Рішення

від 21.02.2017 по справі 910/21713/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017Справа №910/21713/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного спеціалізованого автотранспортного підприємства

Державного комітету телебачення і радіомовлення України

до товариства з обмеженою відповідальністю КІБ ЄВРОТЕК ІННОВЕЙТ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного комітету телебачення і радіомовлення України

про стягнення заборгованості в розмірі 50 273,16 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Шачковський С.Л. (довіреність № 2 від 11.01.2017);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява державного спеціалізованого автотранспортного підприємства Державного комітету телебачення і радіомовлення України (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю КІБ ЄВРОТЕК ІННОВЕЙТ (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 50 273,16 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором зберігання майна № 6 від 12.12.2013 (далі - договір).

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором із урахуванням індексів інфляції у розмірі 42 704,19 грн, три проценти річних у сумі 646,16 грн та 6 922,81 грн пені.

Провадження у справі № 910/21713/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 та призначено її розгляд на 20.12.2016.

19.12.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав документи, витребувані ухвалою суду від 01.12.2016, для долучення до матеріалів справи.

20.12.2016 у судовому засіданні представник позивача надав суду пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 01.12.2016 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 розгляд справи відкладено на 17.01.2017.

05.01.2017 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав документи, витребувані ухвалою суду від 20.12.2016, для долучення до матеріалів справи.

17.01.2017 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 01.12.2016 та 20.12.2016 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державний комітету телебачення і радіомовлення України (далі - третя особа), розгляд справи відкладено на 25.01.2017.

25.01.2017 через загальний відділ діловодства суду представник третьої особи подав пояснення, в яких зазначив, що внаслідок проведення аудиторської перевірки діяльності позивача встановлено, що зокрема й договір зберігання майна № 6 від 12.12.2013 за своїм змістом є договором оренди. Про виявлені порушення повідомлено позивача, який наразі листами інформує третю особу про усунення вказаних порушень. Просив розгляд справи здійснювати без його участі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, подав пояснення, в яких вказав, що нежитлове приміщення, зазначене в договорі зберігання майна № 6 від 12.12.2013, звільнене відповідачем в квітні 2016 року. Також подав клопотання про продовження строку розгляду спору, яке було задоволено судом на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 01.12.2016, 20.12.2016 та 17.01.2017 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 розгляд справи відкладено на 01.02.2017.

30.01.2017 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи.

Судове засідання, призначена на 01.02.2017, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 розгляд даної справи призначено на 21.02.2017.

21.02.2017 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 01.12.2016, 20.12.2016, 17.01.2017 та 09.02.2017 не виконав.

Ухвали у даній справі надсилались, зокрема й відповідачу на його адресу місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та були повернуті підприємством поштового зв'язку за закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, що підтверджується поштовими поверненнями, долученими до матеріалів справи.

Однак, в силу ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням роз'яснень, наведених у п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011, відповідач вважається повідомленим належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач в жодне судове засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин неявки його представника у судові засідання до суду не подав, правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та відзиву на позов не надав, а тому, відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа була розглянута за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

12.12.2013 між державним спеціалізованим автотранспортним підприємством Державного комітету телебачення і радіомовлення України (далі - позивач або сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю КІБ ЄВРОТЕК ІННОВЕЙТ (далі - відповідач або сторона 2) був укладений договір зберігання майна № 6 (далі - договір).

Згідно з п. 2.1 договору позивач зобов'язувався передати в тимчасове платне користування для зберігання майна нежитлове приміщення загальною площею 32,76 кв.м., розташоване на другому поверсі за адресою: м. Київ, вул. Туманяна, 15 (далі - майно), а відповідач зобов'язувався прийняти вказане нежитлове приміщення та сплачувати позивачу 65,00 грн (в т.ч. ПДВ - 10,83 грн) за 1 кв.м. в місяць.

На виконання умов договору, позивач передав майно в користування відповідача, що підтверджується актом прийому-передачі від 12.12.2013, копія якого долучена до матеріалів справи.

Пунктом 7.4.2 договору встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі вносити платежі, передбачені цим договором, а п. 6.1 договору - обов'язок сплачувати позивачу, щомісячну плату за зберігання майна.

Відповідно до п. 6.4 договору щомісячна плата за зберігання майна становить 1 774,50 грн, крім того ПДВ за ставкою - 20%, що складає 354,90 грн, а всього 2 129,40 грн.

Згідно з п. 11.17 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014 (включно), а в частині повернення майна зі зберігання, а також і в частині виконання грошових зобов'язань відповідача, - до їх повного виконання.

31.12.2014 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору, згідно з умовами якої сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору до 31.12.2015 включно.

Пунктом 7.4.4 договору передбачено, що у випадку фактичного перевищення відповідачем строку користування (тобто використання відповідачем даного майна понад встановлені цим договором строки) відповідач зобов'язаний в повному обсязі сплатити позивачу за весь фактичний час користування плату та інші платежі, що встановлені цим договором.

Представники сторін та учасників судового процесу не надали суду документи, що підтверджують повернення майна відповідачем позивачу.

Таким чином, позивач, зобов'язання, взяті на себе згідно з умовами договору виконав, та передав майно в користування відповідача, проте відповідач, в порушення умов договору, допустив неналежне виконання свого грошового зобов'язання перед позивачем

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором у розмірі 40 734,00 грн (за період з серпня 2014 року по березень 2016 року), 6 922,81 грн пені, три проценти річних у сумі 646,16 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 1 970,19 грн.

Дослідивши зміст вищевказаного договору зберігання майна № 6 від 12.12.2013, суд встановив що фактично між сторонами виникли правовідносини з оренди нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними роз'яснено, що встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вказаної статті).

Судом встановлено, що протягом періоду з серпня 2014 року по березень 2016 року розмір плати за користування майном становив 2 129,40 грн на місяць, а загалом за спірний період - 42 588,00 грн. При цьому, відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 28.11.2014, копія якої долучена до матеріалів справи, з яких в оплату заборгованості за спірний період (а саме за серпень 2014 року) позивачем було зараховано частину вказаної оплати в сумі 1 852,00 грн, про що позивачем 30.01.2017 були подані відповідні письмові пояснення.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за договором за спірний період з серпня 2014 року по березень 2016 року становить 40 736,00 грн (42 588,00 - 1 852,00). Однак, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 40 734,00 грн.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, що підтверджують оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовують доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 40 734,00 грн є обґрунтованою. Крім того, суд зазначає, що п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте, відповідного клопотання позивачем, як заінтересованою особою, суду не надано, а тому, враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення зобов'язання, вимога про стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню судом у розмірі, визначеному позивачем, а саме - 40 734,00 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 6 922,81 грн пені, три проценти річних у сумі 646,16 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 1 970,19 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п.п. 6.1, 6.5 договору передбачено, що плата за збереження майна здійснюється щомісячно до 5 числа та сплачується відповідачем шляхом повної передплати безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач плату за користування майном за період з серпня 2014 року по березень 2016 року оплатив частково, відтак допустив порушення зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 цієї статті).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 9.2.2 договору передбачено, що у випадку неоплати в строк платежів, передбачених у ст. 6 даного договору, позивач має право стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний не вірно. У зв'язку з цим, судом був виконаний власний розрахунок пені, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та періодів нарахування, визначених позивачем, при цьому, суд зазначає, що оскільки загальний період нарахування пені визначений позивачем з 10.04.2016 по 10.10.2016, встановлений ст. 232 Господарського кодексу України 6-місячний строк для нарахування пені за зобов'язаннями за серпень 2014 року - жовтень 2015 року станом на 10.04.2016 сплив (тобто перебуває поза межами періоду нарахування пені визначеного позивачем):

Період нарахуванняКількість днів у періоді нарахуванняСума боргу (грн)Облікова ставка НБУРозмір пені (грн) Листопад 2015 10.04.2016-21.04.2016 12 2 129,40 22,0% 30,72 22.04.2016-05.05.2016 14 2 129,40 19,0% 30,95 Грудень 2015 10.04.2016-21.04.2016 12 2 129,40 22,0% 30,72 22.04.2016-26.05.2016 35 2 129,40 19,0% 77,38 27.05.2016-05.06.2016 10 2 129,40 18,0% 20,94 Січень 2016 10.04.2016-21.04.2016 12 2 129,40 22,0% 30,72 22.04.2016-26.05.2016 35 2 129,40 19,0% 77,38 27.05.2016-23.06.2016 28 2 129,40 18,0% 58,65 24.06.2016-05.07.2016 12 2 129,40 16,5% 23,04 Лютий 2016 10.04.2016-21.04.2016 12 2 129,40 22,0% 30,72 22.04.2016-26.05.2016 35 2 129,40 19,0% 77,38 27.05.2016-23.06.2016 28 2 129,40 18,0% 58,65 24.06.2016-28.07.2016 35 2 129,40 16,5% 67,20 29.07.2016-05.08.2016 8 2 129,40 15,5% 14,43 Березень 2016 10.04.2016-21.04.2016 12 2 129,40 22,0% 30,72 22.04.2016-26.05.2016 35 2 129,40 19,0% 77,38 27.05.2016-23.06.2016 28 2 129,40 18,0% 58,65 24.06.2016-28.07.2016 35 2 129,40 16,5% 67,20 29.07.2016-05.08.2016 39 2 129,40 15,5% 70,34 Всього 933,15 Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені є обґрунтованою, проте, з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню в розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме - 933,15 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок інфляційної складової боргу, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством України та умовами укладеного сторонами договору, а інфляційна складова боргу становить 1 970,19 грн і підлягає стягненню у вказаному розмірі.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний не вірно, у зв'язку з чим судом був здійснений власний розрахунок вказаної позовної вимоги.

Так, враховуючи, що сума боргу становить - 40 734,00 грн, нарахування здійснюється протягом періоду з 01.04.2016 по 10.10.2016 (193 дні), а загальна кількість днів у 2016 році складає - 366 дні, розмір трьох процентів річних за розрахунком суду становить 644,40 грн.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних є обґрунтованою, проте, з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню в розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме - 644,40 грн.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що вимоги позивача задоволені судом частково, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1 213,77 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов державного спеціалізованого автотранспортного підприємства Державного комітету телебачення і радіомовлення України задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю КІБ ЄВРОТЕК ІННОВЕЙТ (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, будинок 23, офіс 620, ідентифікаційний код 37293780) на користь державного спеціалізованого автотранспортного підприємства Державного комітету телебачення і радіомовлення України (02660, м. Київ, вул. Туманяна , будинок 15, ідентифікаційний код 04653207) основний борг у розмірі 40 734,00 грн (сорок тисяч сімсот тридцять чотири грн 00 коп.); 933,15 грн (дев'ятсот тридцять три грн 15 коп.) пені; три проценти річних у сумі 644,40 грн (шістсот сорок чотири грн 40 коп.); інфляційну складову боргу в розмірі 1 970,19 грн (одна тисяча дев'ятсот сімдесят грн 19 коп.); 1 213,77 грн (одну тисячу двісті тринадцять грн 77 коп.) витрат на сплату судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09 березня 2017 року.

Cуддя Я.А. Карабань