Постанова

від 02.03.2017 по справі 816/2279/16

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2017 рокум. ПолтаваСправа №816/2279/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (надалі - позивач, ОСОБА_4М.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 18.01.2017 /а.с. 27/ просив:

визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовними площами 34,3331 га та 29,5447 га, кадастрові номери 5321685600:00:008:0002 та 5321685600:00:008:0001;

зобов'язати відповідача винести накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовними площами 34,3331 га та 29,5447 га, кадастрові номери 5321685600:00:008:0002 та 5321685600:00:008:0001 та передати земельні ділянки у користування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що всупереч постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі №816/1351/16 відповідач повторно відмовив у затвердженні проектів землеустрою не зважаючи на те, що дані проекти погоджені у відділі Держгеокадастру у Карлівському районі Полтавської області.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях проти позову представник відповідача зазначила, що спірну відмову вважає обґрунтованою та правомірною.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовними площами 34,3331 га та 29,5447 га земель сільськогосподарського призначення державної власності терміном на сім років із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованих в адміністративних межах Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області, кадастрові номери 5321685600:00:008:0002, 5321685600:00:008:0001 (надалі - Проекти землеустрою).

За результатами розгляду клопотань відповідачем надано відповідь, оформлену листом від 06.04.2016 №1410/6-16, у якій вказано, що відповідно до відомостей Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників наказом Держгеокадастру від 15.03.2016 №82 анульовано сертифікат від 20.05.2013 №0110152, виданий на ім'я ОСОБА_5 - відповідальної особи за якість робіт із землеустрою, якою підписана розроблена ТОВ "Геогруп" землевпорядна документація, у зв'язку із чим згідно із статтею 68 Закону України "Про землеустрій" така документація є недійсною. Також запропоновано вжити відповідних заходів, після чого подати клопотання та землевпорядну документацію на повторний розгляд.

11.05.2016 ОСОБА_4 повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотаннями про затвердження Проектів землеустрою.

Листом від 02.06.2016 вих. №4319/6-16 відповідач повідомив ОСОБА_4 про відсутність підстав для затвердження Проектів землеустрою у зв'язку із тим, що у представлених на розгляд та затвердження Проектах землеустрою не враховані зауваження, зазначені у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 06.04.2016 №1410/6-16.

Відмову відповідача у затвердженні Проектів землеустрою ОСОБА_4 оскаржив до суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі №816/1351/16 адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправними та скасував рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлені листами від 06.04.2016 №1410/6-16 та від 02.06.2016 №4319/6-16, про відмову в затвердженні Проектів землеустрою; зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 про затвердження Проектів землеустрою та прийняти за результатами їх розгляду рішення /а.с. 8-14/.

Дана постанова суду в апеляційному порядку не оскаржена, набрала законної сили 11.10.2016.

13.10.2016 позивач знову звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження Проектів землеустрою /а.с. 31, 34/.

Листом від 01.11.2016 вих. №9291/6-16 відповідач повідомив, що Проекти землеустрою не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому пропонував усунути виявлені порушення та повторно звернутись до Головного управління з клопотанням про їх затвердження /а.с. 32-33/. Так, у даному листі зазначено, що:

у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 34,3331 га та витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ - 5303329312015 від 30.11.2015 мають місце розбіжності щодо відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки;

матеріали геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) привести у відповідність вимог Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376 із змінами, Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), "Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із землеустрою", затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04.2013 №255 (доповнити інформацією стосовно отриманих даних щодо пункту ДГМ (Майське, М362435000) розробником документації у встановленому законом порядку. Відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" підтвердити-дані щодо повірки засобів вимірювальної техніки при виконанні геодезичних робіт при здійсненні землеустрою. У польовому журналі відсутні дані щодо здійснення вимірювань висячого ходу 4 (кут Rр4 Rр1 Rр3, лінія Rр1 - Rр3). Крім того, горизонтальні кути вимірюють двома півприйомами, сторони вимірюють в прямому і зворотному напрямках);

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) надати з прив'язкою до пунктів державної геодезичної мережі з урахуванням вимог пунктів 3.9, 3.10 Інструкції;

у представлених на розгляд та затвердження проектах землеустрою потребують уточнення дані щодо: віднесення (не віднесення) земельних ділянок до земель колективної власності, природоохоронного призначення; сільськогосподарських угідь, якими представлена земельна ділянка; наявності (відсутності) на території земельних ділянок об'єктів енергетики; обмежень у використанні земельної ділянки; суміжних власників (землекористувачів) земельних ділянок та долучити їх погодження у відповідності до вимог статті 198 Земельного кодексу України;

акти приймання-передачі межових знаків на зберігання привести у відповідність вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376 із змінами;

кадастрові плани земельних ділянок привести у відповідність до вимог статті 34 Закону України "Про державний земельний кадастр";

у представленому на розгляд проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 29,5447 га мають місце розбіжності щодо площі - обґрунтувати розбіжності площ;

відповідно відомостей Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників у складі ТОВ "Геогруп" на час подачі Проектів землеустрою на затвердження відсутні інженери-землевпорядники з чинними кваліфікаційними сертифікатами;

у клопотаннях не зазначено істотних умов передачі земельних ділянок в оренду.

Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Питання передачі в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності урегульовано Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За приписами частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України урегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; встановлено заборону компетентним органам вимагати інші, ніж визначені цією статтею, матеріали та документи; передбачені загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з цим, суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 16.03.2016 у справі №21-6440а15, відповідно до якого відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 зазначеного Закону). У таких правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом №973-IV.

Так, відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на дату звернення позивача із клопотанням про надання дозволу) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частиною другою згаданої статті Закону визначено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Зокрема, частиною четвертою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

А відповідно до частини тринадцятої згаданої статті, підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Водночас Законом України від 31.03.2016 №1067-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про фермерське господарство" щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств" статтю 7 Закону України "Про фермерське господарство" викладено у новій редакції, відповідно до якої надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до частини четвертої статті 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Так, частиною першою статті 186 1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини четвертої цієї статті, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За приписами частин п'ятої - сьомої статті 186 1 Земельного кодексу України, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Судом у судовому засіданні 02.03.2017 досліджено Проекти землеустрою та встановлено, що відділом Держгеокадастру у Карлівському районі Полтавської області погоджено розроблені ТОВ "Геогруп" на замовлення ОСОБА_4 Проекти землеустрою, про що наданий висновок від 05.11.2015 №1613-0.3-1592/2-15.

Таким чином, Проекти землеустрою пройшли погодження у порядку, визначеному статтею 186 1 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною шостою статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

А відповідно до частини тринадцятої цієї ж статті, підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

При цьому, суд враховує, що відповідно до частини восьмої статті 186 1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження Проектів землеустрою, однак кожного разу відповідач повертав дані Проекти на доопрацювання із зазначенням все нових підстав таких рішень.

Зокрема, листом від 06.04.2016 №1410/6-16 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повідомило ОСОБА_4, що відповідно до відомостей Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників наказом Держгеокадастру від 15.03.2016 №82 анульовано сертифікат від 20.05.2013 №0110152, виданий на ім'я ОСОБА_5 - відповідальної особи за якість робіт із землеустрою, якою підписана розроблена ТОВ "Геогруп" землевпорядна документація, у зв'язку із чим згідно із статтею 68 Закону України "Про землеустрій" така документація є недійсною.

Разом з цим, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі №816/1351/16 наведені доводи визнані необґрунтованими, а рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлене листом від 06.04.2016 №1410/6-16, визнано протиправним та скасовано.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суд зауважує, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у листі від 06.04.2016 №1410/6-16 не зазначило інших підстав для відмови у затвердженні Проектів землеустрою. Зокрема, згаданий лист не містить посилань на обставини, наведені відповідачем у листі від 01.11.2016 вих. №9291/6-16.

Водночас частина восьма статті 186 1 Земельного кодексу України містить заборону щодо відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин, ніж ті, що були зазначені компетентним органом попередньо.

За таких обставин, посилання відповідача на невідповідність Проектів землеустрою вимогам чинного законодавства можуть свідчити лише про неналежне виконання відповідальними посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області своїх обов'язків. Однак, навіть за наявності таких фактів вони жодним чином не можуть впливати на суть прийнятого за результатами розгляду Проектів землеустрою рішення.

До того ж, ТОВ "Геогруп" у листі від 27.01.2017 вих. №01/01 повідомило, що витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ - 5303329312015 від 30.11.2015 містить відомості про обмеження у використанні земельної ділянки згідно переліку обмежень від 15.09.2015 № 48/09-2015, відомості зареєстровані, що виключає наявність будь яких розбіжностей; матеріали геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) містять інформацію щодо пункту ДГМ (Майське, М362435000) /а.с. 47/.

Вимоги до проекту землеустрою визначені статтею 50 Закону України "Про землеустрій", за змістом частини третьої якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Дослідивши в судовому засіданні 02.03.2017 Проекти землеустрою суд встановив, що вони відповідають наведеним вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій".

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність у спірних відносинах порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 ОСОБА_6 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету ОСОБА_7 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

Натомість у спірних відносинах відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - затвердити землевпорядну документацію, або відмовити у її затвердженні, існує лише один правомірний варіант поведінки, адже підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою чітко визначені у законі.

Згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом . Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди.

Суд враховує, що позивачем виконано вимоги Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" щодо одержання в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

У ході судового розгляду справи встановлено, що відмова відповідача у затвердженні Проектів землеустрою ґрунтується на невірному трактуванні останнім вимог закону.

Суду не надано доказів щодо існування визначених законом підстав для відмови у затвердженні Проектів землеустрою та передачі позивачу в оренду бажаних земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проектів землеустрою, викладену у листі від 01.11.2016 вих. №9291/6-16, щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в оренду терміном на сім років із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованих в адміністративних межах Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області, площею 34,3331 га кадастровий номер 5321685600:00:008:0002 та 29,5447 га кадастровий номер 5321685600:00:008:0001.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в оренду терміном на сім років із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованих в адміністративних межах Халтуринської сільської ради Карлівського району Полтавської області, площею 34,3331 га кадастровий номер 5321685600:00:008:0002 та 29,5447 га кадастровий номер 5321685600:00:008:0001 та передати земельні ділянки у користування ОСОБА_4.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1102,40 грн (одна тисяча сто дві гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 березня 2017 року.

Суддя С.С. Бойко