Ухвала

від 02.03.2017 по справі 700/1238/14-ц

ЛИСЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 700/1238/14-ц

Провадження № 2/700/48/17

02 березня 2017 року Лисянський районний суд Черкаської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Мельніченко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Лисянка справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_4 про скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянку, скасування державного акту ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку та зобов'язання відновити межі земельних ділянок ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 сільської ради Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_4 про скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянку, скасування державного акту ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку та зобов'язання відновити межі земельних ділянок.

В судовому засіданні позивач позов підтримала повністю та пояснила, що вона являється власницею будинковолодіння №23 по вул..Садовій в с.Чаплинка Лисянського району, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.05.2004 року виданого ОСОБА_3 сільською радою.

При купівлі будинковолодіння в жовтні місяці 1991 року колгоспом Іскра їй було виділено земельну ділянку для обслуговування будинку та для ведення підсобного господарства розміром 0,32 га в межах діючої на той час земельної ділянки попереднього власника.

При підготовці документів до приватизації земельної ділянки сільська рада надала їй дозвіл на виготовлення технічної документації та приватизації земельної ділянки розміром 0.32 га рішення сесії від 14.01.2009 року, сільська рада до цього неправильно встановила межі між нашими земельними ділянками і вона виявила, що земельна ділянка сусідки ОСОБА_4 змінила свої розміри, так як ОСОБА_4 самовільно вкопалася в межу, зробила межу дуго образною і виявилось що її межа проходить із тильної сторони її сараю на відстані з однієї сторони 2 метри, а з іншого боку сараю 1м 20 см, а при купівлі було по 2 м. Незважаючи на її неодноразові звернення до сільської ради та вищестоящі земельні органи , сільська рада неправильно визначила межі між їхніми городами межі і відмовляється встановлювати правильну межу посилаючись, що в ОСОБА_4 є державний акт на право власності на земельну ділянку.

Використовуючи трактори для оранки городу сусідкою її сарай може завалитися, так як і трактор і плуг проходять впритул з її сараєм. Вона неодноразово зверталася до сусідки відсунути межу проти сараю, що б на початку і на кінці сараю була межа по 2 м. від стіни сараю, але вона відмовляється.

В результаті, її земельна ділянка складає не 0,32 га, а 0,30 га.

В зв'язку з вищевикладеним просить скасувати рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки, скасувати державний акт ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку, зобов'язати ОСОБА_3 сільську раду відновити межі земельної ділянки її та ОСОБА_4, які існували на час придбання нею будинку, зобов'язати ОСОБА_4 поновти межу земельної ділянки між їхніми земельними ділянками, яка існувала на момент купівлі нею будинку- по 2 м від стіни її сараю.

29 серпня 2016 року позивач звернулася до суду з заявою про поновлення строку позовної давності, оскільки при подачі позовної заяви їй було невідомо коли приймалося рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію на земельну ділянку, а тому пропустила строк звернення до суду з поважної причини.

19 жовтня 216 року позивач звернулася до суду з доповненням до позовної заяви в якій просить скасувати рішення ОСОБА_3 сільської ради Лисянського району №21-7/У від 20 січня 2009 року та №27-1/У від 24.12.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що вважає що ОСОБА_2 строк позовної давності не пропустила, оскільки починаючи з 2009 року зверталася до різних державних організацій та інстанцій з приводу неправильно відмірених земельних ділянок між її будинковолодінням та будинковолодінням ОСОБА_4., вважала, що ОСОБА_4 захватила її частину земельної ділянки, звертається до суду з позовом втретє, що є підставою для поновлення строку позовної давності з поважної причини. Крім того, ОСОБА_3 сільська рада про рішення сесії сільської ради від 2009 року ОСОБА_2 не повідомляла, дізналася вона про рішення в 2012 році, а тому вважає строк звернення до суду не пропущеним.

Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила , що позов не визнають повністю, просить відмовити в задоволенні позову в зв'язку зі спливом позовної давності. Свої вимоги мотивує тим, що рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання земельної ділянки ОСОБА_4 за №27-1/У винесено 24.12.2009 року. Із листа сільської ради направленого ОСОБА_2 12.12.2013 року за вих.. №02-10/437 зрозуміло, що ОСОБА_2 знала про винесення рішення щодо надання земельної ділянки ОСОБА_4 у власність, але рішення ОСОБА_3 сільської ради за №27-1/У винесено 24.12.2009 року в судовому порядку не оскаржила у строки передбачені ст..257 ЦК України. Строки позовної давності закінчилися 25.12.2012 року, а позовна заява до суду подана 17.11.2014 року.

ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила , що починаючи з 2008 року ОСОБА_2 незадоволена межею між їхніми будинковолодіннями. Межа між городами не рівна і яким чином вона хоче її вирівняти. До них приїжджали різні інстанції для обрив земельних ділянок. ОСОБА_2 зверталася зі скаргами до різних інстанцій та державних установ. ОСОБА_2 знала про всі рішення сільської ради та рішення інших інстанцій, оскільки завжди була ініціатором скарг. Вважає що ОСОБА_2 пропустила строк звернення до суду, та просить відмовити у задоволенні її позову, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Представник ОСОБА_3 сільської ради в судовому засіданні пояснила, що дійсно за чоловіком ОСОБА_2 згідно земельно-облікових документів рахується земельна ділянка площею 0,32 га. Після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 прийняла та оформила у нотаріальній конторі спадщину на своє ім'я. Щодо надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не зверталася. 27.06.2008 року ОСОБА_2 вперше звернулася із заявою до ОСОБА_3 сільської ради щодо надання дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0.32 га для ведення особистого селянського господарства. Заяву розглянуто на сесії сільської ради від 29.09.2008 року. Було прийнято рішення про відмову у задоволенні цієї заяви. Заяви ОСОБА_2 про надання 39.0 га не надходило. ОСОБА_2 була ознайомлена з рішеннями сільської ради починаючи з 2009 року, отримувала всі копії рішень ОСОБА_3 сільської ради, була присутня при обмірах земельної ділянки, їй неодноразово повідомлялося про необхідність звернення до суду за захистом порушеного права. Вважає що ОСОБА_2 пропустила строк звернення до суду, та просить відмовити у задоволенні її позову, у зв'язку зі пропуском позовної давності.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.ст. 256 , 257 , 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила відповідно до норм ч.1 ст. 261 ЦК . Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядкунею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Як встановлено в судовому засіданні, не заперечується сторонами, а також підтверджується і матеріалами цивільної справи, позивач ОСОБА_2 у серпні 2009 року дізналася про те, що розмір її земельної ділянки не відповідає тому розміру земельної ділянки, який зазначений у договорі купівлі продажу, тобто дізнався про можливе порушення свого права, про що свідчить наданий суду саме позивачкою відповідь Головного управління Держкомзему у Черкаській області №0-148/6-7-10 від 05.08.2009 року.

Позивач зверталася неодноразово до з листами з приводу порушеного права до ОСОБА_3 сільської ради, державного агентства земельних ресурсів Держземагенство України, Лисянської районної державної адміністрації, про що свідчать відповіді держадміністрації від 19.03.2012 року та 21.10.2011 року, Головного управління Держкомзему у Черкаській області 05.08.2009 року. ОСОБА_3 сільської ради від травня 2009 року ОСОБА_2 повідомлялося про обміри земельної ділянки, що підтвердила в судовому засіданні і сама ОСОБА_2 Крім того, вище перелічені інстанції звертали увагу позивача про необхідність звернення до суду за захистом порушеного права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була присутня в 2009 році при узгодженні в натурі зовнішніх меж землеволодіння гр.. ОСОБА_4 для виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку та відмовилась від підписання акту встановлення, узгодження в натурі зовнішніх меж землеволодіння гр.. ОСОБА_4, оскільки не була згідна з встановленими межами, що підтвердила в судовому засіданні сама позивач.

Правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 року № 6-160 цс14, визначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України , початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право на позов у ОСОБА_2 виникло ще у серпні 2009 року, і саме з цього часу розпочався і перебіг позовної давності для даного позову. Тобто, відповідно до вимог ст.ст. 256 , 257 , 261 ЦК України строк позовної давності, з якою ОСОБА_2 мала право звертатись до суду за захистом свого порушеного права, закінчився у серпні 2012 року. Із зазначеним позовом ОСОБА_2 звернулася до суду 24 листопада 2014 року, тобто із значним пропуском встановленого законодавством трирічного терміну.

Відповідно до приписів ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України , яка регламентує наслідки спливу позовної давності, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачі у своїх запереченнях на позов просили суд застосувати до даного позову наслідки спливу позовної давності, підтримали вона дану заяву і в судовому засіданні під час розгляду справи.

Згідно Інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.01.2013 року №10-70/0/4-13, у разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначає заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

Положенням ч.5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Законодавчо не передбачено переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності. Позивачем ОСОБА_2 до суду не надано ніяких належних і допустимих доказів у відповідності до вимог ст.ст. 58 , 59 ЦПК України на підтвердження причини не звернення до суду за захистом свого порушеного права протягом 2010, 2011, 2012, 2013 років.

Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі передбачено - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

До правовідносин, що склалися між сторонами по справі, застосовується загальна позовна давність, спеціальна позовна давність із більш тривалою позовною давністю у відповідності до ст. 258 ЦК України до даних правовідносин не застосовується. Тому суд приходить до висновку, що на позов, що є предметом судового розгляду, поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права із серпні 2009 року.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

За таких обставин, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, та зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_2 було пропущено строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, переконливих доказів поважності причин пропуску строку позивачем не доведено, а відповідачі наполягають на застосуванні позовної давності, суд вважає, що є підстави застосування наслідків пропуску строку позовної давності, яку позивач пропустив без поважних причин, та приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Вимога позивача скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки - випливають як похідні вимоги від відновлення меж земельної ділянки, а тому їх розгляд окремо від вимог про відновлення меж земельної ділянки неможливий, оскільки вимоги тісно пов'язані і випливають одна з одної, тому у вимогах позивача необхідно відмовити в повному обсязі за пропуском строку позовної давності

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10 , 58 , 59 , 60 , 158 , 213-215 ЦПК України , ст. ст. 253 , 256 , 257 , 261 , 267 ЦК України ,п 11 постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , суд,

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_4 про скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянку, скасування державного акту ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку та зобов'язання відновити межі земельних ділянок, відмовити повністю у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Сторонам роз'яснити, що з повним текстом рішення вони можуть ознайомитись в приміщення Лисянського районного суду Черкаської області 06 березня 2017 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Головуюча -