Рішення

від 01.03.2017 по справі 920/1302/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.03.2017 Справа № 920/1302/16

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., при секретарі судового засідання Галашан І.В., розглянувши матеріали справи № 920/1302/16

за позовом: Фермерського господарства «ОСОБА_1В.» , с. Слобода, Буринський район, Сумська область,

до відповідача: Слобідської сільської ради, с. Слобода, Буринський район, Сумська область,

про визнання права власності,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 23.12.2016 № 01),

від відповідача: не з'явився.

Суть спору: позивач просить суд визнати за Фермерським господарством «ОСОБА_1В.» право власності на нерухоме майно - Будівля корівника (будівля корівника «А-1» , прибудова «а» , тамбур «а1» , тамбур «а2» , прибудова «а3» , тамбур «а4» , тамбур «а5» ) загальною площею 3101,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Сумська область, Буринський район, с. Слобода, пров. Московський, 11 Б.

Ухвалою суду від 03.01.2017 у справі № 920/1302/16 відмовлено в прийнятті позовної заяви в частині позовних вимог щодо відповідача - Відритого акціонерного товариства «Першотравневе» , у зв'язку із припиненням останнім своєї діяльності як юридичної особи (витяг з ЄДРПОУ а.с. 26-30)..

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, подав заяву від 28.02.2017 № б/н про долучення до матеріалів справи відповідних документів, які судом оглянуті у судовому засіданні та долучені до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, у судове засіданні від 08.02.2017 подав пояснення від 07.02.2017 № 64, в яких проти позову не заперечує та просить суд розглядати справу без участі його представника.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Згідно з частиною другою статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та оцінивши надані докази, суд встановив:

25.12.2006 між Фермерським господарством ОСОБА_1В. (позивач - покупець) та Відкритим акціонерним товариством Першотравневе (продавець) укладений договір купівлі-продажу майна банкрута (далі - Договір).

Згідно пунктів 1-2 Договору продавець передав у власність покупця майно - ангар Кіровського відділення за адресою: Сумська область, Буринський район, с. Слобода.

Відповідно до п. 5 Договору між позивачем та Відкритим акціонерним товариством Першотравневе був підписаний та скріплений печаткою акт прийому-передачі майна від 25.12.2006 (а.с. 13).

25.12.2006 Відкритим акціонерним товариством Першотравневе було видано накладну № 21, яка підтверджує факт оплати по Договору (а.с. 14).

Як зазначає позивач у своєму позові, з моменту укладання Договору та протягом 2007 року позивач звертався до Відкритого акціонерного товариства Першотравневе щоб нотаріально посвідчити Договір, але останнє ігнорувало ці звернення та 31.07.2007 припинило свою діяльність як юридична особа (витяг з ЄДРПОУ а.с. 26-30).

Позивач вважає, що з 25.12.2006 та по цей час, що складає понад 10 років, позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним об'єктом нерухомості та просить суд визнати на цей об'єкт право власності в порядку ст. 344 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту прав та інтересів у суді є, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності.

Цивільним кодексом України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України).

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 Цивільного кодексу України).

Як слідує із тексту Договору та зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, державна реєстрація Договору не була здійснена. Отже, право власності у позивача за цим договором не виникло. Накладна № 21, на яку посилається Позивач, підтверджує лише факт отримання ним 25.12.2006 майна (саме - ангару Кіровського відділення, без іншої конкретизації).

Крім того, про що зазначає і відповідач у своєму відзиві, задокументованої інформації щодо адреси Сумська область, Буринський район, село Слобода, провулок Московський, будинок 11 Б, та майна, якому вона присвоєна, позивач не надав та відповідач не має, тому суд критично відноситься до твердження позивача, що саме за цією адресою розташоване передане йому за накладною від 25.12.2006 № 21 майно - ангар Кіровського відділення (будівля корівника загальною площею 3101,8 кв.м.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності визнається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, є безперервного відкритого добросовісне володіння упродовж 10 років нерухомим майном, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

З огляду на це, у справах про визнання права власності на майно за набувальною давністю необхідно встановити: момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне); обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безпритульного (незаконного) володіння; юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача; особу, яка є власником спірного майна.

У пункті 9 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом" за №01-8/98 від 31.01.2001р. (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи.

Ухвалою суду від 08.02.2017 № 920/1302/16 позивача було зобов'язано подати суду докази належності попередньому власнику приміщення, на яке позивач просить суд визнати право власності.

Як такий доказ - позивачем поданий лист арбітражного керуючого ОСОБА_3 від 28.02.2017, в якому останній зазначає, що приміщення - ангар Кіровського відділення - до складу майнових активів Відкритого акціонерного товариства Першотравневе було включено за результатами інвентаризації, яка за відсутності правовстановлюючих документів на таке майно , проводилась за даними бухгалтерського обліку.

Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку, що перебування спірного майна на балансі Відкритого акціонерного товариства Першотравневе за наслідками інвентаризації не є доказом права власності такого товариства на відповідне майно, а позивач відповідно до ст.ст 33-34 Господарського процесуального кодексу України не надав відповідних доказів, що могли б спростувати це.

Крім того, позивач просить суд визнати право власності на майно (ангар Кіровського відділення) конкретизуючи його (Будівля корівника: будівля корівника «А-1» , прибудова «а» , тамбур «а1» , тамбур «а2» , прибудова «а3» , тамбур «а4» , тамбур «а5» , загальною площею 3101,8 кв.м.) та зазначає його чітку адресу: Сумська область, Буринський район, с. Слобода, провулок Московський, буд. 11-б, хоча відповідно до Договору, акту приймання-передачі від 25.12.2006 та накладної від 25.12.2006 № 21 він придбав ангар Кіровського відділення , і в таких документах не зазначено ні його площі ні місця знаходження (адреси), у зв'язку з чим суд не має можливості ідентифікувати що майно, яка зазначене позивачем у позовній заяві, та майно, яке визначене у вищезазначених документах є тотожним, тобто факт володіння саме цим майном протягом більш ніж 10 років.

Таким чином, позивачем не доведено добросовісність заволодіння спірним майном, а не його створення, попередня належність вказаного нерухомого майна іншій особі, зокрема, Відкритому акціонерному товариству Першотравневе , право власності на яке у останнього було б зареєстроване відповідно до вимог чинного законодавства, а також безперервне володіння ним протягом 10 років, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 44, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. У позові - відмовити.

Повне рішення складено 06.03.2017.

Суддя Ю.А. Джепа