Постанова

від 07.03.2017 по справі 910/25312/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 910/25312/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Корсак В.А. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційні скарги Державного агентства України з питань кіно, м. Київ, та Міністерства культури України, м. Київ,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016

зі справи № 910/25312/14

за позовом приватного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" (далі - ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ"), м. Одеса,

до 1. Державного агентства України з питань кіно (далі - Агентство), м. Київ,

2. товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА БУДУЩЕЄ" (далі - ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ"), м. Одеса,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1. Фонд державного майна України (далі - ФДМУ), м. Київ,

2. Міністерство культури України (далі - Міністерство), м. Київ,

про визнання недійсним додатку до договору та стягнення 24 360,00 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" - Черешнюк В.М. предст. (дов. від 25.01.2017)

Агентство - Бударін І.М. предст. (дов. від 14.06.2016)

ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ"- не з'явився

ФДМУ - Степаненко В.В. предст. (дов. від 12.01.2017)

Міністерство -Дзюба І.Ю. предст. (дов. від 29.04.2016)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Одеська кіностудія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до відповідачів про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2007 № 2 (далі - Додаткова угода № 2) до договору від 02.07.2003 № 16/06/02 та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав у сумі 24 360,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначена угода є недійсною, оскільки її зміст суперечить чинному законодавству, зокрема, статті 475 Цивільного кодексу УРСР та статті 32, 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XII (далі - відповідно ЦК УРСР, Закон № 3792-XII).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.07.2016 (суддя Прокопенко Л.В.) у задоволенні позову відмовлено, з посиланням, зокрема на недоведеність позивачем належності йому авторських прав на кінофільми, що створені у період в період з 1955 року по 1991 рік та є об'єктом договору від 02.07.2003 № 16/06/02 в редакції Додаткової угоди № 2.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (судді Сотніков С.В. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Доманська М.Л.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною Додаткової угоди № 2; у скасованій частині прийнято нове рішення про задоволення позову: визнано недійсною Додаткову угоду № 2; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У касаційних скаргах Агентство та Міністерство просять Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційних скарг зводяться до того, що ПАТ "Одеська кіностудія" не є правонаступником Одеської кіностудії в частині майнових прав на Фільмофонд, а майнові авторські права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори завжди належали державі; договір та Додаткова угода № 2 до нього укладалися державою як власником виключних майнових авторських прав на фільми в особі уповноважених нею органів у відповідності до норм чинного законодавства України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" у відзиві від 30.01.2017 просило залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.01.2017 розгляд касаційних скарг зі справи відкладався до 14.02.2017.

У відзиві від 13.02.2017 № 39 ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" визнало доводи, викладені у касаційних скаргах, а також те, що кінофонд є державною власністю та знаходиться на балансі Агентства.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.02.2017 продовжено строк розгляду касаційних скарг у справі та відкладено розгляд касаційних скарг на 07.03.2017.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ", Агентства, ФДМУ та Міністерства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 02.07.2003 Міністерство культури та мистецтв України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів" та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" уклали договір № 16/06/2002 (далі - Договір), за яким передали ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" строком на п'ять років (з 02.06.2003 по 02.06.2008) виключні майнові права на використання фільмів, зазначених у додатках № 1 та № 2 до цього Договору, виробництво яких здійснено Кіностудією;

- 24.02.2006 Міністерство культури і туризму України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів" та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" підписали додаткову угоду № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1), у якій умови Договору виклали в новій редакції в частинах обсягів переданих майнових авторських прав, встановлення строку дії Договору (до 31.12.2014), а також стосовно пункту 3.1 Договору [за змістом пункту 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) доходи, отримані від реалізації фільмів розподіляються між Міністерством культури і туризму України та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ"];

- 27.07.2007 Державна служба кінематографії Міністерства культури і туризму України та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" уклали Додаткову угоду № 2 (оспорювана позивачем угода), за умовами якої ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" передано всі майнові авторські права на фільми згідно з додатками, визначено розподіл доходів між Службою та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ", одержаних від реалізації фільмів та продовжено строк дії Договору до 31.12.2020;

- фільми, які стали предметом Договору та Додаткової угоди № 2 створені в період з 1955 року по 1991 рік.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- згідно з Указом Президента України від 10.09.1994 № 511/94 "Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка" всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України - національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України.

- відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності від 28.11.1994 № 02404405 було зареєстровано державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів", яке відповідно до наказу Міністерства культури України від 24.08.1994 № 436 "Про реорганізацію кіно-комбінату "Одеса-фільм" стало правонаступником кіно-комбінату "Одеса-фільм";

- протоколом від 27.12.2004 № 1 зборів засновників закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" прийнято рішення про створення закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія", про укладення договору про створення ЗАТ "Одеська кіностудія", затверджено рішення про випуск акцій ЗАТ "Одеська кіностудія" та здійснення викупу простих іменних акцій ЗАТ "Одеська кіностудія";

- відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.06.2005 № 192-р "Про передачу до сфери управління Міністерства культури і туризму підприємств, установ та організацій" на виконання абзацу 4 статті 4 Указу Президента України від 20.04.2005 № 680 "Про Міністерство культури і туризму України" до сфери управління Міністерства було передано державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів";

- 21.11.2005 за актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" до статутного фонду ЗАТ "Одеська кіностудія", Міністерство культури і туризму України передає ФДМУ, ФДМУ приймає та передає, а ЗАТ "Одеська кіностудія" приймає у власність як вклад до статутного фонду (капіталу), цілісний майновий комплекс державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів", створений наказом Міністерства культури і мистецтв України від 20.10.1994 № 424 разом з усіма правами та обов'язками, згідно з описом, що наводиться у додатку, який є невід'ємною частиною акту;

- 02.12.2005 за № 15561020000014912 державним реєстратором виконкому Одеської міської ради Одеської області було зареєстровано юридичну особу - закрите акціонерне товариство "Одеська кіностудія";

- згідно з пунктом 7 Статуту ЗАТ "Одеська кіностудія" останнє є правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів", створеного наказом Міністерства культури і мистецтв України № 424 від 20.10.1994;

- наказом Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116 у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" до статного фонду закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія", враховуючи правонаступництво закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (пункт 7 Статуту), реорганізовано державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів" шляхом його приєднання до ЗАТ "Одеська кіностудія"; передбачено, що передавальні акти, які підлягають затвердженню Міністерством культури і туризму України, мають містити відповідно до положення про правонаступництво закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" щодо всіх прав і обов'язків державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів";

- державна реєстрація припинення юридичної особи - державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" відбулася 08.11.2006 за № 15561120002020086.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Додаткової угоди № 2 до Договору недійсною.

Для з'ясування питання про те, кому саме належали майнові авторські права на відповідні кінофільми станом на час укладення Договору та спірної угоди до нього, слід керуватися законодавством, що було чинне на момент виникнення авторських прав на кінофільми (щодо кожного аудіовізуального твору).

Частинами першою і третьою статті 483 ЦК УРСР (у редакції, чинній до прийняття 04.02.1994 Закону № 3792-XII) передбачалося, що авторське право на кінофільм або телевізійний фільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку; авторові ж сценарія, композиторові, режисеру-постановникові, головному операторові, художнику-постановникові і авторам інших творів, які увійшли складовою частиною в кінофільм або в телевізійний фільм, належить авторське право кожному на свій твір.

Згідно зі статтею 496 ЦК УРСР (у редакції, чинній до прийняття 04.02.1994 Закону № 3792-XII) авторське право організації діє безстроково. В разі її реорганізації авторське право, що належить їй, переходить до її правонаступника, а вразі ліквідації - до держави.

Відповідно до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Згідно з приписами частин першої та третьої статті 59 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, а також зміст: Статуту закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (організаційно - правову форму змінено на приватне акціонерне товариство), акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 21.11.2005, наказу Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов заснованого на законі висновку про те, що ЗАТ "Одеська кіностудія" стало універсальним правонаступником всього майна, прав та обов'язків державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" внаслідок його реорганізації шляхом приєднання, у тому числі, в частині майнових авторських прав на кінофільми, які створені в період з 1955 року по 1991 рік.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частинах першій - третій та п'ятій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з приписами статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з приписами частин першої, п'ятої статті 15 Закону № 3792-XII до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

За винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.

Відповідно до статті 32 Закону № 3792-XII автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Як унормовно у статті 33 Закону № 3792-XII договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний господарський суд, встановивши, що укладення Додаткової угоди № 2 Агентством та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" щодо об'єктів авторського права відбулося без участі правовласника (позивача), що порушує виключні майнові авторські права останнього, дійшов заснованого на законі висновку про наявність підстав для визнання Додаткової угоди № 2 недійсною.

В іншій частині (щодо відмови у задоволення позову в частині вимоги про стягнення компенсації), судові акти попередніх інстанцій жодним учасником судового процесу не оскаржуються.

Посилання скаржників на постанову у іншій справі (22/60) не має жодного відношення до даної справи. При цьому, зазначаючи на те, що Вищим господарським судом України безпідставно застосовано як у справі № 22/60, так і у даній справі термін "універсальне правонаступництво" (що відноситься до наукової доктрини), скаржники, у той же час залишили поза увагою, що постановою Верховного Суду України відмовлено у задоволенні заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 травня 2014 року у справі № 22/60. Більше того, термін "універсальний правонаступник" застосований і у наведеній постанові Верховного Суду України.

Стверджуючи про те, що у даній справі спірним об'єктом правонаступництва є обмежені в обороті цивільні права і обов'язки, скаржниками не враховано, що згідно з положенням пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003, пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про авторське право і суміжні права" та частини третьої постанови Верховної ради України від 23.12.1993 № 3793 - XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначені законодавчі акти застосовуються до тих правовідносин, що виникли після набрання ними чинності. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Щодо відзиву від 13.02.2017 № 39 ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ", у якому останнє фактично визнало доводи, викладені у касаційних скаргах, то визнання ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" таких доводів для суду не є обов'язковим, та, з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, не впливає на результат розгляду касаційних скарг, оскільки постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування -відсутні.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 зі справи № 910/25312/14 залишити без змін, а касаційні скарги Державного агентства України з питань кіно та Міністерства культури України - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя В. Корсак

Суддя В. Селіваненко