Ухвала

від 01.03.2017 по справі 826/14936/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14936/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

01 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретаря судового засідання Тищенко Н.В., за участі представника позивача Каргалика Д.М., представника відповідача Піонтковської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Форенсіс" до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Форенсіс" (надалі - ТОВ "Адвокатська компанія "Форенсіс") звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2016р. №1262615147 та №1252615147.

Позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача підстав для формування податкових вигод є необгрунтованими, оскільки надані позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 24.06.2016р. №1262615147 та №1252615147.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень. У справі судом встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач приймаючи рішення діяв в межах і спосіб визначений законом, оскільки підприємство під час перевірки не надало необхідних документів і висновки податкового органу є законним та обґрунтованими.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем на підставі п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України, згідно ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 19.02.2016 року №б/н, що винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100050000084 від 28.10.2015р., проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Адвокатська компанія Форенсіс (код ЄДРПОУ 36376635) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ТОВ Вілс ЛТД (ПН 39336972), ТОВ Тарсан ЛТД (ПН 39085207), ТОВ БК Седес (ПН 39238695), ТОВ Продінвест ЛТД (ПН 39082955), ТОВ Прод Опт Продукт (ПН 39567957), ТОВ Конструктив Компані (ПН 39872061), ТОВ Кепіталс Груп (ПН 39621694), ТОВ Бігнікс (ПН 40003280), ТОВ Блюбері Продакшн (ПН 39213450), ТОВ Лерос (ПН 39844228), ТОВ Штовар Україна (ПН 38745119), ТОВ Автозапчастина Ойл (ПН 37587877), ТОВ Апреліус (ПН 39689202) за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 07.06.2016р. №96/26-15-14-07-02-10/36376635(далі-Акт перевірки).

Згідно висновків акту позивачем порушено вимоги пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства за 2015 рік на суму 366948 грн.; п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період березня-липня 2015 року на загальну суму 407720 грн. По взаємовідносинам із всіма іншими особами, окрім ТОВ Блюбері Продакшн , - порушень не встановлено.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.06.2016р.:

№1252615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 366948 грн. за основним платежем та на 0,00 грн. за штрафними санкціями,

№1262615147, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 407720 грн. за основним платежем та на 101930 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з висновками податкового органу позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Статтею 134 Податкового кодексу України визначений об'єкт оподаткування, зокрема, п.п134.1.1. п.134.1 ст. 134 визначено прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу ґрунтуються на оцінці взаємовідносин позивача з ТОВ Блюбері Подакшн , зокрема податковий орган дійшов до висновку про нездійснення спірних операцій та, відповідно, про відсутність підстав для формування податкових вигод.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ Блюбері Продакшн укладено договір про надання юридичних та консультаційних послуг від 03.02.2015р. №1-02/02, згідно якого передбачалася можливість надання ТОВ Блюбері Продакшн вказаних послуг як власними силами, так і силами спеціалістів третіх осіб, яких підприємство могло залучати для виконання зобов'язань за цим договором.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акти наданих послуг та податкові накладні, які зареєстровані в ЄРПН, копії яких містяться у матеріалах справи.

Проаналізувавши надані первинні документи щодо надання послуг згідно договору від 03.02.2015р. №1-02/02, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що складені між позивачем та ТОВ Блюбері Продакшн первинні документи містять необхідні реквізити та відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , зокрема, в складених актах наданих послуг визначено зміст наданих послуг, а саме: Юридичний аналіз матеріалів справ, складання проектів процесуальних документів та розробка правової стратегії захисту інтересів клієнтів "Замовника" у адміністративних та господарських судах України; складання проектів процесуальних документів для захисту інтересів клієнтів "Замовника" у органах Державної виконавчої служби , що в цілому дає зрозуміти зміст та суть господарської операції. При цьому більш детальне визначення змісту наданих послуг зазначено у самому договорі про надання таких послуг.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, 69.10 Діяльність у сфері права , що визнається в Акті перевірки.

Крім того, позивач стверджував, що в подальшому отримані від ТОВ Блюбері Продакшн послуги використовувались позивачем при наданні власних юридичних послуг третім особам, тобто у господарських прибуткових та оподатковуваних операціях, які були об'єктом оподаткування ПДВ та податком на прибуток. Наведене жодним чином не спростовано відповідачем.

Отже, матеріали справи підтверджують фактичне здійснення спірних операцій позивачем із ТОВ Блюбері Продакшн та зазначене не було спростовано відповідачем.

Доводи відповідача про ненадання до перевірки додатків до договору та звітів, у яких би конкретизувалося, які саме юридичні або консультаційні послуги надавалися, не заслуговують на увагу, оскільки податкове законодавство не ставить право платника на формування податкових вигод у залежність від наявності у платника таких документів, а тому їх відсутність само по собі не може свідчити про вчинення позивачем порушення та позбавляти його права відповідних податкових вигод.

Що ж до викладених в акті перевірки тверджень про недостатність у контрагента трудових та інших ресурсів для виконання спірних операцій, також є необґрунтованими, оскільки відповідачем не доведено недостатності у контрагента трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні, не доведено й факту не реалізації контрагентом права на залучення до виконання спірних операцій інших осіб (спеціалістів третіх осіб), що, однак, передбачалося умовами договору. Посилання ж на неподання контрагентом податкової звітності, а також факту її неприйняття податковим органом, не може беззаперечно свідчити про відсутність у контрагента ресурсів, необхідних для виконання спірних операцій.

Колегія суддів також погоджує висновок суду першої інстанції щодо доводів відповідача про неможливість надання контрагентом спірних послуг у зв'язку із тим, що начебто товар, який поставлявся ТОВ Блюбері Продакшн іншим особам, мав широкий асортимент та не зв'язаний якісними характеристиками (Шпалери, Різці, Юридичні послуги, Волокно тощо), оскільки відповідачем також не надано жодних доказів, які б підтверджували наведенні обставини (звітності контрагента та його покупців, витягу з ЄРПН тощо).

Також апеляційний суд звертає увагу, що акт перевірки взагалі не містить аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентом, та доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тому підтверджують факт здійснення господарської операції.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач під час судового розгляду не навів будь-яких переконливих доводів та не надав жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування витрат і податкового кредиту з ПДВ за наслідками спірних господарських операцій.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 06.03.2017 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Форенсіс" до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.