Рішення

від 21.02.2017 по справі 922/22/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р.Справа № 922/22/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", м. Київ до ТОВ "Постман", смт. Покотилівка про стягнення 81413,54 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 02.06.2016

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Постман" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Порше Лізінг Україна" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00009017 від 25.11.2013 у розмірі 7400,69 грн., збитки у розмірі 68082,82 грн., пені у розмірі 1336,98 грн., 3% річних у розмірі 401,09 грн., інфляційні втрати у розмірі 4191,96 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 04.01.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 24.01.2017.

Ухвалою господарського суду від 24.01.2017 розгляд справи було відкладено на 21.02.2017.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 21.02.2017 не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвала суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням строку зберігання".

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цих норм, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено адресу відповідача та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 15.02.2017, місцезнаходження відповідача - 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

25 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00009017, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZЕX065126; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 19790,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5937,00 дол. США; обсяг фінансування еквівалент - 13853,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент - 2968,50 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 356,72 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 29.11.2013.

Відповідно до п. 4.1. ОСОБА_3 Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей ОСОБА_3 та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому ОСОБА_3).

За змістом п. 6.1 ОСОБА_3, відповідач зобов'язався, для експлуатації об'єкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі - Графіку).

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем порушені свої зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 25200,01 грн.

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати ОСОБА_3/відмовитись від ОСОБА_3 і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Сторони, також, у пункті 12.6.1 ОСОБА_3 обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення об'єкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.7 ОСОБА_3, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступним телефонним зв'язком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.13 ОСОБА_3, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 ОСОБА_3 сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

02.03.2015 відповідачу було направлено Вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення об'єкта лізингу та про відмову від договору № 00009017 від 25.11.2013.

06.03.2015, відповідно до акту прийому - передачі, відповідач повернув об'єкт лізингу.

Таким чином, враховуючи визначене у ОСОБА_3 право позивача на відмову від контракту у односторонньому порядку (п. 8.3.2, п. 12.6) та десятиденний строк з якого контракт вважається розірваним (п. 12.13), приймаючи до уваги дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про таку відмову (п.12.7 ОСОБА_3), суд вбачає, що договір № 00009017 від 25.11.2013 розірваним з 18.03.2015.

Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 7400,69 грн. не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

З огляду на викладені обставини, позивачем додатково було нараховані:

- інфляційні втрати у сумі 4191,96 грн. та 3% річних у сумі 401,09 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, в порядку ст. 625 ЦК України;

- збитки в сумі 68082,82 грн., в порядку п. 8.6 ОСОБА_3;

- пеня у розмірі 1336,98 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» , відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 7400,69 грн. заборгованості (несплата щомісячних лізингових платежів за період з січня 2015 р. по лютий 2015 року) не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, заперечень проти позову, свого розрахунку щодо розміру заборгованості чи доказів її сплати суду не надав, не міститься таких і в матеріалах справи, вимога позивача про стягнення 7400,69 грн. заборгованості за лізинговими платежами, визнається судом належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 401,09 грн. та інфляційні втрати в сумі 4191,96 грн., нарахованих на суму заборгованості за лізинговими платежами.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності договору про фінансовий лізинг та вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4191,96 грн. та 3% річних в сумі 401,09 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 1336,98 грн. суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013 пеню у розмірі 1336,98 грн. за загальний період нарахування з 13.01.2015 по 30.11.2016 щодо кожного простроченого лізингового платежу окремо.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Крім того, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013) у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Суд зазначає, що вказаний погоджений сторонами у Договорі про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013 спосіб нарахування пені (10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу) не змінює механізм нарахування пені, визначений у ст. 549 Цивільного кодексу України, та, при цьому, чинним законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо нарахування пені у відсотках річних.

При цьому, судом встановлено, що розмір пені, нарахований способом, який погоджено сторонами у п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору), не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» ).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості з огляду на таке.

Так, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що умовами п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013) сторони не встановили іншого періоду нарахування пені, аніж той, який визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), з огляду на що здійснення позивачем нарахування пені у термін більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, є необґрунтованим.

Так, умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені за кожен день затримки є вказівкою на механізм нарахування пені, а умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені до моменту повної виплати платежу не є строком, з огляду на визначення строку (терміну) в ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України (зокрема, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, погодження сторонами дії договору до повного припинення зобов'язань боржника - не є строком дії договору).

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що останнім було перевищено строк на який може бути нарахована пеня (182) дні, та розмір вказаних штрафних санкцій який підлягає задоволенню судом становить 369,02 грн.

У зв'язку з чим, в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення 967,96 грн. пені слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_3 та припиненням ОСОБА_3 позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до положень ст. 22 ЦК України збитки в розмірі 68082,82 грн., а саме:

- реальні збитки, які складаються з послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, вилучення Об'єкта лізингу, послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви у даній справі. При цьому позивач просить компенсувати дані збитки з урахуванням ПДВ, посилаючись на той факт, що позивач є платником ПДВ.

- упущена вигода, що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкту лізингу.

Розглянувши дані вимоги позивача, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Дійсно, сторони передбачили, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені ОСОБА_3 штрафні санкції (п. 8.6 ОСОБА_3), та, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу (п. 12.10 ОСОБА_3).

Позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю позивача, останній був вимушений звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "Тріпл Сі", ТОВ "Юридична фірма Вернер" для забезпечення свого права.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за ОСОБА_3.

Відтак, суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за ОСОБА_3) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків з урахуванням ПДВ є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29.12.2015 р. у справі № 911/1623/15.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання Об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, які, на думку позивача, складають різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкта лізингу, однак позивач жодного розрахунку даної вимоги до суду не надав.

Тобто, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті лізингових платежів в розмірі 7400,69 грн., пені в розмірі 369,02 грн., 3% річних в розмірі 401,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4191,96 грн., всього: 12362,76 грн. В решті позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" ст.ст. 509, 525, 526, 530, 611, 612, 629, 806 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00009017 від 25.11.2013 у розмірі 7400,69 грн., пеню в розмірі 369,02 грн., 3% річних в розмірі 401,09 грн., інфляційні втрати в розмірі 4191,96 грн. та судовий збір в сумі 185,44 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 27.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_1