Постанова

від 27.02.2017 по справі 910/24118/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2017 р. Справа№ 910/24118/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 27.02.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сімер" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017

у справі №910/24118/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"

до Приватного підприємства "Сімер"

про 2 185 379 896,60 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/2118/16 клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих в будь-яких фінансових установах, що належать Приватному підприємству "СІМЕР" і які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 3 590 459,67 гривень (три мільйони п'ятсот дев'яносто тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 67 копійок) та 81 449 404,62 доларів США (вісімдесят один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч чотириста чотири долари США 62 центи), що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 06.09.2016 (1 долар США = 26,787052 гривень), становить 2 181 789 436,93 гривень (два мільярди сто вісімдесят один мільйон сімсот вісімдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять шість гривень 93 копійки).

Не погодившись із вказаною ухвалою, Приватне підприємство "Сімер" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржувану ухвалу місцевим господарським судом прийнято з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 (колегією суддів у складі : Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М., Гаврилюк О.М.) апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сімер" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі № 910/24118/16 повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, як така, що подана після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку.

03.02.2014 Приватне підприємство "Сімер" повторно подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюка О.М., Гончаров С.А. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження, призначено розгляд апеляційної скарги №910/24118/16 за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі №910/24118/16 продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд апеляційної скарги на 27.02.2017

ПАТ "ВТБ БАНК" на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 - без змін.

20.02.2017 представником Приватного акціонерного товариства Лекс Холдинг , через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, подано заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство ЛЕКС ХОЛДИНГ не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" згідно з ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК України. Таким чином, норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім зазначеного у ст. 27 ГПК України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

З огляду на вище викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про залучення третьої особи, оскільки суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу на ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову, в свою чергу рішення судом першої інстанції на даний час не прийнято і судом першої інстанції вказане клопотання не розглядалось.

23.02.2017 представником Публічного акціонерного товариства ВТБ БАНК , через канцелярію суду, подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/24118/16, у зв'язку із поданням позивачем касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про зупинення провадження у справі № 910/24118/16 не підлягає задоволенню.

Так, відповідно до статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Таким чином, саме по собі подання касаційної скарги на ухвали Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження, не може бути підставою для застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі. Просив апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16 - скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечував проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі. Просив апеляційну скаргу залишити без задовольнити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16 - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про повернення позовної заяви.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів оскарження, ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2016 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" до Приватного підприємства "Сімер" про стягнення 2 185 379 896,60 грн. до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08.07.2013 між ПАТ ВТБ БАНК та ПрАТ ЛЕКС ХОЛДИНГ укладено Кредитний договір №57 від 08.07.2013, за умовами якого предметом Кредитного договору є надання банком позичальнику грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі - 75 808 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку Кредит на умовах та в строки/терміни, визначені Договором. Сторонами також було узгоджено, що кінцевий термін повернення заборгованості за Кредитом - не пізніше 15.08.2016. В свою чергу, 08.07.2013 в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором між ПАТ ВТБ БАНК та ПП Сімер укладено Договір поруки №57/П-1, за умовами якого поручитель поручився перед банком за виконання/належне виконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредитних коштів. Крім того, позивач зазначає, що позичальник у строк до 15.08.2016 суму кредитних коштів не повернув, в зв'язку з чим останнім було направлено поручителю ПП Сімер лист-вимогу від 06.09.2016 №10721/1-2 про усунення порушень умов Кредитного договору. Так, у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за Кредитним договором, позивач набув право вимоги до відповідача, як поручителя.

На підставі вищезазначеного, позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать приватному підприємству Сімер в межах ціни позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/2118/16 клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих в будь-яких фінансових установах, що належать Приватному підприємству "СІМЕР" і які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 3 590 459,67 гривень (три мільйони п'ятсот дев'яносто тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 67 копійок) та 81 449 404,62 доларів США (вісімдесят один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч чотириста чотири долари США 62 центи), що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 06.09.2016 (1 долар США = 26,787052 гривень), становить 2 181 789 436,93 гривень (два мільярди сто вісімдесят один мільйон сімсот вісімдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять шість гривень 93 копійки).

Задовольняючи вищезазначену заяву місцевий господарський суд виходив з того, що позивач 28.12.2016 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, як поручителя, про стягнення суми неповернутих позичальником грошових коштів, а тому дії відповідача щодо припинення з кінця грудня 2016 року перерахування коштів через рахунки (відкритих у позивача), позбавляють банк реалізації свого права на договірне списання заборгованості у відповідності до п. 3.1.1. Договору поруки.

Крім того, припинення надання інформації про свій фінансовий стан свідчать про наявність підстав вважати, що відповідачем вчиняються дії щодо ухилення від виконання свого обов'язку за Договором поруки, а у випадку незабезпечення позову виконання рішення у даній справі може бути утруднено чи неможливе.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно з п.10 ч.1 статті 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору, суддя в необхідних випадках вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011 №16 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 вказаної Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Публічне акціонерне товариство "ВТБ БАНК" обґрунтовує необхідність застосування заходів забезпечення позову тими обставинами, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, оскільки ПП Сімер припинив перераховувати кошти через свої поточні рахунки у ПАТ "ВТБ БАНК". Також позивач зазначає, що відповідач вільно розпоряджається належними йому грошовими коштами, наявними на рахунках ПП Сімер у банківських установах, майном. Вказані матеріальні цінності, що є у боржника на момент пред'явлення позову, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду про стягнення з відповідача відповідної суми.

Крім того, позов подано про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 185 379 896,60 грн, тому є безпосередній зв'язок між предметом позовної вимоги та тим заходом до забезпечення позову, про застосування якого заявляє позивач.

Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011 №16 передбачено, що у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

В свою чергу, п. 3 вказаної вище Постанови, передбачено, що обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Судом першої інстанції накладено арешт на грошові кошти ПП СІМЕР у сумі 2185379896,60 грн.

Як вбачається з фінансових звітів ПП СІМЕР за період 2013-2016 років, сукупна сума доходів підприємства склала 97571200,00 грн, яка у двадцять раз менше ніж сума грошових коштів в межах якої накладено арешт на рахунках, що належать ПП СІМЕР .

На думку колегії суддів, підприємство буде позбавлено будь-яких можливостей здійснювати будь-які витрати пов'язані з безперервним функціонування підприємства, а також нести обов'язкові безумовні витрати, зокрема виплачувати заробітну плату та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, оскільки вказаною вище сумою охоплюється весь обсяг грошових коштів, якими могло б розпоряджатися підприємство.

Крім того, позивачем до заяви про застосування заходів до забезпечення позову не було надано відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті.

Колегія суддів зазначає, що на момент прийняття оскаржуваної ухвали відсутні будь-які докази, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання рішення господарського суду в майбутньому. Так, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Не може бути також підставою для забезпечення позову факт ухилення відповідача від виконання зобов'язань (на час подання позову не є достовірно встановленим фактом), оскільки така обставина є предметом спору, що потребує доведення. Тому не можна розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову.

Суд першої інстанції також не звернув увагу на недоведеність заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки позивачем не наведено доказів порушення чи можливість порушення його прав, свобод та інтересів, в разі не вжиття відповідних заходів до забезпечення позову.

Отже, заява про забезпечення позову ґрунтується на нічим не підтверджених припущеннях про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а ухвала господарського суду про забезпечення позову не містить переконливу мотивацію щодо наявності підстав застосування заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що подана позивачем заява про забезпечення позову є документально необґрунтована.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, вирішуючи питання про імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, не встановив наявність таких обставин чи дій з боку відповідача, наприклад, перерахування наявних на рахунках коштів іншим особам, продаж рухомого чи нерухомого майна тощо, які б свідчили про його намагання ухилитися від виконання рішення суду.

Апеляційний господарський суд, дослідивши обставини справи, зазначає, що позивачем не надано доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу, які обґрунтовують підстави для задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, а саме лише припущення і посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що місцевим господарським судом не надана належна оцінка доказам та обставинам на яких ґрунтується заява про забезпечення позову.

Згідно з ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Пунктом 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013, роз'яснено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду, з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК, з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про забезпечення позову.

Таким чином, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сімер" слід задовольнити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16 - скасувати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 106, 111 - 113 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сімер" задовольнити.

2.Ухвалу господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16 скасувати.

3.Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про вжиття заходів забезпечення позову.

4.Матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі №910/24118/16 передати до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров