позивач) та Приватною фірмою "Капітал-Сервіс" (орендар, відповідач) укладено договір оренди нежилих приміщень (а.с. 8-10).

Відповідно до умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування об'єкти загальною площею 1227,6кв.м., які являють собою частину будинку літ А , що складається з приміщень № 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 19-а, 20, 21-а, 22, 22-а, загальною площею 129,8кв.м.; частина будинку літ. В , що складається з приміщень №1, 2, 3, 15 загальною площею 1097,8 кв.м. за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, 4км. (п.1.1 договору).

Підпунктом 1.1.3 договору передбачено, що розмір земельної ділянки, яка прилягає до об'єкту оренди, та передається у користування разом з об'єктом, що орендується, складає 1750 кв.м.

Відповідно до п.3.1 договору термін оренди складає 25 років з моменту прийняття об'єкта , що орендується за актом прийому - передачі.

В пункті 10.1 договору зазначено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2030р., а в частині взаєморозрахунків до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розмір орендної плати за 1 кв.м. об'єкту, що орендується, становить, та в цілому за весь об'єкт оренди складає 5грн. за місяць з урахуванням ПДВ, а в цілому за весь об'єкт оренди 6138грн. з урахуванням ПДВ.

Крім плати, зазначеної у п.4.1 договору, орендар зобов'язаний здійснювати орендодавцю плату за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомого майна, у розмірі земельного податку. Розмір цієї плати може бути змінений у разі зміни розміру земельного податку, орендної плати за землю, тощо (п.4.2 договору).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.

Відповідно до п.10.2 договору, умови договору можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу.

Договір підписаний сторонами, скріплений печатками та нотаріально посвідчений.

Актом здачі-приймання від 01.03.2006р. підтверджується передача позивачем відповідачу об'єкта оренди, що орендується.

27.09.2016р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією про внесення змін до умов договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р., а саме, до 5 пунктів договору, серед яких були запропоновані зміни до пунктів договору, які є предметом розгляду у даній справі:

- викласти в такій редакції пункт 4.4. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції;

- викласти в такій редакції пункт 4.2. Розмір орендної плати за 1 кв.м. мостіння, що орендується становить, 10 (десять)грн. 00коп. за місяць з урахуванням ПДВ, а в цілому за весь об'єкт оренди 17500 (сімнадцять тисяч п'ятсот)грн. 00коп. з урахуванням ПДВ.

Суд зазначає, що редакція пункту 4.2 договору в означеній пропозиції позивача до відповідача, іншого змісту та в іншій редакції, а ніж та, що зазначена у позовній заяві.

Вказана пропозиція позивача обґрунтована посиланням на те, що з часу укладання договору неодноразово збільшувалась орендна плата за один квадратний метр орендної площі на ринку нежитлових приміщень, а договір укладений в порушення законних інтересів орендодавця.

Листом від 06.10.2016р. за вих. № 282 відповідач відповів на пропозицію позивача та відмовився вносити зміни до договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовними вимогами про спонукання ПФ "Капітал-Сервіс" внести зміни до договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під час розгляду справи доказів припинення дії договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. сторонами не надано та судом не встановлено, отже суд виходить з того, що вказаний договір є діючим та приймається судом до уваги.

Як зазначалося вище, вимогою, з якою звернувся позивач до суду, є вимога спонукати відповідача внести зміни до певних умов пунктів договору оренди нежилих приміщень, виклавши їх у редакції позивача, у зв'язку з тим, що умовами укладеного договору не передбачено застосування індексу інфляції при розрахунку розміру орендної плати.

Згідно з приписами ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 12 ЦК України унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За приписами ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дії, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Сторони, укладаючи спірний договір, не передбачили підстав для зміни договору.

Позивач в позовній заяві, посилаючись на ст.284 ГК України та ст.15 Закону України "Про оренду землі", обґрунтовує свої вимоги тим, що індексація розміру орендної плати так само як і безпосередньо розмір орендної плати, які при укладанні договору в порушення вимог означених норм закону не були узгоджена сторонами є істотною умовою договору оренди,

Суд зазначає, що посилання позивача на ст.15 Закону України "Про оренду землі", як на підставу обґрунтування позовних вимог, є невірним, оскільки відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка діяла на час укладання договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р.), а не для зміни договору.

Стаття 284 ГПК України теж не регулює відносини щодо зміни умов договору, а закріплює перелік умов договору оренди.

В силу ст.4 ГПК України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень ст.83 ГПК України.

Виходячи з означеного, судом до спірних правовідносин застосовані інші норми законодавства які регулюють спірні правовідносини.

Судом встановлено, що спірний договір оренди є укладеним, оскільки на момент його укладання сторонами були узгоджені всі істотні умови, обов'язковість яких була передбачена законодавством. Суперечок між сторонами не існувало і умови цього договору виконувалися сторонами на протязі 10 років.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частина четверта цієї статті визначає, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору виходячи з положень ст.652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.

Окрім того, Цивільний кодекс України визначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Серед причин, які на думку позивача, обумовили необхідність внести зміни до договору зазначається індекс інфляції, який не враховується при розрахунку розміру орендної плати та плати за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомого майна за спірним договором.

В свою чергу, процеси інфляції, які відбуваються в економіці держави, не є тією обставиною, яку сторони не могли передбачити при укладанні спірного договору, та, відповідно погодити умови про розмір орендної плати та плати за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомого майна з урахуванням індексу споживчих цін.

Позивач на час укладення договору не міг не знати, що інфляційні процеси є неминучим явищем в економіці кожної країни, тобто, дані процеси є закономірними, а відтак не був позбавлений права та можливості передбачити таку умову, як коригування розміру орендної плати на індекс інфляції.

Окрім того, сторони враховуючи загальновідомий факт, що індекс інфляції це змінна величина, за погодженням в пункті 4.4 договору встановили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.

Тобто, сторонами була врахована така істотна умова договору, як індексація розміру орендної плати, але сторонами було погоджено її незастосування.

Отже, позивач не довів наявність підстав для можливості у судовому порядку внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2006р.

Окрім того, статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

В пункті 4.4 спірного договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. сторони, передбачивши, що розмір орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції, тим самим узгодили, що зміна та перегляд розміру орендної плати не передбачається.

Також, позивачем не був доведений факт одночасного існування всіх чотирьох умов для внесення змін до спірного договору, передбачених частинами другою та четвертою статті 652 ЦК України, та наявності додаткової умови.

Стосовно позовної вимоги про спонукання відповідача викласти п.4.2 договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. в редакції позивача, суд зазначає наступне.

Пункт 4.2 в редакції позивача наведений в позовній заяві повністю іншого змісту, а ніж той, що узгоджений сторонами та міститься в укладеному договорі оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р.

В договорі оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. пункт 4.2 наступного змісту: "Крім плати, зазначеної у п.4.1 договору, орендар зобов'язаний здійснювати орендодавцю плату за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомого майна, у розмірі земельного податку. Розмір цієї плати може бути змінений у разі зміни розміру земельного податку, орендної плати за землю, тощо".

Позивачем же викладено п.4.1 наступним чином: "Орендар зобов'язаний здійснювати Орендодавцю плату за користування земельною ділянкою, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомості, у розмірі 2,5 грн. за 1 кв.м земельної ділянки, з урахуванням індексу інфляції."

Тобто, позивачем у запропонованій редакції означеного пункту договору змінюються обов'язки відповідача не тільки у зв'язку зі зміною індексу інфляції, на який як на підставу позову посилається позивач, а і встановлюється новий розмір і порядок сплати орендної плати за земельну ділянку, яка надається в користування разом з об'єктом нерухомості.

З підстав викладених вище при обгрунтувані відмови в задоволені вимог про спонукання відповідача викласти п. 4.4 договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. в редакції позивача, а також, враховуючи принцип свободи договору та не доведеність позивачем наявності одночасного існування всіх чотирьох умов передбачених ст.652 ЦК України для зміни договору, позовні вимоги про спонукання відповідача викласти п.4.2 договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. в редакції позивача не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що при поданні позову позивачем було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що також слугує окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду за захистом, позивач посилався на відмову відповідача вносити зміни до договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р., заявивши при цьому вимогу спонукати відповідача викласти пункти договору оренди нежилих приміщень від 01.03.2006р. в редакції позивача .

Способи захисту прав та інтересів передбачені ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.

Серед способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачено такого способу захисту, як спонукання особи внести зміни до договору.

Цивільне законодавство передбачає загальний принцип свободи договору (п.3 ст.3 ЦК України) і не встановлює такого способу захисту цивільного права чи інтересу як спонукання змінити договір.

Такої ж думки дотримується Вищий господарський суд України, що відображено у п.2.18 постанови Пленуму № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин". Так, вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

За змістом ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Означено нормою не передбачено такого способу захисту порушеного права , як спонукання особи внести зміни до договору, а навпаки передбачено, що суд, якщо вбачає достатньо правових підстав для задоволення позову, своїм рішенням вносить зміни до умов договору, які на думку позивача потребують змін.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спонукання в судовому порядку другої сторони внести зміни до договору позбавлено правового смислу та не буде сприяти реальному захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Що ж до заяви відповідача про застосування трирічного строку позовної давності , суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно з п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що судом не встановлено порушення права позивача, то і відсутні правові підстави розглядати питання для застосовування строку позовної давності до права, яке не порушено.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ч.5 ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Херсонської області.

Повне рішення складено 27.02.2017р.

Суддя Н.А. Павленко