Постанова

від 01.03.2017 по справі 815/3632/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3632/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство АКВАВІНТЕКС до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2015 року №0001872201, №0001882201, -

В С Т А Н О В И В :

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство АКВАВІНТЕКС до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2015 року №0001872201, №0001882201.

В судовому засіданні 17.02.2017 року представником позивача було подане клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні (а.с.84 т.3), в якій були підтримані позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача був сповіщений належним чином про день, час та місце слухання справи (а.с.82 т.3), але не прибув в судове засідання без поважних причин, а тому, на підставі положень ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 01.03.2017 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач - Іллічівська державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (правонаступник ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області відповідно до Додатку № 2 Постанови Кабінету міністрів України від 04.11.2015 року № 892 Про деякі питання територіальних органів ДФС ), на підставі ст.1 Закону України Про державну податкову службу , є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст. 7 , 10 , 11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України , ч.1, п.1 ч.2 ст. 17 , ст. 104 КАС України , підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

На підставі наказу в.о. начальника ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області від 18.08.2015р. № 201 та направлень на проведення перевірки від 18.08.2015 року посадовими особами відповідача в період з 19.08.2015р. по 09.09.2015р. (термін проведення перевірки продовжувався з 03.09.2015р. по 09.09.2015р.) Державною податковою інспекцією в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області було проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство АКВАВІНТЕКС з питань підтвердження задекларованих показників у податковій звітності з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 рік з питань дотримання вимог податкового законодавства України, при взаємовідносинах з ПП Якість Плюс Сервіс (37171037) та ПП БЕЛЬ (24067799) за період січень 2015 року, ТОВ Дорінвест (30766723) за період квітень 2015 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства України, при взаємовідносинах з ТОВ Буд-Перспектива (39051639), ТОВ Екстрабілдінг Груп (39127257) за період 01.01.2013р. по 31.05.2015р.

За результатами проведення вищезазначеної перевірки, ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області було складено Акт № 598/15-21-22-01/25040503 від 16.09.2015р., яким встановлено порушення позивачем п. 135.1, п.п. 135.4.1. п.135.4, п.п.135.5.4 п.135.5, ст. 135, п.п.14.1.27, п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14, п. 44.1 ст.44, п.п.139.1.9. п.139.1. ст. 139, п.198.3. ст. 198 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, податковим органом було визнано неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях, які начебто не мають реального здійснення з наступним контрагентами:

§ ТОВ Екстрабілдінг-Групп (39127257) на суму 622 244,00 грн.;

§ ПП Промстройресурс (39263936) на суму 626 650,00 грн.;

§ ТО Буд Перспектива (39051639) на суму 94 667,00 грн.;

§ ПП Гранд Стройгефест (38644030) на суму 48 417,00 грн.;

§ ТОВ Авеню-Л (35986774) на суму 91 182,00 грн.;

§ ТОВ Тех Трейдінг (38748848) на суму 62 834, 00 грн.;

§ ТОВ БК Траст Інвест (39113417) на суму 37 666,00 грн.

При цьому, в акті № 598/15-21-22-01/25040503 від 16.09.2015р. зазначено, що перевіркою суб'єкта господарювання документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПП Якість Плюс Сервіс (37171037) за січень 2015р., ПП БЕЛЬ (24067799) за січень 2015р., ТОВ Дорінвест (30766723) за квітень 2015р., їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період березень-червень 2014р.

На підставі Акту № 598/15-21-22-01/25040503 від 16.09.2015р. ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001872201 та №0001882201 від 15.10.2015р.

Відповідно до вищезазначених податкових повідомлень-рішень до ТОВ СП АКВАВІНТЕКС застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 2 613 284,00 грн.

Представник позивача не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішенням оскільки вважає, що операції по поставці позивачу товарів та послуг з боку його контрагентів ПП Якість Плюс Сервіс (37171037) та ПП БЭЛЬ (24067799), ТОВ Дорінвест (30766723), ТОВ Буд-Перспектива (39051639), ТОВ Екстрабілдінг Груп (39127257) підтверджені наданими суду первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому позивач правомірно сформував суми податкового кредиту у вказаних податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.

Представник відповідача - ГУ ДФС в Одеській області у письмових запереченнях проти позову зазначив, що хоча суми ПДВ за вказані податкові періоди й була формально сплачена та підтверджена наявними документами, але фактичних доказів поставки товарів (послуг) позивачу його контрагентами надано не було ні під час проведення перевірки ні на теперішній час, при цьому матеріали зустрічних перевірок з контрагентами позивача за господарськими операціями, підтверджують позицію посадових осіб органу ДФС щодо сумнівів товарності вказаних операцій, що позбавляло позивача право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та на бюджетне відшкодування ПДВ у відповідних податкових періодах.

Розглянувши оскаржені акти суб'єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України , проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України .

Так, відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК україни встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139 ст. 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об'єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, між ТОВ СП Аквавінтекс та ТОВ Екстрабілдінг Групп було укладено договір на здійснення робіт з монтажу устаткування від 14.07.2014р. № 014/07-14, відповідно до якого ТОВ Екстрабілдінг Групп зобов'язується здійснити роботи з монтажу та наладки устаткування в приміщенні за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

ТОВ Екстрабілдінг Групп надавало ТОВ СП Аквавінтекс послуги : монтаж та наладку устаткування в приміщенні за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

Між ТОВ СП Аквавінтекс та ПП Промстройресурс було укладено договір на здійснення робіт з очистки, фарбування ємностей від 03.11.2014р. №03/11, відповідно до якого ПП Промстройресурс зобов'язується здійснити ремонтні роботи об'єктів визначених у додаткових угодах до цього Договору, що належать ТОВ СП Аквавінтекс , які розташовані за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

ПП Промстройресурс надавало ТОВ СП Аквавінтекс послуги : ремонтні роботи об'єктів визначених у додаткових угодах до цього Договору, що належать ТОВ СП Аквавінтекс , які розташовані за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

Між ТОВ СП Аквавінтекс та ТОВ Будперспектива було укладено договір на здійснення ремонту обладнання від 15.12.2014р. №152, відповідно до якого ТОВ Будперспектива зобов'язується здійснити роботи з обстеження димових та вентиляційних каналів устаткування в приміщенні за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

ТОВ Будперспектива надавало ТОВ СП Аквавінтекс послуги : роботи з обстеження димових та вентиляційних каналів устаткування в приміщенні за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

Між ТОВ СП Аквавінтекс та ТОВ Авеню-Л було укладено договір на здійснення таких видів робіт: - мийки цистерн V=15м3 договір від 25.06.2014р. №25/06-14, - передпродажна підготовка вина та коньяку договір від 26.06.2014р. №26/06-14, - оренда обладнання договір від 27.06.2014р. №27/06-14 відповідно до яких ТОВ Авеню-Л зобов'язується здійснити зазначені вище роботи та послуги.

ТОВ Авеню-Л надавало ТОВ СП Аквавінтекс послуги: мийка цистерн, передпродажна підготовка вина та коньяку, оренда обладнання.

Між ТОВ СП Аквавінтекс , далі Кредитор та ТОВ БК Траст Інвест , далі Новий боржник та ТОВ Тех-Трейдінг , далі Первісний боржник було укладено договір про переведення боргу від 29.05.2014р. №29/05-14, відповідно до умов якого: регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (Первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із Договору №03/02-14 від 03 лютого 2014р., укладеного між Первісним боржником та Кредитором (надалі Основний договір ); Первісний боржник переводить до Нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 226000,00 грн., в тому числі ПДВ 37666,67 грн., що виник на підставі Основного договору, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків між Кредитором та Первісним боржником, який є невід'ємною складовою частиною даного договору. Новий боржник зобов'язаний сплатити зазначену суму Кредитору на умовах визначених у додатковій угоді до цього договору.

Між ТОВ СП Аквавінтекс та ПП Гранд Стройгефест було укладено договір підряду №01/01 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 02.01.2014р. відповідно до якого ТОВ СП Аквавінтекс доручає, а ПП Гранд Стройгефест зобов'язується виконати у відповідності до умов даного договору ремонтно-будівельні роботи, а ТОВ СП Аквавінтекс зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

ПП Гранд Стройгефест надавало ТОВ СП Аквавінтекс послуги : ремонтно-будівельні роботи об'єкту, що належать ТОВ СП Аквавінтекс , розташованого за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

Між ТОВ СП Аквавінтекс та ТОВ Тех-Трейдінг було укладено договір підряду №03/02-14 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 03.02.2013р. відповідно до якого ТОВ Тех-Трейдінг зобов'язується виконати у відповідності до умов даного договору ремонтно-будівельні роботи у приміщеннях об'єкту, що належить ТОВ СП Аквавінтекс та розташовані за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126, а ТОВ СП Аквавінтекс зобов'язується оплатити виконані роботи в термін, обумовлений сторонами у договорі.

ТОВ Тех-Трейдінг надавало ТОВ СП Аквавінтекс послуги: ремонтно-будівельні роботи об'єкту, що належать ТОВ СП Аквавінтекс , розташованого за адресою: с.м.т. Великодолинське, вул. Леніна, 126.

Виконання сторонами вказаних договорів своїх зобов'язань та фактичне постачання зазначених вище товарів та послуг на користь позивача з боку його контрагентів підтверджується документами первинного податкового та бухгалтерського обліку підприємства - видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами прийняття виконаних робіт та надання послуг, рахунками фактурами, податковими накладними, виписками банківської установи та платіжними дорученнями про проведення оплати вартості поставлених товарів та послуг в тому числі ПДВ (а.с.234 т.1 - а.с.89 т.12).

Фактичне надання послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п. 138.2 п.138 ст. 138 , п.п.139.1.9 п.139 ст. 139 , п.п. 198.3 , 198.6 ст. 198 ПК України .

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного постачання товарів та виконання наданих послуг з боку зазначених вище контрагентів на користь ТОВ Елпромпроект .

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України .

Судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на те, що на час проведення перевірки позивача його контрагенти перебували в стадії припинення або в стадії ліквідації, оскільки на час здійснення господарських операцій з позивачем, вони перебували на обліку в податкових органах в якості платників податків, в тому числі платників ПДВ та мали права видавати податкові накладні з ПДВ.

Окрім того, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670 (номер судового рішення у ЄДРСР - 40479730).

Згідно наведених норм підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2 , 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України ), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Зважаючи на зазначене, суд наголошує, що податковим органом за відображеними порушеннями у актах перевірки щодо ТОВ СП АКВАВІНТЕКС , були встановлені та перевірені взаємовідносини з ТОВ Екстрабілдінг-Групп (39127257), ПП Промстройресурс , ТОВ Буд Перспектива (39051639), ПП Гранд Стройгефест (38644030), ТОВ Авеню-Л (35986774), ТОВ Тех Трейдінг (38748848), ТОВ БК Траст Інвест (39113417) однак не викладено зміст порушення платником податків фінансово-господарської діяльності у розумінні приписів ПК України , як і не були зазначені докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Тоді як, приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. № 727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, ні Податковий кодекс України , ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ТОВ СП АКВАВІНТЕКС не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України .

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

Згідно положень ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів ГУ ДФС в Одеській області не мала підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 , не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Щодо посилань на відсутність ТТН, суд вважає за необхідне зазначити: відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2010 р. по справі № К-1972/10 встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг."

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вастберга таксі Актіеболаг" та Вуліч проти Швеції" суд зазначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Орган влади, який не є судом держави, для виконання ст.6 §1, може розглядатись як "суд" у змістовному значенні цього терміну ("Срамек проти Австрії", §36).

Відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору, може спричини порушення статті 6 §1 Конвенції (справа "Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів").

Посилання відповідача на відсутність у контрагентів ТОВ СП Аквавінтекс необхідних умов для здійснення господарських операцій, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів спростовуються правовою позицією Вищого адміністративного суду України щодо наявності або відсутності матеріально-технічної бази у контрагента (ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.03.2014 р. по справі/9991/27474/12: Наявність або відсутність матеріально-технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього і не має правового значення для вирішення питання про наявність наміри сторін про реальне настання правових наслідків, обумовлених угодами, або порушення позивачем правил оподаткування .

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 26.06.2013р. по справі N/9991/71450/12: Укладення трудового договору не є єдиним способом притягнення фізичних осіб до вчинення необхідних дій у процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит у залежність від того,за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання товару постачальником .

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки податкового органу, викладені в актах перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).

Терміну "спір" необхідно надавати основного, а не формального характеру (рішення у справі "Ле Конт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії"). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а опиратись на реальні події відповідно до обставин кожної справи ("Гору проти Греції").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів що розвивались судовою практикою ЄСПЛ з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень .

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілях, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган, при прийнятті спірного рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу, без врахування усіх обставин, які є суттєвими, а отже, допустив порушення ст.19 Конституції України та ст. 2 КАС України .

Відповідно до ст. 71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу.

Принцип презумпція невинуватості є обов'язковим для будь - яких суб'єктів владних повноважень (справа "Аллене де Рібемон проти Франції").

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст.159 КАС України , судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (№.2), § 45).

В судовому засіданні представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв'язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання послуг його контрагентом, а тому висновок податкового органу про безтоварність такої угоди є помилковим, в зв'язку із чим, прийняті ним податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України .

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області №0001872201 та №0001882201 від 15.10.2015 року.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Єфіменко К.С.