Постанова

від 26.06.2017 по справі 911/4078/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа№ 911/4078/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Трегубенко С.В. - дов. б/н від 22.03.2017р.

відповідач: не з'явився

від відповідача: Курінський О.Г. - адвокат, угода б/н від 30.01.2017р.

розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2017р.

у справі № 911/4078/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС"

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_4

про стягнення 9775,00 грн.

В судовому засіданні 26.06.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС" (далі - ТОВ "ТИВИ ЛЮКС", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі -ФОП ОСОБА_4, відповідач) про стягнення 9775,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ "ТИВИ ЛЮКС" та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про надання юридичних послуг № 5/2014 від 14.08.2014 р., на виконання якого позивачем було здійснено попередню оплату на суму 6000,00 грн., проте відповідачем неналежно було виконано свої зобов'язання за вказаним договором, відповідно до якого відповідач за попереднім замовленням позивача зобов'язувався надати останньому послуги юридичного характеру, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 6000,00 грн. боргу, 333,20 грн. 3% річних, 3442,02 грн. інфляційних втрат, а також 1378,00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.02.2017р. у справі №911/4078/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС 6000,00 грн. попередньої оплати, 5524,20 грн. витрат на правову допомогу, 845,82 грн. судового збору.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 30.03.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Куксов В.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

26.04.2017р. до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

26.04.2017р. до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, у якому він просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, понесені позивачем в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 000,00 грн.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 26.06.2017р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.06.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.06.2017р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач особисто в судове засідання апеляційної інстанції 26.06.2017р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини його неявки суду не відомі. Оскільки в судовому засіданні присутній його представник, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.08.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС" (замовник) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг № 5/2014, відповідно до п. 1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання замовникові послуг юридичного характеру в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець відповідно до умов даного договору, зобов'язався за попереднім замовленням надавати замовнику наступні послуги: надання усних та письмових консультацій з питань ведення господарської діяльності замовника; складання претензій про стягнення заборгованості за поставлену продукцію; підготовка позовної заяви до господарського суду м. Києва про стягнення заборгованості за поставлену продукцію; представництво інтересів у Господарському суді м. Києва у справі за позовом замовника до ТОВ "Парадіс Сервіс"; представництво інтересів у Київському апеляційному господарському суді; представництво інтересів у Вищому господарському суді України.

Пунктом 2.1.1 договору встановлено, що при виконанні зазначених в п. 2.1 обов'язків виконавець керується відповідним чинним законодавством і даним договором і гарантує таку якість надаваних за даним договором юридичних послуг, що відповідає вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого роду.

Згідно п. 4.1 договору вартість послуг за даним договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг, підписаному уповноваженими представниками сторін. Вартість послуг щодо підготовки позовної заяви та представництва інтересів у Господарському суді м. Києва становить 12000,00 грн. Попередня оплата 50%.

Оплата послуг згідно умов договору здійснюється на підставі виставленого рахунку (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору виконавець надає замовнику акт здачі-приймання послуг, в якому зазначається їх вартість.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за односторонню необґрунтовану відмову виконавця від виконання своїх зобов'язань за даним договором, виконавець зобов'язується повернути замовнику отриману винагороду за ненадану послугу.

СПД ФО ОСОБА_4 було виставлено замовнику рахунок-фактуру №14/2014 від 14.08.2014р. на суму 6000,00 грн. попередньої оплати за надання юридичних послуг відповідно до договору № 5/2014 від 14.08.2014р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС" на рахунок виконавця було перераховано попередню оплату у розмірі 6000,00 грн.

Факт перерахування коштів у вказаній сумі підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням №352 від 16.09.2014р. та не заперечується відповідачем.

Як стверджує ТОВ "ТИВИ ЛЮКС", відповідачем не були виконані взяті на себе зобов'язання за договором № 5/2014 від 14.08.2014р., які були оплачені позивачем в якості авансового платежу, як це передбачено п. 4.1 договору.

ТОВ "ТИВИ ЛЮКС" було надіслано на адресу СПД ФО ОСОБА_4 вимогу № 2011/01 від 20.11.2014 р., відповідно до якої позивач просив відповідача повернути передоплату коштів в сумі 6000,00 грн. Вимога була отримана СПД ФО ОСОБА_4 особисто 21.11.2014р.

Відповідь на вимогу товариством отримано не було, кошти виконавцем не повернуто, у зв'язку з чим замовник і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 6000,00 грн. основного боргу, а також 333,20 грн. 3% річних та 3442,02 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму заборгованості.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з того, що дія укладеного між сторонами договору закінчилася, а попередньо сплачені замовником послуги у передбаченому п. 4.1 договору обсязі виконавцем не надані.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Апелянт зазначає, що вартість наданих ним послуг за укладеним з позивачем договором щодо аналізу документів, наданих юридичних консультацій, підготовки вимоги про проведення остаточного розрахунку до ТОВ "Парадіс Сервіс", вимоги про проведення остаточного розрахунку до ТОВ "Парадіс Сервіс" з врахуванням положення договору щодо курсу валют, здійснення розрахунку штрафних санкцій за порушення умов договору, 3% річних та втрат від інфляції за весь час просрочення та позовної заяви до ТОВ "Парадіс Сервіс", отримання витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на ТОВ "ТИВИ ЛЮКС" та ТОВ "Парадіс Сервіс" та здійснення розрахунку судового збору відповідає сплаченому позивачем авансу у розмірі 6000,00 грн.

Поряд з цим, позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів відповідача, наголошуючи на тому, що не доручав виконувати СПД ФО ОСОБА_4 роботи, які перелічує відповідач в апеляційній скарзі та акті як виконані, наприклад: надання юридичного висновку, отримання витягів з ЄДР, вимоги про проведення остаточного розрахунку тощо. Натомість роботи, які виконувались СПД ФО ОСОБА_4, не відповідають вимогам п. 2.1.1 договору та Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду м. Києва від 14.11.2014 р. у справі № 910/25045/14 позовна заява, підготовлена СПД ФО ОСОБА_4, була повернута позивачеві, а інші роботи за договором, зокрема, представництво інтересів в суді, відповідачем не здійснювались.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання умов укладеного з позивачем договору було підготовлено позовну заяву, яка була повернута позивачеві Господарським судом м. Києва.

Як зазначалося вище, позивачем було здійснено на користь відповідача попередню оплату в сумі 6000,00 грн. Зазначена сума становить 50% вартості послуг "щодо підготовки позовної заяви та представництва інтересів у Господарському суді м. Києва" (п. 4.1 договору).

З аналізу умов п. 4.1 договору вбачається, що окремо вартість підготовки позову сторонами не визначалася.

Оскільки факт ненадання відповідачем послуг з представництва інтересів позивача в суді сторонами не заперечується, то відсутніми є підстави вважати наданим виконавцем замовникові комплекс послуг з підготовки позову та представництва в суді першої інстанції, вартість якого становила 12000,00 грн. (50% авансу - 6000,00 грн.).

При цьому судом вірно враховано, що передбачений п. 4.1 договору акт приймання-передачі наданих послуг, складання якого покладено на виконавця, сторонами протягом строку дії договору підписано не було.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору було встановлено до 14 серпня 2015 року (п. 8.1 договору), і в подальшому дію договору продовжено не було.

Таким чином, дія договору закінчилася, а попередньо оплачені замовником послуги у передбаченому п. 4.1 договору обсязі виконавцем не надані.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З урахуванням викладеного та встановлення факту неповернення відповідачем позивачеві передплати в сумі 6000,00 грн. на вимогу останнього, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовна вимога про стягнення з СПД ФО ОСОБА_4 6000,00 грн. авансу підлягає задоволенню.

При цьому посилання позивача на те, що обов'язок повернення 6000,00 грн. виникає у відповідача за умовами п. 6.2 договору, оскільки вказаним пунктом договору передбачений обов'язок виконавця повернути отримані від замовника кошти у випадку односторонньої необґрунтованої відмови виконавця від виконання зобов'язань за договором є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи не підтверджується та судом не встановлено факту односторонньої необґрунтованої відмови СПД ФО ОСОБА_4 від договору.

Поряд з цим, слід зазначити, що договором не передбачено обов'язку повернення авансових коштів виконавцем замовникові у випадку надання послуг неналежної, на думку замовника, якості.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, мотивовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання з повернення коштів.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 333,20 грн. за період з 21.11.2014 р. до 04.10.2016 р., а розмір інфляційних втрат - у сумі 3442,02 грн. за період з 21.11.2014 р. до 31.08.2016 р., нарахованих на суму неповернутого авансу в розмірі 6000,00 грн.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р.).

У даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за не надані юридичні послуги, а за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012 та постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2014 р. у справі № 910/10416/13.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, згідно ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 3442,02 грн. та 3% річних в розмірі 333,20 грн., нарахованих на суму попередньої оплати, вірно залишені місцевим господарським судом без задоволення.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ "ТИВИ ЛЮКС".

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В абзаці 4 пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 13), встановлено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Трегубенко Світланою Вікторівною підтверджуються договором № 1 від 27.12.2016р. про надання правової допомоги у господарських справах.

Відповідно до Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 4230, виданим 26.10.2010 р., Трегубенко С.В. має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг від 23.02.2017р. до договору про надання правової допомоги № 1 від 27.12.2016р. станом на 02.02.2017 р., адвокат надав клієнту правову допомогу з аналізу та попереднього опрацювання позовної заяви та документів клієнта у зв'язку зі стягненням заборгованості з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, з підготовки заяви на ознайомлення з матеріалами справи, про розподіл судових витрат, надання усних консультації із стягненням заборгованості з СПД ФО ОСОБА_4, подання через канцелярію суду заяв на ознайомлення з матеріалами справи та про розподіл судових витрат, представництво в судовому засіданні 10.01.2017р., підготовка додаткових пояснень, подання пояснень через канцелярію суду 01.02.2017 р., представництво в судовому засіданні 02.02.2017р. Сторони погодили, що розмір оплати послуг адвоката за даним договором становить 9000,00 грн.

Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 867 від 06.01.2017р. на суму 9000,00 грн.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, а також наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про кваліфікацію зазначених ТОВ "ТИВИ ЛЮКС" витрат по оплаті за договором про надання правової допомоги в сумі 9000,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 6 000,00 грн., які пов'язані з розглядом цієї справив суді апеляційної інстанції, слід зазначити таке.

22.03.2017р. між адвокатом Трегубенко С.В. та ТОВ ТИВИ ЛЮКС (клієнт) укладено додатковий договір №5 до договору про надання правової допомоги у господарських справах №1 від 27.12.2016р. предметом якого є надання правової допомоги адвокатом під час підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу, представлення інтересів клієнта в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції (п. 1.1. додаткового договору).

Згідно п.5.1 додаткового договору розмір винагороди адвоката Трегубенко С.В. становить 6000,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення №966 від 04.04.2017р., винагорода у розмірі 6 000,00 грн. перерахована позивачем на поточний рахунок адвоката.

Актом прийому-передачі наданих послуг до додаткового договору №5 підтверджується надання адвокатом позивачу правової допомоги на загальну вартість 6 000,00 грн.

Надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції саме адвокатом Трегубенко С.В. підтверджується також свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №4230 від 26.10.2010р., посвідченням адвоката, ордером про надання правової допомоги серії КВ №134121 від 30.03.2017р., витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судові витрати позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 6000,00 грн. також слід покласти на відповідача.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2017р. у справі № 911/4078/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2017р. у справі № 911/4078/16 залишити без змін.

3. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (08292, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, код ЄДРПОУ 38358466) 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

5. Матеріали справи №911/4078/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв