Рішення

від 27.02.2017 по справі 504/12/16-ц

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Комінтернівський районний суд Одеської області

Справа № 504/12/16-ц

провадження №2/504/321/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі

головуючої судді Доброва В.П.

секретарі Ємельяненко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Доброслав Лиманського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства «МАКС» про стягнення заробітної плати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсацію за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

05.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до МПП «МАКС» в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплати середньої заробітної плати в розмірі 49143,84 грн., компенсацію за невчасно виплачений середній заробіток у розмірі 14151,39 грн., компенсацію за затримку розрахунку (вимушений прогул) у розмірі середнього заробітку по день фактичного розрахунку, станом на 01.01.2016 року у розмірі 15428,88 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 11428,80 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що працює в МПП «МАКС» на посаді фінансового директора з 01.07.2014 року. 29.08.2014 року був мобілізований на військову службу на особливий період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, відповідно до Указу Президента України від 24.07.2014 року, про що було проінформоване МПП «МАКС». В листопаді 2014 року з телефонної розмови з керівником підприємства дізнався, що МПП «МАКС» припинило нарахування йому середнього заробітку і звільнило з підприємства, оскільки відсутній порядок виплати компенсацій підприємству із бюджету в межах середнього заробітку працівника, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. На підставі Указу Президента України від 12.06.2015 року №328 про демобілізацію військовослужбовців третьої хвилі мобілізації, 08.09.2015 року мене було звільнено з військової служби. 09.09.2015 року я став на облік у військкоматі, та з`явився в офісі МПП «МАКС», де мені запропонували надати власні пропозиції щодо працевлаштування. 29.09.2015 року звернувся до МПП «МАКС» з претензією про невиплату середньої заробітної плати на що отримав 02.10.2015 року відповідь, в якій керівництво МПП «МАКС» запропонувало мені з`явитись 06.10.2015 року в офіс підприємства для подальшого розгляду претензії. На зустрічі з директором МПП «МАКС» по суті моєї претензії про виплату державної соціальної гарантій в сумі середньомісячної заробітної плати, ОСОБА_2 повідомив, що таку виплату підприємство робити не буде через її недоцільність. У зв`язку з чим вважає, що МПП «МАКС» здійснило звільнення не законно, не провело з ним відповідних розрахунків, своєчасно не видало трудову книжку, чим порушило його трудові права. Перебуваючи на військовій службі він переживав з приводу існування своєї сім`ї, що заподіяло величезні моральні страждання і до цього часу не полишає почуття соціальної і правової незахищеності, тому змушений звернутись до суду за захистом своїх прав з вимогою виплатити належну йому середню заробітну плату та відшкодувати збитки завдані її невиплатою.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. В своїх запереченнях зазначив, що ОСОБА_1 не був штатним співробітником МПП «МАКС», оскільки з ним, як з фізичною особою підприємцем була укладена угода про надання послуг в сфері бухгалтерського обліку та аудиту із наданням повного доступу до всіх документів, печатки та банківських програм. Зазначене підтверджується нарахуванням на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 39250 грн. Відтак претензію про невиплату середньої заробітної плати вважав безпідставною.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Судом встановлено, що з 01.07.2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду фінансового директора з оплатою згідно штатного розпису, що підтверджується наказом МПП «Макс» №13 від 01.07.2014 року (а.с.55).

08.09.2014 року був мобілізований на військову службу на особливий період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, відповідно до Указу Президента України від 24 липня 2014 року.

З 08.09.2014 року по 08.09.2015 року приймав участь в АТО у складі Військової частини НОМЕР_1 на посаді начальника госпіталю, начальника фінансово-контролюючої служби, що підтверджується військовим квитком ОСОБА_1 , особистий № А-060188, серія НОМЕР_2 (а.с.4,5).

Відповідно до відомостей Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата лише у серпні 2014 року у розмірі 8744,16 грн., також вбачається, що з неї сплачувались страхові внески у розмірі 314,78 грн. (а.с.41).

Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу або розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 7 Постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Роботодавець відповідно до підпункту 14.1.222 пункту 14.1 ст.14 ПК України несе обов`язки із сплати працівникові заробітної плати (відповідно до вимог законодавства про оплату праці), а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами. Крім того, він зобов`язаний нараховувати, утримувати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи те, що МПП «Макс» було видано наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу, здійснювалось нарахування йому заробітної плати, а також утримання належних внесків у фонди соціального страхування та пенсійний фонд, тому суд дійшов висновку, що між сторонами мали місце трудові правовідносини.

Задовольняючи позов в частині виплати середнього заробітку за час проходження позивачем строкової військової служби, суд виходить з наступного.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст.17 Конституції України).

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. (ст. 43 Конституції України).

Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закону)).

Громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати ( ч.2 ст.21 Закону).

Законом України № 1595-VII від 22.07.2014 затверджено Указ Президента України від 21.07.2014 року №607/2014 «Про часткову мобілізацію», відповідно до вимог якого військовозобов`язаний ОСОБА_1 08.09.2014 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України.

15.01.2015 року Законом України № 116-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внесено зміни (набули чинності 08.02.2015 року), відповідно до яких за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Згідно ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

14.05.2015 року Законом України №433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо питань соціального захисту громадян, які проходять військову службу під час особливого періоду» до ст.119 КЗпП внесено зміни (набули чинності 11.06.2015 року), згідно яких працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи те, що позивач був призваний на строкову військову службу в особливий період, у зв`язку з чим на нього поширюють свою дію положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 08.02.2016 року, зокрема ч.2 ст.39 цього Закону з 08.09.2014 року по 10.06.2015 року, а саме: збереження за працівниками, призваними на строкову військову службу, місця роботи та середнього заробітку, без компенсації із державного бюджету. У період з 11.06.2015 року по 08.09.2015 року за працівниками, призваними на строкову військову службу зберігалося місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток відповідно до вимог ст.119 КЗпП (в редакції від 11.06.2015 року).

Порядок виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу під час мобілізації та особливий період, визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015 року.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що позивач має право на середній заробіток за період проходження ним строкової військової служби.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 розділу IV Порядку).

Згідно пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 01.07.2014 року був прийнятий на роботу, з 08.09.2014 року по 08.09.2015 року мобілізований на військову службу, а нарахування заробітної плати проводилось лише в серпні 2014 року, що вбачається із наданої суду Таблиці №6, яка містить відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам від 16.09.2014 року (а.с.41), тому середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 198,70 грн. (8744,16 грн. з/п за серпень 2014 року / 23 робочі дні в липні 2014 року + 21 робочий день у серпні 2014 року).

Таким чином, сума середнього заробітку, яка належить до виплати позивачу МПП «МАКС» за час проходження строкової військової служби з 08.09.2014 року по 08.09.2015 року становить 51264,60 грн. (198,70 грн. - середньоденна заробітна плата х (88 робочих днів у 2014 році (з 08.09.2014 року по 31.12.2014 року) + 170 робочих дні у 2015 році (з 01.01.2015 року по 08.09.2015 року).

За пунктом 6 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №105 (далі - Порядок) передбачено, що виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені ст.115 КЗпП України.

Відносно вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п.17 Постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці ч.3 ст.40 КЗпП України стосуються як передбачених ст.ст. 40,41(1) КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора МПП «МАКС» є неправомірним, таким що відбулося без дотримання норм трудового законодавства, оскільки його не було своєчасно повідомлено про підстави звільнення, також не було надано копію наказу про звільнення, а трудова книжка взагалі не містить відомостей щодо часу прийняття на роботу та часу звільнення.

Відтак відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно вимог ст.235 КЗпП України.

Розраховуючи заробітну плату за час вимушеного прогулу суд також виходив з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (з подальшими змінами та доповненнями) та наданої суду Таблиці №6, яка містить відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам від 16.09.2014 року, а саме: ОСОБА_1 (а.с.41).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 з 08.09.2014 року по 08.09.2015 року був мобілізований на військову службу, а нарахування заробітної плати проводилось лише в серпні 2014 року, тому середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відтак, судом встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 198, 70 грн., а сума середнього заробітку, яка належить до виплати позивачу МПП «МАКС» за час проходження строкової військової служби з 08.09.2014 року по 08.09.2015 року становить 51 264, 60 грн.

Заборгованість відповідача по виплаті середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з 09.09.2015 року (день закінчення військової служби) по день фактичного розрахунку станом на 01.01.2016 року (про що заявлено позивачем в позові) складає грошову суму у розмірі 16 094 грн. 70 коп. (81 робочий день з часу закінчення військової служби до 01.01.2016 року (з 09 вересня 2015 року по 01 січня 2016 року) х 198,70 (середньоденний заробіток позивача) = 16 094 грн. 70 коп.)

Як передбачено п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, на користь позивача також стягується його середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 094 грн. 70 коп. з послідуючим відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог у частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема п. 4 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то необхідно з`ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок невиплати заробітної плати, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 11 428, 80 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи, керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі п.2 ч.1 ст.367 ЦПК України, рішення суду підлягає обов`язковому негайному виконанню по справам про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

З ч.2 ст.88 ЦПК України вбачається, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що ставки судового збору за подання до суду позовної заяви: майнового характеру складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений оскільки він звернувся з позовною заявою, які випливають із трудових правовідносин.

Виходячи з вищенаведеного суд вважає за необхідне судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної вимоги про стягнення заробітної плати, стягнути з відповідача в розмірі 673 грн. 60 коп.

На підставі ст.ст.24,47,83,119,235,237-1 КЗпП України, ст.ст.2,39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.27 Закону України «Про оплату праці», ст.23 ЦК України, керуючись ст.ст.10,60,62,88,209,212,213,215,218,367 ЦПК України, суд

встановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства «МАКС» про стягнення заробітної плати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсацію за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Малого приватного підприємства «МАКС» (код ЄДРПОУ 22507418) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час проходження строкової військової служби в період з 08.09.2014 року по 08.09.2015 року в розмірі 51264 гривні 60 копійок.

Стягнути з Малого приватного підприємства «МАКС» (код ЄДРПОУ 22507418) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16094 гривень 70 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Визначену судом суму середнього заробітку стягувати на користь ОСОБА_1 з вирахуванням прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Малого приватного підприємства «МАКС» (код ЄДРПОУ 22507418) в дохід держави суму судового збору у розмірі 673 гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя П.В. Добров