Рішення

від 07.03.2017 по справі 903/1027/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 березня 2017 р. Справа №903/1027/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Нововолинськ, Волинська область

про стягнення збитків в розмірі 136930 грн.

Суддя Вороняк А. С.

секретар судового засідання Чорний С.О.

За участю:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2 від 22.01.2004р., Таратула Р.С. , адвокат, договір про надання правової допомоги №б/н від 26.12.2016р., ордер серії ЛВ №029724 від 26.12.2016р. на надання правової допомоги

від відповідача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_3 від 21.09.2016р., ОСОБА_4,представник, довіреність №216 від 07.02.2017р.

Протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із забезпеченням повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Права та обов'язки роз'яснені відповідно до ст.ст.20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків в розмірі 136930 грн.(з врахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог) завданих розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю. Також просить стягнути з відповідача судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на трудовий договір від 03.05.2006р. укладений між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2, положення ФОП ОСОБА_1 Про комерційну таємницю та правила її зберігання від 13.06.2005р., вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 27.06.2014р. у справі №1328/9358/12, інформацію з розрахункового (поточного) рахунку ФОП ОСОБА_2 в ПАТ "ВіЕс Банк", ДРФО НОМЕР_1, Р/р НОМЕР_4 у період часу з 07.04.2011р. по 31.12.2013р., по відповідних контрагентах та ст.ст.16, 22, 23, 94, 432, 505, 506 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 30.12.2016р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 11.01.2017р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 11.01.2017р. розгляд справи відкладено на 25.01.2017р. через нез'явлення сторін в судове засідання, неподання витребуваних доказів та необхідність витребування нових доказів.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.01.2017р. розгляд справи відкладено на 08.02.2017р. через неподання витребуваних доказів та необхідність витребування нових доказів.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 08.02.2017р. розгляд справи відкладено на 21.02.2017р. через неподання витребуваних доказів та необхідність витребування нових доказів.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 21.02.2017р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів по 15.03.2017р., розгляд справи відкладено на 07.03.2017р. через неподання витребуваних доказів та необхідність витребування нових доказів.

06.03.2017р. на адресу суду від ПАТ "ВіЕс Банк" надійшло повідомлення, в якому зазначено, що витребуванні ухвалою господарського суду Волинської області від 21.02.2017р. документи були вручено ОСОБА_1.

06.03.2017р. на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог з додатками, в якій просять стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки, завдані розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю в розмірі 136930 грн.. Також просять стягнути з відповідача судові витрати, з яких 2054 грн. судовий збір та 1418,67 грн. витрати пов'язані з оплатою проїзду позивача та його адвоката до суду.

Суд розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, в порядку ст.22 ГПК України, приймає її, у зв'язку із чим розгляд справи №903/1027/16 вирішується з врахуванням вказаної заяви.

В судовому засіданні 07.03.2017р. позивач та його адвокат позовні вимоги підтримали(з врахуванням поданих збільшень), позов просили задовольнити.

В судовому засіданні 07.03.2017р. відповідач подав заперечення на позов, в яких просив відмовити в його задоволенні, додатково із супровідним листом подав додаткові докази. Відповідач та його представник просили відмовити в задоволенні позовних вимог через безпідставність та необґрунтованість.

З урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, представників відповідача та адвоката позивача, господарський суд, -

встановив:

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є фізичною осою-підприємцем(дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця - дата реєстрації: 23.01.2004р., дата запису: 27.09.2007р., номер запису: 24150170000027174), види діяльності - код КВЕД 01.25 вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; код КВЕД 47.41 роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; код КВЕД 62.01 комп'ютерне програмування; код КВЕД 62.02 консультування з питань інформатизації (основний); код КВЕД 62.09 інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем (т.1, а.с.9).

13.06.2005р. ФОП ОСОБА_1 затвердив положення ФОП ОСОБА_1 Про комерційну таємницю та правила її зберігання (т.1, а.с.78, 192, 218), згідно якого комерційну таємницю суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, надалі підприємця , складає інформація в будь-якій її формі, що не становить державної таємниці і пов'язана з будь-якою діяльністю підприємця, а також будь-якою діяльністю його клієнтів. Примітка: клієнт - вважається фізична чи юридична особа, якій надається перелік робіт, згідно видів діяльності якими займається підприємець. Клієнтом вважається також фізична чи юридична особа, яка проплачувала кошти за виконану роботу, складались акти виконаних робіт та відвантажувався певний обсяг продукції підприємцем, та з вказаного моменту не пройшло п'ять років . Положення визначає захист виробничої, господарської, підприємницької і іншої діяльності підприємця та збереження комерційної таємниці. Вимоги і правила, що викладені в положенні обов'язкові до виконання всіма фізичними (в т.ч. фізичними особами-підприємцями) та юридичними особами, що ознайомленні з положенням. Інформація, яка складає комерційну таємницю (цінність) і отримана в процесі виробничої, господарської, підприємницької та іншої діяльності підприємця належить підприємцю. Право приймати рішення про використання такої інформації належить виключно підприємцю, котрий може делегувати це право в письмовому вигляді конкретній особі. У випадку зацікавленості підприємця в закріпленні пріоритету отриманого ним досягнення, в інформації, що призначається для відкритого опублікування повинен містити мінімум інформації комерційного характеру. В рекламних матеріалах присутність інформації, що становить комерційну таємницю виключається. Фізичні та юридичні особи, що ознайомленні з даним положенням не вправі розголошувати будь-яку інформацію контролюючим, ревізійним, слідчим та іншим державним та недержавним органам пов'язану з діяльністю підприємця та його клієнтів протягом 50 календарних років, з дати ознайомлення з даним положенням. Використання для відкритого опублікування інформації отриманої на договірній основі допускається лише зі згоди підприємця. В перелік інформації, що складає комерційну таємницю включені будь-які дані про контрагентів, працівників, фінансову діяльність, господарську діяльність, підприємницьку діяльність, діяльність у сфері інформатизації та будь-яку іншу діяльність підприємця та його клієнтів за винятком тих питань на які обмеження не можуть бути встановлені, згідно чинного законодавства. Фізичні та юридичні особи, що ознайомленні з даним положенням, яким відома комерційна таємниця, не мають права використовувати її в особистих цілях чи розголошувати, а також без письмової згоди підприємця займатись будь-яким видом діяльності, яка в якості конкурентної дії, може принести збитки підприємцю, власнику цієї комерційної таємниці. Фізичні та юридичні особи, що ознайомленні з даним положенням протягом строку існування комерційної таємниці не мають права її опублікувати, розголошувати, передавати будь-кому без письмової згоди підприємця(пункти 1.1-2, 3.4-3.5 вказаного положення).

03.05.2006р. між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено трудовий договір(т.1, а.с.14-15), зареєстрований 05.05.2006р. Сихівським РЦЗ м. Львова за №535, згідно умов якого, останній є безстроковим та укладеним на невизначений строк. Працівник зобов'язується виконувати наступні функціональні трудові обов'язки консультанта з економічних та бухгалтерських питань: надавати консультації інформаційно-технічного характеру; надавати консультації інформаційно-методичного характеру; здійснювати постановку задач, встановлення, програмування, налагоджування та впровадження програмного забезпечення на базі платформ економічного призначення фірми 1С. Працівник зобов'язується виконувати обов'язки сумлінно, зі старанністю, дбайливістю, проявляючи уміння і професіоналізм, не вправі ухилятися від виконання трудових обов'язків. Працівник при виконанні своїх функціональних обов'язків зобов'язується дотримуватись "Положення про комерційну таємницю та правила її зберігання" суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. Під час дії даного трудового договору працівник не вправі перебувати в будь-яких трудових відносинах та виконувати роботи (надавати послуги) передбачені в пункті 2 даного договору не від імені фізичної особи клієнтам фізичної особи. У разі невиконання цього пункту Працівник несе відповідальність передбачену законодавством України. У випадку розірвання даного трудового договору по ініціативі працівника чи підприємця, працівник не має права вступати в будь-які трудові відносини з клієнтами чи виконувати для них будь-які роботи не від імені фізичної особи, наведені в пункті 2, протягом трьох календарних років з моменту розірвання трудових відносин між працівником та фізичною особою. У разі невиконання цього пункту працівник несе відповідальність передбачену законодавством України. Примітка: "клієнт" - вважається фізична чи юридична особа, якій надається перелік робіт, передбачений п.2 даного трудового договору. "Клієнтом" вважається також фізична чи юридична особа, яка проплачувала кошти за виконану роботу, складались акти виконаних робіт та відвантажувався певний обсяг продукції підприємцем, та з вказаного моменту не пройшов один рік (п.1-6 вказаного трудового договору).

Вказаний трудовий договір від 03.05.2006р. був розірваний сторонами 31.12.2010р. та знятий з реєстрації 31.12.2010р. Львівським МЦЗ, про що свідчать відмітки на останньому(т.1, а.с.15).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є фізичною осою-підприємцем(дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця - 07.04.2011р., номер запису: 21990000000011660), види діяльності - код КВЕД 95.11 ремонт комп'ютерів і периферійного устатковання; код КВЕД 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; код КВЕД 58.29 видання іншого програмного забезпечення; код КВЕД 62.01 комп'ютерне програмування (основний); код КВЕД 62.02 консультування з питань інформатизації; код КВЕД 62.03 діяльність із керування комп'ютерним устаткованням; код КВЕД 62.09 інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; код КВЕД 63.11 оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність; код КВЕД 63.12 веб-портали; код КВЕД 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення(т.2, а.с.29-46).

Згідно вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 27.06.2014р. у справі №1328/9358/12(з врахуванням ухвали Апеляційного суду Львівської області від 03.10.2014р.) ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 176, ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК України за недоведеністю вини у вчиненні цих злочинів(т.1, а.с.115-209).

Згідно ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 05.07.2016р. у справі №165/2814/15-ц, визнано мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, згідно якої сторони дійшли згоди, що ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 кошти в розмірі 22000 грн., що складається, в тому числі, з відшкодування сплачених судових витрат в сумі 1718 грн.. ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 вищевказані кошти 22000 грн. наступними платежами: 8000 грн. сплачується в день підписання цієї мирової угоди перед її підписанням - 05.07.2016р.; 7000 грн. сплачується до 05.08.2016р.; 7000 грн. сплачується до 05.09.2016р. Факт оплати підтверджується розпискою ОСОБА_1 про отримання коштів, що видається ОСОБА_2 Сторони домовляються, в разі виконання цієї мирової угоди, про відсутність претензій один до одного по трудовому договору, що був укладений між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 03.05.2006р. та зобов'язуються не висувати жодних матеріальних чи моральних вимог один до одного по вказаному трудовому договору. Після виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань перед ОСОБА_1, відповідно до умов цієї мирової угоди, останній відмовляється від своїх позовних вимог на суму 28000 грн.. В разі невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за цією мировою угодою, ОСОБА_1 має право вимагати від ОСОБА_2 стягнення коштів в сумі 50000 грн.(т.1, а.с.89-91).

Позивач вважає, що ОСОБА_5 ставши суб'єктом підприємницької діяльності з 07.04.2011р. та використавши базу даних клієнтів ФОП ОСОБА_1, надавав послуги клієнтам та встановлював програмне забезпечення, чим істотно порушив умови вказаного вище трудового договору. Просить стягнути з відповідача збитки завдані внаслідок розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Стверджують, що збитки, яких позивач у даній справі, виступають у формі упущеної вигоди. Збитки складаються з суми коштів що були сплачені, вказаними у позовній заяві господарюючими суб'єктами, відповідачу - ФОП ОСОБА_2 за надання послуг(консультування з питань інформатизації), а саме 136930 грн..

Згідно ст.505 ЦК України, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Поняття комерційної таємниці, яке міститься у вказаній статті, вказує на юридично значущі ознаки комерційної таємниці. Ознаками комерційної таємниці є: а) інформаційність комерційної таємниці (в тому розумінні, що комерційна таємниця - це інформація; б) конфіденційність; в) комерційна цінність та г) захищеність інформації, яка становить комерційну таємницю. Ці ознаки комерційної таємниці є істотними, необхідними та невіддільними. Конфіденційність комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових має бути невідомою та не бути легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. Комерційну цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміють таким чином, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги в силу того, що його конкуренти або інші особи такою інформацією не володіють. Комерційна цінність може виражатися в отриманні більших прибутків від реалізації продукції, виробленої з використанням конфіденційних технологій, від розширення ринків збуту тощо. Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Згідно ст.506 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню , збиранню або використанню комерційної таємниці ; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.432 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1-3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною 2 ст.224 Господарського кодексу України(далі - ГК України) встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Згідно абз.2-3 п.41 постанови Верховного суду України від 04.06.2010р. №5, відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України, упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Таким чином, у визначенні розміру збитків у частині упущеної вигоди судам слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до ст.418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст.420 ЦК України, до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних ); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці .

Відповідно до ч.1 ст.423 ЦК України, особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ч.1-2 ст.429 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п.3 ч.1 ст.433 ЦК України, об'єктами авторського права є твори, а саме: компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

Згідно абз.4 ч.1 Закону України Про авторське право та суміжні права (далі - Закон), база даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Відповідно до ст.7 Закону, суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Згідно п.4 ч1 ст.8 Закону, об'єктами авторського права є бази даних.

Суд критично оцінює роздруківку бази даних контрагентів позивача(т.1, а.с.150-153), оскільки вона не містить ідентифікуючих ознак, згідно яких можливо встановити точну дату її формування, належність, реальне існування на час розірвання трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2. Крім того позивачем не обґрунтовано, що вона є результатом саме його творчої праці.

Разом з тим, суд вважає не доведеним той факт, що відповідач був ознайомлений з положенням ФОП ОСОБА_1 Про комерційну таємницю та правила її зберігання від 13.06.2005р.(в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази протилежного), а також позивачем не доведено факту(не надано суду належних та допустимих доказів) саме розголошення ФОП ОСОБА_2 відомостей, що становлять комерційну таємницю, зокрема щодо бази даних і кому саме. Слід зазначити, що ст.420 ЦК України законодавець визначив об'єктами права інтелектуальної власності, як бази даних(п.3 ч.1 вказаної статті) так і комерційну таємницю(п.12 ч.1 вказаної статті), а позивач в позовній заяві визначив базу даних - комерційною таємницею, що приводить до суперечливості при обґрунтуванні позовних вимог. Крім того, суперечливим є визначення самого терміну клієнт , що містяться у примітці трудового договору від 03.05.2006р. та положенні ФОП ОСОБА_1 Про комерційну таємницю та правила її зберігання , а саме до якого моменту особа вважається клієнтом (один чи п'ять років).

Окрім того, згідно п.3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків , у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування. Відповідно до приписів ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на основі інформації з розрахункового (поточного) рахунку ФОП ОСОБА_2 в ПАТ "ВіЕс Банк", ДРФО НОМЕР_1, Р/р НОМЕР_4 у період часу з 07.04.2011р. по 31.12.2013р. по відповідних контрагентах (т.2, а.с.14-20) та розрахунку можливого прибутку позивача(т.2, а.с.11-12).

Суд вважає, що такі розрахунки є теоретичними, абстрактними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач.

У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31.03.1995р. №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування немайнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено суду наявність усіх елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення та взагалі факту розголошення відповідачем відомостей, що становлять комерційну таємницю позивача.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що вимоги позивача позбавлені фактичного обґрунтування, є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

У задоволені позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків завданих розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю в розмірі 136930 грн. - відмовити .

Повний текст рішення складено

10.03.2017

Суддя А. С. Вороняк