Рішення

від 02.03.2017 по справі 904/12/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.17р. Справа № 904/12/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектне об'єднання "Енергія" (м. Дніпро)

про повернення суми попередньої оплати за договором поставки № 1.04-04.16 від 04.04.2016 у загальному розмірі 128 271 грн. 37 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.03.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність №1/001 від 01.01.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 25.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектне об'єднання "Енергія" (далі - відповідач) суму попередньої оплати за договором поставки № 1.04-04.16 від 04.04.2016 у загальному розмірі 167 329 грн. 06 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 134 000 грн. 00 грн. - основний борг (попередня оплата);

- 33 329 грн. 06 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1.04-04.16 від 04.04.2016 в частині повної та своєчасної поставки продукції, а також неповерненням попередньої оплати, здійсненої позивачем, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 134 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 10.06.2016 по 28.12.2016 в сумі 33 329 грн. 06 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.01.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 3350/17 від 19.01.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.

У судове засідання 18.01.2017 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 25.01.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 25.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 12016/17 від 27.02.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання, у зв'язку з хворобою.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 12173/17 від 27.02.2017), в яких він зазначає, що поставка товару за специфікацією № 1 була здійснена відповідачем 11.01.2017, після порушення провадження у даній справі.

У судове засідання 27.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.02.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 27.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача. Додатково відповідача було повідомлено про день, час та місце слідуючого судового засідання телефонограмою, яка була отримана його представником 28.02.2017 (а.с.77).

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 13281/17 від 02.03.2017), в якій він просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати за договором поставки № 1.04-04.16 від 04.04.2016 у загальному розмірі 128 271 грн. 37 коп., яка складається з наступних сум:

- 95 000 грн. 00 грн. - основний борг (попередня оплата);

- 33 271 грн. 37 коп. - пеня.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлені до стягнення основний борг, у зв'язку з частковим виконанням зобов'язань відповідачем, а також пеню, здійснивши її уточнений розрахунок.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 128 271 грн. 37 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 02.03.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 02.03.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.03.2017 просив суд прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 02.03.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-проектне об'єднання "Енергія" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № 1.04-04.16 (далі - договір, а.с.13-17), відповідно до умов якого на умовах, викладених в розділах договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язувався своєчасно прийняти і оплатити продукцію в порядку і на умовах, обумовлених в договорі (пункт 1.1. договору).

У пункті 3.1. договору сторони визначили, що договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін до 31.12.2017; закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, пов'язаних з оплатою і претензійними вимогами.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пункті 1.2. договору сторони погодили, що найменування, асортимент, якість, кількість, одиниці виміру, ціна одиниці продукції, визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору загальна сума договору складається згідно сум всіх специфікацій.

Згідно з пунктами 4.1. та 4.2. договору постачальник здійснює поставку продукції у термін, визначений сторонами у відповідній специфікації, згідно з пунктами 2.2.-2.3. договору. Постачальник здійснює поставку продукції на умовах доставки на склад покупця, згідно адреси зазначеної у специфікації.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 4.3. договору датою поставки продукції вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

У пункті 2.2. договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за продукцію на підставі рахунку постачальника на умовах та в строки, визначені сторонами у відповідній специфікації.

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем та відповідачем були підписані специфікації, в яких вони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість ціну, загальну вартість, а також умови щодо поставки та оплати, а саме:

- специфікація № 1 від 04.04.2016, якою сторони погодили постачання подушки верхньої правої кр.32.02.01.07 ХПТ-55 м/с 45 Л; подушки верхньої лівої кр.32.02.01.02 ХПТ-55 м/с 45 Л на загальну суму 78 000 грн. 00 коп.; оплата за продукцію за специфікацією здійснюється покупцем наступним чином: передоплата протягом 2 банківських днів на рахунок постачальника; строк поставки - 45 робочих днів з моменту 100% передплати на рахунок постачальника (а.с. 18).

- специфікація № 2 від 05.04.2016 , якою сторони погодили постачання шатуну кр. 2-115513 ст.40 ХН на загальну суму 190 000 грн. 00 коп.; оплата за продукцію за специфікацією здійснюється покупцем наступним чином: передоплата 50% протягом 2 банківських днів на рахунок постачальника, наступні 50% по повідомленню про готовність продукції; строк поставки - 45 робочих днів з моменту 50% передплати на рахунок постачальника (а.с.21);

- специфікація № 4 від 11.05.2016 , якою сторони погодили постачання поковки "головка пресштемпеля кр. № 13-4-01 ст.5 ХНМ" та поковки "штанга пресштемпеля к. 12-4-01 ст.5 Х2МНФ" на загальну суму 64 000 грн. 00 коп.; оплата за продукцію за специфікацією здійснюється покупцем наступним чином: передоплата 50% протягом 2 банківських днів на рахунок постачальника, наступні 50% по повідомленню про готовність продукції; строк поставки - 40 банківських днів з моменту 50% передплати на рахунок постачальника (а.с.24).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У відповідності до вказаних у специфікаціях № 1, № 2 та № 4 умов оплати, позивачем здійснювалась оплата товару, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжним дорученням № 1321 від 20.04.2016 на суму 95 000 грн. 00 коп. (а.с.23);

- платіжним дорученням № 1336 від 25.04.2016 на суму 39 000 грн. 00 коп. (а.с.20);

- платіжним дорученням № 1664 від 19.05.2016 на суму 32 000 грн. 00 коп. (а.с.26).

В той же час, відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної поставки товару за специфікаціями № 2 від 05.04.2016 та № 4 від 11.05.2016 були порушені.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було поставлено товар за специфікацією № 1 від 04.04.2016 відповідно до видаткової накладної № РН-61 від 11.01.2017 на суму 78 000 грн. 00 коп. (а.с.71).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було поставлено товар за специфікацією № 4 від 11.05.2016 відповідно до видаткової накладної № РН-47 від 12.08.2016 на суму 64 000 грн. 00 коп. (а.с.27).

Отже, товар, визначений специфікацією № 4 від 11.05.2016 було поставлено із простроченням. Так, вказаною специфікацією було визначено обов'язок відповідача здійснити поставку вказаного у ній товару - протягом 40 банківських днів з моменту 50% передплати на рахунок постачальника. Вказана попередня оплата в сумі 32 000 грн. 00 коп. була проведена позивачем 19.05.2016 (а.с.26), отже, граничним строком поставки товару за специфікацією № 4 від 11.05.2016 є 20.07.2016 . Отже, прострочення поставки за специфікацією № 4 від 11.05.2016 становить період з 21.07.2016 по 11.08.2016 .

Крім того, відповідачем були порушені зобов'язання щодо поставки товару за специфікацією № 2 від 05.04.2016, а саме: на час вирішення спору товар за нею позивачу так і не поставлено.

Отже, позивач звернувся із даним позовом до суду, в якому просив суд (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) стягнути суму попередньої оплати згідно зі специфікацією № 2 від 05.04.2016 у розмірі 95 000 грн. 00 коп. за товар, який не було поставлено відповідачем; пеню за порушення строків поставки за вказаною специфікацією за період з 10.06.2016 по 28.12.2016 в сумі 32 050 грн. 82 коп., а також пеню за прострочення поставки товару за специфікацією № 4 від 11.05.2016 в період з 21.07.2016 по 11.08.2016 в сумі 1 220 грн. 55 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар за специфікацією № 2 від 05.04.2016 відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

Суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару в сумі 95 000 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 95 000 грн. 00 коп. попередньої оплати за товар, який не було поставлено, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, судом враховано, що зі змісту статті 530 Цивільного кодексу України вбачається: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами у специфікації № 2 від 05.04.2016 товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 95 000 грн. 00 коп., а отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 95 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, у пункті 6.2. договору сторони визначили, що у разі порушення терміну постачання продукції з вини постачальника, останній сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої у визначений строк продукції, але у будь-якому випадку не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.

Отже, позивач за прострочення строків поставки товару на суму 190 000 грн. 00 коп. за специфікацією № 2 від 05.04.2016 на підставі пункту 6.2. договору нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 10.06.2016 по 28.12.2016 в сумі 32 050 грн. 82 коп., а також пеню за прострочення поставки товару на суму64 000 грн. 00 коп. за специфікацією № 4 від 11.05.2016 в період з 21.07.2016 по 11.08.2016 в сумі 1 220 грн. 55 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення поставки товару, обумовленого у договорі (специфікаціях № 2 та № 4).

Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої пунктом 6.2. договору.

Перевіривши долучені до матеріалів справи розрахунки пені (у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог), суд вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи, оскільки розрахунок пені в межах вірно визначеного періоду прострочення, враховуючи обґрунтовану суму прострочення, арифметично виконаний вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 33 271 грн. 37 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає слідуюче.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 128 271 грн. 37 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 924 грн. 07 коп. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 406 від 28.12.2016 позивачем було сплачено 2 510 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 585 грн. 93 коп. (2 510,00 - 1 924,07).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, а саме: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в сумі 1 924 грн. 07 коп., відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектне об'єднання "Енергія" (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 36572524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" (49083, м. Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; ідентифікаційний код 35495711) - 95 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 33 271 грн. 37 коп. - пені, 1 924 грн. 07 коп. витрат по сплаті судового збору.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" (49083, м. Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; ідентифікаційний код 35495711) надмірно сплачений судовий збір у сумі 585 грн. 93 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 406 від 28.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3