Рішення

від 23.02.2017 по справі 910/24238/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017Справа №910/24238/16 За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ"

про стягнення 131 058,00 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Лялюк Л.В. (довіреність)

від відповідача: Логунова С.В. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" (відповідач) 168 422,40 грн. заборгованості за договором про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати за використання об'єкта розміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/24238/16, призначено її до розгляду на 07.02.2017.

03.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

06.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів з доданим клопотанням про зупинення провадження у справі.

07.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

В судове засідання 07.02.2017 з'явились представники позивача та відповідача. Представник відповідача надав суду пояснення щодо поданого через відділ діловодства суду клопотання про зупинення розгляду справи. Представник позивача заперечив проти зупинення провадження у справі, надав пояснення стосовно своїх заперечень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2017 розгляд справи відкладено на 23.02.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

20.02.2017 від позивача надійшли документи по справі на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

22.02.2017 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 149740,20 грн.

У судовому засіданні 23.02.2017 відповідач надав відзив на позовну заяву, клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про витребування доказів.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що оскільки відповідно до законодавства України тільки співвласники мають право розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним, зокрема встановлювати сервітути тощо, і Законом також визначені порядок та процедура розпорядження спільним майном - через загальні збори співвласників та делегування розпорядчих функцій третім особам - управителям з визначенням в договорах всіх повноважень управителя щодо майна співвласників, відповідач вважає, що у позивача були відсутні правові підстави для укладення Договору.Відповідач вважає договір про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014р., укладений між КП Київжитлоспецексплуатація та ТОВ ПРОЛАЙН ТМ недійсним у зв'язку з відсутністю у останнього повноважень від співвласників багатоквартирних житлових будинків на розпорядження приміщеннями загального користування, а тому позов не визнає в повному обсязі.

У клопотанні про витребування доказів відповідач просить витребувати у Державної адміністрації Дніпровського району м. Києва (02094, м. Київ, бул. Праці, 1/1) інформацію щодо наявності у зазначених нижче будинках квартир та/або нежитлових приміщень, що належать на праві приватної власності фізичним чи юридичним особам із зазначенням їх кількості: вулиця Алма-Атинська, буд. 4А; вулиця Березняківська, буд. 2, 4, 6, 10, 20, 26, 30, 38, 22Б, 24Б, 30А, 34А, 34Б, 36В, 36Г, 38А; вулиця Бучми А. буд. 2, 3, 4, 8; Дніпровська набережна, буд. З, 11, 11 А, 5А, 5Б, 7А, 9А; вул. Серафімовича буд. 5, 7, 9, 13, 15, 17, 5/1, 15/1, 17/2, 7А; просп. Тичини П. буд. З, 5, 6, 8, 9, 13, 19, 21, 26, 28, 5/1, 14А, 20А, 9А; Шумського Ю. буд. 4, 4А та чи надані власниками квартир та нежитлових приміщень зазначених вище будинків повноваження на передачу права користування допоміжними приміщеннями у зазначених будинках КП Київжитлоспецексплуатація , а також витребувати у Державної адміністрації Дарницького району м. Києва (02660, м. Київ, вул. О. Кошиця, 11) інформацію щодо наявності у зазначених нижче будинках квартир та/або нежитлових приміщень, що належать на праві приватної власності фізичним чи юридичним особам із зазначенням їх кількості: просп. Бажана буд. 5, 5А, 5Б, 5В, 5Е, 7А, 9А; вул. Вербицького А. 4, 8, 11, 19, 26, 28, 34, 22/1, 10А, 14В, 19В, 24А, 24Б, 26А, 26Б, 4А, 6А, 8А, 9Г, 9Ж; вул. Вірменська буд. З, 5, 11, 1/9к, 5А, 38/40; вул. Декабристів буд. 5, 6, 8, 9, 12/37, 5Б, 9А; вул. Дніпродзержинська, буд. 120; вуд. Заслонова К. буд. 2, 7, 9, 3 гурт; вул. Ілліча буд. 5,9,12,13,16, 6/5,10/5, 4/6; вул. Крупської буд. 8,10, 4А, 8А; вул. Новодарницька буд. 5, 7,11,13, 3/15; вул. Привокзальна буд. 8, 10, 8/1, 10/1; вул. Ревуцького буд. 7, 21, 23, 25, 35, 19/1, 11А, 11В; вул. Руднєва буд. 34; вул. Сімферопільська буд. 4, 8, 9, 11, 5/1, 3/2, 7/2; вул. Славгородська буд. 4, 8, 10; вул. Тростянецька буд. 2, 3, 5, 6, 7, 12, 47, 49, 5А, 5Б, 7А, 8Б; Харківське шосе буд. 51, 55, 58, 59, 60, 61,146,148, 152, 51Б, 53А, 55А, 67А; вул. Ялтинська буд. 6, 8,14,10/14, 8/1,12/11 та чи надані власниками квартир та нежитлових приміщень зазначених вище будинків повноваження на передачу права користування допоміжними приміщеннями у зазначених будинках КП Київжитлоспецексплуатація .

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, суд відхилив його, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 Господарського процесуального кодексу України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому, належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Виходячи з аналізу наведених приписів процесуального законодавства у контексті заявлених позовних вимог, суд відмовляє у задоволені вказаного клопотання, оскільки встановлення правового режиму квартир та /або нежитлових приміщень виходить за межі предмету доказування у даній справі.

Також у судовому засіданні 23.02.2017 відповідачем заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наміром відповідача подати зустрічний позову.

Суд відхилив зазначене клопотання відповідача, з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Намір подати зустрічну позовну заяву не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки, по-перше, у відповідача була достатня кількість часу для реалізації свого права на подачу зустрічної позовної заяви, по-друге, відповідач має право подати зустрічний позов до початку розгляду судом справи по суті. Однак, у судовому засіданні 23.02.2017 судом розпочато розгляд справи по суті.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, то суд зазначає наступне.

Так, у поданому клопотанні про зупинення провадження у справі відповідач просить зупинити розгляду справи № 910/24238/16 до розгляду справ № 753/13471/16-ц та № 753/13868/16-ц про визнання недійсним договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Суд зазначає, що самостійно може встановити всі обставини для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи № 910/24238/16 за наявними у даній справі доказами, а тому - у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2017 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 131058,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим, подальший розгляд справи буде здійснюватись щодо позовних вимог викладених у даній заяві та відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2017 підтримав позовні вимоги в редакції заяви про зменшення, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 23.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2014 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" (далі - сервітуарій) укладено договір № ТМ-01-С/553 про встановлення сервітуту (далі - Договір), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, об'єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням.

Відповідно до п. 2.2 Договору, розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в Додатку № 1 до даного Договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Згідно з п. 3.1 Договору, сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за використання об'єктів розміщення, відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2 від 01.07.2015, щомісячний розмір плати за Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі. Щомісячна плата становить 18552,60 грн., в тому числі ПДВ 3092,10 грн. Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

Додатковою угодою № 3 від 03.08.2015 сторони встановили щомісячну плату у розмірі 18617,40 грн., в тому числі ПДВ 3102,90 грн.; додатковою угодою № 4 від 01.10.2015 сторони встановили щомісячну плату у розмірі 18682,20 грн., в тому числі ПДВ 3113,70 грн.

Плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунків від підприємства (п. 3.4 Договору).

Положеннями п. 3.5 Договору встановлено, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до Договору.

Пунктом 4.1.1 Договору встановлений обов'язок сервітуарія своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором.

Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015 і діє до 31.12.2015. У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 9.1, п. 9.2 Договору).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач всупереч умовам Договору неналежним чином виконує свої зобов'язання по перерахуванню плати за використання об'єкту розміщення за період липень 2015, лютий 2016 року - жовтень 2016. Враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 131058,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2014, 01.05.2015, 01.07.2015, 03.08.2015, 01.10.2015 між сторонами погоджені та підписані Акти розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/553, відповідно до яких позивач надає відповідачу обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку № 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконання умов Договору позивач виставив відповідачу наступні рахунки для оплати наданих послуг:№ 2397 від 01.07.2015 на суму 18552,60 грн., № 768 від 01.02.2016 на суму 18682,20 грн., № 1136 від 01.03.2016 на суму 18682,20 грн., № 1506 від 01.04.2016 на суму 18 682,20 грн., № 1795 від 01.05.2016 на суму 18682,20 грн., № 2311 від 01.06.2016 на суму 18682,20 грн., № 2642 від 01.07.2016 на суму 18 682,20 грн., № 3097 від 01.08.2016 на суму 18682,20 грн., № 3523 від 01.09.2016 на суму 18682,20 грн., № 3933 від 01.10.2016 на суму 18 682,20 грн.

Виставлення зазначених рахунків відповідачу підтверджується реєстрами поштової відправки простих листів, списками згрупованих поштових відправлень листів, рекомендованими повідомленнями про вручення.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань лише частково розрахувався за надані послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, заборгованість відповідача становить 131 058,00 грн. та складається з 282,60 грн. за липень 2015 та 130 775,40 грн. за квітень 2016 - жовтень 2016.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти заявленої заборгованості та зазначив, що за спірний період між сторонами не було підписано актів приймання-передачі наданих послуг.

Однак, суд зазначає, що умови договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 не місять положень про обов'язковість підписання між сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Підставою для оплати, відповідно до п. 3.3, 3.4 Договору, є рахунки. Копії рахунків та докази направлення їх відповідачу наявні у матеріалах справи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 3.5 Договору, нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до Договору.

Матеріали справи не містять та сторонами спору не надано суду доказів підписання між сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, а тому суд дійшов висновку, що у спірний період відповідач користувався будівлями комунальної власності, відповідно до договору ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 131058,00 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Щодо тверджень відповідача,викладених у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що оскільки відповідно до законодавства України тільки співвласники мають право розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним, зокрема встановлювати сервітути тощо, і Законом також визначені порядок та процедура розпорядження спільним майном - через загальні збори співвласників та делегування розпорядчих функцій третім особам - управителям з визначенням в договорах всіх повноважень управителя щодо майна співвласників, відповідач вважає, що у позивача були відсутні правові підстави для укладення Договору. Відповідач вважає договір про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014, укладений між КП Київжитлоспецексплуатація та ТОВ ПРОЛАЙН ТМ недійсним у зв'язку з відсутністю у останнього повноважень від співвласників багатоквартирних житлових будинків на розпорядження приміщеннями загального користування, а тому позов не визнає в повному обсязі.

Проте, суд зазначає, що Договір про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 укладений на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.201 № 378/5764 Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій .

Зазначеним рішенням встановлено, що відповідно до пункту 1 статті 402 Цивільного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про телекомунікації", з метою підвищення ефективності використання об'єктів права комунальної власності та створення сприятливих умов для ефективного надання послуг населенню в галузі зв'язку та інформаційних технологій Київська міська рада вирішила: доручити комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності та доручити Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності.

Враховуючи викладене та презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно укладено з відповідачем Договір про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" повністю.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" (02121, м. Київ, вул. Декабристів, буд. 6-Б, код 33495154) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, код 03366500) 131 058,00 грн. основного боргу та 1965,87 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2017.

Суддя С.О. Турчин