Рішення

від 28.02.2017 по справі 910/23608/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/23608/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Каді-73",

про визнання права та зобов'язання вчинити дії

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність)

від відповідача: Рафальська І.Й. (довіреність)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (відповідач) в якому просить суд:

- визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право на організацію та експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту, передбачене договором ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016, укладеного між Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс";

- зобов'язати Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" усунути перешкоди в експлуатації Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, звільнити зазначений паркувальний майданчик.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016 внаслідок чого позивач позбавлений можливості користуватись правами за вказаним договором. Також позивач посилається на вчинення відповідачем перешкод у здійсненні позивачем права користування паркувальним майданчиком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 порушено провадження по справі № 910/23608/16 та призначено її до розгляду на 31.01.2017.

30.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що договір ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016, у зв'язку із порушенням його умов з боку позивача, є розірваним, а зобов'язання відповідача за цим договором припиненими.

31.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 відкладено розгляд справи №910/23608/16 на 14.02.2017.

09.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення та документи по справі.

10.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.02.2017 усно заявив клопотання про необхідність залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Каді-73", надав щодо нього пояснення та заявив письмове клопотання про продовження строку вирішення спору.

Представник позивача заявив клопотання про фіксування судового процесу.

Згідно із п. 7 ст. 81-1 ГПК України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи те, що позивачем подано клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, при розгляді справи № 910/23608/16, у відповідності до п. 7 ст. 81-1 ГПК України, здійснюється фіксування судового процесу.

Представники позивача надали суду пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача надав пояснення стосовно своїх заперечень проти позовних вимог заперечив в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 продовжено строк вирішення спору у справі №910/23608/16 на 15 днів, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Каді-73", розгляд справи відкладено на 28.02.2017.

В судове засідання 28.02.2017 з'явились представники позивача, відповідача. Представник третьої особи не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні 28.02.2017 надав суду письмові пояснення щодо наданих відповідачем до матеріалів справи аудиторського звіту Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту складеного за результатами позапланового аудиту відповідності діяльності КП "Київтранспарксервіс" з питань правомірності розірвання договору з ФОП ОСОБА_4 на право експлуатації фіксованих місць паркування.

Представник відповідача надав суду копію розпорядження Київського міського голови №1237 від 23.12.2016 про звільнення ОСОБА_5 директора Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" з займаної посади з 23.12.2016 та покладення виконання обов'язків директора на ОСОБА_6.

Представник позивача надав суду клопотання про призначення науково-правової експертизи, в якому просив суд призначити у даній справі експертизу та на вирішення експертизи поставити наступні питання:

чи належить до компетенції Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведення аудиту, об'єктом якого є діяльність КП "Київтранспарксервіс" щодо організації процесу укладання, виконання та розірвання договору з ФОП ОСОБА_1 на право експлуатації фіксованих місць паркування на паркувальному майданчику по АДРЕСА_1;

чи діяли в межах повноважень члени аудиторської групи при проведенні зазначеного аудиту;

чи мають фахову правову освіту члени аудиторської групи, враховуючи, що висновки аудиту стосуються правової сфери;

чи відповідають висновки аудиту чинному законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Суд, розглянувши клопотання позивача про призначення експертизи, вважає, що призначення експертизи у даній справі жодним чином не вплине на вирішення спору, який виник між сторонами.

Вирішення питань запропонованих позивачем жодним чином не встановлять наявності чи відсутності обставин щодо вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем паркувальним майданчиком. Проведення у даній справі експертизи не може вплинути на встановлення судом обставин щодо наявності у позивача прав за договором.

Таким чином, у суду відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення дійсних обставин справи та вирішення спору між сторонами, у зв'язку із чим, підстави для призначення експертизи у даній справі відсутні, а тому суд залишає без задоволення клопотання позивача про призначення експертизи.

Також представником позивача надано суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю надання позивачем висновку науково-правової експертизи щодо відповідності законодавству аудиторського звіту Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту складеного за результатами позапланового аудиту відповідності діяльності КП "Київтранспарксервіс" з питань правомірності розірвання договору з ФОП ОСОБА_4 на право експлуатації фіксованих місць паркування.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що вирішення питання щодо відповідності законодавству наданого відповідачем аудиторського звіту Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту не вплине на вирішення спору між сторонами та не входить до предмета доказування у даній справі, у зв'язку із чим, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 28.02.2017 позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

В судовому засіданні 28.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.10.2016 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (сторона-2 позивач) укладений договір ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - договір), відповідно до умов якого, сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика на 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - "Фіксованих місць для паркування", а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Під "Фіксованими місцями для паркування" в цьому договорі визначені 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, що розташовані в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (п. 1.2.).

Фіксовані місця для паркування вважаються переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика (п. 1.3.).

Згідно із п. 3.1. договору, плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 6,50 (шість грн. 50 копійок) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,46 (одна грн. 46 коп.); ПДВ - 0,29 (0 грн. 29 коп.); збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,75 (чотири грн. 75 коп.).

Відповідно до п. 3.2. договору, загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по договору визначена у Графіку платежів (додаток 1 до даного договору).

Згідно із п. 3.3. договору, розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (додаток 1 до даного договору).

Як зазначено позивачем у письмових поясненнях, поданих до суду 10.02.2017, Графіку платежів позивачу надано не було.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика і є чинним до 31.12.2019 (п. 6.1. договору).

Акт приймання-передачі паркувального майданчика за адресою: АДРЕСА_1 підписаний сторонами 14 листопада 2016 року.

На виконання умов договору, позивачем 12.12.2016 було сплачено на користь відповідача 14990,00 грн. та 37076,00 грн., що підтверджується квитанціями №0.0.667843065.2, №0.0.667810735.2 з призначенням платежу оплата за договором ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016.

Листом вих. №053/05-3571 від 08.12.2016 відповідач повідомив позивача про розірвання договору з 08.12.2016, посилаючись на те, що станом на 08.12.2016 договір ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016 не набрав чинності.

Позивач, в обґрунтування позову зазначає, що незважаючи на наявність правових підстав на користування паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, діяльність позивача унеможливлена рейдерським захопленням майданчика, яке здійснено за участю відповідача. У зв'язку із порушенням відповідачем договору ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016, позивач позбавлений можливості користуватись правами за вказаним договором.

За таких обставин позивачем заявлено позов, в якому позивач просить суд:

визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право на організацію та експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту, передбачене договором ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016, укладеного між Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс";

зобов'язати Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" усунути перешкоди в експлуатації Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, звільнити зазначений паркувальний майданчик.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Як встановлено судом між позивачем та відповідачем укладено договір ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016, згідно із яким відповідач надав позивачу право на організацію та експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика на 184 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, в межах III територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у листі вих. №053/05-3571 від 08.12.2016 повідомив позивача про розірвання з 08.12.2016 договору ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016 у зв'язку із тим, що договір не набрав чинності. В обґрунтування обставин, зазначених у листі, відповідач посилався на відсутність підписаного між сторонами Акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика та є чинним до 31.12.2019.

Як підтверджено матеріалами справи, Акт приймання-передачі паркувального майданчика за адресою: АДРЕСА_1 підписаний між сторонами 14 листопада 2016 року.

Доказів в спростування факту підписання між сторонами Акту приймання-передачі паркувального майданчика за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем не надано.

Документи, які б підтверджували відсутність у директора КП "Київтранспарксервіс" ОСОБА_5 повноважень на підписання вказаного акту, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на наведене вище, посилання відповідача на те, що договір ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016 не набув чинності, не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Також, у відповідності до положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, що є загальними для розірвання договору, передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що відповідач має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків:

а) у випадку, якщо позивач прострочив оплату, визначену в розділі 3 договору, послуг відповідача більше, ніж на 5 (п'ять) робочих днів або здійснила оплату, передбачену розділом 3 цього договору, не в повному обсязі;

б) у випадку використання "Фіксованих місць для паркування" не за цільовим призначенням.

Про дострокове розірвання договору відповідно до п. 6.5., відповідач надсилає позивачу письмове повідомлення не менш, ніж за 10 календарних днів до дати розірвання договору. Повідомлення про розірвання договору надсилається в порядку визначеному п. 8.4. даного договору. Договір є розірваним на десятий календарний день з дати отримання позивачем повідомлення про таке розірвання (п. 6.6. договору).

У своєму листі вих. №053/05-3571 від 08.12.2016 відповідач посилався на те, що позивач ухиляється від укладення договору зберігання, підписання акту приймання-передачі майна на зберігання та акту приймання-передачі паркувального майданчика.

Однак, як зазначено судом вище, між сторонами було підписано Акт приймання-передачі паркувального майданчика за адресою: АДРЕСА_1.

Договір ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016 не містять жодних умов щодо необхідності укладення між сторонами договору зберігання та підписання акту приймання-передачі майна на зберігання, а також умов щодо наявності такого обов'язку у позивача.

Про відсутність відповідних положень у договорі було зазначено і самим відповідачем у своєму клопотанні поданому до суду 09.02.2017.

Факт отримання листів №053/05-3287 від 07.11.2016., №053/05-3449 від 25.11.2016, №053/05-3515 від 02.12.2016 з вимогами про підписання договору зберігання, акту приймання-передачі майна на зберігання та акту приймання-передачі паркувального майданчика, на які відповідач посилається у своєму листі вих. №053/05-3571 від 08.12.2016, позивач заперечив.

Доказів направлення зазначених вище листів відповідачем не надано.

При цьому, надані під час розгляду справи відповідачем листи №053/05-3287 від 07.11.2016., №053/05-3449 від 25.11.2016, №053/05-3515 від 02.12.2016 не приймаються судом як належні докази, оскільки відповідачем до клопотання, поданого до суду 09.02.2017 та до клопотання поданого в судовому засіданні 14.02.2017 було долучено листи №053/05-3287 від 07.11.2016., №053/05-3449 від 25.11.2016, №053/05-3515 від 02.12.2016 з різним змістом, що позбавляє можливості суд встановити дійсні обставини щодо наявності вказаних листів з вимогами про укладення договору зберігання та підписання актів.

Визначені відповідачем у листі вих. №053/05-3571 від 08.12.2016 підстави для розірвання договору не відносяться до випадків, передбачених пунктом 6.5. договору, у разі настання яких у відповідача виникає право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку.

Також як встановлено судом, позивачем 12.12.2016 було сплачено на користь відповідача 14990,00 грн. та 37076,00 грн., що підтверджується квитанціями №0.0.667843065.2, №0.0.667810735.2 з призначенням платежу оплата за договором ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016.

Здійснення відповідачем повернення сплачених позивачем грошових коштів, в підтвердження чого відповідачем надано платіжне доручення №151 від 14.12.2016, №946 від 21.12.2016 не свідчить про порушення позивачем умов договору в частині здійснення останнім платежів по договору.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів порушення позивачем умов договору ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016, які б у відповідності до п. 6.5. могли бути підставою для розірвання договору в односторонньому порядку. Доказів в підтвердження неналежного виконання позивачем зобов'язань за договором та наявності істотного порушення договору, відповідачем не пред'явлено.

Наданий відповідачем аудиторський звіт Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту складеного за результатами позапланового аудиту відповідності діяльності КП "Київтранспарксервіс" з питань правомірності розірвання договору з ФОП ОСОБА_4 на право експлуатації фіксованих місць паркування не може бути прийнятий судом як належний та допустимий, в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказ наявності підстав для розірвання договору ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016, оскільки встановлення зазначених обставин встановлюється судом при вирішенні відповідного спору між сторонами.

З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про розірвання договору ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, в даній справі, визначений позивачами спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.

Проте, за висновками суду обраний позивачем спосіб захисту права як визнання права на організацію та експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту, передбаченого договором ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016, не відповідає загальному принципу ефективності обраного засобу захисту, так як зазначені права визначені безпосередньо договором ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016, який як встановлено судом вище, набув чинності та в односторонньому порядку не розірваний.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (рішення від 15 листопада 1996 року (22414/93)) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Також вимоги позивача фактично спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що в силу приписів господарського процесуального законодавства мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

При цьому, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Таким чином, суд вважає, що заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.

З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 права на організацію та експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту, передбаченого договором ДНП-2016-10/06 від 07.10.2016, укладеного між Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

У відповідності до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування, в даному випадку користування перехоплюючим паркувальним майданчиком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за договором ДНП-2016-10/06 про надання послуг на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.10.2016, укладеним між сторонами.

Вищенаведені норми Цивільного кодексу України регулюють захист права власності або права користування в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником (користувачем) його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову (усунення будь-яких порушень права) становить вимога володіючого майном власника (титульного володільця) до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном у той чи інший спосіб. Підставою такого позову (негаторного) є належне право позивача користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Таким чином предметом доказування у даній справі є неправомірність дій відповідача, пов'язаних з користуванням позивачем перехоплюючим паркувальним майданчиком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та здійснення відповідачем перешкод в користуванні вказаним паркувальним майданчиком.

В той же час, для вирішення даного спору необхідним є встановлення яким чином відповідач перешкоджає (ускладнює) здійсненню позивачем повноважень користування орендованим приміщенням, чи є такі дії відповідача неправомірними, а також, які перешкоди повинен усунути відповідач, щоб позивач мав змогу здійснювати своє законне право користуватися приміщенням.

У відповідності до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, позивачем всупереч приписів ст.ст. 33-34 ГПК України не було надано суду доказів в підтвердження вчинення відповідачем дій щодо паркувального майданчика, про які зазначено у позові та які унеможливили здійснення позивачем діяльності.

Фактичні дані, з яких би вбачалось перебування відповідача на паркувальному майданчику, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та внаслідок цього, наявності обов'язку у відповідача звільнити зазначений паркувальний майданчик, у матеріалах справи відсутні.

Окрім того, як встановлено судом, між КП "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Каді-73" (третя особа у справі) було укладено договір №1.1.-11.16 про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування від 09.12.2016, відповідно до умов якого відповідач надає ТОВ "Авто Каді-73" в експлуатацію 185 фіксованих місць для денного платного паркування автотранспортних засобів та 20 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

При цьому, відповідачем у розумінні Господарського процесуального кодексу України, має бути така особа, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги.

Разом з тим, як вже зазначено судом, докази фактичного перебування відповідача на паркувальному майданчику відсутні, в той час як, відповідно до договору №1.1.-11.16 про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування від 09.12.2016 паркувальні місця були надані в користування ТОВ "Авто Каді-73". Будь-яких вимог до ТОВ "Авто Каді-73" позивачем не пред'явлено та доказів порушення його прав Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Каді-73" не надано.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини, оскільки позивачем не доведено обставин на які він посилається в обґрунтування заявленої вимоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги про зобов'язання КП "Київтранспарксервіс" усунути перешкоди в експлуатації Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 перехоплюючого паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, звільнити зазначений паркувальний майданчик.

Підсумовуючи вищенаведене суд відмовляє в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2017.

Суддя С.О. Турчин