Постанова

від 14.08.2017 по справі 922/22/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2017 р. Справа № 922/22/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

секретар судового засідання Курченко В.А.

сторони не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №895 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.17 у справі № 922/22/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка,

про стягнення 81413,54 грн,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року, позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" 7400,69 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за укладеним між сторонами договором про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013, 68082,82 грн. збитків, 1336,98 грн пені, 401,09 грн. 3% річних, 4191,96 грн. інфляційних витрат, що разом становить 81413,54 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.02.2017 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 7400,69 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за укладеним між сторонами договором про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013, 1336,98 грн пені, 401,09 грн. 3% річних, 4191,96 грн. інфляційних витрат В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 68082,82 грн та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача збитки у розмірі 68082,82 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятні оскаржуваного рішення у частині відмови у стягненні з відповідача збитків порушено норми матеріального права, а саме: ст. 22, 623, 626-628, 632, 653 Цивільного кодексу України, ст.180, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.36, 43 Господарського процесуального кодексу України та неповно досліджено умови договору, укладеного між сторонами.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду, з урахуванням ухвали від 05.04.2017, на 27.04.2017, у наступному складі суду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.04.2017р., у зв'язку з відрядженням судді Крестьянінова О.О. для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 розгляд справи відкладено на 22.05.2017.

22.05.2017 від позивача електроною поштою (№889) надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке не засвідчено електроним цифровим підписом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 розгляд справи відкладено на 15.06.2017.

26.05.2017 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів (а.с.226-234).

14.06.2017, у відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку з відпусткою судді Шевель О.В. для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 розгляд справи відкладено на 14.08.2017.

У судове засідання 14.08.2017 сторони не з`явились, 11.08.2017 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі його представника. Відповідач не повідомив суд про причини неявки в судове засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

25.11.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00009017 (а.с. 18-34), відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZЕX065126; двигун № CВZ А55702. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 19790,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5937,00 дол. США; обсяг фінансування - еквівалент - 13853,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент - 2968,50дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 356,72дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Відповідно до пункту 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Згідно пункту 5.1, 5.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу об'єкт лізингу буде доставлений та переданий Порше Лізинг Україна або належним чином уповноваженою особою (дилером-продавцем) безпосередньо лізингоодержувачу відповідно до умов контракту; лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі.

За змістом пункту 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Згідно з пунктом 6.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погоджують, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим Контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті), встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ КредіАгріколь" або іншим банком) або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ КредіАгріколь" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні (надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Згідно з пунктом 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

Згідно з пунктом 6.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Умовами п. 6.17 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що зобов'язання зі сплаті всіх та будь-яких платежів за контрактом покладається на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не встановлено у контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо лізингоодержувач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, позивач має право застосувати санкції за прострочення відповідно до п. 8 контракту.

Згідно з пунктом 6.18 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Згідно з п 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу);

- компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Порше Лізинг Україна надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати. Проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, не зважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.

Відповідно до пункту 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десяти) робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Порше Лізинг Україна надсилає в такій же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом (пункт 8.3.1 контракту).

Згідно пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг» ), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 8.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов'язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу встановлено, що строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Положеннями п. п. 12.2, 12.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 Контракту). Даний Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до пунктів 12.6 та 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Згідно пункту 12.7 контракту день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Пунктом 12.9 контракту передбачено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку/розірвання контракту.

За умовами пунктів 12.10 контракту у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

У випадках, передбачених пунктами 12.6, 12.12 контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 контракту).

Згідно пункту 13.5 контракту лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу.

Відповідно пункту 13.6 контракту, якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, Порше Лізинг Україна матиме право на вилучення об'єкта лізингу у лізингоодержувачав примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Додатком до контракту є Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), відповідно до якого сторони визначили порядок сплати лізингових платежів, дату сплати та розмір.

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Порше Лізинг Україна у гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна.

Згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа, строк лізингу становить 60 місяців до 15.11.2018р. (а.с. 19-22).

Згідно акту прийому-передачі від 25.11.2013 ТОВ «Порше Лізинг Україна» у якості лізингодавця та покупця предмета лізингу передав, ТОВ «Атлант-М Лепсе» у якості продавця та постачальника поставив, а ТОВ «Постман» у якості лізингоодержувача отримало на підставі договору лізингу № 00009017 від 25.11.2013 предмет лізингу транспортний засіб типу: VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZЕX065126; двигун № CВZ А55702 (а.с. 35).

03.03.2015 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулось до відповідача з вимогою (вих. № 030315 від 03.03.2015) про сплату заборгованості, зокрема, за договором №00009017 від 25.11.2013, щодо повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), в якій зазначив про розірвання договору в односторонньому порядку у зв'язку з несплатою лізингових платежів, та вимагав у відповідача протягом десяти робочих днів повернути об'єкт лізингу.

06.03.2015, відповідно до акту прийому-передачі від 06.03.2015, об'єкт лізингу за договором №00009017 від 25.11.2013 повернуто лізингодавцю, про що є відповідна відмітка на акту прийому-передачі та підпис та печатка відповідальної особи відповідача (а.с.40).

Підставою звернення позивача з даним позовом стало те, що відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий № 00009017 від 25.11.2013 у період з січня 2015 року по лютий 2015 року не здійснено своєчасної сплати у повному обсязі лізингових платежів згідно з рахунками-фактурами: № 59101-00254863 від 13.01.2015р., № 00256703 від 02.02.2015, внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 7400,69 грн. Також, у зв'язку з простроченням сплати лізингових платежів позивач просив стягнути 3% річних у сумі 401,09 грн., інфляційні витрати у розмірі 4191,96 грн. у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, та пеню у розмірі 1336,98 грн.

Крім того, просив стягнути з відповідача збитки у сумі 68082,82 грн., з яких реальні збитки у розмірі 6000 грн., що складаються з понесених позивачем витрат у зв'язку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання послуг по юридичному супроводу інтересів позивача у суді , та 62082,82 грн. упущеної вигоди, що є різницею між сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог, керуючись приписами ст.ст. 11, 22, 526, 530, 549, 610, 611, 623, 625, 629Цивільного кодексу України, ст.ст. 179,193, 198, 224, 225, 230-232, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", посилаючись на відсутність доказів повної оплати відповідачем лізингових платежів за січень 2015 року по лютий 2015 року, дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013 по сплаті лізингових платежів у сумі 7400,69 грн., про правомірність позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 369,02 грн., 3% річних у сумі 401,09 грн. та інфляційних втрат у сумі 4191,96 грн.

Одночасно, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення збитків, у зв'язку з їх недоведеністю.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав прийняті на себе зобов'язання, визначені договором про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013, та передав у користування ТОВ «Постман» предмет лізингу (акт - а.с. 35).

Натомість, відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором не виконав, у повному обсязі платежі не здійснив.

Як зазначає позивач, у період з січня 2015 року по лютий 2015 року відповідачем несплачено:

- щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1392,40 грн., відповідно до рахунку № 00254863 від 13.01.2015 (часткова несплата);

- щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6008,29 грн. відповідно до рахунку № 00256703 від 02.02.2015.

Проте, згідно зведеної облікової виписки з рахунку клієнта - ТОВ Постман , наданої позивачем до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, вбачається, що сума у розмірі 1392,84 грн. є заборгованістю, яка виникла у грудні 2014 року, оскільки не була сплачена відповідачем, згідно рахунку №00243341. Сума лізингового платежу за січень 2015 у розмірі 5407,45 грн., згідно виставленого відповідачу рахунку №00254863 сплачена останнім у повному обсязі (а.с. 227).

Враховуючи, що позивачем заявлений період, за який виникла заборгованість з лізингових платежів - січень-лютий 2015 року, повне погашення відповідачем суми лізингового платежу за січень у розмірі 5407,45 грн., колегія суддів вважає, що, заборгованість у розмірі 1392,40 грн. не підлягає задоволенню.

З огляду на те, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, то лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Відтак, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Фактичні обставини свідчать, що відповідач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв'язку з чим, керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг та пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 договору, позивач повідомив відповідача про розірвання договору і вимагав повернення предмета лізингу впродовж 10 днів з дня отримання вимоги.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України).

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг» ), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пунктів 12.6 та 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

У випадках, передбачених пунктами 12.6, 12.12 контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу).

Факт відправлення вважається підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта» , кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром) (п. 20.4 Загальних комерційних умов).

Як зазначалось, позивачем складено вимогу про розірвання договору лізингу 03.03.2015 між ТОВ "Постман", згідно акту, об'єкт лізингу повернуто лізингодавцю 06.03.2015.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з тим, що договір про фінансовий лізинг №00009017 від 25.11.2013 вважається розірваним з 06.03.2015 року.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 653 ЦК України).

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ "Порше Лізинг України" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ "Постман" і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати платежів, що є винагородою лізингодавцю, який підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

З долучених до матеріалів справи документів, наданих ТОВ "Порше Лізинг України" (а.с. 226-232 т.1) вбачається, що позивачем розрахунок лізингових платежів здійснений з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_1" на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Крім того, в підтвердження здійснення розрахунків лізингових платежів, ТОВ "Порше Лізинг України" надано зведену облікову виписку з рахунку клієнта ТОВ «Постман» за договором №00009017 від 25.11.2013, в якій містяться дані, зокрема, щодо дати рахунку, терміну сплати, суми рахунку, призначення платежу (а.с.227, т.1).

Здійснивши перерахунок лізингових платежів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_1", чинного на дату виставлення рахунку, як це передбачено в контракті, колегія суддів зазначає, та перевіривши розрахунок лізингового платежу за лютий 2015 року на предмет відповідності умовам договору, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті лізингового платежу за лютий 2015 року у сумі 6008,29 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи, що призвело до неправильних висновків та стягнення з відповідача всієї суми лізингових платежів.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 369,02 грн., колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо стягнення цієї суми, виходячи з наступного.

Так, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в частині 369,02 грн. пені, зазначив, що строк нарахування пені не повинен перевищувати 6 місяців, від дня коли зобов'язання мало бути виконано, та здійснив перерахунок суму пені з урахуванням 182 днів.

Проте, з урахуванням обставин даної справи, такий висновок суду першої інстанції є неправомірним.

Так, згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 8.2.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Сторони спору у договорі про фінансовий лізинг встановили розмір штрафних санкцій, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, та визначили більш тривалий строк її нарахування, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Проте, у зв'язку з розірванням договору на вимогу лізингодавця в односторонньому порядку, у відповідності до вимог статті 653 ЦК України зобов'язання сторін за цим договором припинились у день його розірвання.

Правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 р. у справі № 6-111цс13).

Разом з тим, зі змісту ст. 653 ЦК України випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди , у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 19 грудня 2011 року № 3-136гс11.

Отже, нарахування пені за договором про фінансовий лізинг 00009017 від 25.11.2013 здійснюється в період з моменту виникнення заборгованості, оскільки розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобов'язань за договором, та до моменту розірвання договору, у той час як стягнення 3 відсотків річних та інфляційних виплат, передбачених ст. 625 ЦК, можливо за весь період прострочення.

Враховуючи викладене, колегія суддів, здійснивши розрахунок пені за період з моменту виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів до припинення зобов'язань за договором (розірвання договору - 06.03.2015), зазначає про правомірність та обґрунтованість вимог щодо стягнення пені за прострочення сплати лізингового платежу за лютий період у розмірі 66,17 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

В рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця.

Виходячи з суми основної заборгованості у розмірі 6008,29 грн., яка підлягає задоволенню, та здійснивши перерахунок інфляційних втрат виходячи з цієї суми боргу, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 3292,16 грн. та 3% річних у сумі 322,51 грн.

Щодо стягнення з відповідача відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України збитків у розмірі 68082,82 грн., які позивач визначає, як витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. та упущеної вигоди у розмірі 62082,82 грн., колегія суддів виходить з такого.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обгрунтовуючи правомірність нарахування збитків, позивач посилається на п. 8.6 Контракту, згідно якого, будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції (п. 8.6 Контракту), та на п. 12.10 Контракту, згідно якого, у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю позивача, останній був вимушений звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "Тріпл Сі", ТОВ "Юридична фірма Вернер" для забезпечення свого права.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Відтак, отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Також матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" у розмірі 6000,00 грн., що також унеможливлює віднесення їх до витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного права, адже збитки у відповідності до вимог статті 22 ЦК України повинні бути реальними.

Таким чином, вимога про стягнення збитків (витрати на правову допомогу), не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, відтак не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.

Доводи апелянта щодо неправомірної відмови судом першої інстанції у стягненні збитків у розмірі 62082,82 грн., що на думку ТОВ "Порше Лізинг Україна" є упущеною вигодою, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Упущена вигода в розумінні статті 22 ЦК України - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» .

Пунктом 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу встановлено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат, та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту .

Вказану різницю сторони спору у договорі визначили упущеною вигодою, яка має підтверджуватись оцінкою, здійсненою професійним оцінювачем майна, або у разі продажу майна - відповідними доказами (договором купівлі-продажу, за яким проданий об'єкт лізингу).

Втім, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів продажу об'єкта лізингу, який був предметом договору про фінансовий лізинг № 00009017 від 25.11.2013, як і його оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» , а отже, позивачем не доведено наявності та розміру упущеної вигоди, порядок визначення якої визначений сторонами у спірному договорі.

Таким чином, розрахунок позивачем упущеної вигоди виходячи з розміру Лізингових платежів, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) є теоретичним (умовним), побудованим на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджений відповідними належними та допустимим доказами.

Також, у п.12.9 договору про фінансовий лізинг зазначено, що якщо грошових коштів, що були фактично отримані лізингодавцем внаслідок продажу об'єкта лізингу (або якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця - ринкова вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до графіку покриття та виплати лізингових платежів (плану погашення), а також інші платежі, що залишилися несплаченими до контракту, цей пункт 12.9 не застосовується.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів в розумінні статті 34 ГПК України, які б свідчили, що різниця між вартістю об'єкту, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу (або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), та лізинговими платежами є меншою за суму непогашених лізингових платежів відповідачем.

Позивачем також не надано доказів, які б свідчили, що ним вчинялись будь-які заходи для одержання доходу, який він вважає упущеною вигодою.

Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. у справі №910/18234/13.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов п.п. 3.4 до договору № 00009017 від 25.11.2013 відповідач, сплачуючи лізингові платежі протягом 2014 року, здійснив часткове погашення вартості об'єкта лізингу, однак у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань у лютому 2015 році повернув об'єкт лізингу, а отже суми отриманих коштів лізингодавцем за об'єкт лізингу (частина його вартості) є прибутком позивача.

Таким чином, апелянтом (позивачем), як у суді першої, так і апеляційної інстанцій не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (реальних збитків та упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 68082,82 грн. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено неповне дослідження всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження в частині стягнення з відповідача лізингового платежу за січень 2015 року у розмірі 1392,84 грн., пені у розмірі 302,85 грн., інфляційних втрат 899,80 грн., 3% річних у розмірі 78,58 грн.

За цих підстав, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в цій частині, та відмові в цій частині у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України за подання позовної заяви покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за подання апеляційної скарги покладаються на заявника, у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2017 у справі №922/22/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача лізингового платежу за січень 2015 року у розмірі 1392,84 грн., пені у розмірі 302,85 грн., інфляційних втрат 899,80 грн., 3% річних у розмірі 78,58 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача лізингового платежу за січень 2015 року у розмірі 1392,84 грн., пені у розмірі 302,85 грн., інфляційних втрат 899,80 грн., 3% річних у розмірі 78,58 грн.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2017 у справі №922/22/17 в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (адреса: 62458, Харківська обл., Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18; код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (адреса: 02152, м. Київ, пр.-т ОСОБА_2, буд. 1В, офіс В; код ЄДРПОУ 35571472): 6008,29 грн. заборгованості по сплаті лізингового платежу за договором про фінансовий лізинг №00009017 від 25.11.2013; 322,51 грн. - 3% річних; 3292,16 грн. - інфляційних втрат; 66,17 грн. - пені; 163,95 витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1515,8 0 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги .

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2017 року у справі №922/22/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 17.08.17

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.