Рішення

від 27.02.2017 по справі 911/4078/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2017 р. Справа № 911/4078/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС»

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 9775,00 грн.

секретар судового засідання (ст. секретар): Діхтярук Є.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 27.12.2016 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (угода б/н від 30.01.2017 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС» (далі - ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» , позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ФО ОСОБА_1, відповідач) про стягнення 9775,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення між ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» та СПД ФО ОСОБА_1 договору про надання юридичних послуг № 5/2014 від 14.08.2014 р., на виконання якого позивачем було здійснено попередню оплату на суму 6000,00 грн., проте відповідачем неналежно було виконано свої зобов'язання за вказаним договором, відповідно до якого відповідач за попереднім замовленням позивача зобов'язувався надати останньому послуги юридичного характеру, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 6000,00 грн. боргу, 333,20 грн. 3% річних, 3442,02 грн. інфляційних втрат, а також 1378,00 грн. судового збору.

10.01.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 10.01.2017 р. (вх. № 196/17 від 10.01.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, заяви про розподіл судових витрат.

Розгляд справи відкладався.

01.02.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позову б/н від 01.02.2017 р. (вх. № 2355/17 від 01.02.2017 р.) та документи для долучення до матеріалів справи. За змістом пояснень позивач вказує на те, що відповідач підготовила позовну заяву з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України, що слугувало причиною для її повернення господарським судом м. Києва.

02.02.2017 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача було подано відзив б/н від 01.02.2017 р., за змістом якого СПД ФО ОСОБА_1 проти позову заперечує. Так, СПД ФО ОСОБА_1 отримала від ТОВ ТИВИ ЛЮКС копії документів, необхідні для проведення претензійної роботи, які було проаналізовано та надано замовнику юридичний висновок щодо претензійно-позовної роботи. Як зазначає відповідач, у подальшому нею було підготовлено наступні документи: вимога про проведення остаточного розрахунку до ТОВ «Парадіс Сервіс» ; вимога про проведення остаточного розрахунку до ТОВ «Парадіс Сервіс» з врахуванням положення договору щодо курсу валют; здійснено розрахунки штрафних санкцій за порушення умов договору, 3% річних та втрат від інфляції за весь час просрочення; позовна заява до ТОВ «Парадіс Сервіс» ; отримано витяги із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на ТОВ ТИВИ ЛЮКС та ТОВ «Парадіс Сервіс» ; здійснено розрахунок судового збору. Вказані документи відповідачем були передані ТОВ ТИВИ ЛЮКС , направлялись на адресу ТОВ «Парадіс Сервіс» та до господарського суду м. Києва.

У подальшому позовна заява, яка була складена СПД ФО ОСОБА_1 на замовлення ТОВ ТИВИ ЛЮКС , ухвалою господарського суду м. Києва від 14.11.2014 р. була повернута товариству. Як зазначає відповідач, за наслідками аналізу змісту ухвали господарського суду м. Києва від 14.11.2014 р. СПД ФО ОСОБА_1 повідомила керівника ТОВ ТИВИ ЛЮКС про те, що можливим є повернення судового збору та роз'єднання позовних вимог і звернення повторно до суду, або апеляційне оскарження ухвали. Проте, з боку ТОВ ТИВИ ЛЮКС подальшого виконання умов договору не вчинялось, а 21.11.2014 р. відповідачеві було надано вимогу про повернення авансу в розмірі 6000,00 грн. Однак, оскільки ця вимога, на думку відповідача, не відповідала умовам договору, вона не була задоволена СПД ФО ОСОБА_1

Таким чином, як стверджує відповідач, нею належно виконувались умови договору, а вартість наданих послуг відповідає сплаченому позивачем авансу у розмірі 6000,00 грн.

02.02.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 02.02.2017 р. (вх. № 2474/17 від 02.02.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії акту прийому-передачі наданих послуг від 02.02.2017 р.

У судовому засіданні 02.02.2017 р. представником відповідача було подано клопотання б/н від 02.02.2017 р. (вх. № 2522/17 від 02.02.2017 р.) про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.02.2017 р. було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

23.02.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позову б/н від 23.02.2017 р. (вх. № 4143/17 від 23.02.2017 р.) та документи для долучення до матеріалів справи.

До господарського суду Київської області від відповідача було подано клопотання б/н від 24.02.2017 р. (вх. № 4268/17 від 24.02.2017 р.) про ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 27.02.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 27.02.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

14.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС» (замовник) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг № 5/2014, відповідно до п. 1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання замовникові послуг юридичного характеру в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець відповідно до умов даного договору, зобов'язався за попереднім замовленням надавати замовнику наступні послуги: надання усних та письмових консультацій з питань ведення господарської діяльності замовника; складання претензій про стягнення заборгованості за поставлену продукцію; підготовка позовної заяви до господарського суду м. Києва про стягнення заборгованості за поставлену продукцію; представництво інтересів у господарському суді м. Києва у справі за позовом замовника до ТОВ Парадіс Сервіс ; представництво інтересів у Київському апеляційному господарському суді; представництво інтересів у Вищому господарському суді України.

Пунктом 2.1.1 договору встановлено, що при виконанні зазначених в п. 2.1 обов'язків виконавець керується відповідним чинним законодавством і даним договором і гарантує таку якість надаваних за даним договором юридичних послуг, що відповідає вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого роду.

Згідно з п. 4.1 договору вартість послуг за даним договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг, підписаному уповноваженими представниками сторін. Вартість послуг щодо підготовки позовної заяви та представництва інтересів у господарському суді м. Києва становить 12000,00 грн. Попередня оплата 50%.

Оплата послуг згідно умов договору здійснюється на підставі виставленого рахунку (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору виконавець надає замовнику акт здачі-приймання послуг, в якому зазначається їх вартість.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за односторонню необґрунтовану відмову виконавця від виконання своїх зобов'язань за даним договором, виконавець зобов'язується повернути замовнику отриману винагороду за ненадану послугу.

СПД ФО ОСОБА_1 було виставлено замовнику рахунок-фактуру № 14/2014 від 14.08.2014 р. на суму 6000,00 грн. попередньої оплати за надання юридичних послуг відповідно до договору № 5/2014 від 14.08.2014 р.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС» на рахунок виконавця було перераховано попередню оплату у розмірі 6000,00 грн. Факт перерахування коштів у вказаній сумі підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 352 від 16.09.2014 р. та не заперечується відповідачем.

У свою чергу, як стверджує ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» , відповідачем не були виконані взяті на себе зобов'язання за договором № 5/2014 від 14.08.2014 р., які були оплачені позивачем в якості авансового платежу, як це передбачено п. 4.1 договору.

ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» було надіслано на адресу СПД ФО ОСОБА_1 вимогу № 2011/01 від 20.11.2014 р., відповідно до якої позивач просив відповідача повернути передоплату коштів в сумі 6000,00 грн. Вимога була отримана СПД ФО ОСОБА_1 особисто 21.11.2014 р.

Відповідь на вимогу товариством отримано не було, кошти виконавцем не повернуто, у зв'язку з чим замовник і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 6000,00 грн. основного боргу, а також 333,20 грн. 3% річних та 3442,02 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму заборгованості.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Також слід зазначити, що приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначала, що вартість наданих нею послуг за укладеним з позивачем договором щодо аналізу документів, наданих юридичних консультацій, підготовки вимоги про проведення остаточного розрахунку до ТОВ «Парадіс Сервіс» , вимоги про проведення остаточного розрахунку до ТОВ «Парадіс Сервіс» з врахуванням положення договору щодо курсу валют, здійснення розрахунку штрафних санкцій за порушення умов договору, 3% річних та втрат від інфляції за весь час просрочення та позовної заява до ТОВ «Парадіс Сервіс» , отримання витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на ТОВ ТИВИ ЛЮКС та ТОВ «Парадіс Сервіс» та здійснення розрахунку судового збору відповідає сплаченому позивачем авансу у розмірі 6000,00 грн.

Поряд з цим, позивач заперечував проти доводів відповідача, наголошуючи на тому, що не доручав виконувати СПД ФО ОСОБА_1 роботи, які перелічує відповідач у відзиві як виконані, наприклад: надання юридичного висновку, отримання витягів з ЄДР, вимоги про проведення остаточного розрахунку тощо. Натомість роботи, які виконувались СПД ФО ОСОБА_1, не відповідають вимогам п. 2.1.1 договору та Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду м. Києва від 14.11.2014 р. у справі № 910/25045/14 позовна заява, підготовлена СПД ФО ОСОБА_1, була повернута позивачеві, а інші роботи за договором, зокрема, представництво інтересів в суді, відповідачем не здійснювались.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання умов укладеного з позивачем договору було підготовлено позовну заяву, яка була повернута позивачеві господарським судом м. Києва.

Як зазначалося вище, позивачем було здійснено на користь відповідача попередню оплату в сумі 6000,00 грн. Зазначена сума становить 50% вартості послуг щодо підготовки позовної заяви та представництва інтересів у господарському суді м. Києва (п. 4.1 договору).

З аналізу умов п. 4.1 договору суд дійшов висновку, що окремо вартість підготовки позову сторонами не визначалася.

Оскільки факт ненадання відповідачем послуг з представництва інтересів позивача в суді сторонами не заперечується, то підстави вважати наданим виконавцем замовникові комплекс послуг з підготовки позову та представництва в суді першої інстанції, вартість якого становила 12000,00 грн. (50% авансу - 6000,00 грн.), є відсутніми.

При цьому судом враховано, що передбачений п. 4.1 договору акт приймання-передачі наданих послуг, складання якого покладено на виконавця, сторонами протягом строку дії договору підписано не було.

Як слідує з матеріалів справи, строк дії договору було встановлено до 14 серпня 2015 року (п. 8.1 договору), і в подальшому дію договору продовжено не було.

Таким чином, судом встановлено, що дія договору закінчилася, а попередньо оплачені замовником послуги у передбаченому п. 4.1 договору обсязі виконавцем не надані.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З урахуванням викладеного та встановлення факту неповернення відповідачем позивачеві передплати в сумі 6000,00 грн. на вимогу останього, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з СПД ФО ОСОБА_1 6000,00 грн. авансу підлягає задоволенню.

При цьому судом залишається поза увагою посилання позивача на те, що обов'язок повернення 6000,00 грн. виникає у відповідача за умовами п. 6.2 договору, оскільки вказаним пунктом договору передбачений обов'язок виконавця повернути отримані від замовника кошти у випадку односторонньої необґрунтованої відмови виконавця від виконання зобов'язань за договором. Проте, матеріалами справи не підтверджено та судом не встановлено факту односторонньої необґрунтованої відмови СПД ФО ОСОБА_1 від договору.

Поряд з цим, слід зазначити, що договором не передбачено обов'язку повернення авансових коштів виконавцем замовникові у випадку надання послуг неналежної, на думку замовника, якості.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, мотивовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання з повернення коштів.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 333,20 грн. за період з 21.11.2014 р. до 04.10.2016 р., а розмір інфляційних втрат - у сумі 3442,02 грн. за період з 21.11.2014 р. до 31.08.2016 р., нарахованих на суму неповернутого авансу в розмірі 6000,00 грн.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р., грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р.).

У даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за не надані юридичні послуги, а за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012 та постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2014 р. у справі № 910/10416/13.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

У зв'язку з наведеним вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 3442,02 грн. та 3% річних в розмірі 333,20 грн., нарахованих на суму попередньої оплати, залишаються судом без задоволення.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ ТИВИ ЛЮКС .

Решта доводів учасників процесу була досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В абзаці 4 пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 13), встановлено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підтверджуються договором № 1 від 27.12.2016 р. про надання правової допомоги у господарських справах.

У відповідності зі Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 4230, виданим 26.10.2010 р., ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг від 23.02.2017 р. до договору про надання правової допомоги № 1 від 27.12.2016 р. станом на 02.02.2017 р., адвокат надав клієнту правову допомогу з аналізу та попереднього опрацювання позовної заяви та документів клієнта у зв'язку зі стягненням заборгованості з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, з підготовки заяви на ознайомлення з матеріалами справи, про розподіл судових витрат, надання усних консультації із стягненням заборгованості з СПД ФО ОСОБА_1, подання через канцелярію суду заяв на ознайомлення з матеріалами справи та про розподіл судових витрат, представництво в судовому засіданні 10.01.2017 р., підготовка додаткових пояснень, подання пояснень через канцелярію суду 01.02.2017 р., представництво в судовому засіданні 02.02.2017 р. Сторони погодили, що розмір оплати послуг адвоката за даним договором становить 9000,00 грн.

Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 867 від 06.01.2017 р. на суму 9000,00 грн.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, а також наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ТОВ ТИВИ ЛЮКС витрат по оплаті за договором про надання правової допомоги в сумі 9000,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору та витрати позивача на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (08292, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, код 38358466) 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 5524 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 20 коп. витрат на правову допомогу, 845 (вісімсот сорок п'ять) грн. 82 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 07.03.2017 р.

Суддя В.М. Бабкіна