Постанова

від 01.03.2017 по справі 814/145/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

01 березня 2017 року Справа № 814/145/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., розглянувши в порудку письмового провадження справу за

адміністративним позовомПриватного підприємства Виробничо-комерційного підприємства Каро , вул. Садова, 1, оф. 206, м. Миколаїв, 54001; вул. Кооперативна, 21, смт. Врадіївка, Врадіївський район, Миколаївська область, 56301 до відповідачаВідділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області, вул. Маяковського, 91, смт. Врадіївка, Врадіївський район, Миколаївська область, 56301 треті особи 1. Фермерське господарство Оазис , вул. Степова, 1-а, с. Іванівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55272 2. ОСОБА_1, вул. Новоселів, 21, с. Новомиколаївське, Врадіївський район, Миколаївська область, 56312 3. Врадіївська районна державна адміністрація в Миколаївській області, вул. Маяковського, 91, смт. Врадіївка, Миколаївська область, 56301 провизнати протиправним та скасувати рішення від 09.11.2012 р. №482230004000857, від 23.11.2012 р. №482230004000873, в с т а н о в и в:

Позивач звернувся із цим позовом до суду, в якому зазначав, що на підставі зареєстрованого договору оренди земельної ділянки від 11.03.2006 року він набув право користування земельними ділянками площею 4,92 та 1,03 га в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. В подальшому третя особа подала для державної реєстрації договори оренди землі від 01.07.2011 року щодо тих самих земельних ділянок, які були зареєстровані відповідачем рішеннями від 09.11.2012 року № 482230004000857 та від 23.11.2012 року № 482230004000873. Вважав ці рішення протиправними та просив їх скасувати.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, заперечень на позов не надав.

Третя особа заперечує проти задоволення позову, вважає, що позивач не має дійсних прав на спірні земельні ділянки, оскільки наявний в позивача договір оренди від 11.03.2006 року є неукладеним, нікчемним, реєстрація речових прав за ним скасована, строк договору сплинув на час реєстрації нового договору.

Справа розглянута судом в порядку письмового провадження на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення, суд приходить до наступного.

Між позивачем у якості орендаря та громадянином ОСОБА_2 в якості орендодавця (така особа зазначена в договорі) був укладений договір оренди земельних ділянок площею 4,92 га та 1,03 га від 11.03.2006 року. Строк дії договору зазначений у п. 5 договору - 7 років, до закінчення сільськогосподарського 2013 року.

Вказаний договір було зареєстровано у Врадїівському райвідділі МРФ ДП Центр ДЗК 11.05.2010 року запис № 041048900159 (а.с 7-8).

В подальшому третьою особою в якості орендаря та ОСОБА_1 (спадкоємець) в якості орендодавця було укладено договори оренди від 01.07.2011 року щодо тих самих земельних ділянок. Ці договори були зареєстровані у відділі Держкомзему у Врадіївському районі на підставі рішень від 09.11.2012 року запис № 482230004000857 та від 23.11.2012 року запис № 482230004000873.

Далі, позивачем було 06 та 07 березня 2014 року повторно зареєстровано права із договору оренди від 11.03.2006 року реєстраційною службою Врадіївського районного управління юстиції відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2015 року по справі № 814/2775/15 були скасовані ці рішення про реєстрацію, вчинені реєстраційною службою Врадіївського районного управління юстиції від 06 та 07 березня 2014 року через те, що зареєстровані права суперечать зареєстрованим правам третьої особи, що виникли на підставі договорів оренди від 01.07.2011р. та були зареєстровані раніше.

В свою чергу позивач в даній справі оспорює реєстрацію договорів оренди третьої особи від 01.07.2011 року, здійснену 09.11.2012 року запис № 482230004000857 та від 23.11.2012 року запис № 482230004000873, оскільки вважає дійсним зареєстрований договір оренди від 11.03.2006 року, який був зареєстрований у Врадїівському райвідділі МРФ ДП Центр ДЗК 11.05.2010 року запис №041048900159.

Оцінюючи обставини набуття чинності договором оренди від 11.03.2006р. суд відзначає таке.

Станом на дату, яка зазначена в договорі оренди землі від 11.03.2006 року (а.с. 7) законодавством були визначені певні умови, необхідні для набуття договором чинності та виникнення прав оренди на земельну ділянку.

Так, статтею 640 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) передбачалося, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як вбачається із відмітки на договорі оренди землі від 11.03.2006р., він був зареєстрований 11.05.2010р., а тому вважається укладеним із дати його державної реєстрації.

Згідно з статтею 18 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час реєстрації зазначеного договору) договір оренди землі набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент реєстрації зазначеного договору), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Чинне на той час законодавство, а саме Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена Наказом Державного комітету по земельних ресурсах України № 43 від 04.05.1999 року та Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом цього ж органу № 174 від 02.07.2003 року (в редакціях, чинних на момент державної реєстрації договору) передбачали одночасно реєстрацію договору оренди і права з цього договору в державному реєстрі земель з відміткою про це державного реєстратора.

Отже права оренди щодо земельних ділянок, що були предметом договору 11.03.2006 року виникли з моменту реєстрації зазначеного договору 11.05.2010р.

В подальшому, як вбачається із Постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015р. по справі №814/2775/15, 06 та 07 березня 2014 року права із зазначеного договору оренди були повторно зареєстровані позивачем відповідно до нового порядку - Реєстраційною службою Врадіївського районного управління юстиції відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Цією постановою суду ця реєстрація була визнана незаконною та скасована.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Тобто подальша реєстрація позивачем речових прав, що випливають із вищезазначеного договору оренди, а також скасування цієї державної реєстрації Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року по справі №814/2775/15 в даному випадку не мають правового значення, оскільки речове право на вказану земельну ділянку виникло у позивача на підставі раніше діючого законодавства. Закон не передбачає необхідності здійснення суб'єктами речового права додаткових та нових дій для підтвердження своїх вже існуючих прав у випадку зміни положень законодавства, яке регулює момент виникнення речового права. Покладення на титульного володільця таких обов'язків, а саме необхідність постійно підтверджувати свої права шляхом додаткових реєстрацій, декларацій або інших дій необхідно було б розцінювати як надмірний тягар в сенсі статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод. До того ж виникле на підставі діючих норм права речове право не можна в подальшому ставити під сумнів у випадку зміни законодавства щодо порядку його набуття, оскільки це було б порушенням принципу юридичної визначеності , який вироблено у практиці Європейського суду з прав людини (дививсь mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини Рисовський проти України , Христов проти України , Сєрков проти України та багато інших).

Тому в цій частині суд не погоджується із запереченнями третьої особи.

Також, третя особа зазначав, що орендодавець за спірним договором - ОСОБА_2 не міг підписати договір оренди землі від 11.03.2006 року, оскільки помер 22.08.2005 року тому цей договір є неукладеним.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, і це не спростовано сторонами, що дійсно договір було підписано спадкоємцем померлого- ОСОБА_1

В матеріалах справ наявна копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.03.2006 року, відповідно до якого спадкоємцем земельних ділянок, що є предметом вищевказаного договору оренди є дружина померлого - ОСОБА_1 (а.с. 13).

Відповідно до частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України).

У суду відсутні дані щодо моменту реєстрації речового права за зазначеним свідоцтвом про право на спадщину, а отже момент оформлення права за ним за спадкодавцем, але відповідно до положень закону спірні земельні ділянки належали ОСОБА_1 з моменту смерті ОСОБА_3 та вона мала право вирішувати їх юридичну долю.

До того ж, як вже зазначалося вище, договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації. Державна реєстрація підтверджує факт укладення договору та факт виникнення прав із нього. Отже, якщо одна із сторін договору, або інша особа, вважає його неукладеним, або укладеним з порушеннями норм законодавства, то така особа може оспорити в судовому порядку державну реєстрацію цього договору, та у випадку скасування цієї державної реєстрації, такий договір вважався б неукладеним. Оскільки державна реєстрація договору оренди була здійснена органом ДЗК 11.05.2010 року, то саме ця державна реєстрація може бути оскаржена відповідачем у випадку порушення його прав. Однак, як пояснив у судовому засіданні представник третьої особи ФГ Оазис , з такими вимогами ця особа до суду не зверталась.

Та обставина, що державна реєстрація вищезазначеного договору оренди наразі є чинною свідчить і про чинність самого договору оренди, як це аналізувалося вище.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність вказаного договору з посиланням на ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, як такого, що спрямований на порушення конституційних прав громадянина та порушує публічний порядок.

Як зазначається у п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними , до нікчемних правочинів такої категорії відносяться наступні правочини: правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ( 254к/96-ВР )); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок .

Суду не надано доказів нікчемності правочину з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України, з урахуванням вищезазначених роз'яснень Пленуму Верховного суду України і таких фактів судом по справі не встановлено.

Щодо строку чинності договору оренди від 11.03.2006 року.

Відповідно до останньої правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 18.01.2017 року (копія надана до додаткових пояснень позивача), договір оренди землі набуває чинності з моменту його державної реєстрації, і це є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору.

Із змісту вказаною постанови вбачається, що саме з цього моменту починає текти строк договору оренди. У пункті 5 договору оренди зазначено, що він укладений строком на 7 років.

В той же час рішеннями Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області від 09.11.2012 року та від 23.11.2012 року були зареєстровані права оренди на ті самі земельні ділянки за третьою особою на підставі договорів оренди від 01.07.2011 року (а.с. 9-12).

Однак на час такої реєстрації ще був чинним договір оренди від 11.03.2006 року, який передбачав права оренди на ті самі земельні ділянки.

Із змісту п. 2.4 Тимчасового порядку ведення реєстру земель можливо зробити висновок, що державний реєстратор був зобов'язаний встановити наявність розбіжностей між попереднім зареєстрованим договором, та новим договором, що реєструвався та відмовити у його реєстрації.

Крім того, відповідно до п. 8 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в адміністративній справі перевіряє, чи вчинені рішення та дії суб'єкта владних повноважень пропорційно, зокрема з дотриманням балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Тобто неправомірним є рішення державного реєстратора про реєстрацію нових прав оренди за ФГ Оазис , виниклих на підставі договорів оренди земельних ділянок під час чинності попередніх зареєстрованих прав оренди, належних ВКФ Каро .

Тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення відділу Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 09.11.2012 року за реєстровим № 482230004000857, прийнятого при реєстрації Договору оренди земельної ділянки, укладеного 01.07.2011 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством Оазис .

3. Визнати протиправним та скасувати рішення відділу Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 23.11.2012 року за реєстровим № 482230004000873, прийнятого при реєстрації Договору оренди земельної ділянки, укладеного 01.07.2011 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством Оазис .

4. Присудити Фермерському господарству Оазис (код ЄДРПОУ 20892727) судовий збір в сумі 2756,00 грн., сплачений квитанцією №ПН3224 від 28.01.2016 року, за рахунок бюджетних асигнувань Відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області (код ЄДРПОУ 40006322).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.