Постанова

від 19.04.2017 по справі 910/1312/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р. Справа№ 910/1312/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників:

від позивача: Шут О.М. - дов. від 20.02.2017р. № 12

Шакола С.А. - директор

від відповідача: Симбірцев Є.В. - дов. від 29.12.2016р. № П-05/935

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017р.

у справі №910/1312/17 (суддя Пукшин Л.Г.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьючефуд"

до Публічного акціонерного товариства "Київхліб"

про стягнення 42928,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2017р. позовні вимоги задоволені в повному обсязі, а саме стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київхліб" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьючефуд" заборгованість за договором у сумі 34 004,38 грн., пеню у розмірі 6 354, 75 грн.; інфляційні втрати у розмірі 1 934,71 грн.; 3% річних у розмірі 635,09 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 грн.

Не погодившись з винесеним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Київхліб" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017р. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення. Так, апелянт у своїй скарзі посилався, на те що позивачем до суду першої інстанції не надано документів на підтвердження того, що товар було передано повноважному представнику Публічного акціонерного товариства "Київхліб", а відтак і обов'язку відповідача оплачувати отримання такого товару. Крім того, позивачем не надано доказів того, що разом з передачею товару, було передано нормативну документацію виробника товару, що є необхідною умовою для оплати, визначену умовами договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2017р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду на 19.04.2017р.

10.04.2017р. через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначив, що невиконання продавцем обов'язку з передачі документів, що стосуються товару надає покупцю лише право відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар, а не відстрочити розрахунок за поставлений товар, проте відповідача цим правом не скористався.

19.04.2017р. від представника відповідача до канцелярії суду Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

За розглядом зазначеного клопотання колегія суддів зазначає наступне, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом

Згідно п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Наведене клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено неможливість (зокрема, через наявність будь-яких перешкод) розгляду даної справи до вирішення справи № 910/3145/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Київхліб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьючефуд" про визнання договору неукладеним.

Представники позивача у судовому засіданні яке відбулось 19.04.2017р. з урахуванням наданого 10.04.2017р. відзиву заперечили проти вимог викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017р. залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні яке відбулось 19.04.2017р. підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фьючефуд"(постачальник) та Публічне акціонерне товариство "Київхліб"(покупець) уклали договір поставки 11.04.2016р. №11.04/16-1 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умова, визначених цим договором та в Специфікаціях, що узгоджені сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що в кожній специфікації сторони повинні погодити наступні умови: назва товару, визначена родовими або індивідуальними ознаками, асортимент товару (за наявності: сортимент, номенклатура, сорт, група, підгрупа, вид, марка, тип, розмір товару) ціна за одиницю товару, місце поставки товару, строк (термін) поставки, інші умови та вимоги для якості товару, поставки якого зобов'язується здійснити постачальник.

Як вбачається із матеріалів справи 11.04.2016р. сторони підписали специфікацію (додаток № 1 до договору), якою затвердили, зокрема назву товару та його ціну.

Право власності на товар переходить до покупця в момент отримання (прийому) ним товару в пункті поставки, зазначеної в специфікації, що підтверджується підписаними між сторонами належним чином оформленої товарно-транспортної накладної на товар (п. 2.5. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору, оплата товару здійснюється в національній валюті України безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі.

Згідно до п. 3.4. Договору (у редакції постачальника, згідно з протоколом розбіжностей) оплата здійснюється покупцем протягом 21 (двадцять один) календарних днів з моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником або видаткових накладних.

Пунктом 2.8. Договору встановлено, що претензії по якості та кількості поставленого Товару можуть бути пред'явлені Покупцем в порядку, передбаченим на момент приймання товару законодавством України. Сторони погоджуються, що факт виявлення невідповідностей Товару за якістю або кількістю, що зазначена у відповідних супровідних документах, повинен бути оформлений Покупцем у формі акту, який підписується комісією призначеною останнім. Цей акт є підставою для пред'явлення відповідних вимог Постачальнику.

Згідно з п. 7.3. цей договір вважається укладений та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016.

Відповідно до видаткової накладної № РН-000115 від 24.05.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фьючефуд" поставило Публічному акціонерному товариству "Київхліб" товар на суму 62 244,00 грн. 11.01.2016р. відповідачем було повернуто товар на суму 8 239,62 грн., що підтверджується накладною на повернення № 1 від 11.07.2016 та здійснено часткову оплату товару 09.08.2016 у сумі 20000,00 грн. Відтак, за твердженням позивача у відповідач утворився борг у сумі 34004,38 грн. (62 244,00 грн. - 8 239,62 грн. - 20 000,00 грн.).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.5 Договору (у редакції постачальника, згідно з протоколом розбіжностей) оплата здійснюється покупцем протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником або видаткових накладних.

З матеріалів справи вбачається , що відповідно до видаткової накладної № РН-0000115 від 24.05.2016 підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 62 244,00 грн.

Відповідачем в свою чергу товар було прийнято та частково оплачено у сумі 20000,00грн, що підтверджується банківською випискою, належним чином завірена копія якої містяться в матеріалах справи, а також повернуто товар згідно з накладною на повернення № 1 від 11.07.2016 у сумі 8 239,62. Відтак, у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 34 004,38 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.5. Договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 34 004,38 грн.

Що стосується посилань відповідача в своїй апеляційній скарзі стосовно того, що покупець може на власний розсуд або не приймати Товар, або прийняти Товар та відстрочити розрахунок за поставлений з порушенням Товар на час відповідний часу виправлення недоліків Постачальником, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Виходячи зі змісту ст.666 Цивільного кодексу України вбачається, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, товар був поставлений відповідачу 24.05.2017р., що підтверджується видатковою накладною РН-0000115, яка підписана обома сторонами та скріплена відповідними печатками сторін, частково був оплачений відповідачем в сумі 20 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином завіреною банківською випискою.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача про отримання нормативної документації виробника на товар та претензії відповідача щодо невідповідності Товару.

Оскільки відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 34 004,38 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 354,75 грн., 3% річних у розмірі 635,09 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 934,71 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.5.5. договору, (у редакції постачальника, згідно з протоколом розбіжностей) відповідно до якого, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше ніж 30% за період прострочення оплати товару від суми такого прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того що розмір інфляційних втрат, 3% річних та пені становлять суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах заявлених позивачем, зокрема: 6 354,75 грн. - пеня, 635,09 грн. - 3% річних та 1 943,71 грн. - інфляційні втрати.

У відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьючефуд" до Публічного акціонерного товариства "Київхліб" є обґрунтованим, та таким, що вірно задоволений судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, а тому рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/1312/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Київхліб", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київхліб" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017р. по справі №910/1312/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017р. по справі № 910/1312/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1312/174 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко