Постанова

від 24.05.2017 по справі 910/24238/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2017 р. Справа№ 910/24238/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Пролайн ТМ

на рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2017

у справі № 910/24238/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація

до Товариства з обмеженою відповідальністю Пролайн ТМ

про стягнення 131 058,00 грн

за участю представників:

від позивача: представник Лялюк Л.В. (довіреність № 062/15-1/03-19 від 04.01.2017);

від відповідача: представник Орлова Я.В. (довіреність б/н від 03.01.2017), представник Лугова С.В. (довіреність б/н від 03.01.2017);

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація (надалі - КП Київжитлоспецексплуатація ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Пролайн ТМ (надалі - ТОВ Пролайн ТМ ) 168422,40 грн заборгованості за договором про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем, з огляду на часткове погашення відповідачем основного боргу, в порядку статті 22 ГПК України були подані заяви про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим в остаточній редакції Господарським судом міста Києва прийнято вимоги КП Київжитлоспецексплуатація до ТОВ Пролайн ТМ про стягнення заборгованості у сумі 131 058,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі №910/24238/16 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ Пролайн ТМ на користь КП Київжитлоспецексплуатація 131 058,00 грн основного боргу.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ Пролайн ТМ звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 12.04.2017.

У судовому засіданні 12.04.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 24.05.2017.

У судовому засіданні 24.05.2017 представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні 24.05.2017 колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 31.12.2014 між КП Київжитлоспецексплуатація (в тексті договору - підприємство) та ТОВ Пролайн ТМ (в тексті договору - сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 (далі - договір), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку №1 до цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору об'єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням.

Згідно з п. 2.2 договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку №1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за використання об'єктів розміщення відповідно до умов договору (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору в редакції додаткової угоди №2 від 01.07.2015 щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в даному договорі. Щомісячна плата становить 18 552,60 грн, в тому числі ПДВ 3 092,10 грн. Загальний розмір плати за даним договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

Додатковою угодою №3 від 03.08.2015 сторони встановили щомісячну плату у розмірі 18 617,40 грн, в тому числі ПДВ 3 102,90 грн; додатковою угодою №4 від 01.10.2015 сторони встановили щомісячну плату у розмірі 18 682,20 грн, в тому числі ПДВ 3 113,70 грн.

Плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунків від підприємства (п. 3.4 договору).

Положеннями п. 3.5 договору встановлено, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до договору.

Пунктом 4.1.1 договору встановлений обов'язок сервітуарія своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015 і діє до 31.12.2015. У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п.п. 9.1, 9.2 договору).

Як встановлено місцевим господарським судом, 31.12.2014, 01.05.2015, 01.07.2015, 03.08.2015, 01.10.2015 між сторонами були погоджені та підписані Акти розміщення обладнання на умовах сервітуту за договором про встановлення сервітуту від 31.12.2014 №ТМ-01/С/553, відповідно до яких позивач надає відповідачеві обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 (а.с. 20, 28, 36, 39, 42, т. 1).

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умов договору неналежним чином виконує свої обов'язки щодо внесення плати за використання об'єкту розміщення , у зв'язку з чим, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, у ТОВ Пролайн ТМ перед КП Київжитлоспецексплуатація за період липень 2015, квітень - жовтень 2016 року виникла заборгованість у сумі 131 058,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом вих. №155/1/11-4019 від 23.06.2016 надіслав відповідачеві претензію з вимогою оплатити заборгованість за договором, на яку відповідач відповів листом вих. №0721-02 від 21.07.2016, у якому повідомив про своє рішення призупинити здійснення оплати за договором до вирішення питання про наявність повноважень у позивача на укладення зазначеного договору (а.с.65-67, т. 2).

З огляду на те, що вказана претензія залишена відповідачем без задоволення, заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 131 058,00 грн не була погашена, останній був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що позивачем правомірно укладено з відповідачем договір про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 та дійшов висновку про наявність порушення зі сторони відповідача зобов'язання з оплати за користування будівлями комунальної власності у спірний період за укладеним сторонами договором.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на відсутності у ТОВ Пролайн ТМ обов'язку перед КП Київжитлоспецексплуатація по здійсненню оплати за користування будівлями, вказаними у додатку №1 до договору, оскільки останні не належать до комунальної власності, а перебувають на праві приватної власності фізичних та юридичних осіб.

Відповідач вважає договір про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 недійсним у зв'язку з відсутністю у КП Київжитлоспецексплуатація повноважень від співвласників багатоквартирних житлових будинків на розпорядження приміщеннями загального користування, а тому позов не визнає в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про встановлення сервітуту, укладення якого передбачено ч. 1 ст. 401, ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення КП Київжитлоспецексплуатація та ТОВ Пролайн ТМ договору про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 було спрямоване на отримання останнім обмеженого права користування будівлями комунальної власності та одночасного обов'язку зі здійснення оплати за таке користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за використання об'єктів розміщення відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.4 договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунків від підприємства.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач за липень 2015 року та за період лютий - жовтень 2016 року виставив відповідачу рахунки для оплати на загальну суму 186 692,40 грн, а саме: №2397 від 01.07.2015 на суму 18552,60 грн, №768 від 01.02.2016 на суму 18682,20 грн, №1136 від 01.03.2016 на суму 18682,20 грн, №1506 від 01.04.2016 на суму 18 682,20 грн, №1795 від 01.05.2016 на суму 18682,20 грн, №2311 від 01.06.2016 на суму 18682,20 грн, №2642 від 01.07.2016 на суму 18 682,20 грн, №3097 від 01.08.2016 на суму 18682,20 грн, №3523 від 01.09.2016 на суму 18682,20 грн, №3933 від 01.10.2016 на суму 18 682,20 грн (а.с. 74-83, т. 1).

Виставлення зазначених рахунків відповідачу підтверджується реєстрами поштової відправки простих листів, списками згрупованих поштових відправлень листів, рекомендованими повідомленнями про вручення (а.с. 84-111, т. 1).

Крім того, матеріали справи містять копії Актів надання послуг у період з липня 2015 року по травень 2016 року, підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб (а.с. 143-151, т. 1)

Однак, відповідач в порушення умов договору у повному обсязі вищевказані рахунки не оплатив, здійснивши лише часткову оплату на загальну суму 55 634,40 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунків позивача та платіжним дорученням (а.с. 112-136, т.1; а.с. 34, 68, т. 2).

Отже, як встановлено місцевим господарським судом, заборгованість відповідача перед позивачем становить 131 058,00 грн, що складається з заборгованості за липень 2015 у сумі 282,60 грн та за період з квітня по жовтень 2016 року у сумі 130 775,40 грн.

При цьому, суд першої інстанції відхилив заперечення позивача проти заявленої заборгованості у зв'язку з тим, що за спірний період між сторонами не було підписано актів приймання-передачі наданих послуг, оскільки умови договору про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 не містять положень про обов'язковість підписання між сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Так, відповідно до п. 3.3, 3.4 договору підставою для оплати є рахунки, які виставляються підприємством сервітуріарію не пізніше 28 числа кожного місяця.

Крім того, місцевий господарський суд правомірно зауважив, що відповідно до п. 3.5 договору нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до договору.

Однак, матеріали справи не містять та сторонами спору не надано суду доказів підписання між сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірний період відповідач користувався будівлями комунальної власності відповідно до договору №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заборгованість ТОВ Пролайн ТМ перед КП Київжитлоспецексплуатація за договором про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014 становить 131 058,00 грн.

При цьому, колегія суддів критично ставиться до твердження апелянта про відсутність у позивача правових підстав для укладення договору про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний договір укладений на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.201 №378/5764 Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій .

Згідно вказаного рішення КП Київжитлоспецексплуатація є єдиною уповноваженою особою на укладення договорів на розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання в об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Зазначеним рішенням встановлено, що відповідно до пункту 1 статті 402 Цивільного кодексу України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України Про телекомунікації , з метою підвищення ефективності використання об'єктів права комунальної власності та створення сприятливих умов для ефективного надання послуг населенню в галузі зв'язку та інформаційних технологій Київська міська рада вирішила доручити Комунальному підприємству Київжитлоспецексплуатація здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності, а також укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності.

Рішенням Київської міської ради 464/1328 від 14.05.2015 внесено зміни та доповнення в рішення №378/5765, відповідно до яких Київська міська рада доручила КП Київжитлоспецексплуатація здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, таких як: нежитлові будинки, інженерні та інші споруди, а також будинки та інфраструктурні об`єкти житлового фонду, передані до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій; укладати договори на розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах, зазначених у пункті 1 цього рішення. Плата за розміщення телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах, зазначених у пункті 1 цього рішення, щомісячно у формі попередньої оплати перераховується суб`єктами господарювання, згідно з умовами договору, на поточний рахунок КП Київжитлоспецексплуатація (п. 1, 2 та 3 рішення №378/5765 зі змінами та доповненнями).

Законність зазначеного вище рішення органу самоврядування було встановлено під час розгляду справи №2а-16531/12/2670 за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2011 №378/5765, за результатами розгляду якої встановлено відповідність вказаного рішення вимогам законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні будинки відповідно до додатку №1 до договору вказані в адресному переліку об`єктів комунальної власності, що перебувають на праві господарського відання та на балансі КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва і КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва (а.с. 283-397, т. 1).

Колегія суддів зазначає, що документів, які підтверджують вибуття цих будинків з комунальної власності, відповідачем не надано.

Згідно ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ч. 6 ст. 31 Закону України Про телекомунікації суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування, можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Відповідно до роз`яснень Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об`єктах комунальної власності, що викладені у листі від 07.06.2005 №4484, посилаючись на ч. 6 ст. 31 Закону України Про телекомунікації , рекомендовано для цих цілей укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку (глава 32 Цивільного кодексу України ).

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України Про столицю України - місто-Герой Київ Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Пунктом 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними роз'яснено, що в силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.

Враховуючи викладене та презумпцію правомірності правочину, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності укладення між позивачем та відповідачем договору про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не звертався до позивача з вимогами про розірвання договору, а продовжує користуватися переданими йому на праві сервітуту будівлями для розміщення своїх телекомунікаційних мереж та комплексу технічних засобів телекомунікацій.

Відхиляючи апеляційні доводи скаржника про допущені судом першої інстанції процесуальні порушення при розгляді даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.

У поданому клопотанні про зупинення провадження у справі відповідач просив зупинити розгляд даної справи до вирішення місцевим судом загальної юрисдикції справ №753/13471/16-ц та №753/13868/16-ц про визнання недійсним договору про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/553 від 31.12.2014.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Згідно п. 3.16. постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 №18, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

При цьому, як роз'яснено у п. 2.3. постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 №11 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

З огляду на викладене та у зв'язку з можливістю самостійно встановити всі обставини для повного, всебічного та об'єктивного розгляду даної справи за наявними у ній доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, враховуючи наступне.

У поданому клопотанні від 23.02.2017 відповідач просив суд витребувати у Державної адміністрації Дніпровського району м. Києва (02094, м. Київ, бул. Праці, 1/1) інформацію щодо наявності у зазначених нижче будинках квартир та/або нежитлових приміщень, що належать на праві приватної власності фізичним чи юридичним особам із зазначенням їх кількості: вулиця Алма-Атинська, буд. 4А; вулиця Березняківська, буд. 2, 4, 6, 10, 20, 26, 30, 38, 22Б, 24Б, 30А, 34А, 34Б, 36В, 36Г, 38А; вулиця Бучми А. буд. 2, 3, 4, 8; Дніпровська набережна, буд. З, 11, 11 А, 5А, 5Б, 7А, 9А; вул. Серафімовича буд. 5, 7, 9, 13, 15, 17, 5/1, 15/1, 17/2, 7А; просп. Тичини П. буд. З, 5, 6, 8, 9, 13, 19, 21, 26, 28, 5/1, 14А, 20А, 9А; Шумського Ю. буд. 4, 4А, та чи надані власниками квартир та нежитлових приміщень зазначених вище будинків повноваження на передачу права користування допоміжними приміщеннями у зазначених будинках КП Київжитлоспецексплуатація , а також витребувати у Державної адміністрації Дарницького району м. Києва (02660, м. Київ, вул. О. Кошиця, 11) інформацію щодо наявності у зазначених нижче будинках квартир та/або нежитлових приміщень, що належать на праві приватної власності фізичним чи юридичним особам із зазначенням їх кількості: просп. Бажана буд. 5, 5А, 5Б, 5В, 5Е, 7А, 9А; вул. Вербицького А. 4, 8, 11, 19, 26, 28, 34, 22/1, 10А, 14В, 19В, 24А, 24Б, 26А, 26Б, 4А, 6А, 8А, 9Г, 9Ж; вул. Вірменська буд. З, 5, 11, 1/9к, 5А, 38/40; вул. Декабристів буд. 5, 6, 8, 9, 12/37, 5Б, 9А; вул. Дніпродзержинська, буд. 120; вуд. Заслонова К. буд. 2, 7, 9, 3 гурт; вул. Ілліча буд. 5,9,12,13,16, 6/5,10/5, 4/6; вул. Крупської буд. 8,10, 4А, 8А; вул. Новодарницька буд. 5, 7,11,13, 3/15; вул. Привокзальна буд. 8, 10, 8/1, 10/1; вул. Ревуцького буд. 7, 21, 23, 25, 35, 19/1, 11А, 11В; вул. Руднєва буд. 34; вул. Сімферопільська буд. 4, 8, 9, 11, 5/1, 3/2, 7/2; вул. Славгородська буд. 4, 8, 10; вул. Тростянецька буд. 2, 3, 5, 6, 7, 12, 47, 49, 5А, 5Б, 7А, 8Б; Харківське шосе буд. 51, 55, 58, 59, 60, 61,146,148, 152, 51Б, 53А, 55А, 67А; вул. Ялтинська буд. 6, 8,14,10/14, 8/1,12/11 та чи надані власниками квартир та нежитлових приміщень зазначених вище будинків повноваження на передачу права користування допоміжними приміщеннями у зазначених будинках КП Київжитлоспецексплуатація .

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому, належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Виходячи з аналізу наведених приписів процесуального законодавства у контексті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені вказаного клопотання, оскільки встановлення правового режиму квартир та/або нежитлових приміщень виходить за межі предмету доказування у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем також було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наміром подати зустрічну позовну заяву.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Як правильно зауважив місцевий господарський суд, намір подати зустрічну позовну заяву не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки у відповідача була достатня кількість часу для реалізації свого права на подачу зустрічної позовної заяви.

Крім того, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Однак, як вбачається з протоколу судового засідання від 23.02.2017 відповідач заявив вказане клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наміром подати зустрічний позов вже після початку розгляду справи по суті.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи зауважень відповідача на протокол судового засідання від 23.02.2017, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо ненадання можливості представнику відповідача надати суду клопотання про відкладення розгляду справи до початку розгляду справи по суті.

Згідно ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлене, враховуючи, що користування відповідачем вказаними у договорі приміщеннями не спростовано, строк оплати відповідно до норм чинного законодавства настав, доказів оплати за користування у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 131 058,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі №910/24238/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Пролайн ТМ має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Пролайн ТМ на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі №910/24238/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі №910/24238/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/24238/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук