Постанова

від 28.02.2017 по справі 910/17491/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа№ 910/17491/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Оприсняк Б.Р.

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ЦЗФ „Сєвєрная" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецвагон Транслізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЦЗФ „Сєвєрная"

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ „Спецвагон Транслізинг" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ ЦЗФ „Сєвєрная" про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю центральної збагачувальної фабрики "Сєвєрная" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" 613907 грн. боргу, 24227,59 грн. пені, 2349,42 грн. 3 % річних та 9608, 02 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ЦЗФ „Сєвєрная" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЦЗФ „Сєвєрная" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.01.2017.

Ухвалою суду від 31.01.2017 розгляд скарги відкладений до 28.02.2017 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання 28.02.2017 з`явився представник позивача та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача (апелянта) в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановивши, що наявні матеріали справи є достатніми для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, він не був позбавлений можливості, у випадку необхідності, подати додаткові письмові пояснення до поданої власної апеляційної скарги, вирішив розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, встановивши наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" в якості орендодавця та Товариство з обмеженою відповідальністю центральна збагачувальна фабрика "Сєвєрная" в якості орендаря 14.03.2016 року уклали договір оренди залізнодорожнього рухомого складу № 2/2016/30.

Відповідно до умов договору оренди орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в оренду залізнодорожні вагони, що технічно та комерційно придатні до перевезень та має право виходу на шляхи загального користування і курсування залізними дорогами України.

Строк дії договору було встановлено у розділі 9, де вказувалося, що договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2016 з можливістю подальшої пролонгації за взаємною згодою сторін.

По закінченню строків оренди або у разі дострокового припинення дії договору за ініціативою орендодавця, орендар зобов'язаний повернути рухомий склад протягом 30-ти календарних днів з дати отримання письмової вимоги (інструкції) орендодавця (фактом та/або електронною поштою п. 2.3).

Згідно з п. 4.1 договору переданий в оренду рухомий склад може використовуватися орендарем лише для перевезень вантажів на під'їзних шляхах і на залізнодорожніх шляхах загального користування. Забороняється використання рухомого складу для перевезення чугуну та інших вантажів, вивантаження яких здійснюється грейферним способом.

Двосторонніми актами приймання-передачі вагонів підтверджується факт передачі орендодавцем орендареві обумовленого договором індивідуально визначеного майна у загальній кількості 117 одиниць (акт від 23.03.2016 на 25 од., від 22.03.2016 на 23 од., від 20.03.2016 на 30 од., від 24.03.2016 на 16 од., від 16.05.2016 на 11 од., від 17.05.2016 на 1 од., від 20.05.2016 на 3 од., від 19.05.2016 на 4 од., від 28.05.2016 на 3 од.).

Позивач, звертаючись із позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідачем не належним чином виконуються умови договору оренди, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 576 450 грн. з орендної плати, 13 637,88 грн. заборгованості з компенсації залізничного тарифу, 23819,68 грн. заборгованості за ремонт вагонів, а також нараховано 24 277,59 грн. пені та 2 349,42 грн. 3 % річних з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із постановленим рішенням першої інстанції зазначає, що орендоване майно не використовувалося за цільовим призначенням з незалежних від підприємства обставин (проведення антитерористичної операції), а тому підстави для внесення орендної плати в цей час відсутні. Крім того, відповідач наголошував суду на відсутність вини орендаря у тому, що майно за цільовим призначенням не використовувалося.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно з частиною 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Двосторонніми актами приймання-передачі вагонів, копії яких долучені до матеріалів справи, підтверджується факт передачі орендодавцем орендареві обумовленого договором індивідуально визначеного майна у загальній кількості 117 одиниць (акт від 23.03.2016 на 25 од., від 22.03.2016 на 23 од., від 20.03.2016 на 30 од., від 24.03.2016 на 16 од., від 16.05.2016 на 11 од., від 17.05.2016 на 1 од., від 20.05.2016 на 3 од., від 19.05.2016 на 4 од., від 28.05.2016 на 3 од.).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За умовами договору оренди відповідач прийняв на себе обов'язок своєчасно і в повному обсязі вносити платежі за договором (оренду плату, компенсацію вартості залізничного тарифу, плату за технічне обслуговування вагонів).

Так, у п. 5.1 договору передбачено, що орендна плата нараховується за кожну добу оренди рухомого складу. Сума договору в цілому складається з орендної плати за всі одиниці рухомого складу, які були передані в оренду відповідно до п. 1.1 договору.

Відповідно до п. 5.2 договору розмір орендної плати становить 280,00 грн. за один вагон за добу з урахуванням податку на додану вартість з можливістю зміни вартості оренди.

З урахуванням укладення сторонами додаткових угод до договору від 21.03.2016 № 1 та від 05.05.2016 № 2, розмір орендної плати склав 300 грн. з 21.03.2016 та 350 грн. з 05.05.2016.

За домовленістю сторін орендна плата сплачується шляхом 100 %-ї попередньої плати:

- при передачі в оренду до моменту відправлення вагонів в адресу орендаря і підписання актів приймання-передачі рухомого складу сплачується вартість орендної плати за період до кінця поточного місяця і за весь наступний місяць оренди;

- наступна попередня плата проводиться до 10-го числа поточного місяця за місяць, що слідкує за ним.

Згідно з п.п. 5.3.1 договору орендна плата нараховується до першого числа місяця, наступного за звітним і розраховується виходячи з фактичного часу роботи кожного вагону протягом звітного періоду за вирахуванням часу знаходження вагонів на плановому ремонті, в очікуванні планового ремонту і відправлення з ремонту під завантаження.

За умовами укладеного договору, крім орендної плати орендар зобов'язався за власний рахунок і власними силами здійснювати оплату залізнодорожнього тарифу за орендовані вагони, що відправляються орендатором як у завантаженому, так і в порожньому стані (п.п. 3.2.4), а також за власний рахунок проводити технічне обслуговування вагонів (п.п. 3.2.6).

Заперечуючи проти позовних вимог щодо стягнення орендної плати, та оскаржуючи рішення першої інстанції, апелянт вказує на безпідставність вимог позивача, з огляду на неможливість використання вагонів за цільовим призначенням, визначеним у договорі.

За поясненнями апелянта, з березня по червень 2016 відповідач використовував за цільовим призначенням передані в оренду вагони та належним чином сплачував орендну плату, проте, 27.05.2016 на окупованих територіях Донецької та Луганської областей розпочався довготривалий страйк працівників галузі, у зв'язку з чим рух залізничного транспорту був повністю припинений як завантаженого, так і порожніх вагонів, а також їх оформлення для початку руху.

Також, відповідач зауважує, що Державна агенція залізничного транспорту України "Укрзалізниця" видала "Конвенцію" (розпорядження ЦЦО-12/134 від 01.06.2015) про заборону всі залізничним станціям на території України приймати до перевезення всі вантажі та порожні вагони в окуповану територію Донецької та Луганської областей та в зворотному напрямку з 01.06.2016 до відміни такої заборони. Через те, що виробничі потужності відповідача знаходяться у містах Антрацит та Красний Луч Луганської області і завантаження вагонів здійснюється з залізничних станцій Браунівка, Антрацит та Софьіно-Бродська, оформити та спрямувати на територію України завантажені вагони та поставити під завантаження порожні вагони, так як і оформити та спрямувати туди порожні вагони з території України не уявлялося за можливе.

Відповідач вказує на те, що він повідомляв позивача про неможливість використання 31-го порожнього вагону листом від 02.06.2016 № 254/06 та 77-ми порожніх вагонів листом від 03.06.2016 № 8006 і через неможливість використання прийнятих в оренду вагонів сторонами було прийнято рішення про повернення рухомого складу.

На момент видання "Конвенції" на підконтрольній Україні території знаходився 31 вагон, які були передані позивачеві у червні 2016 року, на непідконтрольній території - 77 вагонів, які не могли використовуватися за призначенням, а отже в силу норм чинного законодавства України відповідач є звільненим від обов`язку сплати орендну плату.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні, травні, червні, липні та серпні 2016 мало місце повернення майна орендарем орендодавцеві, що підтверджується відповідними приймально-передавальними актами, а саме: актом приймання-передачі вагонів від 27.04.2016 на 1 од., від 29.05.2016 на 3 од., від 08.06.2016 на 12 од., від 18.06.2016 на 1 од., від 29.06.2016 на 1 од., від 03.07.2016 на 1 од., від 30.07.2016 на 9 од., від 30.07.2016 на 1 од., від 31.07.2016 на 1 од., від 31.07.2016 на 12 од., від 19.08.2016 на 2 од., від 10.08.2016 на 1 од., від 09.08.2016 на 1 од., від 08.08.2016 на 1 од., від 02.08.2016 на 2 од., від 06.08.2016 на 1 од., від 02.07.2016 на 2 од., від 01.07.2016 на 2 од., від 13.06.2016 на 2 од., від 13.06.2016 на 1 од., від 14.06.2016 на 3 од., від 11.06.2016 на 5 од., від 09.06.2016 на 7 од., від 14.05.2016 на 1 од., від 10.07.2016 на 7 од., від 08.07.2016 на 1 од., від 12.07.2016 на 5 од., від 12.07.2016 на 6 од., від 13.07.2016 на 7 од., від 13.07.2016 на 4 од., від 14.07.2016 на 2 од., від 14.07.2016 на 1 од., від 27.07.2016 на 1 од., від 27.07.2016 на 2 од., від 22.07.2016 на 1 од., від 20.07.2016 на 2 од., від 19.07.2016 на 1 од., від 16.07.2016 на 1 од., від 15.07.2016 на 3 од., від 15.07.2016 на 1 од.

У ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як вірно було встановлено місцевим судом, розраховуючи розмір заборгованості відповідача, позивач врахував вартість оренди за актами виконаних робіт від 31.03.2016 № 1 на суму 264040 грн., від 30.04.2016 № 2 на суму 845100 грн., від 31.05.2016 № 3 на суму 955800 грн., від 30.06.2016 № 4 на суму 970200 грн., від 31.07.2016 № 5 на суму 550200 грн., від 31.08.2016 № 6 на суму 26250 грн. (всього 3 611590 грн.) та суму оплати, яка надійшла у безготівковому порядку від відповідача (2960470 грн. попередньої плати та 74400 грн. оплати за оренду).

Крім того, позивачем до позовної заяви долучались не підписані відповідачем акти приймання-передачі вагонів від 19.05.2016 (4 вагони) від орендодавця орендареві та акти приймання-передачі вагонів (повернення з оренди) від 29.05.2016 (3 вагони), від 02.08.2016 (2 вагони), від 06.08.2016 (1 вагон), від 08.08.2016 (1 вагон), від 09.08.2016 (1 вагон), від 10.08.2016 (1 вагон), від 19.08.2016 (2 вагони).

Проте, як зазначено в оскаржуваному рішенні і не спростовувалось апелянтом по справі, відповідач не заперечував обставин передачі та повернення вагонів за вказаними актами, відсутність у них печатки Товариства з обмеженою відповідальністю центральної збагачувальної фабрики "Сєвєрная" та підписів уповноваженої особи підприємства не розглядається судом як підстава неприйняття описаних документів в якості доказів у справі.

Також, матеріали справи містять акти виконаних робіт, що не підписані відповідачем (від 31.05.2016 № 3 на суму 955 800 грн., від 30.06.2016 № 4 на суму 970200 грн., від 31.07.2016 № 5 на суму 550 200 грн., від 31.08.2016 № 6 на суму 26250 грн.)

Відповідно до п. 5.9 договору орендар протягом 3-х днів з моменту отримання оригіналів актів виконаних робіт повинен затвердити та завірити його зі своєї сторони печаткою і направити його орендодавцю, а у випадку не повернення акту виконаних робіт протягом 7-ми календарних днів після його отримання орендарем, акт виконаних робіт вважається прийнятим без зауважень.

Матеріалами справи підтверджується, що акт виконаних робіт від 31.05.2016 № 3 на суму 955800 грн., акт виконаних робіт від 30.06.2016 № 4 на суму 970200 гривень, акт наданих послуг від 30.06.2016 № 06/16/1 на суму 4 463,52 грн., акт наданих послуг від 30.06.2016 № 06/16/2 на суму 6 355,08 гр. направлялися відповідачу листом від 06.07.2016 № С-44.

19.07.2016 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 1582 про погашення 456743,72 грн. заборгованості за період червня-липня 2016 року.

У відповідь відповідач склав лист від 25.07.2016 № 313/07, в якому визнав борг в сумі 85218,60 грн. станом на 01.07.2016, вказавши, що суму 445925,12 грн. вважає не достатньо коректною і підтвердженою у зв'язку з труднощами у поверненні вагонів через складні умови ведення бізнесу на території Донецької та Луганської областей та повідомивши про готовність на кінець липня 2016 року провести звірку розрахунків та погасити заборгованість у повному обсязі.

03.08.2016 позивач направив відповідачеві з претензією на суму 563 008,68 грн. (10818,60 грн. - борг за червень 2016, 550200 грн. - борг за липень, 1990,08 грн. вартість залізнодорожнього тарифу за липень), актом звірки взаємних розрахунків на суму 563008,68 грн. та листом-нагадуванням про необхідність підписання попередньо надісланих актів від 31.05.2016 № 3 на суму 955800 грн., від 30.06.2015 № 4 на суму 970200 грн., від 30.06.2016 № 06/16/1 на суму 4463,52 грн. та від 30.06.2016 № 06/16/2 на суму 6355,08 грн. Отримання відповідачем описаних документів підтверджується копією опису вкладення та фіскального чеку, наявних в матеріалах справи.

У вересні 2016 відповідач отримав від позивача супровідний лист від 05.09.2016 № 1714 (щодо направлення для належного оформлення актів виконаних робіт від 31.08.2016 № 6 на суму 26250 грн., від 31.08.2016 № 08/16 на суму 829,20 грн. та актів приймання-передачі вагонів від 02.08.2016, 06.08.2016, 08.08.2016, 09.08.2016, 10.08.2016, 19.08.2016.

Враховуючи положення п. 5.9 договору та факт надіслання відповідачеві описаних вище актів, а також відсутність протягом 7-ми днів з моменту їх отримання будь-яких заперечень з боку відповідача чи відмови від писання актів, такі акти слід вважати погодженими відповідачем без зауважень.

Таким чином, відсутність печатки відповідача та підпису уповноважених осіб на актах виконаних робіт не звільняє орендаря від обов'язку сплатити вартість оренди вагонів, оскільки оплата послуг з оренди вагонів не ставиться в залежність від підписання/не підписання актів виконаних робіт.

До того ж , обов'язок оплатити надані послуги, відповідно до Глави 58 Цивільного кодексу України та умов договору не ставиться в залежність від підписання чи не підписання актів виконаних робіт.

Стосовно заявлених відповідачем форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення останнього від сплати орендної плати за договором оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов п. 8.2 договору сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна негайно, не пізніше 5-ти календарних днів з дати настання, в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок, з наступним наданням, не пізніше 20 днів з моменту настання вказаних подій, довідки Торгово-промислової палати України, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Порушення вказаних умов позбавляє сторону права посилатися на форм-мажорні обставини.

Згідно з п. 8.1 договору сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання по договору, якщо воно є наслідком дії обставин непереборної сили. Однак, сторона не звільняється від виконання такого зобов'язання.

Вказане кореспондується з ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата в Україні засвідчує обставини форс-мажору.

Позивач, своїми листами від 24.06.2016 року № № 1542, 1539 повідомив, що у випадку існування будь-яких обставини, що мають ознаки форс-мажору і стосуються господарських відносин сторін за договором від 14.03.2016 № 2/2016/30, то відповідно до розділу 8 зазначеного договору необхідно надати відповідний документ Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин на які посилається відповідач.

Господарський суд міста Києва, постановляючи оскаржуване рішення, зазначив в ньому про те, що відповідачем ані в строк, визначений умовами договору, ані поза таким не надав позивачу відповідної довідки Торгово-промислової палати України, щодо встановлення форс-мажорних обставин, що стосуються та безпосередньо впливають на виконання господарських зобов`язань за договором оренди від 14.03.2016.

В той же час, суд апеляційної інстанції зазначає, що 21.11.2016 відповідачем до місцевого суду було подане клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, сертифікат № 7004 Торгово-промислової палати України від 15.11.2016 про настання форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили) ТОВ ЦЗФ Сєвєрная щодо зобов`язань за договором № 2/2016/30 оренди залізничного рухомого складу від 14.03.2016.

Про даний сертифікат також зазначалось апелянтом у скарзі на рішення місцевого суду, як одне з обґрунтування наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції не приймає даний доказ як належний та допустимий в розумінні ст. 33 ГПК України, з огляду на те, що умовами договору, а саме п. 8.2 було визначено, що сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна негайно, не пізніше 5-ти календарних днів з дати настання, в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок та кінець з подальшим надання, не пізніше 20 днів з моменту виникнення вказаних подій, довідки Торгово-промислової палати України, що підтверджує наявність та тривалість форс-мажорних обставин. Порушення вказаних умов позбавляє сторону права посилатись на форс-мажорні обставини.

Як зазначалось вище, відповідач листом від 02.06.2016, що вручений позивачу особисто та продубльовано поштою листом від 03.06.2016, повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин, а саме 77 порожніх та завантажених вагонів не можуть використовуватись за своїм цільовим призначенням.

Тобто, зважаючи на умови договору оренди, відповідач в строк до 23.06.2016 повинен був надати позивачу відповідну довідку Торгово-промислової палати України.

Проте, як вбачається із наявних матеріалів справи, вказаний сертифікат Торгово-промислової палати України, оформлений належним чином, був поданий відповідачем суду, а не позивачу, лише під час розгляду спору в місцевому суді 21.11.2016, тобто з порушенням строків та порядку подачі таких доказів, визначених умовами договору оренди від 14.03.2016.

А з урахуванням п 8.2 договору, такі порушення зазначених умов позбавляє сторону права посилатись на форс-мажорні обставини.

Зауваження апелянта стосовно того, що ним вчасно проводились дії по зверненню до відповідних установ для отримання сертифікату щодо форс-мажорних обставин, не приймаються до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач, ним в липні 2016 була подана заява до Київської Торгово-промислової палати, від якої отримана відповідь щодо необхідності звернення до Донецької Торгово-промислової палати, зважаючи на специфіку взаємовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

В свою чергу, в серпні 2016 Донецька Торгово-промислова палата надала відповідачу відповідь про необхідність звернення із даним питанням до Торгово-промислової палати України.

В подальшому Торгово-промислова палата України своїм листом № 1034/05.0-5 від 04.10.2016 залишила без розгляду подану відповідачем заяву через необхідність подання підтвердження ДП Укрзалізниці про місцезнаходження кожного з прийнятих вагонів в оренду протягом зазначеного часу.

Після надання всіх необхідних документів відповідачем, Торгово-промисловою палатою України був 15.11.2016 наданий відповідний сертифікат.

Проте, п. 8.2 договору сторони в момент укладання договору оренди чітко передбачили механізм та порядок подання доказів про настання форс-мажорних обставин, і даний пункт містить відомості, що такий сертифікат має бути наданий саме Торгово-промисловою палатою України, проте в супереч зазначеним домовленостям, відповідач не звернувся відразу ж до вказаної установи, а подавав документи до інших торгово-промислових палат, тобто отримання відповідного сертифікату з пропуском строку, визначеного умовами договору, який сторонами не оспорювався та недійсним не визнавався як повністю так і частково, сталося саме з вини відповідача, що підтверджується всім вище зазначеним.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за умовами договору відповідач приймав в оренду залізничні вантажні вагони для використання їх з метою здійснення господарської діяльності і в укладеному договорі сторони не встановлювали обмежень регіону курсування, слідування рухомого складу.

Тобто, умови використання вагонів відповідачем за весь період строку оренди, зокрема, маршрути перевезень вантажів, найменування вантажовідправників та вантажоодержувачів, умови здійснення завантаження і розвантаження вагонів та інше, не впливають на розмір орендної плати. Усі ризики виникнення збитків у разі простою вагонів протягом строку оренди несе відповідач, оскільки у п. 5.1 договору було погоджено, що орендна плата нараховується за кожну добу оренди рухомого складу.

Виключенням щодо періоду нарахування орендної плати є час знаходження вагона в очікуванні планового ремонту і в плановому ремонті, який починається з даті (включно) прибуття вагона на залізничну станцію на адресу ремонтного підприємства (дата прибуття підтверджується довідкою ГІОЦ) до дати (включно) вказаної в календарному штемпелі станції прибуття під навантаження після проведення планового ремонту.

Маршрути використання орендованих вагонів відповідач обирав самостійно, свідомо здійснюючи свою господарську діяльність на територіях з нестабільною економічною, соціальною та політичною ситуацією.

До того ж, укладаючи договір оренди 14.03.2016, відповідачу було відомо про політичну ситуацію, що сталась на території Луганської та Донецької області, про окупацію певних районів та про наявність певних обмежень щодо використання залізничного рухомого складу на тимчасово окупованих територіях, оскільки така інформація є загальновідомою та доступною, а отже повинен був знати та розуміти можливість настання негативних наслідків (в даному випадку неможливість використання всіх орендованих вагонів за призначенням) для своє господарської діяльності.

Окрім того, якщо обставиною, що позбавляє особу можливості здійснювати використання орендованого майна є ситуація, яка пов'язана з економічними чи політичними обставинами, то слід зазначити, що ці обставини повинні бути такими, які за звичайних умов не можна було заздалегідь спрогнозувати, а також було неможливо їм запобігти, тобто ці умови мають бути надзвичайними навіть з урахуванням підприємницького ризику.

Як відомо, ведення господарської діяльності на тимчасово непідконтрольних офіційній владі України територіях з початку проведення антитерористичної операції нероздільно пов'язане з підвищеним ризиком.

Так, в засобах масової інформації постійно, протягом 2015-2016 років, освітлювалися ситуації щодо ускладненого або тимчасово зупиненого вантажного залізничного сполучення на тимчасово непідконтрольних офіційній владі України територіях.

Тобто, ситуація зі складним рухом вантажних залізничних вагонів, збільшеним терміном простою вантажних залізничних вагонів, іншими труднощами при вантажних залізничних перевезеннях на тимчасово непідконтрольних офіційній владі територіях України не є нововиявленими або непередбачуваними обставинами.

Стосовно твердження апелянта про наявність конвенції (розпорядження ЦЦО-12/134 від 01.06.2015) Державної агенції залізничного транспорту України "Укрзалізниця", що стало причиною втрати відповідачем фактичної можливості користування орендованим майном, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідачем зазначено, що у зв'язку з конвенційною забороною з 01.06.2016 по 07.07.2016 відправка вагонів була неможлива, в той же час, наявними матеріалами справи підтверджується, що вагони приймалися до перевезень протягом червня-липня 2016 року, а саме: вагони №№ 59790063, 60808045, 61241261 були прийняті до перевезень та відправлені зі станцій 23.06.2016, вагони №№ 55118319, 55119358, 60261963 були прийняті до перевезень та відправлені зі станцій 28.06.2016, вагон №55120422 був прийнятий до перевезень та відправлений зі станції 30.06.2016.

Серед основних видів діяльності відповідача вказується добування кам'яного вугілля та неспеціалізована оптова торгівля.

До процесів, які входять до пов'язаних із добуванням та торгівлею кам'яним вугіллям, звичайно включається зберігання такого товару кам'яного вугілля. Виготовлення та реалізація будь-якого товару нерозривно пов'язане зі зберіганням такого товару.

З матеріалів справи слідує, що вагони №№ 55732127, 55119614, 55120166, 55117766, 62002217, 61235339, 65568776, 55120422, 59776203, 62100037, 60811106, 61227708, 65780801, 65568756, 61235586, 61230058, 55119069, 57414583, 62045786, 65570608, 60808946, 62009022, 55118087, 65483216, 55118038, 62007315, 55119630,55117980, 55118947, 55120489, 59787275, 55119374, 61242848, 61241048, 55120463, 55118319, 55119358, 60261963 знаходилися на станціях у завантаженому стані, тобто у них знаходився вантаж відповідача, що свідчить про використання орендованого майна.

В той же час відповідачем, зважаючи на обставини, на які він посилається як на підставу звільнення від виконання зобов`язань з оплати орендної плати, не звертався до позивача для врегулювання питання зменшення орендної плати чи звільнення орендаря від орендної плати за час, в який, на думку відповідача він не міг використовувати об'єкт оренди з об'єктивних причин, а також не ініціював припинення дії договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позовних вимог в частині стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 576450 грн., з урахуванням всіх вище зазначених обставин, знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, здійсненим з дотриманням умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем, а отже місцевим судом правомірно було задоволено в цій частині такі вимоги.

Поряд з заборгованістю з орендної плати за вагони, позивач просить стягнути з відповідача 13637,88 грн. компенсації залізничного тарифу, тобто плати за перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуги та надає на підтвердження своїх вимог рахунки на оплату, акти наданих послуг та залізничні накладні.

Як вказувалося вище, за умовами п.п. 3.2.4 договору відповідач прийняв на себе обов'язок з оплати залізничного тарифу за орендовані ваги, що відправлятимуться ним у завантаженому та порожньому стані.

Направлення відповідачу вказаних актів підтверджується супровідними листами від 05.09.2016 № 1714, від 03.08.2016 № С-47, від 06.07.2016 № С-44, претензією від 03.08.2016 та приєднаними до позовної заяви накладними кур'єрської пошти.

Вказані акти наданих послуг відповідачем оформлені не були, зауваження не заявлялися, позивачу не поверталися та залишилися не сплаченими.

Понесення позивачем витрат зі сплати залізничного тарифу, який відповідно до умов договору має бути компенсований відповідачем, підтверджується залізничними накладними №№ 43866409, 43866425, 43838853, 43785294, 43767912, 43776178, 43776665, 43816735, 43825942, 43264654, 48516330, 48516363, 48516389, 43274125, 43530278, 43570209, 43570951, 43577329, 43577550, 43613843, 43603828, 43749589, 43756287, 43582659, 43592989, 43541705 та переліками відправлень станцій Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" № 20160811 від 11.08.2016, № 20160808 від 08.08.2016, № 20160803 від 03.08.2016, № 20160802 від 02.08.2016, № 20160806 від 06.08.2016, № 2 0160807 від 07.08.2016, № 20160613 від 13.06.2016, № 20160614 від 14.06.2016, № 20160709 від 09.07.2016, № 20160713 від 13.07.2016, № 20160717 від 17.07.2016, № 20160716 від 16.07.2016, № 20160730 від 30.07.2016, № 20160731 від 31.07.2016, № 20160714 від 14.07.2016, № 20160715 від 15.07.2016, № 20160710 від 10.07.2016, № 20160613 від 13.06.2016, № 20160609 від 09.06.2016, № 20160607 від 07.06.2016, № 20160606 від 06.06.2016, відомостями плати за користування вагонами № 13060009, № 09061082, №06060008, наказами станції Красний лиман від 07.06.2016 № 642, від 07.06.2016 № 650, накопичувальною карткою від 07.06.2016 № 07061064, актами загальної форми ГУ-23 №№ 814, 815, 816.

Оскільки позовні вимоги в частині стягнення 13637,88 грн. доведені належними засобами доказування, місцевий суд правомірно прийшов до висновку про їх задовольнити з мотивів та підстав, описаних вище, що стосуються задоволення вимог про стягнення орендної плати, адже компенсація плати за перевезення вантажів та пов'язаних з ними послуг є похідними від суми основного грошового зобов'язання за договором оренди.

Також, заявленими до стягнення з відповідача є вартість технічного обслуговування переданого у найм рухомого складу ТОВ-1 та/або ТОВ-2, оплата якого за умовами п.п. 3.2.6 договору є обов'язком орендаря.

На підтвердження позовних вимог в частині стягнення 23819,68 грн. компенсації вартості технічного обслуговування вагонів (по тексту позовної заяви "ремонт вагонів") позивач надає рахунки на оплату, акти виконаних робіт, калькуляцію вартості поточного обслуговування, розрахунки витрат матеріалів при технічному обслуговуванні, картотечні дані про вагони, повідомлення про приймання вантажних вагонів, повідомлення на ремонт та технічне обслуговування, дефектні відомості.

Так, позивач просить стягнути борг за актом виконаних робіт від 05.07.2016 № 1 на суму 3035,99 грн. (вагони №№ 61255311, 61263307, 61255246), від 31.07.2016 № 2 на суму 11758,61 грн. (вагони №№ 58378571, 59713909, 59784561, 53559274, 53573739, 53073045, 53196200, 59785543, 53158770), від 30.09.2016 № 3 на суму 6559,06 грн., (вагони №№ 61260238, 55119317, 61262127, 61261285, 55118459), від 30.09.2016 № 4 на суму 1 233,01 грн. (вагон № 54730221), від 30.09.2016 № 5 на суму 1233,01 грн. (вагон № 56648629) згідно з рахунками від 05.07.2016 № 560, від 01.09.2016 № 717, від 30.09.2016 № 802, від 30.09.2016 № 803, від 30.09.2016 № 903.

Обставини направлення позивачем відповідачеві описаних актів та рахунків підтверджуються належними засобами доказування (накладні кур'єрської служби доставки).

Як вбачається із тексту оскаржуваного рішення і зазначене не спростовувалось апелянтом у відповідній скарзі, у ході розгляду спору по суті на запитання суду представник позивача пояснив, що технічне обслуговування вагонів включало певний перелік робіт, у тому числі ремонтних, названих поточним ремонтом, що забезпечують підтримання рухомого складу у справному стані з метою створення умов для безпечного використання вагонів і які не відносяться не деповського і капітального ремонту, оплата якого є обов'язком орендодавця.

У листах від 14.06.2016, 15.07.2016, 18.07.2016 відповідач гарантував оплату поточного ремонту вагонів №№ 61255311,61263307, 61255246, 53073045, 5319620, 53559274, 53573739, 59785543, 59784561, 59713909, 58378571, 54730221, 56648629, 53158770, проте оплату не провів.

Оскільки позовні вимоги в частині стягнення 23819,68 грн. доведені належними засобами доказування, Господарський суд міста Києва правомірно задовольнив їх з мотивів та підстав, описаних вище, що стосуються задоволення вимог про стягнення орендної плати, адже плата за технічне обслуговування рухомого складу є похідною від суми основного грошового зобов'язання за договором оренди.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зважаючи на доведеність факту прострочення відповідача у правовідносинах з позивачем за договором оренди, з огляду на умови даного договору та враховуючи дію наведених приписів законодавства, заявлені вимоги видаються правомірними і обґрунтованими

Також відповідач просив стягнути з позивача пеню та 3 % річних, а саме:

- 24277,59 грн. пені, з якої 23821,79 грн. пені, нарахованої суму боргу з орендної плати за актом від 31.07.2016 № 5 (борг 550200 грн.) за період з 01.08.2016 по 21.09.2016 та 445,80 грн. пені за актом від 31.08.2016 № 6 (борг 26250 грн.) за період з 01.09.2016 по 21.09.2016;

- 2349,42 грн. 3 % річних, з яких 2306,22 грн. 3 % річних, нарахованих на суму боргу з орендної плати за актом від 31.07.2016 № 5 (борг 550200 грн.) за період з 01.08.2016 по 21.09.2016 та 43,20 грн. 3 % річних за актом від 31.08.2016 № 6 (борг 26250 грн.) за період з 01.09.2016 по 21.09.2016.

Відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення у разі затримки перерахування орендної плати сторони погодили у п. 6.2 договору.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку пені та 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується із позицією місцевого суду щодо того, що розмір пені та 3 % річних за заявлений позивачем період є більшим, ніж визначено останнім, проте, враховуючи положення ст. 83 ГПК України, судом обґрунтовано задоволено такі вимоги в розмірі, визначеному позивачем при подані позову до суду.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецвагон Транслізинг", а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ЦЗФ „Сєвєрная" не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЦЗФ „Сєвєрная" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/17491/16- без змін.

Матеріали справи № 910/17491/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко