Ухвала

від 23.05.2017 по справі 700/1238/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1125/17Головуючий по 1 інстанції Категорія : 2,7 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2 суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, Чаплинської сільської ради Лисянського району про скасування рішення Чаплинської сільської ради про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки, скасування державного акту ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку та зобов`язання відновити межі земельних ділянок ,-

в с т а н о в и л а :

24 листопада 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_8 про скасування рішення Чаплинської сільської ради про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянку, скасування державного акту ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку та зобов'язання відновити межі земельних ділянок.

Позивач позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власницею будинковолодіння № 23 по вул. Садовій в с. Чаплинка Лисянського району, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.05.2004 року, виданого Чаплинською сільською радою Лисянського району.

При купівлі будинковолодіння в жовтні місяці 1991 року колгоспом Іскра ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку для обслуговування будинку та для ведення підсобного господарства розміром 0,32 га в межах діючої на той час земельної ділянки попереднього власника.

Позивач вказує, що при підготовці документів до приватизації земельної ділянки сільська рада надала ОСОБА_6 дозвіл на виготовлення технічної документації та приватизації земельної ділянки розміром 0.32 га . Однак рішенням сесії від 14.01.2009 року, сільська рада до цього неправильно встановила межі між земельними ділянками позивача та відповідача ОСОБА_8, так як нею було виявлено, що земельна ділянка сусідки ОСОБА_8 змінила свої розміри, бо позивач вважає, що ОСОБА_8 самовільно вкопалася в межу, зробила межу дугообразною, тому виявилось що межа проходить із тильної сторони сараю позивача на відстані з однієї сторони 2 метри, а з іншого боку сараю 1м 20 см, а при купівлі будинку було по 2 м.

Незважаючи на неодноразові звернення позивача ОСОБА_6 до сільської ради с. Чаплинка та вищестоящі земельні органи, позивач посилається, що сільська рада неправильно визначила межі між їхніми городами, і відмовляється встановлювати правильну межу, посилаючись на державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8, який є чинним.

Позивач вважає, що використовуючи трактор для оранки городу, сусідка таким чином може завалити сарай позивача, так як і трактор, і плуг проходять впритул з її сараєм. ОСОБА_6 неодноразово зверталася до сусідки ОСОБА_8 відсунути межу проти сараю, щоб на початку і на кінці сараю була межа по 2 м. від стіни сараю, але відповідач відмовляється.

В результаті земельна ділянка позивача складає не 0,32 га, а лише 0,30 га.

У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_6 просила суд скасувати рішення Чаплинської сільської ради Лисянського району про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки, скасувати державний акт ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку, зобов'язати Чаплинську сільську раду Лисянського району відновити межі земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які існували на час придбання нею будинку, зобов'язати ОСОБА_8 поновити межу земельної ділянки між їхніми земельними ділянками, яка існувала на момент купівлі ОСОБА_6 будинку - по 2 м від стіни її сараю.

29 серпня 2016 року позивач ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про поновлення строку позовної давності, оскільки при подачі позовної заяви їй було невідомо, коли приймалося рішення Чаплинської сільської ради Лисянського району про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки, а тому вона пропустила строк звернення до суду з поважної причини, який просить поновити.

19 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з доповненням до позовної заяви, в яких вона просить скасувати рішення Чаплинської сільської ради Лисянського району № 21-7/У від 20 січня 2009 року та № 27-1/У від 24.12.2009 року.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року в позовних вимогах ОСОБА_6 до Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_8 про скасування рішення Чаплинської сільської ради про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки, скасування державного акту ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку та зобов'язання відновити межі земельних ділянок - відмовлено повністю у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що судом прийняте незаконне та необґрунтоване рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає обставинам справи. Також апелянт зазначає, що висновки суду є хибними, так як не підтверджені жодним доказом в судовому засіданні, а тому рішення прийняте незаконне. Просить суд скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року, яким повністю відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні позовної заяви про скасування рішення Чаплинської сільської ради про надання дозволу ОСОБА_8 приватизацію земельної ділянки, скасування державного акту ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку та зобов`язання поновити межі земельних ділянок, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань .

Відповідно до вимог ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи в позовних вимогах позивача до відповідачів про скасування рішення Чаплинської сільської ради Лисянського району про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки, скасування державного акту ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку та зобов`язання відновити межі земельних ділянок, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строки позовної давності, підстав для їх поновлення з поважних причин суд не вбачав, оскільки переконливих доказів поважності пропуску строку позовної давності не надано суду, а відповідачі наполягають на застосуванні строків позовної давності.

Суд також послався, що вимоги позивача про скасування рішення сільської ради про надання дозволу відповідачу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки випливають як похідні від вимоги про відновлення меж земельної ділянки, а тому їх розгляд окремо є неможливим , оскільки вони тісно пов'язані та випливають одна із одної, тому у вимогах позивача слід відмовити в повному обсязі за пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає висновки суду такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_6 є власницею будинковолодіння № 23 по вул. Садовій в с. Чаплинка Лисянського району, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.05.2004 року, виданого Чаплинською сільською радою Лисянського району Черкаської обл. (а.с.5 т.1).

При купівлі будинковолодіння в жовтні місяці 1991 року колгоспом Іскра ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку для обслуговування будинку та для ведення підсобного господарства розміром 0,32 га в межах діючої на той час земельної ділянки попереднього власника.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_6 посилається, що при підготовці документів для приватизації земельної ділянки сільська рада надала їй дозвіл на виготовлення технічної документації та приватизації земельної ділянки розміром 0.32 га . Однак вона виявила, що рішенням сесії від 14.01.2009 року сільська рада до цього неправильно встановила межі між земельними ділянками позивача та відповідача ОСОБА_8, так як земельна ділянка сусідки ОСОБА_8 змінила свої розміри, бо позивач вважає, що ОСОБА_8 самовільно вкопалася в межу, зробила межу дугообразною, тому виявилось що межа проходить із тильної сторони сараю позивача на відстані з однієї сторони 2 метри, а з іншого боку сараю 1м 20 см, а при купівлі будинку було встановлено по 2 м.

Як вказано у рішенні суду першої інстанції , що судом встановлено проте, що позивач ОСОБА_6 ще у серпні 2009 року дізналася про те, що розмір її земельної ділянки не відповідає тому розміру земельної ділянки, який зазначений у договорі купівлі - продажу, тобто позивач дізнався про можливе порушення свого права, про що свідчить надана суду саме позивачем ОСОБА_6 відповідь Головного управління Держкомзему у Черкаській області №0-148/6-7-10 від 05.08.2009 року.

Позивач ОСОБА_6 зверталася неодноразово до із листами з приводу її порушеного права до Чаплинської сільської ради Лисянського району, Державного агентства земельних ресурсів Держземагенства України, Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області, про що свідчать надані відповіді держадміністрації від 19.03.2012 року та 21.10.2011 року, Головного управління Держкомзему у Черкаській області 05.08.2009 року.

Так, листом Чаплинської сільської ради Лисянського району від травня 2009 року ОСОБА_6 повідомлялося про обміри земельної ділянки, що підтвердила в судовому засіданні і сама позивач ОСОБА_6 Крім того, вище перелічені інстанції звертали увагу позивача про необхідність звернення до суду за захистом порушеного права, однак з даним позовом позивач звернулась лише 24.11. 2014 року.

Із наявних матеріалів справи також вбачається, що позивач ОСОБА_6 була присутня в 2009 році при узгодженні в натурі зовнішніх меж землеволодіння гр. ОСОБА_8 для виготовлення Державного акту на право власності на земельну ділянку та відмовилась від підписання акту встановлення, узгодження в натурі зовнішніх меж землеволодіння гр. ОСОБА_8, оскільки не була згідна із встановленими межами, що підтвердила в судовому засіданні сама позивач, однак з позовними вимогами протягом 2009 - 2012 років вона не зверталась до суду за захистом порушених прав.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги лише в 2013 році ОСОБА_6 звернулась до Лисянського районного суду Черкаської області з позовом про визнання бездіяльності Чплинської сільської ради, та ухвалою суду від 25 жовтня 2013 року розгляд справи був зупинений до розгляду іншої справи в адміністративному судочинстві.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила відповідно до норм ч.1 ст. 261 ЦК. Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядкунею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 року № 6-160 цс14, визначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до висновку, що право на позов у ОСОБА_6 виникло ще у серпні 2009 року, і саме з цього часу розпочався і перебіг позовної давності для даного позову.

Тобто, відповідно до вимог ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України строк позовної давності, з якою ОСОБА_6 мала право звертатись до суду за захистом свого порушеного права, закінчився у серпні 2012 року.

Як зазначалось вище, із даним позовом ОСОБА_6 звернулася до суду 24 листопада 2014 року, тобто із значним пропуском встановленого законодавством трирічного терміну, суд дійшов висновку, що підстав для поновлення позивачу строку позовної давності з поважних причин немає, оскільки переконливих доказів поважності пропуску строку позовної давності не надано суду, а відповідачі наполягають на застосуванні строків позовної давності.

Відповідно до приписів ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України, яка регламентує наслідки спливу позовної давності, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_9 подано заяву про застосування строку позовної давності та відмови в задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку звернення до суду ( а. с. 139 т.1) .

Згідно до положення ч. 5 ст. 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Законодавчо не передбачено переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності.

Позивачем ОСОБА_6 суду не надано належних і допустимих доказів у відповідності до вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження причини не звернення до суду за захистом свого порушеного права протягом 2010, 2011, 2012 років.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

До правовідносин, що склалися між сторонами по справі, застосовується загальна позовна давність, спеціальна позовна давність із більш тривалою позовною давністю у відповідності до ст. 258 ЦК України до даних правовідносин не застосовується.

Колегія суддів погоджується, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на позов, що є предметом судового розгляду, поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права із серпні 2009 року.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 60 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є недостатньо обгрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції , тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції.

Інших доводів, які не були предметом розгляду суду першої інстанції , апеляційна скарга не містить.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний і процесуальний закон, правильно застосовано строки позовної давності та ухвалено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, яке слід залишити без змін , а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 02 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6, до ОСОБА_8, Чаплинська сільська рада про скасування рішення Чаплинської сільської ради про надання дозволу ОСОБА_8 на приватизацію земельної ділянки, скасування державного акту ОСОБА_8 на право власності на земельну ділянку та зобов`язання відновити межі земельних ділянок - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :