Рішення

від 01.03.2017 по справі 910/1312/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2017Справа №910/1312/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фьючефуд

до Публічного акціонерного товариства Київхліб

про стягнення 42928,93 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Шут О.М. - представник за довіреністю № 12 від 20.02.17

Шакола С.А. - директор

від відповідача Симбірцев Є.В. - представник за довіреністю № П-05-935 від 09.12.16

В судовому засіданні 01.03.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фьючефуд до Публічного акціонерного товариства Київхліб про стягнення 42928,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки № 11.04/16-1 від 11.04.2016 позивач як постачальник передав у власність відповідача як покупця товар на назальну суму 62 244,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000115 від 24.05.2016. Відповідачем в свою чергу товар було прийнято та частково оплачено у сумі 20 000,00 грн. Також 11.07.2016 покупець частково повернув товар на суму 8 239,62 грн. За доводами позивача, на момент подачі позову до суду залишається неоплачений товар у сумі 34 004,38 грн. У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором у сумі 34 004,38 грн, а також пеню у розмірі 6354,75 грн, 3% річних у розмірі 635,09 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 934,71 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.01.2017 порушено провадження у справі № 91013129/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 22.02.2017.

У судове засідання, призначене на 22.02.2017, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору.

Відповідач 22.02.2017 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача щодо клопотання відповідача зазначив на розсуд суду.

Ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 01.03.2017.

У судове засідання 01.03.2017 з'явився представники позивача та відповідача.

Представники позивача надали пояснення по суті спору та просили суд задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заяви клопотання про зупинення провадження у справі 910/1312/17 у зв'язку з поданням позову до суду про визнання договору поставки неукладеним. Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши клопотання про зупинення суд відмовив у його задоволенні з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Суд зазначає. що відповідачем не надано жодного доказу щодо існування іншої справи пов'язаної зі справою 910/1312/17, оскільки позовна заява Публічного акціонерного товариства Київхліб до Товариства з обмеженою відповідальністю Фьючефуд станом на 01.03.2017 не прийнята до розгляду.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору проти вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

11 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фьючефуд (надалі - постачальник/позивач) та Публічним акціонерним товариством Київхліб (надалі - покупець/відповідач) було укладено договір поставки 11.04/16-1 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умова, визначених цим договором та в Специфікаціях, що узгоджені сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

В кожній специфікації сторони повинні погодити наступні умови: назва товару, визначена родовими або індивідуальними ознаками, асортимент товару (за наявності: сортимент, номенклатура, сорт, група, підгрупа, вид, марка, тип, розмір товару) ціна за одиницю товару, місце поставки товару, строк (термін) поставки, інші умови та вимоги для якості товару, поставки якого зобов'язується здійснити постачальник (п. 1.2. договору).

Як вбачається із матеріалів справи 1.04.2016 сторони підписали специфікацію (додаток № 1 до договору), якою затвердили, зокрема назву товару та його ціну.

Згідно з п. 2.5. договору право власності на товар переходить до покупця в момент отримання (прийому) ним товару в пункті поставки, зазначеної в специфікації, що підтверджується підписаними між сторонами належним чином оформленої товарно-транспортної накладної на товар.

Оплата товару здійснюється в національній валюті України безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі. п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору (у редакції постачальника, згідно з протоколом розбіжностей) оплата здійснюється покупцем протягом 21 (двадцять один) календарних днів з моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником або видаткових накладних.

Відповідно до п. 7.3. цей договір вважається укладений та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016.

За доводами позивача, ТОВ Фьючефуд належним чином виконало зобов'язання за договором та поставило відповідач товар, згідно з видатковою накладною № РН-0000115 від 24.05.2016 на суму 62 244,00 грн. Відповідачем 11.01.2016 було повернуто товар на суму 8 239,62 грн, що підтверджується накладною на повернення № 1 від 11.07.2016 та здійснено часткову оплату товару 09.08.2016 у сумі 20 000,00 грн. Відтак, за твердженням позивача у відповідач утворився борг у сумі 34 004,38 грн (62 244,00 грн - 8 239,62 грн - 20 000,00 грн).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.5 договору (у редакції постачальника, згідно з протоколом розбіжностей) оплата здійснюється покупцем протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником або видаткових накладних.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 62 244,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000115 від 24.05.2016 підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками

Відповідачем в свою чергу товар було прийнято та частково оплачено у сумі 20 00000 грн, що підтверджується банківською випискою, належним чином завірена копія якої містяться в матеріалах справи, а також повернуто товар згідно з накладною на повернення № 1 від 11.07.2016 у сумі 8 239,62. Відтак, у відповідач утворився борг перед позивачем у сумі 34 004,38 грн.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.5. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами, копії якої містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 34 004,38 грн

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 34 004,38 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 354,75 грн, 3% річних у розмірі 635,09 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 934,71 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.5.5. договору, (у редакції постачальника, згідно з протоколом розбіжностей) відповідно до якого, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше ніж 30% за період прострочення оплати товару від суми такого прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача суд встановив, що розмір інфляційних втрат, 3% річних та пені становлять суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах заявлених позивачем, зокрема: 6 354,75 грн - пеня, 635,09 грн - 3% річних та 1 943,71 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача

Керуючись ст. ст. 32 , 33 , 44 , 49 , 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Київхліб (04080, м. Київ, вул.. Межигірська, буд. 83; ідентифікаційний код 00381574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фьючефуд (02094, м. Київ, вул. Магніторська, буд. 1-М; ідентифікаційний код 39006429) заборгованість за договором у сумі 34 004 (тридцять чотири тисячі чотири) грн 38 коп., пеню у розмірі 6 354 (шість тисяч триста п'ятдесят чотири) грн 75 коп.; інфляційні втрати у розмірі 1 934 (одна тисяча дев'ятсот тридцять чотири) грн 71 коп.; 3% річних у розмірі 635 (шістсот тридцять п'ять) грн 09 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.