ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 лютого 2017 року Справа № 923/1336/16
Господарський суд Херсонської області у складі судді Гридасова Ю.В. при секретарі Головльовій Є.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена", м. Херсон,
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Дубівка, Горностаївського району Херсонської області,
про повернення майна та стягення 184 195 грн. 14 коп.,
за участю представників:
позивача - Іващенко І.А., адвокат, ордер серії ХС №87801 від 30.11.16р.;
відповідача - Петренко А.П., адвокат, ордер серії ХС №018868 від 20.01.17р.
Позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою у якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.02.17 № 785/А, просить стягнути з відповідача розмір основного боргу за договором з урахуванням інфляції у розмірі 127 255,75 грн., пеню у розмірі 4744,43 грн., три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 1234,29 грн., неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення - 101845,33 грн., проценти за користування чужими коштами у розмірі 13196,62 грн., відповідно до умов договору оренди майнового комплексу та земельної ділянки від 01 квітня 2014 року. В обґрунтування позовних вимог позивач також посилається на положення ч. 1 та 2 ст. 193, ч. з ст. 285 ГК України, ст. ст. 15, 16, 526, ч. 2 ст. 625, 782, 785 ЦК України.
Представник позивача в ході судового засідання підтримав вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.02.17 № 785/А.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на наступні обставини. Відповідач не заперечує заборгованість перед позивачем у сумі 65 971 грн. яка виникла в період часу з 10.01.16 по 14.07.16, оскільки, як стверджує відповідач, він користувався об'єктом оренди з 10.01.16 по 14.07.16 включно, тобто по дату опису, арешту майна та передачу його на відповідальне зберігання відповідачу. Як зазначає відповідач, в провадженні Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Херсона перебуває на примусовому виконанні виконавчий лист № 668/11526/14 виданий 21.07.2015 року Суворовським районним судом м. Херсона про стягнення з ПП ВКФ Елена на користь ОСОБА_4 1млн. 151 тис. 141 грн. В рамках виконання, державним виконавцем 29.06.16 винесено постанову про доручення Горностаївському районному відділу ДВС провести опис та арешт майна ПП ВКФ Елена яке зареєстроване у с. Дубівка Горностаївського району Херсонської області. 14.07.16, на виконання постанови про арешт майна, державним виконавцем Куцик В.М. проведено опис та арешт майна ПП ВКФ Елена , що є предметом договору оренди від 01.04.14. Про опис та арешт майна складено Акт опису та арешту майна ВП № 48228487. Майновий комплекс прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_1. Відповідно до Акту ОСОБА_1 з 14.07.16 заборонено відчужувати або іншим чином передавати, розкомплектовувати, знищувати та використовувати це майно, про що ним дано розписку про попередження про кримінальну відповідальність. Тому, з 14.07.16 об'єкт оренди не може бути повернуто позивачеві, оскільки він є боржником у виконавчому провадженні та не є особою якій доручено зберігання арештованого майна. Посилання позивача на ст. 536, 1046, 1048 ЦК України та твердження про те що відповідач користується грошовими коштами позивача як позикою, на думку відповідача, не грунтується на жодних доказах, оскільки відповідач позики від ПП ВКФ Елена не отримував, речі визначені родовими ознаками у позику не отримував. Як стверджує відповідач, позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору. Ненадання платіжних реквізитів для сплати орендної плати та відмова від врегулювання виниклих питань, у тому числі щодо звірки розрахунків, на думку відповідача, свідчить про умисне перешкоджання позивачем щодо виконання зобов'язань відповідача.
Ухвалою по справі від 08.02.17 продовжено строк вирішення даного спору на 15 днів.
У судовому засіданні 27.02.17 оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, господарський суд
в с т а н о в и в :
Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма Елена (далі за текстом рішення - позивач, орендодавець) є власником нерухомого та рухомого майна, яке знаходиться за адресою: с. Дубівка, Горностаївський район, Херсонська область, зокрема: тваринного комплексу; будівлі птичника; пожежного депо; гаражів; вбиральні; огорожі № 1-5; дорожнього покриття; агрегата комбікормового; терезів PH юЦ 13У; водонапірної башти; воріт металевих; подрібнювача КДУ; зерноочистителя ОВС-25; свердловини; трансформатора ТМ 25/10; стовпчиків виноградних ВИНКОЛ Ж-2,4; мотокоси EFCO Stark 42; навісного виноградного культиватора 2,5 м; насосу глибинного; системи крапельного зрошування (фільтр, вентиль, інжектор); лічильника електричного НИК 2301АК 1 3А/380В (000452 кВт); лічильника електричного ЦЭ 6803В/1 1Т 220V (скв. 000280 кВт), гараж 035757 кВт; трактора МТЗ-80 УК; трансформатора 10/0,4 250 кВт; насадження винограду (надалі за текстом рішення - майновий комплекс), що підтверджуються Свідоцтвом серії АВК № 868523 від 29 травня 2000 року, Свідоцтвом серії АВК № 868524 від 29 травня 2000 року, Свідоцтвом серії АВК № 868525 від 29 травня 2000 року, Свідоцтвом серії АВК № 868526 від 29 травня 2000 року, Свідоцтвом серії ВАА № 063126 від 01 серпня 2002 року та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10 за травень 2015 року.
01 квітня 2014 року між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі за текстом рішення - відповідач, орендар) укладено договір оренди майнового комплексу з земельною ділянкою на якій він розміщений, що підтверджується укладеним в формі єдиного документу договором оренди майнового комплексу та земельної ділянки від 01 квітня 2014 року (надалі за текстом рішення - договір оренди).
Відповідно до умов пунктів 1.1. та 4.2. договору оренди позивач зобов'язувався надати у тимчасове володіння і користування відповідачу майновий комплекс з земельною ділянкою на якій він розміщений, а відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату щомісячно, рівними частками в розмірі 12 320,00 грн. (в т.ч. ПДВ).
На виконання умов договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв майновий комплекс, що підтверджується оформленим сторонами відповідним документом, яким є додаток № 1 від 01 квітня 2014 року до договору оренди.
Відповідно до умов п. 4.2. договору оренди орендна плата виплачується орендарем щомісячно рівними частками, що складає суму місячного платежу в розмірі 12 320,00 грн. (в т.ч. ПДВ).
Вищий господарський суд України своїм судовим рішенням у справі № 923/762/15 за позовом позивача до відповідача про стягнення грошових коштів та повернення майна, встановив, що у відносинах між сторонами за договором оренди станом на квітень 2015 року мала місце переплата з орендної плати у розмірі 91 544,43 грн. Ці обставини при розгляді справи за цим позовом, не підлягають доказуванню, оскільки вже є встановленими рішенням господарського суду при розгляді іншої справи, у якій брали участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини (ч. з ст. 35 ГПК).
Крім того, 18 травня 2016 року на рахунок позивача надійшли кошти від відповідача в сумі 10 000,00 грн.
Внаслідок додавання зазначених суми переплати відповідача в розмірі 91 544,43 грн. та оплати в розмірі 10 000,00 грн., сума основного боргу відповідача зі сплати орендної плати за період з 09 січня 2016 року по 22.10.16 становить 106748грн.40коп.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому ст. 188 цього кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 ГК України).
Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Оскільки відповідач не сплачував орендну плату за договором оренди понад 10 місяців, позивачем було прийняте рішення про відмову від договору оренди, та 17 жовтня 2016 року направлено відповідне повідомлення, яке отримане відповідачем 22 жовтня 2016 року. Вказані обставини підтверджуються письмовим повідомленням про відмову від договору від 17 жовтня 2016 року, повідомленням про вручення поштового відправлення та відповіддю відповідача від 24 жовтня 2016 року.
Отже, відповідно до ч. 2 ст. 782 ЦК України договір оренди є розірваним з 22 жовтня 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Всупереч вказаному положенню закону, відповідач майновий комплекс позивачеві не повернув, що підтверджується письмовою відповіддю відповідача від 22 жовтня 2016 року.
Пунктом 8.3. договору оренди узгоджено, що при несплаті орендарем в терміни (до першого числа наступного місяця оренди) орендних платежів, а також інших встановлених цим договором платежів орендар виплачує Орендодавцю неустойку в розмірі 0,03% з суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. У разі затримки платежу на строк більше п'яти днів орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України: "неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання".
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України: "якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .
Відповідно до ч. 6 ст.. 232 Господарського кодексу України: "нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано".
За поданим позивачем розрахунком розмір пені становить 4744,43грн. Однак, з урахуванням сплати відповідачем 10000,00грн. 18 травня 2016 року (що не враховано позивачем у розрахунку пені за травень 2016 року), розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 4318,43грн.
Відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України: "боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".
За розрахунком позивача, розмір сум з урахуванням встановленого індексу інфляції і 3 % річних становить 127 255,75грн. та 1234,29грн., відповідно.
Разом з тим, за розрахунком суду розмір суми з урахуванням встановленого індексу інфляції, що підлягає стягненню, становить 5418,01грн., а суми з урахуванням 3% річних, що підлягає стягненню, становить 1193,35грн.
Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України: "зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .
Судом встановлено, що відповідач не був обмежений здійснювати орендну плату виключно готівкою у касу позивача, а міг виконати зобов'язання шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок позивача, зазначений у Договорі, а позивач не був зобов'язаний реагувати на листи відповідача, оскільки всі відносини з відповідачем, в тому числі і платіжні реквізити, врегульовано договором оренди, укладеним ними.
Судом не приймається до уваги посилання відповідача, в обґрунтування заперечень проти вилучення у нього спірного майнового комплексу на користь позивача, на те, що 14 липня 2016 року, державним виконавцем проведено опис і арешт майна позивача, яке є предметом договору оренди майнового комплексу, про що складено акт опису і арешту майна ВП № 4822848, за яким на зберігання описане майно прийняв відповідач, і останньому заборонено його відчужувати, розкомплектовувати, знищувати та використовувати, оскільки дії державного виконавця щодо опису майна за актом опису і арешту майна від 14 липня 2016 року у виконавчому провадженні № 48228487, визнано неправомірними, а відтак і передача майна на зберігання відповідачеві, яка є однією з дій державного виконавця, є неправомірною.
Позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у розмірі 101845,33 грн. та процентів за користування чужими коштами у розмірі 13196,62 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого кодексу. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України ), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п. 6.2 вказаної Постанови).
Судом встановлено, що ні умовами укладеного сторонами договору ні спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини оренди, не передбачено розмір процентів за користування чужими коштами, тому застосування позивачем до спірних правовідносин аналогії закону (норми права про позику, які регулюють інші правовідносини) є безпідставним.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як встановлено в ході судового розгляду справи договір оренди розірваний позивачем в односторонньому порядку з 22.10.16. Натомість, відповідач вважає, що з 14.07.16 володіє спірним майновим комплексом правомірно, на підставі акту опису і арешту майна ВП № 4822848 від 14.07.16 по цей час.
Позивач лише у судовому засіданні повідомив суд та відповідача, надавши відповдні докази, про те, що дії державного виконавця щодо опису майна за актом опису і арешту від 14 липня 2016 року у виконавчому провадженні № 48228487, визнано неправомірними.
Вказана обставина свідчить про відсутність вини відповідача у простроченні повернення орендованого майна після розірвання договору оренди (з 22.10.16) і, як наслідок, про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення орендодавцю (позивачу), що відповідає положенням ст. 614 та ст. ст. 610 - 612 Цивільного кодексу України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у його постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32 цс 13: Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням . Вказана правова позиція свідчить про безпідставність посилання відповідача на обрання позивачем способу захисту порушеного права, не передбаченого законом.
Судом також не приймається до уваги посилання відповідача на те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, оскільки рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовілносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині, щодо стягнення 106748грн.40коп. основного боргу, 5418грн.01коп. з урахуванням встановленого індексу інфляції, 1193грн.35коп. з урахуванням 3% річних, 4318грн.43коп. пені та щодо повернення спірного майнового комплексу позивачу, а заперечення відповідача проти вказаної частини позовних вимог не приймаються судом до уваги.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині, щодо стягнення 10000,00грн. основного боргу, 5089,34грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції, 40,94грн. з урахуванням 3% річних, 426,00грн. пені, 101845,33грн. неустойки, 13196,62грн. процентів.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
( 3724,15грн. сума сплаченого судового збору за майновими вимогами, щодо стягнення коштів : 248276,42 грн. сума грошових коштів, заявлених до стягнення х 117678,19 сума грошових коштів, що підлягає стягненню = 1765,18грн. розмір судового збору, що покладається на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог майнового характеру + 1378,00грн. розмір сплаченого судового збору за немайновими позовними вимогами, що покладається на відповідача = 3143,18грн. сума судового збору, що покладається на відповідача)
(3724,15грн. сума сплаченого судового збору за майновими вимогами, щодо стягнення коштів - 1765,18грн. розмір судового збору, що покладається на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог майнового характеру = 1958,97грн. сума судового збору, яка покладається на позивача)
(8115,00грн + 2600,00грн. = 10715,00грн. підтверджені матеріалами справи витрати позивача на послуги адвоката : 248276,42 грн. сума грошових коштів, заявлених до стягнення х 117678,19 сума грошових коштів, що підлягає стягненню = 5078,89грн. сума витрат позивача на послуги адвоката, які підлягають відшкодуванню, пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
в и р і ш и в :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1, адреса - АДРЕСА_1) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (ідентифікаційний код - 14124668, адреса - 73000, місто Херсон, вул. Сенявіна, 3) 106748грн.40коп. основного боргу, 5418грн.01коп. з урахуванням встановленого індексу інфляції, 1193грн.35коп. з урахуванням 3% річних, 4318грн.43коп. пені, 3143грн.18коп. витрат по сплаті судового збору, 5078грн.89коп. витрат на послуги адвоката. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1, адреса - АДРЕСА_1) повернути на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (ідентифікаційний код - 14124668, адреса - 73000, місто Херсон, вул. Сенявіна, 3) майновий комплекс з земельною ділянкою площею 4,9926 га, на якій він розміщений, за адресою: село Дубівка Горностаївського району Херсонської області, зазначений у договорі оренди майнового комплексу і земельної ділянки № 3 від 01.04.14, з додатками, укладеному між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (орендодавець). Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В задоволенні іншої частини позову відмовити.
(Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом).
Повне рішення складено 03 березня 2017 р.
Суддя Ю.В. Гридасов
Суд | Господарський суд Херсонської області |
Дата ухвалення рішення | 27.02.2017 |
Оприлюднено | 10.03.2017 |
Номер документу | 65134971 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні