Рішення

від 28.02.2017 по справі 917/2054/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017 р. Справа № 917/2054/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» , АДРЕСА_1, 61140

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» , вул. Будька, 45а, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 206 997,09 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники в судовому засіданні 14.02.2017 року:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 01.12.2016 року

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 17.10.2016 року

Представники в судовому засіданні 28.02.2017 року:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 01.12.2016 року

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 17.10.2016 року

У судовому засіданні 14.02.2017року на підставі ст.77 ГПК України було оголошено перерву до 28.02.2017 року з метою надання сторонам можливості надати додаткові документальні докази, про що відображено в протоколі судового засідання, представники сторін про дату та час наступного судового засідання повідомлялися під розписку (у матер. справи).

28.02.2017 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

СУТЬ СПРАВИ : Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» 206 997,09 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки № 1210-1 від 12.12.2014 р., з яких: 141863,91 грн. - основний борг, 48123,31 грн. - штрафні санкції (пеня), 3958,39 грн. - три проценти річних та 13051,48 грн. - нфляційні втрати.

В судових засіданнях 14.02.2017 року та 28.02.2017р. представник позивача наполягав на задоволенні позову, надав пояснення стосовно того, що заявлені у позові штрафні санкції є саме пенею.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 13/02 від 13.02.2017 року (вх№ 2179 від 14.02.2017, а.с. 74-77) позов не визнає, вказує на неправильне нарахування позивачем штрафних санкцій та просить суд застосувати спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені, нарахованої на суми поставленого товару за видатковими накладними, датованими з 21.09.2015 року по 06.10.2015 року включно (а.с. 77).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази, суд встановив:

12.12.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віватрейд" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 1210-1 (а.с. 16-18).

Згідно умов вказаного договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передавати у власність покупцю самоклеючу етикетку (товар), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та здійснювати його оплату (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару обумовлюються у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору.

За п. 2.1 договору передача товару покупцю здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання від покупця відповідного замовлення на товар. Замовлення оформлюється на кожну партію товару та передається покупцем постачальнику засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або через представника (кур'єром). На підставі погодженого сторонами замовлення, постачальник складає видаткову накладну.

Датою поставки товару є дата, що зазначається у видатковій накладній при отриманні товару покупцем (п. 2.3 договору).

В розділі 3 договору сторони визначили та погодили, що покупець здійснює оплату вартості товару за ціною, вказаною у видаткових накладних. Оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після 70 календарних днів з дня отримання покупцем товару та належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

Відповідачем були порушені зобов'язання за договором в частині оплати отриманого товару, у зв"язку з чим позивач заявив до стягнення за договором поставки № 1210-1 від 12.12.2014 р. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» 141 863,90 грн. основного боргу (з урахуванням часткової оплати в сумі 14 189,97 грн.).

На підтвердження заявленої суми позивач надав підписані сторонами, оформлені належним чином видаткові накладні на загальну суму 107223,90 грн:

- № ВТ-0000373 від 21.09.2015 року на суму 15 021,60 грн. (частково оплачена в сумі 14 189,97 грн., заборгованість за цією накладною 831,63 грн., що не заперечується відповідачем);

- № ВТ-0000378 від 22.09.2015 року на суму 5415,36 грн.;

- № ВТ-0000384 від 23.09.2015 року на суму 7132,86 грн.;

- № ВТ-0000388 від 25.09.2015 року на суму 2727,27 грн.;

- № ВТ-0000392 від 28.09.2015 року на суму 36718,45 грн.;

- № ВТ-0000405 від 06.10.2015 року на суму 2152,02 грн.;

- № ВТ-0000436 від 23.10.2015 року на суму 16581,80 грн.;

- № ВТ-0000438 від 26.10.2015 року на суму 11652,77 грн.;

- № ВТ-0000448 від 02.11.2015 року на суму 14260,39 грн.;

- № ВТ-0000461 від 06.11.2015 року на суму 3529,80 грн.;

- № ВТ-0000481 від 23.11.2015 року на суму 2524,13 грн.;

- № ВТ-0000486 від 24.11.2015 року на суму 3697,42 грн.

та акти надання послуг на загальну суму 34640,00 грн.:

- № 374 від 21.09.2015 року на суму 4300,00 грн.;

- № 383 від 23.09.2015 року на суму 2400,00 грн.;

- № 387 від 25.09.2015 року на суму 2400,00 грн.;

- № 391 від 28.09.2015 року на суму 14020,00 грн.;

- № 435 від 23.10.2015 року на суму 11520,00 грн. (копії залучені до матеріалів справи, а.с. 19-35).

Претензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» про заборгованості відповідач залишив без реагування.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача:

- 48 123,31 грн. пені, нарахованої за період з 30.11.2015 року по 21.11.2016 року на підставі п. 5.3 договору поставки № 1210-1 від 12.12.2014 р.;

- 3 958,39 грн. - три проценти річних за період з 30.11.2015 року по 21.11.2016 року та 13 051,48 грн. інфляційних втрат за період лютого-жовтня 2016 року на підставі ст. 625 ЦК України (а.с. 7-9).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення 141 863,90 грн. основного боргу, що складається із заборгованості відповідача за договором поставки № 1210-1 від 12.12.2014 р. в сумі 107 223,90 грн. та підтверджується видатковими накладними на цю суму, та боргу відповідача за надані позивачем послуги в сумі 34 640,00 грн., що підтверджується актами надання послуг на цю суму, які містять посилання на вказаний договір, оформлені належним чином, підписані з боку відповідача директором ОСОБА_3, скріплені печатками сторін (у т.ч. відповідача). Позивачем подано додаткові письмові пояснення стосовно обставин, при яких надавалися послуги з оформлення оригінал-макетів етикеток, узгодження та оформлення яких є невід'ємною частиною виробництва етикеток, що передувало їх поставці (вх.№2852 від 27.02.2017р.). Усне заперечення позивача стосовно того, що можливо між сторонами існує інший договір з такими ж реквізитами (номером та датою), і по іншому договору надавалися ці послуги, суд вважає надуманим та не підтвердженим жодними доказами.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 141 863,90 грн. основного боргу обгрунтованими та задовольняє їх у повному обсязі.

Заперечення відповідача стосовно того, що йому не надано позивачем необхідного пакету товаросупровідних документів, тому строк оплати товару не настав, суд оцінює критично. Так, правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару встановлені ст.666 ЦК України: якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Жодних доказів відмови від договору поставки та повернення товару відповідачем не надано, в той час як матеріали справи містять докази отримання товару останнім від позивача.

Стосовно позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, які за правовою природою є пенею, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3 договору поставки № 1210-1 від 12.12.2014 р. зазначено, що за прострочення в оплаті товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Тобто, умовами договору передбачена відповідальність у вигляді пені за прострочення в оплаті товару. Товаром, згідно умов договору, є етикетка самоклеюча, а кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару обумовлюються у видаткових накладних; також договором встановлений строк оплати етикетки самоклеючої - 70 днів з моменту її отримання на підставі накладної.

За висновками суду, нарахування пені за прострочення оплати товару, отриманого за видатковими накладними, є правомірним; в той же час, суд не вважає обгрунтованим нарахування пені за прострочення оплати послуг, наданих за Актами, оскільки договором не встановлено ні строку оплати послуг, ні відповідальності у вигляді пені за їх несвоєчасну оплату.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст.254 ЦК України).

Перевіряючи розмір заявленої позивачем до стягнення суми пені, нарахованої на суму поставки за видатковими накладними по договору поставки (107223,90 грн.), суд встановив, що позивачем не завжди правильно визначені початки перебігу строку прострочення з огляду на ст.253,254 ЦК України, та не враховано, що пеня нараховується за прострочення оплати по кожній накладній окремо з урахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України.

З урахуванням вищевикладеного за перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятора "Ліга: ОСОБА_4 9.1.3", обґрунтовано заявлено до стягнення 22 302,50 грн. пені за прострочення оплати товару, отриманого за видатковими накладними по договору поставки № 1210-1 від 12.12.2014 року. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє за необґрунтованістю (у зв'язку з неправильними обрахунками).

Як зазначалося вище, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до приписів ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки, проте до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.

Положенням ч. З ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач, як зазначалося вище, звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності (арк. справи 74-77).

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р., перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні з позовом про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті видаткових накладних на відпуск товару від 21.09.2015 року, 22.09.2015 року, 23.09.2015 року, 25.09.2015 року, 28.09.2015 року, 06.10.2015 року, враховуючи те, що позивач звернувся із позовною заявою до господарського суду 20.12.2016 року. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 11 713,32 грн. пені, нарахованої за зазначеними вище видатковими накладними задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності. Отже, до стягнення підлягає пеня в сумі 10 589,19 грн. (22 302,50 грн. - 11 713,32 грн.).

Стосовно стягнення річних та інфляційних:

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши розрахунок 3% річних (з урахуванням моменту початку прострочення та до 21.11.2016 року) та інфляційних (за період 03.02.2016 року по 31.10.2016 року), нарахованих у зв'язку з простроченням товару, поставленого за видатковими накладними, суд дійшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 2935,88 грн. та втрат від інфляції в сумі 9022,31 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних слід відмовити (у зв'язку з неправильними обрахунками, зокрема, неправильним визначенням початку періоду прострочення, про що вже йшлося вище).

При обрахунку річних та інфляційних за прострочення оплати послуг, наданих за Актами, суд виходить з того, що строк їх оплати договором не встановлений. За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому слід зауважити, що претензія щодо оплати заборгованості, в тому числі і за послуги, надані за актами про надання послуг в сумі 34640,00 грн., надіслана відповідачу 03.12.2016 року (копія чеку та опису вкладення залучені до матеріалів справи, а.с. 42). Доказів отримання її відповідачем суду не надано, тому суд керується Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затв.Наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р. (зі змінами), згідно яких строк пересилання поштових відправлень між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку). За наведеного, 15.12.2016 року закінчується строк виконання зобов'язання зі сплати 34600,00 грн. за послуги згідно актів надання послуг від 21.09.2015 року, 23.09.2015 року, 25.09.2015 року, 28.09.2015 року, 23.10.2015 року.

Враховуючи те, що позивач інфляційні та річні у зв"язку з простроченням оплати послуг, наданих за Актами, заявляє за період, що передує початку прострочення (річні - по 21.11.2016 року, інфляційні - по жовтень 2016р., а.с. 8-9), суд відмовляє у задовленні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Відповідач жодних заперечень проти позову не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 141863,90 грн. основного боргу, 10589,19 грн. пені, 2935,88 грн. - трьох процентів річних та 9022,31 грн. - інфляційних втрат. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні з даним позовом, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» (вул. Будька, 45а, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, ідентифікаційний номер юридичної особи 35294028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» (АДРЕСА_1, 61140, ідентифікаційний номер юридичної особи 38775033) - 164 411,28 грн., з яких: 141863,90 грн. основний борг, 10589,19 грн. пені, 2935,88 грн. - три проценти річних та 9022,31 грн. інфляційних втрат; 2466,17 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складене 06.03.2017 р.

Суддя О.С.Мацко