Постанова

від 14.11.2018 по справі 504/12/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 504/12/16-ц

провадження № 61-33845св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - мале приватне підприємство Макс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу малого приватного підприємства Макс на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 лютого 2017 року у складі судді Доброва В. П. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року у складі колегії суддів: Станкевича В. А., Сидоренко І. П., Цюри Т. В. ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до малого приватного підприємства Макс (далі - МПП Макс ), у якому просив стягнути заборгованість з виплати середнього заробітку в розмірі 49 143,84 грн, компенсацію за несвоєчасно виплачений середній заробіток у розмірі 14 151,39 грн, компенсацію за затримку розрахунку (вимушений прогул) у розмірі середнього заробітку по день фактичного розрахунку, станом на 01 січня 2016 року у розмірі 15 428,88 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 11 428,80 грн.

Позовна заява мотивована тим, що він з 01 липня 2014 року працював в МПП Макс на посаді фінансового директора.

29 серпня 2014 року його мобілізовано на військову службу на особливий період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, відповідно до Указу Президента України від 24 липня 2014 року, про що було повідомлено МПП Макс .

У листопаді 2014 року дізнався, що МПП Макс припинило нарахування йому середнього заробітку і звільнило з підприємства, з посиланням на відсутність порядку виплати компенсацій підприємству із бюджету в межах середнього заробітку працівника, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації.

На підставі Указу Президента України від 12 червня 2015 року № 328 про демобілізацію військовослужбовців третьої хвилі мобілізації, 08 вересня 2015 року його звільнено з військової служби.

09 вересня 2015 він став на облік у військовий комісаріат.

29 вересня 2015 року звернувся до МПП Макс з вимогою виплатити середню заробітну плату.

Вважає, що МПП Макс здійснило звільнення незаконно, не провело з ним відповідних розрахунків, своєчасно не видало трудову книжку, чим порушило його трудові права та спричинило моральну шкоду, тому просив позов задовольнити.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з МПП Макс на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час проходження строкової військової служби в період з 08 вересня 2014 року по 08 вересня 2015 року в розмірі 51 264,60 грн.

Стягнуто з МПП Макс на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16 094,70 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалено визначену судом суму середнього заробітку стягувати на користь ОСОБА_4 з вирахуванням прибуткового податку й інших обов'язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звільнення ОСОБА_4 відбулося без дотримання норм трудового законодавства, оскільки його не було своєчасно повідомлено про підстави звільнення, також не було надано копію наказу про звільнення, трудова книжка не містить відомостей щодо часу прийняття на роботу та часу звільнення. Позивач був призваний на строкову військову службу в особливий період, тому на нього поширюються положення Закону України Про військовий обов'язок і військову службу із збереженням місця роботи та середнього заробітку.

У червні 2016 року МПП Макс подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно встановили наявність трудових відносин між сторонами. Надана позивачем копія наказу не відповідає дійсному наказу, виданому на підприємстві, оскільки в копії відсутній підпис та печатка. Наказу про прийняття позивача на посаду фінансового директора не було. У відомостях про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам за липень 2014 року прізвище ОСОБА_4 не зазначено. Позивач не працював на підприємстві відповідача, а тому відсутні правові підстави для часткового задоволення позову.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України 04 червня 2018 року справу № 504/12/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 01 липня 2014 року ОСОБА_4 прийнятий на роботу на посаду фінансового директора МПП Макс , про що виданий наказ від 01 липня 2014 року № 13 .

08 вересня 2014 року ОСОБА_4 мобілізовано на військову службу на особливий період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, відповідно до Указу Президента України від 24 липня 2014 року.

З 08 вересня 2014 року по 08 вересня 2015 року ОСОБА_4 брав участь в антитерористичній операції у складі Військової частини В-2116 на посаді начальника госпіталю, начальника фінансово-контролюючої служби.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

ОСОБА_4 нараховувалась заробітна плата у серпні 2014 року у розмірі 8 744,16 грн, з якої утримані страхові внески у розмірі 314,78 грн, надалі нарахування припинено.

Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за період проходження ним строкової військової служби.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Вирішуючи спір щодо визначення суми заборгованості по виплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суди дійшли правильного висновку про те, що такий період починається з 09 вересня 2015 року (день закінчення військової служби).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не працював на підприємстві, а наказ від 01 липня 2014 року № 13 є неналежним доказом наявності трудових відносин сторін, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу МПП Макс залишити без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу малого приватного підприємства Макс залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат