ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" травня 2017 р. Справа № 917/2054/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Шутенко І.А.,
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 - на підставі довіреності від 01.12.2016р.,
відповідача - ОСОБА_2 - на підставі довіреності від 05.01.2017р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» , Полтавська область, м. Гадяч, (вх.№1290 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» , м. Харків,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» , Полтавська область, м. Гадяч,
про стягнення 206 997,09 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16 (суддя Мацко О.С.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» 164 411,28 грн., з яких: основний борг у розмірі 141 863,90грн., пеню у розмірі 10 589,19грн., 3% річних в сумі 2 935,88грн., інфляційні у розмірі 9 022,31грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 466,17грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду з посиланням на положення статей 6, 11, 202, 205, 258, 256, 267, 526, 527, 549, 610, 611, 625, 628, 629, 692, 712, 901 Цивільного кодексу України та статей 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України мотивовано обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором поставки від 12.12.2014р. №1210-1 у розмірі 141 863,90грн., як такої що підтверджена належними та допустимими доказами у розумінні статей 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України, а саме видатковими накладними на поставлений товар на суму 107 223,90грн. та актами надання послуг на суму 34 600,00грн.
Щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних на суму основної заборгованості за видатковими накладними на поставлений товар на суму 107223,90грн., місцевий господарський суд виходив з того, позивачем при розрахунку пені було невірно визначено період та порядок нарахування штрафних санкцій, та з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строку спливу позовної давності, позовні вимоги в цій частині було задоволено частково; при перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних, господарським судом першої інстанції також було встановлено, що позивачем було невірно визначено періоди нарахування, що і стало підставою для часткового задоволення позовних вимог в цій частині.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних на суму основної заборгованості за актами надання послуг на суму 34 600,00грн. господарським судом першої інстанції було зазначено про те, що умовами укладеного між сторонами договору не було передбачено ані строку оплати послуг, ані відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді пені; щодо 3% річних та інфляційних судом було встановлено, що період нарахування передує початку строку прострочення зобов'язання, що і стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом всупереч приписам господарського процесуального законодавства не було повно, всебічно та об'єктивно досліджено умови укладеного між сторонами договору та доказів на підтвердження його виконання сторонами, зокрема позивачем при здійсненні поставки товару, не було передано повного переліку товарно - супровідних документів, визначених в пункті 2.4. договору, що не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення та відповідно призвело до передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 31.05.2017р.
31.05.2017р. відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5714), в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» відмовити, рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16 без змін.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 31.05.2017р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення від 28.02.2017р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що представники сторін у судове засідання з'явились і надали пояснення у справі в обґрунтування своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.12.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віватрейд" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лозівський молочний завод (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 1210-1 (надалі - договір) (т.1 а.с. 16-18), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах , визначених в цьому договору, передавати у власність покупцю самоклеючу етикетку (надалі - товар), а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату (пункт 1.1. договору).
Кількість, асортимент, найменування та загальна вартість відповідної партії товару обумовлюється у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору).
Відповідно до пункту 2.2. договору, в залежності від погоджених сторонами базисних умов поставки, постачальник здійснює поставку товару на наступних умовах:
або DAP (ІНКОТЕРМС - 2010): навантаження, доставка (транспортні затрати) здійснюються силами та за рахунок постачальника за адресою/адресами покупця (місце поставки): Харківська область, м.Лозова, вул. Червоногвардійська, 45А.
Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що датою поставки товару є дата, що визначається у видатковій накладній при отриманні товару покупцем. Право власності на товар, а також всі ризики випадкової загибелі, пошкодження товару переходить до покупця, з моменту фактичного отримання товару в місці поставки покупцем та підписання уповноваженим представником покупця видаткових накладних.
При передачі кожної партії товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні товарні-супровідні документи: видаткову накладну, податкову накладну, товарно - транспортну накладну; документи, що засвічують якість та безпечність товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог діючого законодавства України.
У випадку поставки товару без будь-якого товарно-супровідного документа, наявність якого є обов'язковою відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору, та /або вимог чинного законодавств України, постачальник зобов'язаний надати покупцеві найденим чином оформлений оригінал відповідного товарно-супровідного документа протягом п'яти робочих днів з дати поставки такого товару, а копії таких документів - факсом або електронною поштою у день поставки. При цьому строк оплати за такий поставлений товар починає рахуватись з наступного дня після отримання покупцем належним чином оформлених товарно-супровідних документів (пункт 2.4. договору).
Відповідно до пункту 2.5. договору, приймання товару по якості здійснюється на підставі Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по якості (Затверджено постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966р. №П-7, надалі - "Інструкція 7 " ), з урахуванням умов цього договору.
Приймання товару по кількості якості здійснюється на підставі Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по кількості (Затверджено постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.1965р. №П-6, надалі - "Інструкція 6 " ), з урахуванням умов цього договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору, покупець здійснює оплату вартості товару за ціною вказаною у видатковій накладній.
Оплата здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після 70 календарних днів з дня отримання покупцем товару та належними чином оформлених товарно-супровідних документів (пункт 3.3. договору)
Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що за прострочення в оплаті поставки товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015р. (пункт 6.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання за договором та здійснено поставку товару, що підтверджується:
- видатковою накладною № ВТ-0000373 від 21.09.2015р., на загальну суму 15 021,60 грн. (частково оплачена в сумі 14 189,97 грн., заборгованість за цією накладною 831,63 грн., що не заперечується відповідачем) (т.1 а.с.19);
- видатковою накладною № ВТ-0000378 від 22.09.2015р. на суму 5415,36 грн. (т. 1. а.с.21);
- видатковою накладною № ВТ-0000384 від 23.09.2015р. на загальну суму 7 132,86 грн. (т. 1 а.с.23);
- видатковою накладною № ВТ-0000388 від 25.09.2015р. на суму 2727,27 грн. (т.1 а.с.25);
- видатковою накладною № ВТ-0000392 від 28.09.2015р. на загальну суму 36 718,45 грн. (т. 1 а.с.27);
- видатковою накладною № ВТ-0000405 від 06.10.2015р. на суму 2152,02 грн. (т.1 а.с.28);
- видатковою накладною № ВТ-0000436 від 23.10.2015р. на суму 16581,80грн. (т.1 а.с.30 );
- видатковою накладною № ВТ-0000438 від 26.10.2015р. на суму 11652,77 грн.;(т. 1 а.с.31);
- видатковою накладною № ВТ-0000448 від 02.11.2015р. на суму 14260,39 грн.; (т. 1 а.с.32);
- видатковою накладною № ВТ-0000461 від 06.11.2015р. на суму 3529,80 грн.; (т. 1 а.с.33);
- видатковою накладною № ВТ-0000481 від 23.11.2015р. на суму 2 524,13 грн.; (т. 1 а.с.34)
- видатковою накладною № ВТ-0000486 від 24.11.2015р. на суму 3697,42 грн. (т. 1 а.с.35).
Також, позивачем на підтвердження належного виконання умов договору було додано до матеріалів справи акти надання послуг на загальну суму 34 640,00 грн., а саме № 374 від 21.09.2015 року на суму 4300,00 грн.; № 383 від 23.09.2015 року на суму 2400,00 грн.; № 387 від 25.09.2015 року на суму 2400,00 грн.; № 391 від 28.09.2015 року на суму 14020,00 грн.; № 435 від 23.10.2015 року на суму 11520,00 грн. (т.1 а.с. 19-35).
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості у повному обсязі у встановлений договором строк, 05.10.2016р. позивачем було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" претензію з вимогою розрахуватись за поставлений товар (т. 1 а.с.39 -41 ).
Однак, вказана претензія залишилась без розгляду, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Віватрейд" до господарського суду Полтавської області з позовною заявою (т.1 а.с. 2-54), в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар в сумі 206 997,09грн, яка складається з суми основної заборгованості в сумі 141 863,91грн., штрафних санкцій у розмірі 48 123,31грн., інфляційних у розмірі 13 051,48грн., 3% річних в сумі 3 958, 39грн. та судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2017р. позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» 164 411,28 грн., з яких: основний борг у розмірі 141 863,90грн., пеню у розмірі 10 589,19грн., 3% річних в сумі 2 935,88грн., інфляційні у розмірі 9 022,31грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 466,17грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України, а саме статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім передбачених законом випадків.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було належним чином виконано прийняті на себе зобов'язання за договором в частині поставки товару, за належним чином оформленими видатковими накладними, що підтверджується копіями видаткових накладних № ВТ-0000373 від 21.09.2015 р. на суму 15 021,60 грн.; № ВТ-0000378 від 22.09.2015 року на суму 5415,36 грн.; № ВТ-0000384 від 23.09.2015 року на суму 7132,86 грн.; № ВТ-0000388 від 25.09.2015 року на суму 2727,27 грн.; № ВТ-0000392 від 28.09.2015 року на суму 36718,45 грн.; № ВТ-0000405 від 06.10.2015 року на суму 2152,02 грн.; № ВТ-0000436 від 23.10.2015 року на суму 16581,80 грн.; № ВТ-0000438 від 26.10.2015 року на суму 11652,77 грн.; № ВТ-0000448 від 02.11.2015 року на суму 14260,39 грн.; № ВТ-0000461 від 06.11.2015 року на суму 3529,80 грн.; № ВТ-0000481 від 23.11.2015 року на суму 2524,13 грн.; № ВТ-0000486 від 24.11.2015 року на суму 3697,42 грн. на загальну суму 107 223,91грн.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем не заперечувалось факту отримання товару від позивача, відповідач лише наголошував на недоліки оформлення документів, а саме на відсутність доказів передачі відповідачу товарно - супровідних документів, визначених в пункті 2.4. договору (однак, не зазначено, якого ж саме документу, з наведеного в даному пункті договору переліку, позивачем не було передано ).
Вказаним пунктом договору дійсно встановлено, що при передачі кожної партії товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні товарні-супровідні документи: видаткову накладну, податкову накладну, товарно - транспортну накладну; документи, що засвічують якість та безпечність товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог діючого законодавства України.
Разом з тим, з умов договору не вбачається, що сторонами було визначено окремий порядок приймання-передачі товарно - супровідних документів (складення відповідного двостороннього акту, розписок покупця про їх отримання тощо).
Колегія суддів також зазначає, пунктом 2.3. договору сторони погодили, що датою поставки товару є дата, що визначається у видатковій накладній при отриманні товару покупцем. Право власності на товар, а також всі ризики випадкової загибелі, пошкодження товару переходить до покупця, з моменту фактичного отримання товару в місці поставки покупцем та підписання уповноваженим представником покупця видаткових накладних.
Кількість, асортимент, найменування та загальна вартість відповідної партії товару обумовлюється у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору).
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить відомість про неї.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до роз'яснень викладених в пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Крім того, пунктом 2.5. договору сторони погодили, що приймання товару по якості та кількості здійснюється на підставі Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по якості (Затверджено постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966р. №П-7, надалі - "Інструкція 7"), та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по кількості (Затверджено постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.1965р. №П-6, надалі - "Інструкція 6 " ), з урахуванням умов цього договору.
Так, відповідно до пункту 12 Інструкції 6, приймання продукції за кількістю проводиться за транспортними та супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальним ярликом ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.
Пунктом 14 Інструкції 7 встановлено, що приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом ані до місцевого господарського суду ані до апеляційного господарського суду не було надано будь-яких доказів на підтвердження складання сторонами актів про відсутність відповідних документів в порядку визначеному пунктом 12 Інструкції 6 та пунктом 14 Інструкції 7.
Крім того, частиною першою статті 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Як було зазначено вище, пунктом 2.4. договору сторони погодили, що у випадку поставки товару без будь-якого товарно-супровідного документа, наявність якого є обов'язковою відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору, та/або вимог чинного законодавств України, постачальник зобов'язаний надати покупцеві найденим чином оформлений оригінал відповідного товарно-супровідного документа протягом п'яти робочих днів з дати поставки такого товару, а копії таких документів - факсом або електронною поштою у день поставки. При цьому строк оплати за такий поставлений товар починає рахуватись з наступного дня після отримання покупцем належним чином оформлених товарно-супровідних документів.
Однак, враховуючи прийняття відповідачем товару у встановленому договором порядку та його часткову оплату, останнім фактично своїми діями було підтверджено, що поставку було здійснено позивачем належним чином, у відповідності до умов договору, будь-яких доказів того, що відповідні документи не були передані продавцем покупцеві і що вказана обставина будь-яким чином перешкоджала відповідачу вчасно здійснити оплату отриманого товару у відповідності до вимог частини 1 статі 530 Цивільного кодексу України та умов договору, апелянтом не надано ані суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, протягом часу, що минув з моменту отримання відповідачем останньої партії товару (24.11.2015) до моменту звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості (20.12.2016) відповідач не звертався до позивача з вимогою виконати умови договору щодо надання товарно-супровідних документів, а також з будь-якими претензіями стосовно якості отриманого товару.
До того ж, у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 31.05.2017р. представник апелянта надав пояснення щодо того, що всі товарно - супровідні документи були передані позивачем.
З огляду на вищевикладене, що матеріалами справи, а саме видатковими накладними, які оформленні у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підписані уповноваженими представниками, скріплені печатками сторін, та відповідно є підставою для проведення розрахунків за отриманий товар, підтверджується поставка товару, апелянтом ані під час розгляду справи господарським судом ані під час апеляційного перегляду справи не було обґрунтовано, яких саме товарно - супровідних документів, визначених в пункті 2.4. договору, позивачем передано не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за видатковими накладними на поставлений товар у розмірі 107 223,91грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за актами надання послуг на загальну суму 36 640,00грн., враховуючи наступне.
Так, частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про надання послуг, відповідно до якої, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З наданих позивачем до матеріалів справи актів надання послуг на загальну суму 34 640,00 грн. (т.1 а.с. 19-35), вбачається, що предметом надання послуг є "Додрукарська підготовка Друкарської форми " , крім того, вказані акти містять посилання на договір №1210-1 від 12.12.2014р.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом, позивачем було подано до суду письмові пояснення щодо правової природи даних актів та їх пов'язаності з договором поставки від 12.12.2014р. №1210-1 (т.1 а.с.83), в яких було зазначено про те, що процес виробництва товару, який є предметом договору - етикетки , складається з двох етапів, а саме: розробка оригінал-макета етикетки та виготовлення друкарського штампу - кліше, проте, оскільки позивач не володіє потужностями з виготовлення кліше, після створення та узгодження оригінал-макета позивач, з відома відповідача, замовляв фізичне виготовлення кліше в третьої особи, отже саме ці два етапи в сукупності складають предмет надання послуг "Додрукарську підготовку Друкарські форми".
Разом з тим, зі змісту укладеного між сторонами договору поставки від 12.12.2014р. №1210-1 вбачається, що предметом поставки є самоклеючі етикетки , які постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату (пункт 1.1. договору), будь-яких посилань на вчинення певних дій щодо замовлення та виготовлення кліше та залучення третіх осіб, договір не містить, що свідчить про відсутність у вказаному договорі елементів договору про надання послуг.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є самостійним договором поставки, умови та порядок виконання якого визначено положеннями статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, однак зазначених обставин місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення враховано не було, у зв'язку чим, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 34 640,00грн. (за актами наданих послуг).
Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню, а саме - на суму 107 223,91грн. (за видатковими накладними), в решті позовних вимог в частині основної заборгованості в сумі 34 640,00грн. (за актами надання послуг) - слід відмовити, як безпідставно заявлених.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 48 123,31грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання
Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За приписами статті 230, пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Як було зазначено вище, пунктом 5.3. договору сторони погодили, що за прострочення в оплаті поставки товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи вищевикладене, що позивачем при здійснені розрахунку пені не було враховано вищезазначені приписи чинного законодавства, яке регулює порядок розрахунку та нарахування пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 22 302,50грн.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у справі було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені (т.1 а.с.74-77).
У відповідності до пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
За приписами частин 1 та 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України ).
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи те, що при проведенні розрахунку позивачем було включено суму пені, нарахованої у періоди прострочення за межами строку позовної давності, про наслідки застосування якої було заявлено відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення пені в межах строку позовної давності, а саме в розмірі 10 589,19грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 13 051,48грн. та 3% річних у сумі 3 985,39грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" кн. 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові .
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).
Судова колегія також враховує правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 17.10.2011р. у справі № 6-42цс11, відповідно до якої інфляційні та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями .
Крім того, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової 9 інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р; зміст цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997р. № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних та річних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині та відповідно стягненню інфляційних у розмірі 9 022,31грн. та 3% річних у сумі 2 935,88грн.
Рази з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних за актами надання послуг на суму 34 600,00грн., але з інших підстав, встановлених колегію суддів під час апеляційного перегляду справи.
З огляду на вищевикладене, оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16 підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, ст.ст.105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017р. у справі №917/2054/16 скасувати частково та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
" Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод» (вул. Будька, 45а, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 35294028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віватрейд» (АДРЕСА_1, 61140, код ЄДРПОУ 38775033) основну заборгованість в сумі 107 223,91грн., пеню у розмірі 10 589,19грн., 3% річних в розмірі 3 958,39грн., інфляційні у розмірі 9 022,31грн., а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 959,23грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити"
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний судовий наказ.
Повний текст постанови складено 01 "червня" 2017р.
Головуючий суддя Плахов О.В.
Суддя Лакіза В.В.
Суддя Шутенко І.А.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 31.05.2017 |
Оприлюднено | 07.06.2017 |
Номер документу | 66862566 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Плахов О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні