Постанова

від 01.03.2017 по справі 911/3944/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р. Справа№ 911/3944/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу

приватного підприємства "Рось"

на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2016 року

у справі №911/3944/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом приватного підприємства "Антарес-Агро", м. Суми,

до приватного підприємства "Рось", м. Київ,

про стягнення 34641,58 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року приватне підприємство "Антарес-Агро" подало до господарського суду Київської області позов до приватного підприємства "Рось" про стягнення 34641,58 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з приватного підприємства "Рось" на користь приватного підприємства "Антарес-Агро" 29772,60 грн. основного боргу, 3244,91 грн. пені, 322,51 грн. 3% річних, 1301,56 грн. інфляційних витрат та 1378,00 судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем зобов`язань, а відповідачем не спростовано.

Не погодившись з прийнятим рішенням, приватне підприємство "Рось" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, виходячи з того, що судом першої інстанції неправомірно оцінено надані позивачем докази. Зокрема, скаржник зазначає, що надані позивачем видаткові накладні на підтвердження факту поставки товару не мають доказової сили, оскільки в матеріалах справи відсутня довіреність на особу, яка отримувала товар.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 року у справі №911/3944/16 апеляційну скаргу приватного підприємства "Рось" на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 13.02.2017 року.

07.02.2017 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 26.12.2016 року по справі №911/3944/16 залишити без змін.

У зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці здійснити розгляд справи у визначеному складі неможливо.

Відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою має бути здійснено заміну судді Мальченко А.О. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформувати відповідний протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу приватного підприємства "Рось" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 року апеляційну скаргу приватного підприємства "Рось" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Калатай Н.Ф., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 року розгляд справи відкладено на 01.03.2017 року.

24.02.2017 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

У зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, здійснити розгляд справи у визначеному складі неможливо.

Відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою має бути здійснено заміну судді Калатай Н.Ф. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформувати відповідний протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу приватного підприємства "Рось" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 року апеляційну скаргу приватного підприємства "Рось" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

В судове засідання 01.03.2017 року представники сторін не з`явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без участі представника та те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Приватним підприємством "АНТАРЕС-АГРО" (продавець) та Приватним підприємством "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сиркомбінат" (покупець) укладено договір поставки за №021001 від 02.10.2015 року (далі - договір). (том 1, а.с. 10).

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору у строки і на умовах, визначених даним договором, продавець зобов'язується передати покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар, найменування (асортимент) і кількість якого визначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Товар повинен бути поставлений з його приналежностями, включаючи технічну документацію, інструкції з користування товаром українською та/або російською мовами. Товар повинен поставлятися в комплекті у відповідності до даного договору, що забезпечує його експлуатацію (використання) за призначенням.

Згідно з п. 1.2 договору, передача товару покупцю здійснюється партіями відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною складовою даного договору.

Пунктом 2.1. договору сторонами встановлено, що ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за даним договором визначається у видаткових накладних за попередньою усною домовленістю між сторонами даного договору.

У відповідності до пункту 3.1 договору, оплата за товар здійснюється в гривнях України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Датою оплати товару і належного виконання грошового зобов'язання за цим договором вважається дата надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Також, пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що оплата за товар відбувається шляхом 100 % попередньої оплати вартості товару.

Позивач на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 29 772, 60 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних від 22.06.2016 року №296 на суму 13 872, 60 грн. , від 26.07.2016 року №362 на суму 7 950, 00 грн. та від 02.09.2016 року №451 на суму 7 950, 00 грн. (том 1, а.с. 11-13) та приймається судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань. Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом за період 01.01.2016 року - 24.10.2016 року, з якого вбачається заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 29 772, 60 грн. (том 1, а.с. 14). Вказаний акт звірки підписаний та скріплений печатками сторін.

Повідомлень про порушення продавцем своїх зобов`язань за спірним договором з боку відповідача відсутні.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині сплати грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Доказів оплати заборгованості на час вирішення спору, відповідачем суду не подано.

Відтак, на переконання колегії суддів та в підтвердження висновків суду першої інстанції, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у сумі 29 772, 60 грн., строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що підписання покупцем, як договору так і видаткових накладних від 22.06.2016 року №296 на суму 13 872, 60 грн. , від 26.07.2016 року №362 на суму 7 950, 00 грн. та від 02.09.2016 року №451 на суму 7 950, 00 грн. без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття покупцем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі з моменту прийняття відповідного товару.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 29 772, 60 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Твердження скаржника, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, що підтверджують виконання позивачем умов договору, а саме довіреності від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар колегією суддів відхиляються виходячи з наступного.

Видаткова накладна засвідчує факт здійснення господарської операції та існування договірних відносин. Тому покупець зобов'язаний розрахуватися за товар, отриманий від постачальника. Окрім цього, навіть якщо видаткова накладна підписана представником покупця без указівки його прізвища, номера довіреності, її вважатимуть повноцінним первинним документом, при наявності печатки підприємства отримувача товару за умови, що відсутні документи, які свідчать про їхню втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства. (постанова Вищого господарського суду України від 15.07.14 р. у справі № 904/7908/136). Це обґрунтовано тим, що суб'єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення видаткових накладних. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання (п.п. 64, 65 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою КМУ від 27.11.98 р. № 1893).

Тобто, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підлягають здійсненню господарської операції, що підтверджує здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. (Постанова Верховного суду України №3-77гс15від 29.04.2015 року).

Отже, довіреність на отримання товару за договором не вважається єдиним безспірним документом для визнання факту поставки. Доказом здійснення господарської операції можуть бути інші первинні документи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Саме таким вимогам і відповідають накладні від 22.06.2016 року №296 на суму 13 872, 60 грн. , від 26.07.2016 року №362 на суму 7 950, 00 грн. та від 02.09.2016 року №451 на суму 7 950, 00 грн., які засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Крім того, позивач на підставі пункту 6.2 договору нараховує пеню у розмірі 3 244, 91 грн., а також 3% річних у розмірі 322, 51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 301, 56 грн.

Пунктом 6.2. договору у разі прострочення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також враховуючи те, що розмір заявлених до стягнення пені, річних та інфляційних втрат є арифметично, суд першої інстанції обґрунтовано та вірно задовольнив вимогу про стягнення 3 244, 91 грн., а також 3% річних у розмірі 322, 51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 301, 56 грн.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Київської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну приватного підприємства "Рось" на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/3944/16 залишити без змін.

3. Справу №911/3944/16 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз