Рішення

від 27.02.2017 по справі 910/21065/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017№910/21065/16

За позовом Комунального підприємства Фармація

до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Катюша

про стягнення 114 107,83 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Богуцька О.М. за довіреністю № 589 від 10.10.2016;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Фармація (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Катюша (далі - відповідач) про стягнення 114 107,83 грн., з яких 87 939,65 грн. основного боргу, 17 892,72 грн. пені, 2 332,27 грн. 3% річних та 5 943,19 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем були укладені Договори про відшкодування витрат за спожиту електроенергію, водопостачання та водовідведення у приміщенні, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51/53. Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не оплатив виставлені позивачем для оплати рахунки за надані послуги, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 87 939,65 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21065/16, її розгляд призначено на 05.12.2016 року.

02.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.01.2017 року.

06.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Судове засідання 11.01.2017 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи № 910/21065/16 призначено на 30.01.2017 року.

27.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що у зв'язку з закінченням строку дії Договору він не мав ніяких правових підстав для оплати виставлених позивачем рахунків. Також, відповідач вказує на те, що в приміщенні, яке він орендував, з 01.11.2015 року було відключено електропостачання та водопостачання з невідомих причин, у зв'язку з чим він не мав можливості здійснювати свою господарську діяльність та був вимушений достроково припинити дію Договору оренди та повернути приміщення Орендодавцю за Актом приймання-передачі від 01.11.2015 року. Таким чином, відповідач стверджує, що з 01.01.2015 року він взагалі не мав можливості здійснювати господарську діяльність та використовувати електроенергію та воду в ньому.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 13.02.2017 року.

10.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також письмові пояснення, відповідно до змісту яких позивач стверджує, що у спірний період відповідач здійснював свою господарську діяльність у приміщенні, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51/53, та споживав електроенергію та водопостачання, а надана відповідачем копія Акту приймання-передачі приміщення викликає сумнів у його дійсності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.02.2017 року, в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України інформацію щодо повернення ТОВ Керуюча компанія Катюша з оренди приміщення, розташованого за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 51/53, із наданням підтверджуючих доказів, в тому числі оригінал Акту приймання-передачі від 01.11.2015 року у разі його укладення.

23.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву про те, що копія акту приймання-передачі приміщення з датою 01.11.2015 року є помилковою, у зв'язку з чим просить суд не враховувати дану копію акту як доказ по справі, не досліджувати його та не надавати оцінку при ухваленні рішення по даній справі. При цьому, представником відповідача була додана копія Акту приймання-передачі нерухомого майна від 29.02.2016, з якого вбачається, що приміщення за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 51/53 було повернуто Орендодавцю 29.02.2016 року.

27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27.02.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 27.02.2017 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету

В судовому засіданні 27.02.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2013 року між позивачем (сторона-1) та відповідачем (Сторона-2) було укладено Договір на користування електричною енергією, відповідно до п. 1 якого Сторона-1 надає можливість Стороні-2 користуватися електроенергією, як послугою, для здійснення своєї господарської діяльності в приміщенні будівлі за адресою вул. Володимирська, 51/53, а Сторона-2 своєчасно та в повному обсязі здійснює оплату Стороні-1 за використану електроенергію, згідно з діючим тарифом ПАТ Київенерго , виконує інші умови, визначені цим Договором та іншими законодавчими актами.

Згідно з п.п. 2.1., 2.1.2. Договору Сторона-1 зобов'язується надавати Стороні-2 можливість використовувати електроенергію для струмоприймачів сумарною потужністю не більше 35кВт. Ліміт витрат складає 19 000 кВт в місяць.

Сторона-2, у свою чергу, зобов'язується оплачувати Стороні-1 вартість електроенергії на умовах 100% попередньої оплати (п. 2.2.4. Договору).

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що облік витрат електроенергії здійснюється лічильником НІК 2303 АРП 3 № 0186188. Початкові показники 47 100 кВт.

Відповідно до п. 5.1. Договору Сторона-2 самостійно одержує рахунок з розрахунком витрат та тарифом в бухгалтерії Сторони-1. Оплата за використану електроенергію (компенсація її вартості) здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Стороною-1 рахунка та Акта здачі-приймання робіт (надання послуг) по тарифу ПАТ Київенерго щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Крім того, 20.03.2014 року між позивачем (Основний абонент) та відповідачем (Субабонент) було укладено Договір про відшкодування витрат на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого Основний абонент на підставі Договору від 04.09.2002р. №01010/1-5-10 з ПАТ Київводоканал (Постачальник), зобов'язується сплачувати за спожиті Субабонентом послуги водопостачання та водовідведення, згідно з діючими тарифами, які затверджені належним чином, а Субабонент відшкодувати витрати Основного абонента відповідно до показань встановленого вузла обліку, за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51/53.

Відповідно до п. 2.1. Договору Основний абонент після отримання та сплати рахунку Постачальника повинен визначити частину спожитих послуг з водопостачання та водовідведення Субабонентом та пред'явити рахунок для компенсації витрат Субабоненту.

Субабонент повинен протягом п'яти робочих днів з дня одержання рахунку-фактури від Основного абоненту але не пізніше 28 числа поточного місяця розрахуватись за спожиті послуги з водопостачання і водовідведення згідно з показників встановленого вузла обліку холодного водопостачання за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51/53, за діючими тарифами на час оплати (п. 2.3. Договору).

Згідно з доводами позивача, не спростованими відповідачем, для оплати спожитих послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення позивач виставив відповідачу рахунки № 1346 від 30.11.2015 на суму 41 703, 98 грн., № 1540 від 31.12.2015 на суму 44 463,32 грн., № 1404 від 30.11.2015 на суму 1 242,38 грн., № 1556 від 31.12.2015 на суму 529,97 грн., а також направив на адресу відповідача для підписання акти надання послуг № 1166 від 30.11.2016 на суму 41 703,98 грн., № 1337 від 31.12.2015 на суму 44 463,32 грн., № 1250 від 30.11.2015 на суму 1 242,38 грн., № 1347 від 31.12.2015 на суму 529,97 грн., про що свідчить опис вкладення у цінний лист та Фіскальний чек № 3430 від 27.07.2016 року.

Проте, відповідач в обумовлені Договорами строки не виконав взяті на себе зобов'язання з відшкодування позивачу вартості спожитої електричної енергії, водопостачання та водовідведення, акти надання послуг не підписав та позивачу не повернув. При цьому, у спірний період претензії стосовно обсягу та вартості спожитих послуг відповідачем не висувалися.

При цьому, факт споживання відповідач електричної енергії та води в обсягах та вартості, зазначених у виставлених для оплати рахунках підтверджується показниками лічильників, що зафіксовані у Звітах про використану активну електроенергію, рахунками ПАТ Київенерго та роз шифровками рахунків абонента, виставлених ПАТ Київводоканал .

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 87 939,65 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладені між сторонами Договори є договорами про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки в обумовлені Договорами строки не відшкодував позивачеві вартість спожитої води та електроенергії, відповідний борг в сумі 87 939,65 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 17 892,72 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Згідно з п. 4.2.1. Договору на користування електричною енергією від 01.07.2013 за несвоєчасне внесення платежів, передбачене п. 5.1. Договору Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 17 892,72 грн., нараховану за період з 06.12.2015 по 05.07.2016 за кожним рахунком окремо на суму боргу за спожиту електричну енергію у розмірі 86 167,30 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 5 943,19 грн. інфляційних втрат та 2 332,27 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007р. №265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Також, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р від 03.04.1997р.).

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат в сумі 5 943,19 грн. та 3% річних в сумі 2 332,27 грн., суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають приписам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не доведені належними доказами, у зв'язку з чим судом до уваги не приймаються.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Катюша (04073, місто Київ, вулиця Куренівська, будинок 2-Б; код ЄДРПОУ 38444256) на користь Комунального підприємства Фармація (01030, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 38-Б; код ЄДРПОУ 05415852) 87 939 (вісімдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 65 коп. основного боргу, 17 892 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 72 коп. пені, 2 332 (дві тисячі триста тридцять дві) грн. 27 коп. 3% річних, 5 943 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок три) грн. 19 коп. інфляційних втрат та 1 711 (одну тисячу сімсот одинадцять) грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.03.2017.

Суддя М.Є. Літвінова