Рішення

від 02.03.2017 по справі 916/30/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" березня 2017 р.Справа № 916/30/17

За позовом: керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств

до відповідача: фермерського господарства "ОСОБА_1Н."

про стягнення 43 279,97 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від прокурора: Озерова О.Д. - посвідчення

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність

від відповідача: не з'явився

У відповідності до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.01.2017р. до 11 год. 40 хв. 14.02.2017р.

Суть спору: позивач, керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, звернувся до господарського суду Одеської області з позовної заявою, в якій просить стягнути з фермерського господарства "ОСОБА_1Н." 83 279,97 грн., де 40 000,00 грн. - основна заборгованість, 3 567,12 грн. - 3 відсотки річних, 39 712,85 грн. - інфляційні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.01.2017р. позовну заяву (вх.№30/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/30/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

На адресу господарського суду Одеської області надійшло клопотання відповідача (вх.№2-244/17 від 17.01.2017р.) про припинення провадження у справі №916/30/17, яке ухвалою господарського суду Одеської області від 17.02.2017р. було задоволено частково, припинено провадження у справі №916/30/17 в частині стягнення основного боргу в розмірі 40 000,00 грн.

19.01.2017 керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з заявою (вх.№2-317/17) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з фермерського господарства "ОСОБА_1Н.", 3 567,12 грн. - 3 відсотки річних, 39 712,85 грн. - інфляційні.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

01.03.2017р. відповідач звенувся до господарського суду Одеської області з клопотанням (вх.№5158/17) про відкладення розгляду справи №916/30/17, в задоволенні якого судом було відмовлено, з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав викладених у позові та письмових пояснень (вх.№1277/17 від 19.01.2017р.)

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у письмових запереченнях на позов (вх.№2-244/17 від 17.01.2017р.), письмових поясненнях (вх.№3609/17 від 16.02.2017р.) та заяви (вх.№2-857/17 від 14.02.2017р.) про застосування строків позовної давності, яка судом врахована при прийнятті рішення.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд встановив:

04 липня 2008р. між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі директора Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств ОСОБА_2 та фермерським господарством "ОСОБА_1Н." було укладено договір №13 від 04 липня 2008р. про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству.

Відповідно до п.1 Договору, Укрдержфонд в особі Одеського відділення фонду зобов'язується надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі фермерському господарству "ОСОБА_1Н." в сумі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень, а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку (допомогу) у визначений даним Договором строк.

Згідно з п. 3.2.1 Договору, фінансова підтримка надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу зазначеної в Договорі суми фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства відкритий у банківській установі.

Пунктом 3.4.2 Договору передбачено, що фермерське господарство "ОСОБА_1Н." зобов'язане повернути кошти фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі Одеському відділенню Укрдежфонду згідно з встановленим графіком:

до 01 липня 2009 року в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

до 01 липня 2010 року в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

до 01 липня 2011 року в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

до 01 липня 2012 року в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

до 01 липня 2013 року в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Відповідно до п.4.1. Договоору, цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення фермерським господарством заборгованості (фінансової підтримки, пені).

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення терміну виконання зобов'язання по поверненню коштів фінансової підтримки (допомоги) Укрдержфонду в особі Одеського відділення Укрдержфонду фермерське господарство "ОСОБА_1Н." зобов'язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

У відповідності до п. 5.2. Договору, за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) фермерське господарство "ОСОБА_1Н." сплачує Укрдержфонду в особі Одеського відділення пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

На виконання умов вищезазначеного договору, Укрдежфонд перерахував на банківський рахунок фермерського господарства "ОСОБА_1Н." фінансову допомогу у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13 від 07.07.2008р.

Проте фермерське господарство "ОСОБА_1Н.", частково виконало умови передбачені Договором №13 від 04 липня 2008р. про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству, повернувши до 01.07.2013р. лише 10 000,00 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 40 000,00 грн.

Під час розгляду справи звборгованість в розмірі 40 000,00 грн. відповідачем було сплачено у повному обсязі.

З врахуванням вищенаведеного, прокурор був змушений звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено надання позивачем відповідачу фінансової допомоги на суму 50 000,00 грн., неналежне виконання останнім договірних зобов'язань в частині повернення отриманої фінансової допомоги та її повне повернення в сумі 40 000,00 грн. підч час розгляду справи.

Крім того, прокурором заявлено до стягнення 3 567,12 грн. - 3 % річних та 39 712,85 грн. - інфляційних.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором фінансової допомоги.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

Дослідивши заявлені до стягнення 3% річних та інфляціні, суд відмовляє у їх задоволенні з огляду на наступне:

Перебіг позовної давності відповідно до вимог ч.1 ст.261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.

Згідно вимог ч.4 ст.267 ЦК України законодавцем в імперативному порядку визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що перебіг позовної давності розпочався з 01.07.2013р., тобто з дати, коли фермерське господарство "ОСОБА_1Н." мало виконати свої зобов'язання.

А від так строк, у межах якого позивач мав право звернутись до суду з вимогою про захист своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів складає до 01.07.2016р.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем було визнано лише позовну вимогу про стягнення заборгованості в розмірі 40 000 грн.

Оскільки позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних є похідними позовними вимогами від вимоги про стягнення основної суми заборгованості строк на стягнення якої прокурорм було пропущено, але визнану відповідачем, у зв'язку з чим, у стягненні 3% річних та інфляційних суд відмовляє, з врахуванням пропуску строку на їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, з врахуванням пропуску позовної давності, суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Повне рішення складено 07 березня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський