Постанова

від 02.03.2017 по справі 910/17304/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 910/17304/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників сторін: позивача - Руденко К.М. дов. № 20 від 13 січня 2017 року, відповідача - Підгорного І.О. дов. № 7 від 1 жовтня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України до Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Автопідприємство Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - позивач) звернулось до Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві (далі - відповідач) з позовом про стягнення 94028 гривень 62 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати послуг, наданих за укладеними сторонами договорами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року позов задоволено повністю.

З Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві на користь Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України стягнуто 94028 гривень 62 коп. боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Постійне представництво Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 218 Господарського кодексу України, оскільки вважає, що здійснив усі залежні від нього дії аби не допустити господарське правопорушення.

Зазначає, що внаслідок незаконної окупації території Автономної Республіки Крим, що призвело до припинення фінансування діяльності заявника, господарська діяльність останнього фактично не ведеться, так само юридично неможливою стала ліквідація відповідача.

Вважає помилковими висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності обставин непереборної сили та вважає, що суди неправильно застосували норму ст. 617 Цивільного кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Автопідприємство Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (виконавець) та Постійне представництво Автономної республіки Крим у столиці України місті Києві (замовник) уклали договір № 57 від 7 лютого 2014 року про користування закритою стоянкою для автомобілів; договір про користування відкритою стоянкою для автомобілів № 57/1 від 1 вересня 2014 року; договір про надання послуг з мийки автомобілів № 58 від 7 лютого 2014 року; договір на щоденний контроль за технічним станом автомобілів № 56 від 7 лютого 2014 року, договір про користування відкритою стоянкою для автомобілів № 57/1 від 1 січня 2015 року.

За договором № 57 від 7 лютого 2014 року про користування закритою стоянкою для автомобілів послуги надавались протягом січня-серпня 2014 року; за договором про надання послуг з мийки автомобілів № 58 від 7 лютого 2014 року послуги надавались у лютому, березні 2014 року; за договором на щоденний контроль за технічним станом автомобілів № 56 від 7 лютого 2014 року послуги надавались у лютому-грудні 2014 року; за договором про користування відкритою стоянкою для автомобілів № 57/1 від 1 вересня 2014 року послуги надавались у вересні-грудні 2014 року; за договором про користування відкритою стоянкою для автомобілів № 57/1 від 1 січня 2015 року надавались у січні-жовтні 2015 року.

Всього за вказаними договорами надано послуги на суму 94028 гривень 62 коп., що підтверджується актами приймання-здачі виконаних послуг, які підписані сторонами. Факт отримання послуг на вказану суму відповідач визнає та не оспорює.

У відповідності до вимог ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.5 вказаних договорів замовник зобов'язаний не пізніше 10 числа поточного місяця перераховувати виконавцю плату за надані послуги за попередній місяць разом з ПДВ.

За вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судами встановлено, що Постійне представництво Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві за надані послуги не розрахувалось, в результаті чого у останнього виник борг у сумі 94028 гривень 62 коп., який станом на час розгляду справи відповідачем не погашено.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на наявність обставин непереборної сили та правову невизначеність щодо діяльності останнього, яка утворилась у зв'язку з тимчасовою окупацією частини території України.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наведеною нормою встановлено основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто, відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже, і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Отже, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє останнього від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Також судами зазначено, що надання послуг за договорами мало місце на території міста Києва і вони відповідачем отримувались як до тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, так і після.

З огляду на викладене, визначення сухопутної території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішніх вод України цих територій тимчасово окупованими не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з виконанням зобов'язань, і не є форс-мажорною обставиною, яка звільняє відповідача від виконання обов'язку оплати наданих послуг за вказаними договорами, крім того, відсутність коштів на рахунках відповідача, незалежно від причин, не є форс-мажорною обставиною.

Також судами встановлено, що в обгрунтування своїх вимог відповідач послався на сертифікати Київської торгово-промислової палати від 13 квітня 2016 року № 6188 та № 6189, згідно з якими тимчасова окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим є форс-мажорною обставиною (настала 20 лютого 2014 року), яка унеможливила Постійному представництву виконати зобов'язання за договором № 2 від 1 лютого 2014 року та договором № 2-В від 1 лютого 2014 року.

Однак, предметом спору у даній справі є вимога про виконання зобов'язань за договором про користування закритою стоянкою для автомобілів № 57 від 7 лютого 2014 року, послуги надавались протягом січня-серпня 2014 року; за договором про надання послуг з мийки автомобілів № 58 від 7 лютого 2014 року послуги надавались у лютому, березні 2014 року; за договором на щоденний контроль за технічним станом автомобілів № 56 від 7 лютого 2014 року послуги надавались у лютому-грудні 2014 року; за договором про користування відкритою стоянкою для автомобілів № 57/1 від 1 вересня 2014 року послуги надавались у вересні-грудні 2014 року; за договором про користування відкритою стоянкою для автомобілів № 57/1 від 1 січня 2015 року надавались у січні-жовтні 2015 року.

З огляду на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм у сукупності належну правову оцінку та вірно застосувавши норми ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 617 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

За таких обставин прийняті у справі рішення та постанова законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова