Рішення

від 09.03.2017 по справі 640/5961/16-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/5961/16-ц

н/п 2/640/156/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Якуші Н.В.

при секретарі - Коломойцеві М.М.

за участі:

позивача - ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства ЗАТ НВП САУ Виробничо-технологічний комплекс по системах автоматизованого управління , про зміну дати та запису про звільнення, стягнення компенсації за затримку у розрахунку, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з уточненим в процесі розгляду позовом до відповідача із вимогами про:

в—Џвизнання дати його звільнення з підприємства відповідача - 04.05.2016 року;

в—Џпримусове змінення запису про його звільнення у трудовій книжці на ст. 36 КЗпП України;

в—Џстягнення з відповідача на свою користь компенсацію за затримку видачі йому трудової книжки у розмірі середнього заробітку з 21.01.2016 року по 04.05.2016 у сумі 15548,48 грн.;

в—Џстягнення з відповідача на свою користь компенсацію за 66 днів невикористаної відпустки у розмірі середнього заробітку по 04 травня 2016 року у сумі 2419,02 грн.;

в—Џстягнення з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 14000 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з 11.09.2009 року він працював у відповідача та на ґрунті виробничого конфлікту 20.01.2016 року подав заяву про звільнення за згодою сторін згідно статті 36 КЗпП України, але директор підприємства вказану заяву не прийняв та навпаки пригрозив звільненням за ст. 40 КЗпП України.

Зазначив, що 10.02.2016 року він отримав заробітну плату за 12 відпрацьованих ним днів за січень 2016 року без компенсації за невикористану відпустку за 59 днів та в той же день склав заяву на ім'я директора підприємства про те, що він доручає отримати його трудову книжку дружині - ОСОБА_2 Проте в цьому було відмовлено. 26.02.2016 року він направив цінним листом з описом свою згоду на пересилку трудової книжки по пошті, 18.03.2016 року він направив листа на ім'я директора підприємства з проханням надати йому копію його наказу про звільнення з роботи і довідку про розрахунок заборгованості по заробітній платі та невикористаної відпустки.

Вказав, що 08.04.2016 року він отримав від відповідача компенсацію за невикористану відпустку на свою платіжну картку в розмірі 2548,80 грн., інших коштів так і не отримав.

Зазначив, що 06.02.2016 року отримав у відділенні Укрпошти свою трудову книжку із записом про звільнення за прогули згідно зі ст. 40 КЗпП України, з чим категорично не погоджується, оскільки вважає з 21.01.2016 року він не виходив на роботу правомірно з урахуванням раніше складеної ним заяви про звільнення.

У зв'язку із вищевикладеним просив суд змінити запис, зроблений в його трудовій книжці на ст. 36 КЗпП України та вважати дату його звільненні 04.05.2016, тобто день приходу листа з трудовою книжкою на відділення Укрпошти.

Також, посилаючись на положення статей 116-117 КЗпП України здійснив розрахунок компенсації за затримку видачі йому трудової книжки при звільненні виходячи з середньої заробітної плати по галузям за 2016 рік та просив суд стягнути з відповідача вказану компенсацію за період з 21.01.2016 року (день, з якого він вважає, що був звільнений) по 04.05.2016 року (день надходження трудової книжки до відділення Укрпошти) у розмірі 15548,48 грн., а також компенсацію за невикористану ним відпустку за період з січня по травень 2016 року у розмірі 4967,82 грн.

Визначену у позові суму моральної шкоди обґрунтував тим, що відповідач не провів з ним повний розрахунок при звільненні, у зв'язку з чим йому було заподіяно величезні моральні страждання, він переживав з приводу забезпечення існування своєї родини.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання підтримав свої уточнені вимоги, наполягав на їх задоволені. Підтвердив суду, що 21.01.2016 року у своїй заяві про звільнення допустив помилку при формулюванні підстав для звільнення, вказавши одразу дві взаємовиключні підстави. Також не заперечував проти того, що наказ про його звільнення від 06.04.2016 року він вперше побачив у суді та на теперішній час не звертався до суду із вимогами про його скасування.

У судове засідання представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 20.04.2016 року (а.с.28) не з'явився, про дату та час слухання справи був повідомлений шляхом повідомлення його телефонограмою, заяв чи клопотань до суду про відкладення слухання справи не надав. У попередніх судових засіданнях заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, вважав їх не доведеними та необґрунтованим. У письмових запереченнях та додатку до них виклав позицію відповідача, з якої вбачається, що відповідач повністю заперечує проти факту складання та надання до директора підприємства заяви позивача про звільнення від 20.01.2016 року, ніяких узгоджень щодо написаної позивачем заяви, яка міститься в матеріалах справи, за ст. 36 КЗпП України або ст. 38 КЗпП України керівництвом підприємства не проводилось. Навпаки, наполягав на тому, що 21.01.2016 року у відношенні ОСОБА_1 було складено наказ про порушення останнім трудової дисципліни та оголошено сувору догану. В подальшому, оскільки позивач не з'являвся на роботу він був звільнений за ст.. 40 КЗпП України, про що 06.04.2016 року було складено відповідний наказ. Оскільки на адресу підприємства від ОСОБА_1 надійшла заява про надання ним згоди на пересилку трудової книжки, то керівником підприємства було прийнято рішення про надіслання трудової книжки йому по пошті. Звертав увагу суду, що 22.03.2016 року до позивача було надіслано запит із вимогами пояснити його відсутність на робочому місці з 21.01.2016 року, який позивач отримав, про що свідчить корінець поштового відправлення, проте відповідь на адресу підприємства так і не надійшла. Щодо відзвітованих підприємством відомостей, які були подані підприємством до податкової інспекції щодо звільнення позивача у січні 2016 року, пояснив, що така інформація дійсно була подана, але подана всупереч дійсності дружиною позивача, яка на той час працювала на цьому ж підприємстві бухгалтером та мала доступ до електронного цифрового підпису керівника. Зазначив, що після встановлення цих обставин керівництво ДП ВТК САУ одразу подали корегуючи відомості та усунули невірно подану інформацію.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач мав достатній час для підготовки та викладення по справі своїх міркувань, до залу суду не з'явився, та зважаючи на положення ч.3 ст. 27 ЦПК України, відповідно до якого, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, та з урахуванням необхідності дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст.157 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, суд розглянув цивільну справу з урахуванням усіх письмових доказів, які були долучені до матеріалів справи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 суду показала, що є дружиною позивача і що також працювала на підприємстві відповідача на посаді бухгалтера. Повідомила, що зі слів її чоловіка їй стало відомо, що 20.01.2016 року він написав заяву про звільнення та надав її директору підприємства, проте той її не прийняв. Зазначила, що цю ж заяву вона віддала директору 10.02.2016 року та з його дозволу зробила остаточний розрахунок по заробітній платі та склала звіт, в якому було зафіксовано звільнення позивача саме 21.01.2016 року.

Суд, вислухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши матеріали справи і надані докази, у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач дійсно працював на Дочірньому підприємстві ЗАТ НВП САУ Виробничо-технологічний комплекс по системах автоматизованого управління на посаді керівника відділу. Вказану обставину було визнано сторонами, а тому вона доказуванню не підлягає.

Вирішуючи по суті вимоги позивача щодо примусової зміни запису про його звільнення у трудовій книжці зі ст. 40 КЗпП України на ст. 36 КЗпП України та про визнання дати його звільнення 04.05.2016 року, суд вважає, що вказані вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Заявляючи такі вимоги позивач виходив з того, що оскільки відповідач не звільнив його на наступний день з дня написання ним заяви про звільнення, тобто 21.01.2016 року, а його трудова книжка була надіслана йому по пошті з великим запізненням, то вважав, що вірним буде вважати дату звільнення день надходження трудової книжки у відділення Укрпошти, тобто 04.05.2016 року.

На підтвердження цього позивач посилається на те, що 20 січня 2016 року він склав заяву на ім'я директора ДП ВТК САУ про його бажання звільнитися з роботи за узгодженням сторін, згідно ст.38 КЗпП України, за сімейними обставинами, з 21.01.2016 року (а.с.6).

Разом з тим, вказана обставина підтверджується лише наявною у справі заявою та свідченнями свідка ОСОБА_2, яка суду підтвердила, що зі слів її чоловіка їй стало відомо, що 20.01.2016 року останній написав відповідну заяву про звільнення, проте директор підприємства її не прийняв.

При цьому суд вказує, що положення статті 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

Позивач усупереч цим вимогам та ч.3 ст.10 ЦПК України не надав до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що вказану заяву директор ДП ВТК САУ отримав саме 20.01.2016 року. Свідчення свідка суд до уваги не бере, оскільки вказана обставина стала їй відома саме зі слів відповідача.

Крім того, аналізуючи саму заяву та підстави для звільнення, які були в ній зазначені позивачем, суд вважає, що вказані підстави суперечать одна одній, а матеріали справи не містять у собі доказів погодження відповідача на звільнення позивача за угодою сторін (ст. 36 КЗпП України) та на звільнення і за ст. 38 КЗпП України, тобто без передбаченого законом попередження власника про розірвання трудового договору за два тижні.

Навпаки, матеріали справи містять у собі копію наказу від 06.04.2016 року №15К про звільнення ОСОБА_1, начальника відділу ДП ВТК САУ , з займаної посади з 06.04.2016 року за прогули відповідно до статті 40 КЗпП України (а.с.53), який позивачем оскаржений не був, а тому на теперішній час є чинним.

При цьому, суд встановив, що позивач не заперечував проти того, що він дійсно з 21.01.2016 року на роботу не виходив, а у березні 2016 року отримав по пошті запит від директора підприємства, в якому його просили надати пояснення щодо підстав відсутності його на робочому місці (а.с.40-41).

Встановлені судом обставини того, що зі складеним 21.01.2016 року наказом №10 щодо порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни та оголошення йому суворої догани, останній не був своєчасно належним чином ознайомлений, не впливають на зроблені судом висновки щодо чинності наказу №15К від 06.04.2016 року, оскільки накладання вказаного дисциплінарного стягнення позивачем також оскаржено не було.

Щодо посилання позивача на наявність звіту Про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень 2016 року, як на підтвердження прийняття директором ДП ВТК САУ його заяви про звільнення від 20.01.2016 року, то вони спростовується наданою до суду відповідачем та податковою інспекцією копією корегуючого звіту за січень 2016 року (а.с.108-118), який був поданий підприємством до податкової з метою усунення наявних недоліків.

Крім того, вказана обставина не є належним доказом, який підтверджує порушення відповідачем норм трудового законодавства щодо формулювання підстав для звільнення працівника, а лише свідчить про порушення підприємством норм податкової звітності, що не є предметом розгляду.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що підстав для зміни формулювання запису про звільнення у трудовій книжці, як на тому наполягає позивач, немає.

Разом з тим, вимоги позивача про зміну дати його звільнення з урахуванням порушення строків отримання ним трудової книжки на думку суду є обґрунтованими.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України - власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього ж Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом №58 від 29.07.1993 року Міністерства праці України, зареєстрованої в Мінюсті України 17.10.1993 року за №110, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою заявою працівника.

З наявних у матеріалах справи документів судом вбачається, що 26.02.2016 року позивач склав заяву про надання згоди на отримання ним трудової книжки по пошті (а.с.9) та разом з іншими документами надіслав її на адресу відповідача, який 03.03.2016 року вказану заяву отримав (а.с.10-11).

Також судом встановлено, що 29.04.2016 року відповідач надіслав позивачу його трудову книжку по пошті, яку останній отримав 06.05.2016 року (а.с.43).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо своєчасного вручення позивачу трудової книжки, при цьому провини позивача у цьому суд не вбачає.

Згідно п.4.1 вищезазначеної Інструкції - при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність внесення змін до запису про день звільнення ОСОБА_1, проте не на дату, вказану ним у позові, а на дату, коли відповідач направив його трудову книжку по пошті, що і вважається днем видачі трудової книжки.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 47, ч. 4 ст. 235 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, суд на підставі наданих сторонами доказів дійшов висновку щодо існування вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі належним чином оформленої трудової книжки та необхідності стягнення середнього заробітку.

Разом з тим, суд не погоджується із розрахунками позивача.

Відповідно до п. п. 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу проводиться, виходячи із заробітної плати за два останні повні місці роботи, які передували місяцю звільнення.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку (а.с.44) останніми повними двома місяцями роботи, які передували місяцю звільнення позивача є лютий та березень 2016 р.. Середньомісячна заробітна плата за ці два місяці становить 1 378 грн..

Середня кількість робочих днів за ці два місяці становить 21,5 робочий день = (20 роб. днів + 22 роб. днів) : 2.

Середньоденна заробітна плата становить 128,18 грн. = 1378,00 грн.:21 робочий день.

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу за період з 07.04.2016 р. по 29.04.2016 р. (день направлення трудової книжки поштою) становить 17 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період - з 07.04.2016 р. по 29.04.2016 р., визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, і який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача становить 2179,06 грн. = 17 робочих дні х 128,18 грн..

Відповідно до роз'яснень, які містяться в ч. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язковий платежів, про що зазначає в рішенні.

Отже, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь компенсацію за 66 днів невикористаної відпустки у розмірі середнього заробітку по 04 травня 2016 року у сумі 2419,02 грн., суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось позивачем, у лютому 2016 року його дружина ОСОБА_2 отримала за нього грошові кошти у сумі 824 грн. 63 коп., які складались з заробітної плати за відпрацьовані ним дні у січні 2016 року (а.с.47, 130).

Також матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що 08.04.2015 року позивач отримав грошову компенсацію на невикористану відпустку у сумі 2548,80 грн. (а.с.130).

З огляду на вказане, підстав для стягнення з відповідача коштів, заявлених ОСОБА_1, немає.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 14000 грн., то суд прийшов до наступних висновків.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).

Аналіз чинного законодавства дає підстави суду робити висновок, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки відповідачем фактично не оскаржується факт направлення трудової книжки позивачу із запізненням на 17 днів з дня винесення наказу про звільнення останнього, суд вважає, що дійсно мало місце порушення трудових прав позивача, а тому його вимоги щодо стягнення компенсації за спричинену йому моральну шкоду є підставними.

Разом з тим, суд не погоджується з тим, що позивач довів належними доказами розмір заявленої ним шкоди.

Так, обґрунтовуючи розмір позовних вимог в цій частині, позивач як в позовній заяві, так і в судовому засіданні зазначив, що моральна шкода полягає у пережитих ним нервових стресах, що в цілому завдало йому моральних страждань, а також підірвало його довіру та віру в справедливе вирішення законних питань в позасудовому порядку, що також відобразилося на нормальних життєвих стосунках та відносинах в суспільстві та в родині.

Відповідно до вимог ст. 6 міжнародної Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен, при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому слід застосовувати практику Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструменту функціонування Конвенції, що є частиною національного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи Бурдов проти Росії \ Розгляд по суті і справедлива сатисфакція\, Страсбург, 7 травня 2002 року, Європейський суд прийшов до висновку, що внаслідок виявлених порушень, які не можна вважати виправленими лише завдяки визнанню судом наявності порушення, заявник зазнав певної моральної шкоди. Однак зазначена у вимозі конкретна сума є надмірною. Керуючись при визначенні суми компенсації принципом справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції, суд зменшив суму моральної шкоди.

Проаналізувавши наведене, зважаючи на встановлені судом, а також враховуючи те, що позивач протягом тривалого часу доводив порушення своїх прав в судовому порядку, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди є обґрунтованим та справедливим в сумі 1000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10 , 15, 57-60, 2 09, 212, 214-215 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства ЗАТ НВП САУ Виробничо-технологічний комплекс по системах автоматизованого управління , про зміну дати та запису про звільнення, стягнення компенсації за затримку у розрахунку, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати дату звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на Дочірньому підприємстві ЗАТ НВП САУ Виробничо-технологічний комплекс по системах автоматизованого управління - 29 квітня 2016 року, про що внести відповідні зміни до його трудової книжки.

Стягнути з Дочірнього підприємства ЗАТ НВП САУ Виробничо-технологічний комплекс по системах автоматизованого управління (код ЄДРПОУ 25466573) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 2179,06 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства ЗАТ НВП САУ Виробничо-технологічний комплекс по системах автоматизованого управління (код ЄДРПОУ 25466573) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 моральну шкоду в сумі 1000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10 березня 2016 року.

Суддя Н.В. Якуша